Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №201/1517/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6574/26 Справа № 201/1517/26 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 20 березня 2026 року у складі судді Батманової В.В. у цивільній справі № 201/1517/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технології про визнання протиправним наказу, зобов`язання вчинення дій та стягнення моральної шкоди, –

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, пред`явленим до Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технології, на предмет визнання недійсними наказів Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій від 01 липня 2024 року №214, від 24 серпня 2024 року №269, від 27 серпня 2024 року №193 в частині зменшення його навчального навантаження; зобов`язання відповідача встановити педагогічне йому навантаження на 2024-2025 навчальний рік у розмірі ставки 1; стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 50000 грн та судові витрати.

В обґрунтування посилається на те, що згідно з протоколом засідання кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій №10 від 20 червня 2024 року ОСОБА_1 затверджено на посаду викладача (дисципліни: Організація військового зв`язку, статути Збройних Сил України та їх практичне застосування (у тому числі стройова підготовка) та основи військового законодавства та міжнародне гуманітарне право). Встановлено посадовий оклад на рівні 16 тарифного розряду та зазначено, що оплата праці за посадою входить до посад, які дають право на перерахунок вислуги років.

Це стало підставою для укладання між сторонами контакту №3 від 28 червня 2024 року, згідно якого, зокрема, п. 1.5 передбачено, що контракт є підставою для прийняття науково-педагогічного працівника на роботу (продовження роботи за посадою). Також, пунктом 4.1 контракту передбачено, що робочий час науково педагогічного працівника становить не більше 36 годин на тиждень відповідно до обсягу ставки. Тоді як п.7.3 контракту передбачено, що умови цього контракту можуть бути змінені за згодою сторін у письмові формі, шляхом підписання додаткової угоди до контракту, яка є його невід`ємною частиною.

Позивачу стало відомо, що йому з незрозумілих підстав було зменшено педагогічне навантаження на навчальний рік і воно становило 0,8 ставки замість ставки 1.

Листом відповідача від 21 серпня 2025 року №35/339 у відповідь на адвокатський запит представника позивача було повідомлено, що згідно з наказом начальника відповідача від 01 липня 2024 року №214 встановлено навчальну ставку позивачу 0,7, згідно з наказом від 24 серпня 2024 року №269 «Про визначення та розподіл навчального навантаження у 2024-2025 році» позивачу встановлено ставку 0,9, також надано інформацію, що наказом начальника відповідача від 27 серпня 2024 року №193 позивачу було встановлено ставку 0,8, наказом від 28 лютого 2025 року №37 «Про перерозподіл навантаження науково-педагогічних працівників» позивачу було встановлено 0,8 ставки. Жодних стягнень або службових розслідувань не проводилось відносно позивача, тому останній вважає, що його трудові права порушені з боку відповідача, за захистом яких він звернувся до суду. Також вважав, що йому неправомірними наказами відповідачем ненасено моральну шкоду, яку від оцінив у 50000 грн.

Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 20 березня 2026 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технології про визнання протиправним наказу, зобов`язання вчинення дій та стягнення моральної шкоди відмовлено, з підстав недоведеності позивачем порушення його трудових прав, недоведеності, що оскаржувані накази фактично змінили посаду позивача, його трудову функцію, кваліфікацію чи інші істотні умови праці, в розумінні положень ст. 32 КЗпП України, визначаючи лише конкретний обсяг педагогічного навантаження на відповідний період. Суд першої інстанції мотивував свій висновок ще і тим, що розмір ставки позивача, передбачений умовами контракту, не був фіксований, а визначається щорічно залежно від фактичного обсягу навчального навантаження (а.с.120-122).

Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 у квітні 2026 року через свого представника — адвоката Воронкову О.І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог (а.с.125-131).

Апеляційна скарга мотивована тим, що внесення змін до умов праці, до чого входить і розмір заробітної плати, та яка полягає, зокрема, у зменшенні навчального навантаження, є законним лише у випадку чіткого дотримання Порядку нарахування, розрахунку та обчислення заробітної плати працівникам освіти, який затверджує Інструкцію такого обчислення від 15 квітня 1993 року №102. У такому разі належить попереджати працівника за 2 місяці про такі зміни та отримати згоду на них від працівника, а також такі зміни повинні погоджуватися з профспілковим комітетом. При прийнятті позивача на роботу у контракті зазначалось, що науково-педагогічний працівник приймається на посаду викладача вищого навчального закладу в обсязі ставки, визначеної щороку згідно з навчальним навантаженням у відповідному навчальному році за результатами конкурсного відбору експертно-кваліфікаційної (конкурсної) комісії кафедри. Суд першої інстанції не взяв до уваги те, що оскаржуваними наказами декілька разів на рік змінювалась його ставка навчального навантаження, хоча вона повинна встановлюватись щорічно, тобто, один раз на рік за результатами комісії щодо проведеного конкурсу та кількості студентів. Зазначене змінило істотні умови праці, на думку скаржника, чим порушено з боку відповідача, право скаржника на отримання належної заробітної плати, розмір якої залежить від визначення ставки з початком навчального року. Скаржник вважає, що відповідачем було порушено умови контракту та безпідставно зменшено розмір ставки, чого суд першої інстанції не врахував.

Разом з цим скаржника зазначив, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин ЗУ “Про Професійну (професійно-технічну) освіту”, тоді як належить застосовувати положення ЗУ “Про вищу освіту”, оскільки Кафедра, а нині Факультет є вищим навчальним закладом в системі МО, а не середньо-технічним.

У червні 2026 року відповідач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Наголосив, що скаржник помилково вважає зменшенням ставки, тоді як за період 2024-2025 років ставка позивача тричі переглядалась та була збільшена. Оскаржувані накази не призвели до зменшення обсягу ставки позивача, а, навпаки, були збільшені, що, на думку відповідача, спростовує доводи скаржника. Вважає, що ані трудова функція, ані посада скаржника не змінювалась, контракт не припинявся та не переукладався, а тому доводи скаржника щодо зміни істотних умов праці за ст. 32 КЗпП України не відбулось. Відповідач також зазначив, що доводи скаржника фактично грунтуються на його особистому тлумаченні трудового законодавства та не підтверджуються жодним доказом. Також правомірно суд першої інстанції відмовив і у стягнення моральної шкоди за недоведеністю таких вимог (а.с.165-168).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно з протоколом засідання кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій №10 від 20 червня 2024 року позивача було затверджено на посаду викладача (дисципліни: Організація військового зв`язку, статути Збройних Сил України та їх практичне застосування (у тому числі стройова підготовка) та основи військового законодавства та міжнародне гуманітарне право). Встановлено посадовий оклад Позивачу на рівні 16 тарифного розряду та зазначено, що оплата праці за посадою входить до посад, які дають право на перерахунок вислуги років. Після чого, між сторонами було укладено контакт №3 від 28 червня 2024 року.

Листом відповідача від 21 серпня 2025 року №35/339 у відповідь на адвокатський запит представника позивача було повідомлено, що згідно з наказом начальника відповідача від 01 липня 2024 року №214 позивачу було встановлено ставку 0,7, згідно з наказом від 24 серпня 2024 року №269 «Про визначення та розподіл навчального навантаження у 2024-2025 році» позивачу встановлено ставку 0,9, наказом начальника відповідача від 27 серпня 2024 року №193 позивачу було встановлено ставку 0,8, наказом від 28 лютого 2025 року №37 «Про перерозподіл навантаження науково-педагогічних працівників» позивачу було встановлено 0,8 ставки.

Разом з цим, розподіл навчальних годин здійснюється на основі загальної кількості навчальних годин з того чи іншого предмету, Позивач був викладачем з двох дисциплін а саме : Статути Збройних Сил України та їх практичне застосування (у тому числі стройова підготовка) та Організація військового зв`язку. Тобто розподіл здійснюється відповідно до специфіки організації освітнього процесу, обсяг ставки науково-педагогічного працівника безпосередньо залежить від фактичного обсягу навчального навантаження, визначеного на відповідний навчальний рік, та встановлюється пропорційно кількості годин навчальної роботи.

Згідно з встановленими нормами, 1,0 штатна ставка відповідає 600 годинам навчального навантаження на навчальний рік, а тому встановлення позивачу ставки у розмірі 0,7; 0,8; 0,9 здійснювалось виключно на підставі об`єктивно визначеного обсягу навчальних годин, передбачених навчальними планами та фактично наявних у розпорядженні кафедри.

Також судом першої інстанції встановлено, що накази начальника відповідача від 24 серпня 2024 року №269 та від 28 лютого 2025 року №37 є організаційно-розпорядчими документами, які регулюють внутрішній розподіл навчального навантаження між науково-педагогічними працівниками залежно від: 1. Затверджених навчальних планів; 2. Фактичної кількості навчальних дисциплін; 3. Обсягу годин, передбачених освітнім процесом; 4. Штатної чисельності науково-педагогічних працівників.

