Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №199/9918/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2080/26 Справа № 199/9918/25 Головуючий у першій інстанції: Руденко В.В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра у складі судді Руденко В.В. від 10 жовтня 2025 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних,–

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_1 21.02.2007 року укладено кредитний договір №DNU0GK00001020, згідно умов якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 57575,01 доларів США на термін до 20.02.2027, а відповідач зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит у межах узгодженого сторонами кредитного ліміту. ОСОБА_1 своєю чергою не виконувала зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року, справа №199/6371/15-ц позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 21.02.2007 року №DNU0GК00001020 у розмірі 84052,37 доларів США, яка складається з наступного: 46316,69 доларів США заборгованість за кредитом; 31625,68 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 6110,00 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом. Рішення по справі №199/6371/15-ц набрало законної сили 05.01.2016. На даний час рішення не виконано, заборгованість не погашена. З 22.12.2015 року жодного платежу на погашення заборгованості відповідачем проведено не було. ОСОБА_1 ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором та заборгованість за кредитом та процентами не сплачує. Отже кредитор має право на стягнення з відповідача сум, передбачених положенням ч. 2 статті 625 ЦК України, зокрема, 3% річних за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 у розмірі 7571,62 доларів США. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідачки 3% річних у розмірі 7571,62 доларів США.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 10 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 21.02.2007 року був укладений кредитний договір №DNU0GК00001020, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 57575,01 доларів США на термін до 20.02.2027 року (а.с. 10-11).

03.02.2012 року відповідачкою було зареєстровано шлюбу та змінено прізвище на « ОСОБА_3 ».

Відповідач належним чином не виконав умови кредитного договору, порушивши графік погашення кредиту і сплати процентів, та своєчасно не повернув позивачу кредитні кошти та не сплатив відсотки.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року у справі №199/6371/15-ц позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 21.02.2007 року №DNU0GК00001020 у розмірі 84052,37 доларів США, яка складається з наступного: 46316,69 доларів США – заборгованість за кредитом; 31625,68 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 6110,00 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 3654,00 грвень та 1095723,81 гривень пені, а всього 1099377,81 грн. (а.с. 12).

Вказане вище рішення по справі №199/6371/15-ц не оскаржувалось та набрало законної сили 05.01.2016.

13 квітня 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» було видано виконавчий лист №199/6371/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 21.02.2007 року №DNU0GК00001020 у розмірі 84052,37 доларів США зі строком пред`явлення до 05 січня 2017 року.

Зазначений вище виконавчий лист був пред`явлений стягувачем на примусове виконання, у зв`язку з чим постановою заступника начальника Амур-Нижньодніпровського ВДВС м. Дніпропетровська ГТУЮ у Дніпропетровській області від 12.05.2016 відкрито виконавче провадження №51085602.

04 жовтня 2016 року постановою заступника начальника Амур-Нижньодніпровського ВДВС м. Дніпропетровська ГТУЮ у Дніпропетровській області виконавчий лист №199/6371/15-ц від 13.04.2016 повернуто стягувачу та зазначено, що він може бути пред`явлений повторно для виконання в строк до 04.10.2017.

АТ КБ «Приватбанк», на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 на суму грошового зобов`язання 84052,37 доларів США нараховано 3% річних у розмірі 7571,62 доларів США (а.с. 5).

Також установлено, що ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 03.07.2026 року відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про видачу дубліката виконавчого листа у справі №199/6371/15 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

За інформацією з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, яка є загальнодоступною, відкрите виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 84052,37 доларів США - відсутнє.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань.

Як зазначає позивач, відповідач має перед ним грошове зобов`язання, що підтверджує рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року у справі №199/6371/15-ц.

Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:

натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі №757/44680/15-ц (провадження №61-32171сво18).

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Судом установлено, що виконавчий лист від 13.04.2016 №199/6371/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 84052,37 доларів США був пред`явлений стягувачем на примусове виконання, у зв`язку з чим 12.05.2016 відкрите виконавче провадження №51085602.

04 жовтня 2016 року постановою заступника начальника Амур-Нижньодніпровського ВДВС м. Дніпропетровська ГТУЮ у Дніпропетровській області виконавчий лист №199/6371/15-ц від 13.04.2016 повернуто стягувачу та зазначено, що він може бути пред`явлений повторно для виконання в строк до 04.10.2017.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон №606-XIV) в редакції, чинній на час набрання рішенням законної сили, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років.

Відповідно частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, у редакції, що діяла на час набрання судовим рішенням законної сили, строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, пред`явленням виконавчого документа до виконання.

Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч. 2 ст. 22 Закону №606-XIV).

05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі – Закон №1404-VIII), яким передбачено пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання протягом трьох років.

Відповідно до пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом №1404-VIII. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону №1404-VIII до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня 2018 року у справі №905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі №5016/149/2011(17/6), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі №553/1951/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі №521/21810/17, від 29 січня 2020 року у справі №344/19847/18.

Отже, в даному випадку необхідно виходити з трьохрічного строку пред`явлення виконавчого листа №199/6371/15-ц від 13.04.2016 до виконання, адже на час набрання законної сили Законом №1404-VIII строк пред`явлення виконавчого листа не сплинув та встановлювався з 04 жовтня 2016 року (з дня повернення виконавцем стягувачу) до 04 жовтня 2019 року.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що грошове зобов`язання на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року у справі №199/6371/15-ц є натуральним, вимога в якому не може бути захищена в примусовому порядку, оскільки стягувачем пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання.

З даним позовом до суду АТ КБ «Приватбанк» звернулось 16 липня 2025 року, тобто через 5 року та 9 місяців після спливу строку пред`явлення виконавчого листа №199/6371/15-ц від 13.04.2016 до виконання.

Крім того, ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 03.07.2026 року відмовлено у задоволенні заяви АТ КБ «Приватбанк» про видачу дубліката виконавчого листа у справі №199/6371/15 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Обов`язок доказування і подання доказів визначено статтею 81 ЦПК України, відповідно до положень частини 1 даної норми процесуального права кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч.2 ст.83 ЦПК України).

Обґрунтування АТ КБ «Приватбанк», що він 14.09.2026 року (після пред`явлення позову в даній справі, ухвалення оскаржуваного рішення від 10.10.2025 та подання апеляційної скарги 07.11.2025) звернувся до місцевого суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку його пред`явлення, не спростовує викладених вище висновків суду.

Належних та допустимих доказів, на час пред`явлення даного позову та ухвалення оскаржуваного рішення, можливості примусового виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року у справі №199/6371/15-ц суду не надано; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується матеріалами справи.

Також клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі не заявлено.

Отже, посилання апелянта на можливість у майбутньому звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчих листів до виконання не спростовує встановленої судом обставини, що станом на час розгляду цієї справи вимога за судовим рішенням не може бути реалізована у примусовому порядку. Інше тлумачення фактично означало б збереження невизначеного у часі стану щодо можливості примусового виконання судового рішення, незважаючи на тривалий пропуск строку пред`явлення виконавчих листів та відсутність будь-яких дій стягувача щодо його поновлення.

Такий підхід не відповідав би принципу юридичної визначеності, який є складовою верховенства права, оскільки відповідачі не можуть перебувати у стані невизначеності щодо можливості примусового виконання судового рішення протягом необмеженого часу лише з огляду на потенційну можливість стягувача вчинити певні процесуальні дії у майбутньому.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 3% річних, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 на суму грошового зобов`язання 84052,37 доларів США у розмірі 7571,62 доларів США задоволенню не підлягають, адже нараховані АТ КБ «Приватбанк» до вимоги, що існує в натуральному зобов`язанні, яке не може бути захищене в примусовому порядку.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 18 вересня 2024 року у справі №761/26741/22, від 22 серпня 2024 року у справі №916/735/23, а також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 лютого 2026 року в справі №754/511/23.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, безпідставно відмовив у позові через недоведеність, тому оскаржуване рішення підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову в редакції цієї постанови. В іншій частині щодо відмови у позові рішення підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»– задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 10 жовтня 2025 року – змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 10 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк