Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №181/1793/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4340/26 Справа № 181/1793/25 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Городничої В.С.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що 02 листопада 2024 року о 09:30 по провулку Північному в селі Славне Синельниківського (раніше — Межівського) району Дніпропетровської області водій ОСОБА_4 , керуючи військовим бронеавтомобілем БТР-60 (бортовий номер 603), під час виїзду з другорядної дороги на головну дорогу Т0428 не надав переваги в русі автомобілю Hyundai (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), що призвело до їх зіткнення та механічного пошкодження. Постановою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2024 року у справі № 181/1794/24, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Позивач є власником пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля Hyundai (реєстраційний номер НОМЕР_1 ). Загальна сума завданих збитків, відповідно до оцінки, становить 636 615,35 грн. МТСБУ відмовило у відшкодуванні шкоди позивачу з посиланням на те, що бронетранспортер не є транспортним засобом у розумінні Закону.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з МТСБУ на свою користь: 616 615,35 грн — у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 5 000,00 грн — у рахунок відшкодування моральної шкоди, а також 15 000,00 грн — витрат на проведення експертизи.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю правових підстав для відшкодування відповідачем шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, оскільки її учасник — бронеавтомобіль БТР-60 (бортовий номер 603), під час експлуатації якого завдано матеріальної шкоди позивачу, не є транспортним засобом, відомості про який внесені до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, передбаченого Законом України «Про дорожній рух», а до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 — ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, представник апелянта вказує на те, що військовий бронеавтомобіль БТР-60 (бортовий номер 603) є механічним транспортним засобом у розумінні Правил дорожнього руху, оскільки він приводиться в рух за допомогою двигуна та експлуатується на вулично-дорожній мережі. Відтак відсутність відомостей про нього в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів не спростовує його статусу як наземного транспортного засобу та не звільняє МТСБУ від обов`язку відшкодувати завдану шкоду.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 листопада 2024 року о 09:30 год. по провулку Північному в селі Славне Межівського району Дніпропетровської області водій ОСОБА_4 , керуючи військовим бронеавтомобілем БТР-60 (бортовий номер 603), під час виїзду з другорядної дороги на головну дорогу Т0428 не надав переваги в русі автомобілю Hyundai (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), що призвело до їх зіткнення та механічного пошкодження транспортних засобів.

Постановою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2024 року у справі № 181/1794/24, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Позивач ОСОБА_1 , який є власником пошкодженого автомобіля Hyundai (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), звернувся до МТСБУ із заявою про здійснення страхової (регламентної) виплати в розмірі завданих збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 636 615,35 грн.

Моторне (транспортне) страхове бюро України відмовило ОСОБА_1 у відшкодуванні шкоди з тих підстав, що такий тип пристрою як «БТР» не включено до переліку транспортних засобів, який міститься у додатку 1 до Положення про перелік, значення та порядок застосування коригуючих коефіцієнтів під час укладання страховиками договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

З протоколу про адміністративне правопорушення та схеми місця ДТП вбачається, що власником бронеавтомобіля БТР-60, бортовий номер НОМЕР_2 є військова частина НОМЕР_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , у ЄДРТЗ відсутні відомості про наявність ТЗ за параметрами власника.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що військовий бронеавтомобіль БТР-60 (бортовий номер 603) не є транспортним засобом у розумінні Закону України «Про дорожній рух», оскільки відомості про нього не внесені до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 1192 ЦК України визначено способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, відповідно до частини першої якої, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди від 27 березня 1992 року № 6 при визначені розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов`язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому, на його вимогу, відшкодовуються неодержані доходи у зв`язку із заподіянням шкоди майну.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки її частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Згідно ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд, за вибором потерпілого, може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон) регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 1 Закону, наземні транспортні засоби - транспортні засоби таких категорій:

-автомобілі, мотоцикли (у тому числі моторолери та мотоколяски), мопеди, причепи до автомобілів;

-інші транспортні засоби, призначені для перевезення пасажирів, вантажу, багажу, пошти та/або обладнані спеціальним устаткуванням/обладнанням, за умови що відомості про такі транспортні засоби внесено до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, передбаченого Законом України «Про дорожній рух».

Отже обов`язковою ознакою наземного транспортного засобу у розумінні Закону є внесення відомостей про цей транспортний засіб до Єдиного державного реєстру транспортних засобів (ЄДРТЗ).

Згідно з положеннями Порядку ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 779 від 06 листопада 2020 року, ведення ЄДРТЗ здійснюється уповноваженими посадовими особами Головного сервісного центру МВС під час виконання покладених на них функцій та завдань відповідно до законодавства шляхом обробки (унесення, накопичення, використання, узагальнення) інформації в ЄДРТЗ про зареєстровані транспортні засоби, їх власників (співвласників), належних користувачів, закріплені номерні знаки та реєстраційні документи на такі транспортні засоби.

До ЄДРТЗ уноситься інформація про транспортні засоби, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, відомості про їх власників (співвласників), належних користувачів, закріплені номерні знаки та реєстраційні документи на такі транспортні засоби.

Згідно з матеріалами справи автомобілю позивача спричинено шкоду внаслідок використання військового бронеавтомобіля БТР-60, бортовий номер 603. Проте будь-яких даних про внесення цього транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - транспортні засоби таких категорій: автомобілі, мотоцикли (у тому числі моторолери та мотоколяски), мопеди, причепи до автомобілів; інші транспортні засоби, призначені для перевезення пасажирів, вантажу, багажу, пошти та/або обладнані спеціальним устаткуванням/обладнанням, за умови що відомості про такі транспортні засоби внесено до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, передбаченого Законом України «Про дорожній рух».

Військовий бронеавтомобіль БТР-60 (бортовий номер 603) є об`єктом військової техніки та бойовою колісною машиною, що перебуває на спеціальному обліку у Збройних Силах України. Відомості про нього не вносяться до цивільного Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС України, і він за своєю конструкцією не призначений для регулярного загального використання на вулично-дорожній мережі.

Посилання апелянта на положення Правил дорожнього руху є безпідставними, оскільки визначення «механічний транспортний засіб» у Правилах дорожнього руху слугує виключно для регулювання порядку руху та безпеки на дорогах, тоді як Закон «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» містить поняття наземного транспортного засобу як об`єкта обов`язкового страхування.

Оскільки БТР-60 не підлягає державній реєстрації в органах МВС та не є транспортним засобом у розумінні вказаного Закону, на МТСБУ не покладається обов`язок щодо виплати регламентного відшкодування за шкоду, завдану цією військовою технікою.

З огляду на викладене, Моторне (транспортне) страхове бюро України є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, оскільки обов`язок із відшкодування шкоди, завданої військовим бронеавтомобілем БТР-60, покладається за правилами статті 1187 Цивільного кодексу України на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відтак колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, та відповідно для скасування судового рішення.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, а переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду — без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 — ОСОБА_2 — залишити без задоводення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2025 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошено 29 вересня 2026 року.

Повний текст постанови виготовлено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

В.С. Городнича