Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №187/1241/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9191/26 Справа № 187/1241/26 Суддя у 1-й інстанції - Соловйов І. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Макарова М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2026 року про повернення заяви позивачеві, у складі судді Соловйова І.М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання юридичного факту спільної сумісної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, визначення рівних часток у праві спільної власності на житловий будинок, -

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2026 року позов ОСОБА_1 повернуто позивачеві на підставі положень частини 3 статті 185 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем у встановлений судом строк не усунуто недоліки позову.

Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована відсутністю підстав для повернення позову, оскільки на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху, надано заяву про усунення недоліків відповідно до вимог ухвали суду з обґрунтуванням заявлених вимог, з якими пов`язує звернення до суду. Вказує, що суд першої інстанції повертаючи позов, обмежив заявника на доступ до правосуддя, оскільки суд не мав права надавати оцінку суті позову, обґрунтованості вимог, доказам або обраному способу захисту, тобто суд підійшов до вирішення питання щодо відкриття провадження у справі формально.

Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 червня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Петриківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 в якому просила визнати юридичний факт, що сторони у справі є співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та визначити частки в спільній частковій власності.

Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2026 року позов ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків з дня вручення копії ухвали про залишення позову без руху, шляхом подання позову, який відповідатиме вимогам ЦПК України, зокрема, уточнити позовні вимоги (зміст та предмет) та визначити спосіб захисту, який передбачений законом або не суперечить йому.

На виконання вимог вказаної ухвали суду позивач подав заяву про усунення недоліків, в якій виклав обґрунтування заявлених вимог, з якими пов`язує звернення до суду, що є достатню підставою для відкриття провадження у справі.

Повертаючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не усунув недоліки, вказані в ухвалі суду про залишення позову без руху від 23 червня 2026 року.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, з огляду на таке.

Відповідно до частині 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вимоги щодо змісту позовної заяви та документів, що додаються до позовної заяви, викладені в статтях 175 і 177 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

За змістом статей 13 та 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у позовній заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточність формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеність підстав позову за кожною вимогою не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні позову по суті, а не для визнання позову неподаним та його повернення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі №372/51/16-ц, провадження №14-511цс18, зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положення статті 185 ЦПК України щодо повернення позовної заяви застосовуються в тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

Верховний Суд в постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц вказав, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.

За змістом вище наведених норм процесуального закону повернення позову з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про залишення позову без руху, можливе лише в тому випадку, коли особа отримала копію відповідної ухвали, але ухилилась від виконання вимог, зазначених в ній.

З огляду на викладене, не можна вважати, що позивач ухилився від виконання зазначених в ній вимог, оскільки на її виконання (у межах встановленого судом строку для усунення недоліків) до суду першої інстанції подала заяву про усунення недоліків позову.

Приписами пункту 5 частини 3 статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Колегія суддів звертає увагу, що звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив підстави звернення до суду та обґрунтував свої вимоги, надав відповідні докази на його підтвердження, а встановлення обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження у справі.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, провадження №14-61цс18, викладено висновок про те, що встановлення обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Суд першої інстанції не врахував дані обставини і вищезазначені вимоги закону та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання позову неподаним та повернення позивачеві.

Відповідно до пункту 1 статті 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правого захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Право на судовий захист передбачається статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України.

У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та помилково повернув позов.

Відповідно до частини 6 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2026 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Суддя: В.С. Городнича

М.О. Макаров