Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №185/7103/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/2557/26 Справа № 185/7103/26 Суддя у 1-й інстанції - Кухтін Г. О. Суддя у 2-й інстанції - Сєдих А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м.Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Сєдих А.В., за участю секретаря судового засідання Ворони Б.А., захисника Ященко І.О., прокурора Надежденка С.В. розглянувши апеляційну скаргу захисника Ященко Інни Олексіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 13 серпня 2026 року, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1,2 ст.172-7 КУпАП, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно постанови суду ОСОБА_1 , будучи в.о. директора КНП «Центральна міська лікарня Новогродівської міської ради», будучи посадовою особою юридичної особи публічного права та згідно п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктом відповідальності за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, порушуючи вимоги ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції», 30 серпня 2024 року, перебуваючи на робочому місці, вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів під час підписання наказу № 305/к від 30 серпня 2024 року про преміювання працівників установи, в тому числі і себе, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП.

Згідно розпорядження міського голови № 166-к від 21 серпня 2024 року «Про надання відпустки ОСОБА_2 » виконання обов`язків директора КНП «Центральна міська лікарня Новогродівської міської ради» покладено на ОСОБА_1 , завідувача відділення стаціонарної паліативної медичної допомоги дорослим та дітям, з наданням права підпису.

ОСОБА_1 , будучи в.о. директора КНП «Центральна міська лікарня Новогродівської міської ради», перебуваючи на робочому місці, вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів під час підписання наказу № 305/к від 30 серпня 2024 року про виплату премії працівникам установи, в тому числі і собі, у розмірі 5565 гривень 82 копійки. Саме такі обставини окремо викладені у протоколах № 106 та № 107, якими інкриміновано відповідно неповідомлення про реальний конфлікт інтересів та вчинення дій в умовах такого конфлікту.

Постановою судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 13 серпня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн. Стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 грн.

З таким судовим рішенням не погодилась захисник Ященко І.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , та оскаржила його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що протоколи № 106 та № 107 від 24 квітня 2026 року складені оперуповноваженим УСР у Вінницькій області, тоді як інкриміновані ОСОБА_1 дії вчинені під час виконання ним обов`язків директора КНП «Центральна міська лікарня Новогродівської міської ради». Вважає, що матеріали справи не містять документів, які підтверджують повноваження працівника УСР у Вінницькій області складати протоколи щодо правопорушення, вчиненого поза межами території діяльності цього підрозділу, а також не містять відомостей про підстави передачі йому відповідних матеріалів. Вказує, що після повернення Павлоградським міськрайонним судом матеріалів для направлення за належною підсудністю до Індустріального районного суду міста Дніпра надійшли не матеріали судової справи безпосередньо від суду, а матеріали, направлені УСР у Донецькій області. Вважає, що при цьому зі справи були вилучені подані стороною захисту документи та процесуальні документи Павлоградського міськрайонного суду, а Індустріальний районний суд безпідставно зберіг єдиний унікальний номер справи № 185/7103/26 та розглянув обидва протоколи в одному провадженні без прийняття окремого рішення про їх об`єднання. Зазначає, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені подані захистом заперечення на протоколи, заява про закриття провадження та додані до них документи. Вказує, що суд послався переважно на документи, додані до протоколів, однак не дослідив складові розрахункового листка ОСОБА_1 , економічну природу виплати 5565,82 грн, порядок її обчислення та документи підприємства, якими регулювався порядок здійснення таких виплат. Вважає, що було порушено право сторони захисту на ознайомлення з матеріалами, наданими прокурором. Вказує, що прокурором був долучений висновок відповідно до ст. 250 КУпАП, однак його зміст у судовому засіданні не оголошувався і захист з ним не був ознайомлений, у зв`язку з чим не мав можливості надати щодо нього заперечення. Також зазначає про подання захисником клопотань щодо ознайомлення з матеріалами, які надходили від прокуратури. Вказує, що суд неправильно визначив правову та економічну природу виплати у сумі 5565,82 грн, виходячи лише з її найменування у наказі № 305/к як «премії». Зазначає, що наказ видавався на виконання державних гарантій щодо рівня оплати праці медичних працівників, а виплата фактично являла собою доплату до гарантованого рівня заробітної плати, розмір якої не залежав від волевиявлення ОСОБА_1 . Зазначає, що відповідно до встановленого на підприємстві порядку такі гарантійні виплати обліковувалися за кодом 209 із використанням найменування «премія», хоча за своєю економічною суттю були гарантованими виплатами. Вказує, що відповідний порядок був запроваджений на підприємстві ще у 2022 році та поширювався на медичних працівників незалежно від особи керівника. Вказує, що розрахунок виплати 5565,82 грн підтверджується розрахунковим листком за серпень 2024 року, у якому окремо відображені «Премия м» за кодом 208 у розмірі 5000 грн та «Премия2» за кодом 209 у розмірі 5565,82 грн. Зазначає, що внутрішніми документами КНП було передбачено нарахування медичним працівникам виплат для забезпечення встановленого державою рівня оплати праці, у тому числі пропорційно фактично відпрацьованому часу, а для працівників за сумісництвом відповідні гарантії розраховувалися окремо. Вказує, що протоколом засідання адміністрації КНП № 3 було визначено, що такі виплати мають характер державних гарантій, а до отримання відповідних методичних рекомендацій їх бухгалтерський облік здійснювався у складі фонду оплати праці за статтею витрат «Премії», при цьому розмір таких виплат доводився до працівників шляхом видання наказу по підприємству. Вважає, що ОСОБА_1 при підписанні наказу № 305/к не мав можливості на власний розсуд вирішувати, здійснювати виплату чи ні, а також визначати її розмір. Зазначає, що за відсутності дискреційних повноважень отримання встановленої відповідно до заздалегідь визначеного механізму виплати не утворювало суперечності між приватним інтересом та службовими повноваженнями. Вказує, що у зв`язку з обов`язковим характером виплати відсутня й суб`єктивна сторона інкримінованих правопорушень, оскільки дії ОСОБА_1 , за твердженням захисту, були спрямовані на виконання встановленого порядку оплати праці та внутрішнього регламенту підприємства, а не на встановлення собі додаткового матеріального заохочення. Зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки наказу КНП № 108 від 01 лютого 2022 року, протоколу № 3 засідання адміністрації КНП, таблиці кодифікаторів видів виплат, розрахунковому листку ОСОБА_1 та положенням колективного договору, хоча ці документи, за твердженням захисту, були подані до суду та безпосередньо стосувалися визначення характеру виплати у сумі 5565,82 грн.

Просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану постанову суду скасувати, а провадження у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Також просить дослідити під час апеляційного розгляду подані стороною захисту письмові докази.

Прокурор у письмовому висновку з доводами апеляційної скарги не погодився та просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні апеляційного суду захисник підтримала апеляційну скаргу та додатково пояснила, що проєкт наказу № 305/к готувався працівниками бухгалтерської та кадрової служб, якими визначалися суми відповідних виплат. Зазначила, що посилання в апеляційній скарзі на розпорядження № 164-к є опискою, оскільки йшлося про наявне у матеріалах справи розпорядження № 166-к від 21 серпня 2024 року.

Прокурор у судовому засіданні апеляційного суду зазначив, що у разі виникнення конфлікту інтересів ОСОБА_1 мав повідомити про нього орган управління комунального підприємства Новогродівську міську раду.

ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Його явку апеляційний суд обов`язковою не визнавав.

Апеляційний суд враховує, що ст. 268 КУпАП передбачає обов`язкову присутність особи під час розгляду, зокрема, справ за ст. 172-4–172-9 КУпАП та передбачає можливість приводу такої особи за викликом судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду. Водночас порядок апеляційного перегляду спеціально врегульований ст. 294 КУпАП, згідно з якою неявка особи, яка подала скаргу, та інших учасників провадження не перешкоджає розгляду справи за умови належного повідомлення та відсутності поважних причин неявки.

За таких обставин, зважаючи також на заяву ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутності, апеляційний суд не вбачає перешкод для апеляційного перегляду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, думку захисника, яка підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити апеляційну скаргу захисника без задоволення, а оскаржувану постанову без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить таких висновків.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

За змістом ст. 251, 252 КУпАП висновок про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення повинен ґрунтуватися на належних фактичних даних, досліджених та оцінених у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 172-7 КУпАП передбачена відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів, а ч. 2 цієї статті за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» реальним конфліктом інтересів є суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Стаття 28 цього Закону покладає на відповідних осіб обов`язок, зокрема, повідомляти про реальний чи потенційний конфлікт інтересів та не вчиняти дій і не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів.

Отже, сама по собі наявність у особи майнового інтересу ще не є достатньою для висновку про реальний конфлікт інтересів. Необхідно встановити існування суперечності між таким приватним інтересом і конкретними службовими повноваженнями, а також те, що ця суперечність реально впливала на об`єктивність чи неупередженість прийняття рішення або вчинення дії.

Вирішальне значення у цій справі має встановлення правової та фактичної природи виплати у сумі 5565,82 грн, оскільки саме твердження про те, що ОСОБА_1 самостійно встановив і надав собі премію в такому розмірі, покладено в основу обох протоколів про адміністративні правопорушення. У протоколах приватний інтерес ОСОБА_1 прямо пов`язаний із тим, що, підписуючи наказ № 305/к, він начебто встановив собі премію з метою одержання додаткових коштів.

Проте таке твердження не узгоджується з іншими матеріалами справи.

Так, із розрахункового листка ОСОБА_1 за серпень 2024 року убачається, що у складі його заробітної плати одночасно відображені дві різні виплати: код 208 «Премия м» у сумі 5000 грн та код 209 «Премия2» у сумі 5565,82 грн. Загальна сума нарахованої заробітної плати становила 30000 грн.

Водночас наданий стороною захисту витяг із таблиці кодифікаторів по заробітній платі розмежовує зазначені виплати: код 208 визначений як «Премія (місячна) ФОП», тоді як код 209 це «Премія (доплата) державні гарантії до мінімальної заробітної плати».

Таким чином, первинні документи бухгалтерського обліку самого підприємства розрізняли звичайну преміальну виплату та виплату, пов`язану із забезпеченням державних гарантій в оплаті праці, причому інкримінована ОСОБА_1 сума 5565,82 грн віднесена саме до другого виду виплати.

Такий порядок обліку не був запроваджений ОСОБА_1 під час тимчасового виконання ним обов`язків директора.

З протоколу № 3 засідання адміністрації КНП від 28 січня 2022 року вбачається, що ще у січні 2022 року адміністрацією підприємства розглядалося питання реалізації державних гарантій щодо мінімального рівня оплати праці медичних працівників. При цьому було визначено, що такі виплати мають характер державної гарантії, а для цілей бухгалтерського обліку до отримання відповідних методичних рекомендацій їх доцільно відображати у складі фонду оплати праці за статтею «Премії», з визначенням конкретних сум наказом по підприємству.

Наказом директора КНП № 108/а від 01 лютого 2022 року «Про забезпечення державних гарантій з оплати праці медичних працівників» бухгалтерській службі було доручено забезпечити нарахування заробітної плати з урахуванням установленого державою мінімального рівня оплати праці, а кадровій та бухгалтерській службам забезпечити нарахування таких виплат та їх оформлення відповідними наказами підприємства.

Наведені документи були складені більш ніж за два роки до інкримінованих ОСОБА_1 подій та свідчать, що використання в документах підприємства поняття «премія» щодо виплат, пов`язаних із державною гарантією мінімального рівня заробітної плати, було наслідком раніше сформованого на підприємстві способу бухгалтерського обліку таких виплат, а не рішення, самостійно запровадженого ОСОБА_1 .

До аналогічного висновку спонукає і зміст Колективного договору КНП «Центральна міська лікарня Новогродівської міської ради», який поширював свою дію на відповідний період.

Розділом 5 «Оплата праці» Колективного договору передбачено здійснення оплати праці відповідно до законодавства та обов`язок адміністрації забезпечувати дотримання встановлених законодавством мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

Водночас Додатком № 4 до Колективного договору «Положенням про преміювання» встановлений інший за своєю природою механізм преміювання. Такі премії пов`язуються з особистим внеском працівника в результати роботи, виконанням особливо важливих завдань, станом трудової дисципліни та іншими критеріями; конкретні розміри разових премій визначаються керівником, проєкт відповідного наказу готується кадровою службою, а преміювання самого керівника підприємства здійснюється відповідно до рішення власника або уповноваженого ним органу.

Отже, Колективний договір також розмежовує, з одного боку, гарантовані законодавством складові оплати праці, а з іншого премію як стимулюючу виплату, пов`язану з оцінкою результатів роботи та прийняттям відповідного управлінського рішення.

За таких обставин сама назва наказу № 305/к «Про преміювання», а також використання у ньому слова «преміювати», без дослідження фактичної природи конкретної виплати, не могли бути достатньою підставою для висновку, що ОСОБА_1 реалізував дискреційне повноваження та на власний розсуд установив собі премію у сумі 5565,82 грн.

При цьому пояснення захисника в апеляційному суді про те, що проєкт наказу готувався бухгалтерською та кадровою службами, які здійснювали відповідні розрахунки, узгоджуються із зазначеними внутрішніми документами підприємства.

Разом із тим апеляційний суд наголошує, що сама по собі підготовка проєкту рішення бухгалтерською або кадровою службою ще не виключала б реального конфлікту інтересів, якби остаточне визначення виду чи розміру виплати залишалося на розсуд керівника.

Однак у цій справі матеріалами не підтверджено, що ОСОБА_1 мав можливість довільно визначити саме суму 5565,82 грн, обрати інший її розмір, відмовитися від застосування відповідного механізму нарахування або іншим чином змінити розрахунок на власну користь.

Такий підхід узгоджується і з офіційними роз`ясненнями НАЗК щодо конфлікту інтересів: у разі, коли законодавством установлений конкретний розмір виплати і посадова особа не має можливості обирати між двома чи більше варіантами її розміру, дискреція відсутня, а отже, відсутня і суперечність між приватним інтересом та відповідним службовим повноваженням. Натомість при самостійному визначенні керівником власної стимулюючої виплати ситуація оцінюється інакше.

Щодо нормативної підстави, зазначеної в наказі № 305/к, апеляційний суд встановив що, у преамбулі наказу № 305/к від 30 серпня 2024 року міститься посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 02.01.2022 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я».

Фактично вказана постанова Кабінету Міністрів України № 2 з такою назвою прийнята 12 січня 2022 року, а не 02 січня 2022 року.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 2023 року № 28 пункт 1 постанови № 2 від 12 січня 2022 року, яким було встановлено відповідні мінімальні рівні оплати праці, визнано таким, що втратив чинність. Постанова № 28 набрала чинності 14 січня 2023 року та застосовується з 1 січня 2023 року. Станом на 30 серпня 2024 року діяла постанова № 28 у редакції від 15 лютого 2024 року, яка передбачала мінімальний розмір оплати праці осіб, які займають лікарські посади, на рівні не менше 20000 грн за повністю виконану місячну (годинну) норму праці, із пропорційним застосуванням відповідної гарантії у разі неповного виконання норми праці.

Таким чином, посилання у наказі № 305/к на постанову Кабінету Міністрів України від 02.01.2022 є юридично неточним як щодо дати нормативного акта, так і щодо нормативного регулювання, чинного станом на серпень 2024 року.

Разом із тим зазначена обставина не змінює суті пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення та сама по собі не підтверджує наявності реального конфлікту інтересів.

Протокол № 3 від 28 січня 2022 року та наказ № 108/а від 01 лютого 2022 року були прийняті саме в період чинності пункту 1 постанови № 2 та пояснюють походження застосованого на підприємстві механізму бухгалтерського обліку відповідних виплат. Подальша заміна нормативного регулювання постановою № 28 не перетворювала державну гарантію в оплаті праці на дискреційну преміальну виплату.

Тому неправильне зазначення нормативної підстави в наказі № 305/к може свідчити про недоліки його юридичного оформлення, однак не є доказом того, що ОСОБА_1 самостійно визначив собі додаткову виплату та використав службові повноваження для задоволення власного приватного інтересу.

Так само в межах цієї справи апеляційний суд не вирішує питання про правильність застосованої бухгалтерією методики розрахунку кожної складової заробітної плати ОСОБА_1 чи правильність визначення конкретної суми державної гарантії з погляду трудового законодавства.

Матеріали справи не містять висновку аудиту, експертизи, розрахунку чи інших доказів, якими було б установлено, що сума 5565,82 грн була неправильно обчислена саме внаслідок волевиявлення ОСОБА_1 , що останній змінював вихідні дані для її розрахунку або надав працівникам бухгалтерії чи кадрової служби вказівку визначити цю суму на його користь.

Навіть можливе порушення правил оформлення розпорядчого документа чи помилка в бухгалтерському розрахунку самі по собі не утворюють складу правопорушення, передбаченого ст. 172-7 КУпАП, без доведення всіх установлених законом ознак реального конфлікту інтересів.

Натомість особа, яка склала протоколи № 106 та № 107, фактично обмежилась висновком, що через підписання ОСОБА_1 наказу, в якому зазначена виплата йому 5565,82 грн, останній «встановив та надав собі премію», не дослідивши наведені вище документи щодо структури заробітної плати та порядку обліку відповідних виплат.

Протокол про адміністративне правопорушення є одним із джерел доказів, однак викладені в ньому висновки не мають наперед установленої сили та мають перевірятися в сукупності з іншими доказами.

Суд першої інстанції, погодившись із таким формальним визначенням виплати як премії, належної оцінки розрахунковому листку, таблиці кодифікаторів, наказу № 108/а, протоколу № 3, розділу 5 Колективного договору та Додатку № 4 до нього не надав, унаслідок чого не з`ясував вирішального для правильної кваліфікації питання: чи мав ОСОБА_1 дискреційне повноваження встановити собі саме цю виплату та визначити її розмір.

Окремої оцінки заслуговує копія Статуту КНП «Центральна міська лікарня Новогродівської міської ради», яка міститься у матеріалах справи.

Як убачається з цього документа, він затверджений розпорядженням начальника Новогродівської міської військової адміністрації 16 грудня 2025 року та викладений у новій редакції, тобто більше ніж через рік після подій 30 серпня 2024 року.

Апеляційний суд досліджує цей документ у сукупності з іншими матеріалами справи, однак цей документ не може самостійно підтверджувати обсяг повноважень директора підприємства, структуру його підпорядкування чи конкретний порядок повідомлення про конфлікт інтересів, які існували станом на 30 серпня 2024 року.

Статут підприємства, чинний на момент інкримінованих подій, до матеріалів справи не надано. Тому застосування положень редакції Статуту 2025 року для встановлення прав та обов`язків ОСОБА_1 у серпні 2024 року фактично означало б використання пізнішої редакції Статуту для встановлення обставин, які існували раніше, для чого підстав немає.

У зв`язку із цим пояснення прокурора в апеляційному суді про те, що ОСОБА_1 мав повідомити про конфлікт інтересів саме орган управління підприємством Новогродівську міську раду, апеляційний суд бере до уваги, однак наданими матеріалами не підтверджено належним документом, чинним станом на 30 серпня 2024 року, конкретну систему підпорядкування та особу чи орган, якому він мав здійснити відповідне повідомлення.

Разом із тим ця обставина не є визначальною, оскільки відповідальність за ч. 1 ст. 172-7 КУпАП можлива саме за неповідомлення про наявність реального конфлікту інтересів. Відсутність письмового повідомлення сама по собі не утворює складу цього правопорушення, якщо не доведено існування реального конфлікту інтересів, про який особа була зобов`язана повідомити.

Оскільки в цій справі належними та достатніми доказами не встановлено суперечності між приватним інтересом ОСОБА_1 та його службовими повноваженнями під час підписання наказу № 305/к, відсутня необхідна передумова як для відповідальності за ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, так і для відповідальності за ч. 1 цієї статті.

Щодо наявного у матеріалах справи письмового висновку прокурора апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 250 КУпАП прокурор під час участі у розгляді справи наділений правом, зокрема, заявляти клопотання та давати висновки з питань, що виникають під час розгляду справи. Участь прокурора у справах за ст. 172-4–172-9 КУпАП є обов`язковою.

Разом із тим висновок прокурора є формою реалізації прокурором своїх процесуальних повноважень та викладення його правової позиції у справі, а не самостійним доказом на підтвердження фактичних обставин адміністративного правопорушення у розумінні ст. 251 КУпАП.

Саме таку правову природу цього документа підтвердив і прокурор під час апеляційного розгляду, зазначивши, що письмовий висновок не є доказом, а містить позицію прокурора у справі.

Захисник заперечувала проти врахування цього документа, посилаючись на те, що він не досліджувався під час судового розгляду в суді першої інстанції.

Перевіркою матеріалів справи апеляційним судом установлено, що вказаний висновок фактично міститься серед матеріалів справи. Водночас на самому документі відсутня відмітка про його реєстрацію як вхідного документа, а відомості про його надходження та реєстрацію у підсистемі «Електронний суд» відсутні.

Наведені обставини свідчать про неналежну процесуальну фіксацію надходження та дослідження цього документа судом першої інстанції.

Разом із тим апеляційний суд не вважає зазначене порушення самостійною та достатньою підставою для скасування постанови суду першої інстанції, оскільки письмовий висновок прокурора не є доказом вини ОСОБА_1 , а висновки апеляційного суду ґрунтуються на безпосередньо досліджених матеріалах справи. Водночас зазначені обставини враховуються апеляційним судом при оцінці повноти та всебічності розгляду справи судом першої інстанції.

Апеляційний суд також звертає увагу, що в мотивувальній частині оскаржуваної постанови суд першої інстанції, дійшовши висновку про доведеність вини ОСОБА_1 , фактично навів мотиви переважно щодо вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, тоді як самостійної належної оцінки ознакам складу правопорушення за ч. 1 ст. 172-7 КУпАП, зокрема обставинам виникнення обов`язку повідомлення, належному адресату такого повідомлення та фактичним підставам для висновку про існування реального конфлікту інтересів, не надав. На цю суперечність також звернуто увагу в апеляційній скарзі.

Таким чином, висновок місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, зроблено без належного встановлення необхідної для обох складів правопорушень ознаки наявності реального конфлікту інтересів.

Докази, досліджені апеляційним судом, не підтверджують, що ОСОБА_1 , підписуючи наказ № 305/к від 30 серпня 2024 року, мав можливість на власний розсуд встановити собі виплату у сумі 5565,82 грн, визначити її розмір або обрати між кількома варіантами рішення з метою задоволення власного майнового інтересу.

Навпаки, розрахунковий листок, таблиця кодифікаторів, наказ № 108/а від 01 лютого 2022 року, протокол № 3 від 28 січня 2022 року та положення Колективного договору в сукупності свідчать про те, що інкримінована сума в обліку підприємства відносилася до виплати, пов`язаної із забезпеченням державних гарантій в оплаті праці, а використання щодо неї найменування «премія» було пов`язане із прийнятим на підприємстві способом її обліку.

За таких обставин твердження протоколів про те, що ОСОБА_1 «встановив та надав собі премію» у сумі 5565,82 грн, не знайшло належного підтвердження під час апеляційного перегляду.

Відповідно, не доведено наявності суперечності між приватним інтересом ОСОБА_1 та його службовими повноваженнями, яка впливала на вчинення ним відповідної дії, а відтак не доведено реального конфлікту інтересів.

За відсутності реального конфлікту інтересів відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, а одночасно відсутня й обов`язкова передумова відповідальності за ч. 1 ст. 172-7 КУпАП наявність реального конфлікту інтересів, про який особа була зобов`язана повідомити.

Щодо строків притягнення до адміністративної відповідальності апеляційний суд зазначає таке.

За чинною редакцією ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

Відповідно до обох протоколів датою вчинення інкримінованих ОСОБА_1 правопорушень зазначено 30 серпня 2024 року.

Отже, граничний дворічний строк, передбачений ст. 38 КУпАП, закінчився 30 серпня 2026 року, тобто на момент апеляційного розгляду справи 30 вересня 2026 року він сплив.

Пункт 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП передбачає закриття провадження у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП, тоді як п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП передбачає його закриття у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Однак у цій справі апеляційний суд за результатами перевірки доказів дійшов висновку не лише про неможливість накладення адміністративного стягнення у зв`язку із закінченням строку, а й про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 335/8507/16-ц, провадження № 61-23811св18, відповідно до якої закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності є нереабілітуючою обставиною, а застосування п. 7 ст. 247 КУпАП пов`язується з наявністю вини особи; натомість у разі відсутності вини та складу правопорушення належною підставою для закриття провадження є п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Тому сам факт спливу строків, передбачених ст. 38 КУпАП, не змінює встановленої апеляційним судом реабілітуючої підстави для закриття цієї справи.

З огляду на викладене постанова суду першої інстанції не може бути визнана законною та обґрунтованою, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, а провадження у справі щодо ОСОБА_1 закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП.

Керуючись ст. 247, 294 КУпАП, суддя апеляційного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Ященко І.О. задовольнити.

Постанову судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 13 серпня 2026 року у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ч.1,2 ст.172-7 КУпАП, щодо ОСОБА_1 скасувати.

Провадження у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ч.1,2 ст.172-7 КУпАП, щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складів адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя