Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №202/9140/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8158/26 Справа № 202/9140/25 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Макарова М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2026 року у складі судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі із відповідачем у справі, який розірвано на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2025 року, частково зміненого постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2025 року, у сторін за час шлюбу народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є дітьми з інвалідністю і потребують постійного стороннього догляду, що позбавляє позивача можливості працювати, тому вимушена звернутися до суду та просити стягнути із ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання трьох дітей у твердій грошовій сумі у розмірі по 15000,00 грн. на місяць на кожну дитину.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі у розмірі 3512,00 грн. щомісячно, починаючи стягнення з 10 листопада 2025 року, і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утриманнядитини ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі у розмірі 8512,00 грн. щомісячно, починаючи стягнення з 10 листопада 2025 року, і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утриманнядитини ОСОБА_5 в твердій грошовій сумі у розмірі 8512,00 грн. щомісячно, починаючи стягнення з 10 листопада 2025 року, і до досягнення дитиною повноліття. Рішення у межах суми платежу аліментів за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову, оскільки відповідач як батько дітей зобов`язаний їх утримувати, проте позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності у відповідача доходу задля сплати аліментів у розмірі 15000,00 грн. щомісячно на кожну дитину. Також судом взято до уваги факт того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є дітьми з інвалідністю та потребують постійного догляду, допомоги, реабілітації та лікування.

Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права, просив рішення суду в частині визначеного судом розміру аліментів скасувати та ухвалити нове судове рішення про стягнення аліментів на утримання трьох малолітніх дітей у твердій грошовій сумі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожного.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 був неналежним чином повідомлений про розгляд справи, і як наслідок був позбавлений можливості реалізувати своє право на судовий захист, ознайомитися з позовом, подати відзив, відповідні докази. Висновки суду щодо матеріального становища сторін та реальних потреб дітей абсолютно не відповідають дійсним обставинам справи і ґрунтуються на недоведених припущеннях позивача, оскільки остання не несе жодних реальних додаткових витрат у зв`язку з тим, що перебуває на повному соціальному забезпеченні Республіки Польща. Суд першої інстанції повністю проігнорував той факт, що базова частина витрат на дітей з надлишком покривається за рахунок іноземних соціальних фондів, зокрема державної польської програми «Family 800 plus». Крім того, відповідач проживає у місті Нікополі, яке перебуває у зоні ведення активних бойових дій та під постійними обстрілами, тому не має роботи і змушений виживати виключно за рахунок отримання гуманітарної допомоги.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому народилося троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають з позивачем та перебувають на її утриманні, відповідач в добровільному порядку коштів на утримання дітей не надає, хоча має працездатний вік і можливість утримувати дітей.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного й соціального розвитку Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно із ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч.1 ст.181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Згідно із ч.2 ст.181 СК України, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

У ч.3 ст. 184 СК України зазначено, що той із батьків, разом з яким проживає дитина, має право звернутись до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів: або у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частина третя статті 184); або у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Частина друга ст.182 СК України імперативно визначає, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч.5 ст.183 СК України, той із батьків, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Такий розмір аліментів кореспондується з п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України, якою передбачено видачу судового наказу за вимогою про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Отже, законом визначено мінімальний та максимальний розмір аліментів на одну дитину у випадку стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу), який підлягає стягненню за рішенням суду у безспірному порядку.

Виходячи з прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років з 01 січня 2026 року встановлено на рівні 3512,00 грн. на місяць. Разом з тим, законом не встановлено граничного розміру аліментів у випадку їх стягнення у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Для визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на утримання дітей, суд першої інстанції правильно врахував, що відповідач є особою працездатного віку, перевірив інформацію відносно відповідача як фізичної особи - підприємця.

Встановивши, що ОСОБА_2 звернулася до суду саме за захистом прав та інтересів малолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів про наявність достатніх правових підстав для стягнення коштів на їх утримання.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 був неналежним чином повідомлений про розгляд справи, і як наслідок був позбавлений можливості реалізувати своє право на судовий захист, ознайомитися з позовом, подати відзив, відповідні докази, є необґрунтованими, оскільки копія ухвали суду про відкриття провадження у справі та копія позову надсилались на адресу реєстрації відповідача, а саме: АДРЕСА_1 , проте повернулися на адресу суду першої інстанції з відміткою «адресат відсутній» (а.с. 75). Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 910/1730/22 визначено, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст.ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

З приводу подання ОСОБА_1 нових доказів на стадії перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

У розумінні положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тягар доведення обґрунтованості пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо заявлених вимог покладається на відповідача. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, проте не скористався своїм право подати відзив на позов та долучити належні докази щодо відсутності можливості надавати матеріальну допомогу. Разом з тим, в апеляційні скарзі відповідач не наводить підстав, які унеможливлювали подання доказів до суду першої інстанції, а тому колегія суддів приходить до висновку, що подані відповідачем додаткові докази до апеляційної скарги не приймаються до уваги.

Додатково колегія суддів вважає за потрібне звернути увагу, що ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів та надати відповідні докази неможливості надавати матеріальну допомогу на утримання малолітніх дітей у визначеному судом першої інстанції розмірі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Суддя: В.С. Городнича

М.О. Макаров