До того ж, відповідно до умов контракту від 28 червня 2024 року, передбачено, що науково-педагогічний працівник приймається на посаду викладача вищого навчального закладу в обсязі ставки, визначеної щороку згідно з навчальним навантаженням у відповідному навчальному році за результатами конкурсного відбору експертно-кваліфікаційної (конкурсної) комісії кафедри (а.с. 22).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та визначаючись з характером спірних правовідносин, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані накази не змінювали посаду позивача, його трудову функцію, кваліфікацію чи інші істотні умови праці, а визначали лише конкретний обсяг педагогічного навантаження на відповідний період. Позивач, укладаючи зазначений контракт, був належним чином ознайомлений та погодився з тим, що розмір його ставки не є фіксованим, а визначається щорічно залежно від фактичного обсягу навчального навантаження. Отже, визначення позивачу ставки у розмірі 0,7, 0,8 або 0,9 у відповідні періоди повністю відповідає умовам укладеного контракту та не є зміною істотних умов праці, а є реалізацією погодженого сторонами порядку визначення обсягу педагогічного навантаження.

Таким чином, встановлення позивачу відповідної частки ставки було похідним від кількості навчальних годин та не є зміною істотних умов праці у розумінні статті 32 КЗпП України, а є реалізацією обов`язку роботодавця щодо організації освітнього процесу та розподілу педагогічного навантаження.

Колегія суддів не погоджується як зі встановленими фактичними обставинами справи, так і з висновком суду першої інстанції в частині оскарження наказів позивачем з наступних підстав.

Згідно зі статтею 2 КЗпП України працівник реалізує своє право на працю шляхом укладання трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 32 КЗпП у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Статтею 103 КЗпП України передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 Закону України «Про оплату праці»).

При цьому працівник бере на себе зобов`язання виконувати роботу визначену трудовим договором (стаття 21 КЗпП). Водночас статтею 31 КЗпП встановлено, що власник підприємства або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, тобто не має права виходити за межі трудового договору, який визначає обов`язки працівника, зокрема з урахуванням спеціальності, кваліфікації, посади.

У статті 29 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

У відповідності до положень ст. 56 ЗУ “Про вищу освіту” Робочий час науково-педагогічних і педагогічних працівників становить 36 годин на тиждень (скорочена тривалість робочого часу). Робочий час науково-педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи та інших трудових обов`язків. Робочий час наукового працівника включає час виконання ним наукової, дослідницької, консультативної, експертної, організаційної роботи та інших трудових обов`язків. Робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, організаційної роботи та інших трудових обов`язків. Норми часу навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи визначаються закладом вищої освіти. Не менше 30 відсотків робочого часу науково-педагогічного працівника на навчальний рік становить наукова робота. Максимальний обсяг навчальної роботи на одну ставку науково-педагогічного працівника не може перевищувати 30 відсотків робочого часу, а педагогічного працівника - 60 відсотків робочого часу на навчальний рік.

Колегією суддів встановлено, що 28 червня 2024 року між ОСОБА_1 та Кафедрою військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій укладено контракт про те, що науково-педагогічний працівник ОСОБА_1 приймається на посаду викладача вищого навчального закладу, в обсязі ставки, визначеної щороку, згідно з навчальним навантаженням у відповідному навчальному році за результатами конкурсного відбору експертно-кваліфікаційної (конкурсної) комісії Кафедри (а.с.22).

Розділом 4 (п.4.4.) контракту передбачено, що робочий час науково-педагогічного працівника становить не більше 36 годин на тиждень відповідно до обсягу ставки (а.с.25).

Наказом начальника кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій №145 від 01 липня 2024 року ОСОБА_1 встановлено розмір ставок на 2024/2025 навчальні роки — 0,8 ставки з 01 вересня 2024 року (а.с.70).

Цього ж дня, 01 липня 2024 року наказом начальника кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій №214, встановлено працівнику ОСОБА_1 розмір ставки — 0,7 ставки на посаді викладача вищого навчального закладу на 2024-2025 навчальний рік, відповідно до навчального навантаження (а.с.75).

На виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2026 року, відповідачем надані письмові докази, де міститься наказ начальника Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій №269 від 24 серпня 2024 року, яким затверджено розподіл навчального навантаження науково-педагогічних працівників на кафедрі на 2024/2025 навчальний рік (а.с.199).

З додатку до цього наказу колегією суддів встановлено, що, зокрема, ОСОБА_1 затверджено навчальне навантаження у 480 годин.

Колегія суддів відзначає, що відповідачем не було надано письмових доказів тому, на підставі яких даних визначалась повна ставка по навчальному закладу для науково-педагогічного працівника, враховуючи результати конкурсу та кількість студентів, щоб відповідало визначенню для ОСОБА_1 480 годин навчальної праці та встановлення наказом від 01 липня 2024 року №145 ставки 0,8 з 01 вересня 2024 року.

Також відсутні письмові докази, на підставі чого того ж дня за наказом №214 встановлена позивачеві ставка у 0,7, що є безпідставним зменшенням попередньо визначеної ОСОБА_1 навчальної ставки, що відповідачем не спростовано при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Доводи скаржника щодо наявності такого зменшення ставки колегія суддів приймає до уваги та вважає їх слушними, адже наступник наказом начальника кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій №193 від 27 серпня 2024 року вже визначено ОСОБА_1 у 0,8 ставки. Відповідач при цьому у своїй заяві, поданій 16 вересня 2026 року на виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2026 року, зазначив, що окремий розрахунок або інший документ, який би детально розкривав арифметичне визначення ставки саме 0,7 станом на 01 липня 2024 року чи 0,8, що, на думку відповідача, є уточненням ставки ОСОБА_1 з 01 вересня 2024 року, в документації відповідача не виявлено.

З цих фактичних обставин колегією суддів встановлено, що відповідачем порушено умови контракту, де не передбачалось декілька змін ставки ОСОБА_1 , адже вона визначається щорічно, тобто, один раз на рік та не може бути змінною протягом навчального року. Також доводи ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження в частині оскарження наказів про встановлення ставки без доведення відповідачем підстав для такого визначення та з чого вираховується повна ставка, від якої, в свою чергу, вираховується неповна ставка у відповідності до навчального навантаження працівника, враховуючи кількість навчальних часів.

Верховний Суд у своїй постанові від 29 березня 2024 року у справі №456/6020/21відзначив, що зменшення педагогічного навантаження є наслідком зміни режиму роботи вчителя, і як наслідок - відповідне зменшення заробітної плати, що в силу вимог частини третьої статті32 КЗпП України є зміною істотних умов праці.

Колегія суддів, установивши, що відбулось безпідставне зменшення попередньо встановленої ставки ОСОБА_1 подальшим наказом відповідача, при цьому кількість робочих годин ОСОБА_1 зменшено не було, що встановлюється з індивідуального плану ОСОБА_2 (а.с.206-209), колегія суддів доходить висновку, що такі дії відповідача у виданні спірних наказів призвели і до зменшення заробітної плати ОСОБА_1 , на що він своєї згоди не надавав та умовами контракту такі дії відповідача не передбачені.

З цього колегія суддів доходить висновку, що відбулись істотні зміни в роботі ОСОБА_1 , про що він попереджений, в силу ч.3.4 ст. 32 КЗпП України, не був та згоди на такі зміни не надавав, тому належить вважати, що оспорювані накази порушують трудові права та гарантії ОСОБА_1 та підлягають судовому захисту шляхом визнання їх незаконними та скасування в частині навчальної ставки ОСОБА_1 .

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції наведених вище фактичних обставин не врахував, неповно дослідив письмові докази у даній справі, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зокрема, в частині оскарження позивачем спірних наказів відповідача.

Разом з цим належить наголосити, що інші позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов`язання відповідача встановити педагогічне навантаження ОСОБА_1 на 2024-2025 роки у розмірі ставки 1, задоволенню не підлягають, оскільки ці дії є виключно дискреційними повноваженнями відповідача та суд не може перебирати на себе такі повноваження. Також вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди з відповідача не підлягають задоволенню, як це вірно зазначив суд першої інстанції, що скаржником не спростовано.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині цих позовних вимог належить залишити без змін.

Колегія суддів доходить висновку, що скаржником повністю доведено при розгляді апеляційної скарги порушення його трудових прав з боку відповідача, що останнім належними письмовими доказами спростовано не було.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип "пропорційності" як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права працівника на оплату праці.

Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання у право, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Враховуючи, що доводи скаржника знайшли своє підтвердження, були прийняті колегією суддів до уваги, а суд першої інстанції, в порушення норм як матеріального, так і процесуального права, не з`ясував належним чином обставин справи, не дослідив належним чином письмових доказів в частині оскарження ОСОБА_1 спірних наказів відповідача, дійшовши помилкового висновку про відмову у задоволенні таких вимог, тому колегія суддів вважає, що це є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині. При цьому в іншій частині рішення суду першої інстанції залишається без змін з підстав відсутності підстав для скасування, в розумінні ст. 376 ЦПК України.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 20 березня 2026 року в частині оскарження наказів постановлено з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права, апеляційна скарга ОСОБА_1 , підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в цій частині із задоволенням таких позовних вимог в редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити частково.

Рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 20 березня 2026 року — скасувати в частині оскарження наказів та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технології про визнання протиправними наказів — задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати накази Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій від 01 липня 2024 року за №214, від 24 серпня 2024 року за №269, від 27 серпня 2024 року за №193 в частині зменшення ОСОБА_1 навчального навантаження.

В іншій частині рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 20 березня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “22” вересня 2026 року.

Повний текст постанови складено “01” жовтня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров