Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №753/23625/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6850/26 Справа № 753/23625/23 Суддя у 1-й інстанції - Місюра К. В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2023 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі — АТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 28 серпня 2018 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за № 1001113371604, відповідно до умов якого відповідачу видано кредит у сумі 104 260,00 грн. Відповідач не виконувала кредитні зобов`язання належним чином, у зв`язку з чим у неї перед позивачем утворилася заборгованість за договором, яка станом на 20 червня 2023 року становить 162 254,05 грн. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану суму кредитної заборгованості.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість у сумі 162 254,05 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 147,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для стягнення з відповідача суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитний договір відповідає вимогам закону, укладений у визначений чинним законодавством спосіб, а фактично отримані кошти в добровільному порядку не повернуті. Водночас відповідач не надала належних та допустимих доказів, які б спростували наявність заборгованості перед позивачем або підтвердили належне виконання зобов`язань, при цьому сума кредитної заборгованості підтверджена документально.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 — ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, представник апелянта вказує на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів за договором, а також на нікчемність умов договору щодо встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,99 % в силу положень ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», а відтак вимога про стягнення комісії за договором у сумі 66 772,05 грн не підлягає задоволенню

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 серпня 2018 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за № 1001113371604, за умовами якого відповідачу видано кредит у сумі 104 260,00 грн.

Відповідач не виконала кредитні зобов`язання належним чином, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість за кредитним договором № 1001113371604 від 28 серпня 2018 року, яка станом на 20 червня 2023 року становить в загальній сумі 162 254,05 грн, з яких: 95 438,78 грн – заборгованість за кредитом, 43,22 грн – заборгованість процентами, 66 772,05 грн – заборгованість за комісією.

Факт перерахування позивачем кредитних коштів на рахунок відповідача підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером № TR30518514.71297.8810 від 28 серпня 2018 року.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, відповідач частково виконувала умови договору, зокрема частково повертала отримані кредитні кошти .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт укладення кредитного договору та отримання коштів позичальником підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним і достатнім підтвердженням порушення відповідачем умов договору. У зв`язку з тим, що відповідач не виконала взятих на себе зобов`язань належним чином, у неї утворилася заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню в повному обсязі

Проте колегія суддів не може повною мірою погодитися з такою позицією суду першої інстанції, оскільки він дійшов вказаних висновків за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для часткового скасування судового рішення та його зміни.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами, встановленими ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором невстановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість.

Проте колегія суддів не може повною мірою погодитися з такою позицією суду першої інстанції, оскільки він дійшов вказаних висновків за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для часткового скасування судового рішення та його зміни.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визначення остаточного розміру кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача.

Так, висновок суду першої інстанції про те, що умови кредитного договору в частині нарахування комісії не суперечать закону, є помилковим і таким, що зроблений внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а тому суд безпідставно стягнув комісію, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення у цій частині.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Встановивши, що позивачем не зазначено та не надано доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, колегія суддів дійшла до висновку про те, що положення договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за управління кредитом є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача комісії відсутні.

На викладене суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача комісії в сумі 66 772,00 грн за кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Як визначено ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

З огляду на викладене, колегія суддів, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі матеріалів, дійшла висновку про те, що оскаржуване заочне рішення суду слід змінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості з відповідача на користь позивача з 162 254,05 грн до 95 482,00 грн.

Відповідно до пп. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги висновок апеляційного суду про зміну оскаржуваного судового рішення та часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно розміру задоволених позовних вимог (58,85 %), а саме в сумі 1 263,63 грн (2 147,20 грн х 58,85 %).

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, то з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 325,36 грн (3 220,80 грн х 41,15 %).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином, зважаючи на положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 61,73 грн (1 325,36 грн – 1 263,63 грн).

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року змінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» з 162 254,05 грн до 95 482,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 61,73 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошено 29 вересня 2026 року.

Повний текст постанови виготовлено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова