Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №185/7791/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/2594/26 Справа № 185/7791/26 Суддя у 1-й інстанції - Мельник Ю. А. Суддя у 2-й інстанції - Піскун О. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Дніпро

Суддя Дніпровського апеляційного суду Піскун О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисників Безрука Артема Володимировича та Кузьміна Євгена Олександровича в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2026 року стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП),

за участю в режимі відеоконференції:

захисників Безрука А. В., Кузьміна Є. О.

ВСТАНОВИВ:

Зміст оскарженого судового рішення.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, та стягнуто на користь держави судовий збір у сумі 665,00 гривень.

Згідно з постановою суду першої інстанції, 03.05.2026 о 22.30 год. в м. Павлограді по вул. Преображенській, 8 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Geely», державний номерний знак НОМЕР_1 . Під час зупинки та спілкування у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, нерозбірлива мова, почервоніння шкіри. У встановленому законом порядку на місці зупинки ТЗ водієві ОСОБА_1 було запропоновано продути алкотестер «Драгер 6820», на що останній відмовився, також було запропоновано проїхати до медичного закладу для визначення рівня алкоголю в крові, на що останній також відмовився, що зафіксовано на нагрудну бодікамеру 795506, 795623, чим своїми діями водій ОСОБА_1 порушив п.2.5 ПДР України.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг і узагальненні доводи осіб, які їх подали.

В апеляційній скарзі та доповненнях до неї захисник Безрук А. В. просить скасувати постанову суду першої інстанції, провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що судом належним чином не встановлено та не мотивовано факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 і законність його зупинки, відеозапис не дозволяє достовірно встановити транспортний засіб та обставини його зупинки.

Зазначає, що фактично протокол про адміністративне правопорушення складено щодо ОСОБА_1 , однак із матеріалів справи не вбачається достатніх об`єктивних доказів, які б безпосередньо пов`язували саме його з фактом керування транспортним засобом.

Також посилається на незаконність зупинки транспортного засобу, так як в матеріалах справи працівники поліції зазначають одну конкретну причину зупинки, а саме відсутність підсвітки заднього державного номерного знаку. Разом із тим фактичний відеозапис не підтверджує цю обставину належним чином. Навпаки, із відеозапису вбачається наявність підсвітки заднього номерного знаку.

Зауважує, що працівники поліції посилаються на нібито наявність відповідних ознак алкогольного сп`яніння, однак така позиція виглядає суперечливою з огляду на зміст самого відеозапису. Фактично транспортний засіб був закритий, а працівник поліції не мав постійної безпосередньої можливості перебувати поруч із особою та належним чином сприймати ті ознаки, на які він посилається.

Посилається на наявні у постанові суперечності щодо ознак алкогольного сп`яніння та фактичних підстав для початку процедури огляду, також вказує на розбіжність щодо самого спеціального технічного засобу: суд зазначає про пропозицію пройти огляд із застосуванням «Drager 6820», тоді як при описі акта огляду використано загальне найменування газоаналізатора «Alcotest».

Зауважує, що суд не встановив, чи було ОСОБА_1 повідомлено конкретний заклад охорони здоров`я, чи фактично було складено та доведено до його відома направлення, чи запропоновано поліцейськими забезпечити його доставлення або супроводження, чи роз`яснено строки і порядок проведення такого огляду та якою конкретно відповіддю ОСОБА_1 підтверджується остаточна відмова саме від медичного огляду.

Вказує, що особливого значення набуває опис поведінки ОСОБА_1 , наведений у самій постанові. В одному рапорті зазначено, що він не виходив з автомобіля, залишився в салоні та в подальшому ліг спати, в іншому — що після спілкування він залишився в автомобілі та більше на контакт не йшов. Однак небажання виходити з автомобіля, припинення спілкування чи навіть відмова від огляду за допомогою Drager на місці не можуть без додаткової правової оцінки автоматично ототожнюватися з усвідомленою відмовою від усієї передбаченої законом процедури огляду.

Також посилається на те, що важливим є також те, що наданий відеозапис не забезпечує безперервної фіксації всіх істотних обставин події. Відео обривається, після чого відсутня повна та послідовна фіксація того, що відбувалося надалі. Постанова не містить відомостей про початковий та кінцевий час кожного відеофайлу, їх тривалість, наявність або відсутність розриву між файлами, конкретний момент виявлення ознак сп`яніння, час та зміст пропозиції пройти Drager, зміст пропозиції пройти медичний огляд та точну відповідь ОСОБА_1 , яку суд розцінив як юридично значиму відмову.

Вважає, що суд повинен був оцінити, як саме було реалізовано відсторонення ОСОБА_1 та чому особа, яку поліцейські вважали водієм із ознаками сп`яніння, після завершення оформлення залишилась безпосередньо у тому самому автомобілі.

Захисник Кузьмін Є. О. в апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що судом першої інстанції допущено спрощений підхід до розгляду зазначеної справи, не надано правової оцінки тим доказам, які надано поліцейським, внаслідок чого було винесено незаконне рішення.

Зазначає, що як вбачається із протоколу поліцейський вважав, що ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР України, оскільки відмовився від проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння. Однак, вказаний факт не підтверджується матеріалами справи.

В матеріалах, доданих до протоколу, відсутні достатні дані, які б об`єктивно підтверджували, що у ОСОБА_1 поліцейськими дійсно були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, що, в свою чергу, давало б підстави для направлення його на огляд у встановленому законом порядку.

Також ОСОБА_1 на місці не були роз`яснені права, передбачені ст. 268 КУпАП, не забезпечено можливість скористатися правовою допомогою адвоката при складенні протоколу про адміністративне правопорушення.

Позиції учасників апеляційного процесу.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції захисники Безрук А. В. та Кузьмін Є. О. підтримали подані ними апеляційні скарги та з підстав, викладених в них, просили їх задовольнити. Також повідомили, що ОСОБА_1 про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, проте до суду не зміг з`явитись, просили розглядати справу без його участі і така позиція погоджена з їхнім підзахисним.

Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб (ч. 6 ст. 294 КУпАП).

Мотиви апеляційного суду.

Суд апеляційної інстанції, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційних скарг, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого прийняти мотивоване законне рішення.

Згідно з вимогами ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до вимог ч.2 ст.9 КУпАП адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Положеннями ч.1 ст.130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння.

Відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі, тобто своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.

У разі невиконання вимог п.2.5 ПДР України передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Суд апеляційної інстанції вважає викладений в постанові суду першої інстанції висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Викладений в постанові суду першої інстанції висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме:

- протоколом про адміністративне правопорушення №656516 серії ЕПР1 від 04.05.2026, в якому вказані обставини інкримінованого адміністративного правопорушення, наявний запис про посвідчення водія, відеофіксацію правопорушення та відмова водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку;

- актом огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 03.05.2026 року о 23.40 год., відповідно до якого водій ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння за допомогою газоаналізатора «Alcotest»;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з яким 03.05.2026 о 23.30 год. стосовно водія ОСОБА_1 в результаті виявлених у нього ознак алкогольного сп`яніння (почервоніння обличчя, нерозбірлива мова) було складено направлення до медичної установи КНП «ПЛІЛ» ПМР для проходження медичного огляду в КНП «ПЛІЛ» ПМР, водій ОСОБА_1 відмовився проходити такий огляд;

- рапортом поліцейського від 04.05.2026, відповідно до якого 03.05.2026 о 22.30 год. під час несення служби в м. Павлограді по вул. Преображенській, буд.8 було зупинено ТЗ марки «Geely», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , в якого в темну пору доби не освітлювався задній номерний знак. Під час спілкування з водієм, який категорично відмовлявся на прохання вийти з транспортного засобу або відчинити скло автомобіля, назвавшись ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На прохання надати документи, що засвідчують особу, посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію на транспортний засіб, останній категорично відмовився, особу останнього було встановлено відповідно до бази даних. Під час спілкування у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: почервоніння обличчя, невиразна мова. Водію ОСОБА_1 було запропоновано продути газоаналізатор «Драгер 6820», а в разі незгоди продуття - проїхати на медичне обстеження для визначення стану алкогольного сп`яніння, на що останній відмовився, шляхом залишення в транспортному засобі та на протязі тривалих вимог вийти з автомобіля, так і не вийшов, після чого ліг спати в ньому, транспортний засіб руху не перешкоджав. Після складення адміністративних матеріалів, водій залишився спати в автомобілі на місці зупинки;

- рапортом поліцейського від 03.05.2026, відповідно до якого 03.05.2026 близько 22.30 год. під час несення служби в м. Павлограді по вул. Преображенській, буд. 8 було зупинено ТЗ марки «Geely», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , з неосвітленим державним номерним знаком в темну пору доби. Водій заблокував двері автомобіля та відмовлявся виходити з нього. Під час спілкування з водієм ОСОБА_1 через скло, останній вів себе неадекватно, через привідкрите скло було чутно різкий запах алкоголю. Водій в автомобілі знаходився один. У водія ОСОБА_1 були явні ознаки алкогольного сп`яніння (невиразна мова, почервоніння шкіри обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці). На неодноразові прохання вийти з автомобіля та пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку на місці зупинки ТЗ чи в медичному закладі, водій ОСОБА_1 категорично відмовився, говорив різну нісенітницю. Також, під час бесіди водій представився, як ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Особу водія було встановлено, згідно посвідчення водія НОМЕР_2 , що було підтверджено ІПНП базою. Після бесіди водій залишився в своєму автомобілі, де ліг спати, на контакт з працівниками поліції більше не йшов. На підстав чого був складений протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП. До водія ОСОБА_1 міри фізичного впливу, спеціальні засоби не застосовувались, так як останній перебував у своєму автомобілі;

- копією виписки з бази даних щодо гр. ОСОБА_1 ;

- диском із записом інкримінованих подій, який здійснено за допомогою нагрудних бодікамер працівників поліції. Під час відтворення диска встановлено наявність двох файлів. При перегляді першого відеофайлу зафіксовано зупинку транспортного засобу «Geely», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 . При перегляді другого відеофайлу зафіксовано, що водій ОСОБА_1 має ознаки алкогольного сп`яніння (нерозбірлива мова, поведінка, що не відповідає обстановці). На законну вимогу працівників поліції водій ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку. Також водію було роз`яснено наслідки такої відмови. На відеозаписі зафіксовано, що водій ОСОБА_1 заблокував двері машини та спілкувався через скло. Водію працівниками було повідомлено, що причиною для зупинки став неосвітлений державний номерний знак, після чого поліцейськими було надано для перегляду водію ОСОБА_1 відеозапису – моменту його зупинки.

Дослідивши вказані матеріали суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені докази відповідають критеріям належності та допустимості, а в своїй сукупності також достатності для підтвердження висновків суду першої інстанції про доведення винуватості ОСОБА_1 у порушенні ним вимог п.2.5ПДР України, тобто у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у поза розумний сумнів.

Об`єктивних підстав ставити під сумнів достовірність і належність доказів, наданих під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, по справі не вбачається.

Так, матеріали справи свідчать, що саме ОСОБА_1 перебував у транспортному засобі «Geely», державний номерний знак НОМЕР_1 , та ідентифікував себе як його водій.

При цьому ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції сам назвав свої анкетні дані, а його особу надалі було перевірено за наявними інформаційними базами. Відтак твердження про відсутність об`єктивного зв`язку між ОСОБА_1 та транспортним засобом спростовуються сукупністю наявних у справі доказів.

Відеозапис підтверджує, що працівники поліції здійснювали спілкування саме з ОСОБА_1 , який перебував на місці водія автомобіля. Його поведінка, спілкування з поліцейськими та подальше перебування в автомобілі узгоджуються з іншими матеріалами справи. Тому посилання захисту на те, що відеозапис нібито не дає можливості достовірно встановити особу водія, спростовуються змістом усієї сукупності доказів, а не лише окремим фрагментом відеозапису.

Не приймаються апеляційним судом і доводи про незаконність зупинки транспортного засобу.

Як убачається з матеріалів справи та відеозапису, працівники поліції повідомили ОСОБА_1 , що причиною зупинки транспортного засобу було невиконання вимог щодо освітлення заднього державного номерного знака у темну пору доби. Відеозапис містить фіксацію моменту зупинки та пояснення працівників поліції щодо її причини.

Сам по собі факт незгоди сторони захисту з оцінкою працівниками поліції технічного стану освітлення номерного знака не свідчить про відсутність підстав для зупинки та не спростовує встановленого надалі факту виявлення у водія ознак алкогольного сп`яніння.

Крім того, навіть встановлення можливих недоліків у підставах первісної зупинки транспортного засобу саме по собі не нівелює доказів наступних подій, якщо такі докази безпосередньо підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення та отримані у передбаченому законом порядку.

Апеляційний суд враховує, що після зупинки транспортного засобу під час спілкування з ОСОБА_1 працівниками поліції були виявлені ознаки, які дали обґрунтовані підстави вважати, що він перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Зокрема, у протоколі, рапортах працівників поліції та направленні на медичний огляд зазначено про різкий запах алкоголю з порожнини рота, невиразну (нерозбірливу) мову, почервоніння шкіри обличчя, поведінку, що не відповідала обстановці. Зазначені обставини не існують ізольовано, а взаємно доповнюють одна одну та узгоджуються із зафіксованою на відеозаписі поведінкою ОСОБА_1 .

Доводи захисників про неможливість сприйняття поліцейським запаху алкоголю через зачинене вікно автомобіля не можуть бути покладені в основу висновку про недоведеність правопорушення. З відеозапису вбачається, що між поліцейськими та ОСОБА_1 відбувалося безпосереднє спілкування через закрите вікно автомобіля, при цьому працівник поліції прямо зазначив про відчутний запах алкоголю. Така обставина підлягає оцінці не окремо, а у взаємозв`язку з іншими зафіксованими ознаками та поведінкою ОСОБА_1 .

При цьому апеляційний суд виходить із того, що для виникнення у поліцейського передбачених законом підстав запропонувати водієві пройти огляд достатньо наявності встановлених нормативними актами ознак можливого стану сп`яніння. Саме огляд і має на меті об`єктивно встановити або спростувати такий стан. Тому відсутність позитивного результату алкотестера чи медичного висновку в цій справі не може свідчити про відсутність підстав для проведення огляду, оскільки саме від такого огляду ОСОБА_1 відмовився.

Відповідно до чинного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1103, за наявності у водія ознак алкогольного чи іншого сп`яніння поліцейський проводить огляд на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного засобу, а в разі відмови водія від проведення такого огляду або незгоди з його результатами він направляється до відповідного закладу охорони здоров`я для проведення медичного огляду.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного засобу «Drager 6820», від проходження якого він відмовився. Після цього йому було запропоновано пройти медичний огляд у закладі охорони здоров`я, однак і від такого огляду ОСОБА_1 відмовився.

Зазначені обставини підтверджуються не лише протоколом, який сам по собі не є безумовним доказом вини, а сукупністю доказів, зокрема актом огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, направленням на медичний огляд, двома рапортами працівників поліції та відеозаписом з нагрудних боді-камер.

Відеозапис має істотне доказове значення, оскільки дає можливість безпосередньо перевірити перебіг подій, поведінку порушника, зміст вимог працівників поліції та його реакцію на запропонований огляд. При цьому з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не просто не виконав окрему формальну вимогу, а після неодноразових пропозицій пройти огляд на місці та в медичному закладі фактично ухилився від проходження будь-якого огляду, залишаючись у транспортному засобі та припинивши належну взаємодію з працівниками поліції.

За таких обставин посилання захисту на те, що небажання ОСОБА_1 вийти з автомобіля або припинення спілкування саме по собі не може вважатися відмовою від огляду, є правильним лише в абстрактному розумінні. У цій справі юридично значущою є не сама по собі поведінка особи, а її поведінка у конкретній послідовності подій: після виявлення ознак можливого алкогольного сп`яніння поліцейські неодноразово запропонували ОСОБА_1 пройти огляд, спочатку на місці зупинки, а після відмови — у закладі охорони здоров`я, наслідки відмови йому були роз`яснені, однак він не виконав жодної із зазначених вимог.

Така поведінка у своїй сукупності об`єктивно свідчить про відмову від проходження огляду у встановленому законом порядку.

Не заслуговують на увагу і доводи щодо відсутності доказів вручення чи роз`яснення направлення на медичний огляд.

З матеріалів справи вбачається, що відповідне направлення було складене стосовно ОСОБА_1 , із зазначенням часу, виявлених ознак сп`яніння та конкретного закладу охорони здоров`я — КНП «ПЛІЛ» ПМР. Сам факт складання такого направлення та його зміст узгоджуються з рапортами працівників поліції і відеозаписом, на якому зафіксовано пропозицію пройти медичний огляд.

Закон не ставить юридичну силу факту відмови у залежність від того, чи погодився водій власноруч отримати або підписати відповідний документ. Визначальним є те, чи була особі фактично запропонована можливість пройти огляд та чи скористалася вона такою можливістю. У даному випадку матеріали справи свідчать, що така можливість ОСОБА_1 була надана, проте він нею не скористався.

Щодо доводів про розбіжність у назві спеціального технічного засобу, апеляційний суд зазначає, що зазначення в акті огляду найменування «Alcotest», а у протоколі та поясненнях працівників поліції — «Drager 6820», саме по собі не свідчить про відсутність події адміністративного правопорушення.

У даному випадку огляд за допомогою приладу фактично не проводився саме через відмову ОСОБА_1 , а тому результат вимірювання відсутній. Відтак зазначена розбіжність у позначенні спеціального технічного засобу не впливає на встановлений факт — ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд, однак він відмовився від його проведення.

Суд апеляційної інстанції також не вбачає підстав для висновку про недопустимість відеозапису лише з тієї підстави, що наданий носій містить два окремих відеофайли або що захисник ставить під сумнів безперервність фіксації.

Відповідно до ст. 251 КУпАП показання технічних засобів, що мають функції відеозапису, є самостійним джерелом доказів. При цьому суд оцінює такий доказ у сукупності з іншими матеріалами справи. У цьому випадку зміст відеозапису не суперечить протоколу, актові, направленню та рапортам працівників поліції, а навпаки — підтверджує істотні обставини, зазначені у цих документах.

Відсутність у постанові суду першої інстанції детального зазначення початкового та кінцевого часу кожного відеофайлу, його тривалості або технічних характеристик сама по собі не свідчить про недопустимість такого доказу, якщо його зміст може бути ідентифікований, він стосується обставин справи, а його достовірність не спростована іншими доказами.

Апеляційний суд також враховує, що відеозапис підтверджує не лише сам факт перебування ОСОБА_1 в автомобілі, а й характер його поведінки під час спілкування з працівниками поліції: він не відчинив автомобіль, не вийшов із нього, спілкувався через скло, висловлювався непристойно та фактично не виконав неодноразових законних вимог пройти огляд.

Так, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозапис належним та допустимим доказом, оскільки він отриманий у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення. Відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі.

Відеозапис отриманий у встановленому законом порядку і здійснений працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння, на законну вимогу патрульних поліцейських, пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки або у медичному закладі, та повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

Посилання захисту на те, що після оформлення адміністративних матеріалів ОСОБА_1 залишився в автомобілі, також не спростовує факту вчинення правопорушення. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що після зупинки транспортний засіб фактично не продовжував рух, а водій залишився у ньому.

Необґрунтованими є і доводи захисту про порушення права ОСОБА_1 на захист та нероз`яснення йому прав, передбачених ст. 268 КУпАП.

Зазначена стаття гарантує особі право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою адвоката та оскаржити постанову.

Разом із тим адвокат не навів конкретних обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 заявляв клопотання про залучення адвоката безпосередньо під час оформлення матеріалів, а працівники поліції безпідставно перешкодили реалізації такого права. Навпаки, ОСОБА_1 фактично відмовлявся від належного контакту з поліцейськими, залишався в автомобілі та не виконував їх вимог.

Крім того, сама по собі відсутність захисника під час складання протоколу не означає автоматичної недопустимості всіх доказів у справі та не звільняє особу від виконання обов`язку, прямо встановленого п. 2.5 ПДР України.

Апеляційний суд звертає увагу і на те, що суд першої інстанції при розгляді справи не обмежився формальним посиланням на протокол про адміністративне правопорушення, а дослідив сукупність доказів, наданих органом поліції, та надав їм відповідну правову оцінку.

Доводи апеляційних скарг фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж та, яку надав суд першої інстанції, однак не містять переконливих даних, які б спростовували встановлені судом обставини.

Будь-які інші доводи апеляційної скарги сприймаються судом, як спроба уникнути відповідальності, оскільки об`єктивних доказів, які могли б спростувати причетність ОСОБА_1 до вказаного правопорушення та його винуватість, суду не надано.

В матеріалах справи відсутні та під час апеляційного перегляду не надано достатньо доказів на підтвердження факту істотних порушень працівниками поліції вимог закону під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Дії працівників поліції відповідали вимогам Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17 грудня 2008 року № 1103, а також Інструкції, затвердженої спільним наказом МВС та МОН України від 09 листопада 2015 року № 1452/735.

Дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку передбаченому чинним законодавством, не оскаржувалися.

Наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності об`єктивно і в повній мірі свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає доводи апеляційних скарг захисників безпідставними і такими, що не впливають на законність прийнятого по суті рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

При розгляді справи судом порушень ст.ст. 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді та закриття провадження у справі, апеляційним переглядом не встановлено.

Спираючись на встановлені фактичні обставини даного адміністративного провадження, які підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_1 є доведеною поза розумним сумнівом.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без зміни.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги захисників Безрука Артема Володимировича та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя О. П. Піскун