Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №725/9889/26 — Чернівецький районний суд міста Чернівців

Справа № 725/9889/26

Номер провадження 2-а/725/221/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2026 року Чернівецький районний суд міста Чернівців

в складі:

головуючої судді Піхало Н.В.

за участю секретаря судового засідання Соник А.Д.,

представника позивача – Шимкової Ю.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача – адвоката Самолюка В.В.,

перекладача Фірке Локаш,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_2 про продовження строку затримання іноземця з метою забезпечення примусового видворення за межі території України,-

ВСТАНОВИВ:

30 жовтня 2026 року представник ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_2 про продовження строку затримання іноземця з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.

В обґрунтування позову вказував, що громадянин Ісламської Республіки Пакистан ШАГБАЗ ГАМЗА ( ОСОБА_3 ) 06 квітня 2026 року на відстані 300 метрів до лінії державного кордону, на околиці населеного пункту Нижні Синівці, що на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », був затриманий прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» за спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Румунію у складі групи осіб, а також за порушення встановлених правил проживання (перебування) в Україні й відповідно своїми діями порушив вимоги статей 9, 12 Закону України «Про державний кордон України», чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 204-1 КУпАП та статті 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 203 КУпАП.

Крім того, під час перевірочних заходів встановлено, що відповідач 13 листопада 2025 року прибув до України на запрошення ТОВ «Луцька аграрна компанія» з метою працевлаштування на зазначеному підприємстві й відповідно перебував на території України на підставі візи, термін дії якої закінчився 18.12.2025 року. З моменту закінчення дії візи і до моменту затримання, відповідач перебував на території України без документів, які надають право на законне перебування (проживання) в Україні та визначені постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року№ 150.

В подальшому, з грудня 2025 року по квітень 2026 року відповідач проживав у місті Києві, офіційно не працевлаштовувся, постійного місця проживання не мав та до органів Державної міграційної служби з метою продовження терміну перебування на території України не звертався й відповідно, перебуваючи на території України з протермінованою візою та не маючи законних підстав для подальшого проживання, свідомо не вчинив жодних дій щодо легалізації свого статусу чи продовження терміну перебування.

При цьому, в Управлінні ДМС України у Чернівецькій області відсутня інформація щодо оформлення відповідачем посвідок на постійне та тимчасове проживання, продовження строку перебування на території України .

В подальшому, а саме 8 квітня 2026 року на підставі частини 1 статті 30 «Закону України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», дотримуючись вимог пункту 152 статті 19 Закону України «Про Державну прикордонну про примусове видворення з України громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, рішенням Чернівецькимрайонним судом м. Чернівців від 09 квітня 2026 року відповідача - громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) затримано з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців.

В подальшому, а саме 11 квітня 2026 року на підставі рішення НОМЕР_2 прикордонного загону відповідача поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України Державної міграційної служби України (далі - ПТПІ), що за адресою с. Журавичі, Луцького району, Волинської області.

Оскільки на сьогоднішній день повітряний простір України для здійснення цивільних авіаперевезень закритий, пряме сполучення з Ісламською Республікою Пакистан відсутнє, тому повернення особи до країни її громадянської належності можливо здійснити виключно через третю країну, для в`їзду в яку необхідно отримати відповідний дозвіл (візу), що потребує значного часу.

Зважаючи на вказане, позивачем було вжито ряд заходів щодо його примусового видворення.

Зокрема, в травні та червні 2026 року відповідач заповнив заяву – анкету для отримання візи з метою транзитного проїзду територією Республіки Молдова, з подальшим вильотом з м. Кишинів (Республіка Молдова), проте громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) візи не отримав.

Враховуючи вищевикладене, для забезпечення виконання прийнятого відносно відповідача рішення про примусове видворення, для отримання дозволу на транзитний проїзд територією Республіки Молдова, а саме транзитної візи: Адміністрацією Держприкордонслужби України направлено лист до Посольства України в Турецькій Республіці щодо сприяння в отриманні від Прикордонної поліції Турецької Республіки дозволу на транзитний переліт іноземців та на підставі підпункту 2.2 статті 1 Імплементаційного протоколу про порядок реалізації Угоди між Кабінет Міністрів України та Урядом Республіки Молдова про реадмісію осіб, в рамках статті 8 Угоди між Кабінет Міністрів України та Урядом Республіки Молдова про реадмісію осіб, Західним Регіональним управлінням Держприкордонслужби України направлено запит щодо звернення Державною міграційною службою України до компетентного органу Республіки Молдова про надання дозволу на транзитне перевезення іноземців з України в Республіку Молдова у супроводі осіб військовослужбовців .

Враховуючи вищевикладене, позивач вказував, що для забезпечення виконання прийнятого відносно відповідача рішення про примусове видворення за межі території України виникла потреба у вжитті певних заходів, які потребують значного часу.

Посилаючись на вказане, а також те, що оскільки строк тримання відповідача пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства закінчується 5 жовтня 2026 року, позивач просив продовжити строк затримання громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою забезпечення примусового видворення за межі території України на строк шість місяців.

30.09.2026 року від представника відповідача – адвоката Самолюка В.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне.

Зокрема вказував, що відповідач належним чином ідентифікований та має чинний паспорт громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 й відповідно доказів щодо неналежності паспорта відповідачу чи щодо його не чинності стороною позивача не надано, а тому підстави для його ідентифікації й відповідно продовження строку затримання відсутні. До того ж неодержання транзитної візи або дозволу на перевезення через третю державу не означає відсутність документу, що посвідчує особу та його ідентифікує й відповідно в розумінні положень ст. 289 КУС України неодержання інформації з країни громадянської належності чи документів, необхідних для ідентифікації особи не можна ототожнювати з очікуванням дозволів від Молдови чи інших країн для організації транзиту вже ідентифікованої особи.

Крім того, неможливість забезпечити примусове видворення громадянина Ісламської Республіки Пакистан у шестимісячний строк з дня його затримання і розміщення в ПТПІ, прикордонний загін пов`язував з відсутністю будь-якого авіасполучення з території України з 24 лютого 2022 року та зумовленими цією обставиною труднощами в забезпеченні транзитного проїзду іноземця до Ісламської Республіки Пакистан через треті країни (Республіку Молдову), що в свою чергу не є самостійною підставою для продовження строку затримання іноземцю.

Також вказував, що наведені позивачем у позові обставини щодо затримання відповідача, а саме спроба незаконного перетинання відповідачем кордону 06.04.2026 року, відсутність візи та коштів і родичів в Україні, які можуть мати значення для оцінки обставин первинного затримання, не є підставою для продовження затримання іноземця після спливу шестимісячного строку. Побоювання позивача щодо повторної спроби перетинання кордону не звільняє його від обов`язку довести умови, передбачені частинами одинадцятою та тринадцятою статті 289 КАС України. Саме по собі посилання на максимальний можливий строк затримання до вісімнадцяти місяців також не означає, що кожне чергове продовження є допустимим.

Оскільки позивач не довів передбачених законом умов для продовження строку затримання відповідача, просив у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні представник позивача – Шимкова Ю.В. підтвердила викладені у позові обставини та просила його задовольнити.

Представник відповідача – адвокат Самолюк В.В. та відповідач просили у задоволені позову відмовити, з підстав викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Так, судом встановлено, що відповідача - громадянина Ісламської Республіки Пакистан ШАГБАЗ ГАМЗА ( ОСОБА_3 ) 06 квітня 2026 року було затримано на відстані 300 метрів до лінії державного кордону, на околиці населеного пункту Нижні Синівці, що на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» за спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Румунію у складі групи осіб та за порушення встановлених правил проживання (перебування) в Україні..

В подальшому, начальником НОМЕР_2 прикордонного загону прийняте рішення від 08.04.2026 року на підставі частини 1 статті 30 «Закону України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», дотримуючись вимог пункту 152 статті 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» про примусове видворення з України громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, рішенням Чернівецькимрайонним судом м. Чернівців від 09.04.2026 року відповідача - громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) затримано з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців.

Як встановлено судом, відповідач на даний час перебуває у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України у Волинській області.

Також судом встановлено, що, особа відповідача належним чином встановлена й відповідно у нього наявний чинний паспортний документ.

Так, в обґрунтування позову позивач вказував, що оскільки на сьогоднішній день повітряний простір України для здійснення цивільних авіаперевезень закритий, пряме сполучення з Ісламською Республікою Пакистан відсутнє, тому повернення особи до країни її громадянської належності можливо здійснити виключно через третю країну, для в`їзду в яку необхідно отримати відповідний дозвіл (візу), що потребує значного часу.

Зокрема, в травні та червні 2026 року відповідач заповнив заяву – анкету для отримання візи з метою транзитного проїзду територією Республіки Молдова, з подальшим вильотом з м. Кишинів (Республіка Молдова), проте відповідач візу не отримав.

Крім того, позивачем було вжито ряд заходів щодо примусового видворення громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ).

Зокрема, з метою забезпечення примусового видворення відповідача та отримання дозволу на транзитний проїзд територією Республіки Молдова, а саме транзитної візи, 30.07.2026 року адміністрацією Держприкордонслужби України, направлено листа до Посольства України в Турецькій Республіці щодо сприяння в отриманні від Прикордонної поліції Турецької Республіки дозволу на транзитний переліт іноземців, на підставі підпункту 2.2 статті 1 Імплементаційного протоколу про порядок реалізації Угоди між Кабінет Міністрів України та Урядом Республіки Молдова про реадмісію осіб, в рамках статті 8 Угоди між Кабінет Міністрів України та Урядом Республіки Молдова про реадмісію осіб. Західним Регіональним управлінням Держприкордонслужби України направлено запит щодо звернення Державною міграційною службою України до компетентного органу Республіки Молдова про надання дозволу на транзитне перевезення іноземців з України в Республіку Молдова у супроводі осіб військовослужбовців.

Наведені обставини, свідчать про те, що з часу ухвалення судом рішення про затримання відповідача до моменту звернення до суду із вказаним позовом, позивачем було вжито ряд відповідних заходів для забезпечення його видворення, однак примусове видворення відповідача на виконання відповідно рішення не було проведено з незалежних від позивача причин.

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 1 статті 33 Конституції України гарантовано свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

При цьому, суд звертає увагу, що наведені конституційні гарантії поширюються на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Матеріали справи свідчать, що відповідач законних підстав для перебування на території України не має, а отже обмеження його свободи пересування у порядку, встановленому законом, не суперечить статтям 26 та 33 Конституції України.

В свою чергу, правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні визначено Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).

Так, відповідно до підпункту 14 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Статтею 4 Закону № 3773-VI визначено вичерпний перелік підстав для законного перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Матеріалами справи підтверджено, що жодна з цих підстав щодо відповідача не існує.

Частиною 8 статті 26 Закону встановлено, що примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Згідно з частинами 1, 3, 4 статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

При цьому, особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені у статті 289 КАС України.

Зокрема, ч.1 цієї статті визначено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Частиною12 ст. 289 КАС України визначено, що про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

За змістом ч.13 ст.289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Зазначений перелік умов є вичерпним, що також зазначено у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 року (справа № 743/1046/20).

Аналогічні висновки були висловлені також і у постанові Верховного Суду від 26.09.2023 року (справа № 158/1645/23).

Крім того, вказані правові норми кореспондуються з Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України 23.04.2012 року № 353/171/150, та Типовим положенням про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1110.

Так, відповідно до п.п. 2, 4 розділу IV вказаної Інструкції та п. 1 зазначеного Положення, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства, зокрема, стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.

Згідно п.6 розділу ІІІ Інструкції умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, є, зокрема, неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Згідно з п. 5 Положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України чи реадмісії. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи в зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Відтак, під час вирішення адміністративного позову про продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов`язковому дослідженню підлягає неможливість ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) особи.

Водночас умови, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечите примусове видворення чи реадмісію особи визначено ч. 13 ст. 289 КАС України та пунктом 6 розділу ІІІ «Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства» і перелік цих умов є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що продовження строку затримання іноземця або особи без громадянства є правомірним за одночасної сукупності таких умов: затримання особи здійснено на підставі рішення суду; загальний строк затримання не перевищує вісімнадцяти місяців; уповноважений орган протягом попереднього строку затримання вживав реальних заходів для ідентифікації особи та забезпечення її примусового видворення; існує хоча б одна з умов, передбачених частиною 13 статті 289 КАС України, за яких ідентифікація особи чи забезпечення її видворення у встановлений строк виявилися неможливими.

Разом з тим, звертаючись з позовом до суду позивач не зазначив жодну з умов, що передбачені ч. 13 ст. 289 КАС України та п. 6 розділу ІІІ «Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства» і не надав доказів на підтвердження їх існування.

При цьому, як слідує з матеріалів справи, громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , є належним чином ідентифікований. Має відповідний документ, що посвідчує його особу. Більше того, позивач не заперечує вказану обставину.

Зокрема, як установлено судом, неможливість забезпечити примусове видворення громадянина Ісламської Республіки Пакистан у шестимісячний строк з дня його затримання і розміщення в ПТПІ, прикордонний загін пов`язував з відсутністю будь-якого авіасполучення з території України з 24 лютого 2022 року та зумовленими цією обставиною труднощами в забезпеченні транзитного проїзду іноземця до Ісламської Республіки Пакистан через треті країни, а також відсутність візи.

Разом з тим, позивач не посилався на умови, визначені у частині тринадцятій статті 289 КАС України, за яких неможливо, зокрема, забезпечити примусове видворення особи, а саме: на відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації або неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця чи документів, необхідних для його ідентифікації.

Таким чином, в ході судового розгляду справи не встановлено підстав, визначених частиною тринадцятою статті 289 КАС України, за наявності яких неможливо виконати судове рішення про примусове видворення іноземця, особа якого ідентифікована.

Окрім того, відповідно до п.п. 36-39 постанови Верховного Суду від 28.01.2021 року у справі №743/1046/20, черговий раз визначено, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а продовження затримання іноземців та осіб без громадянства в ПТПІ можливе лише за їх наявності.

Таким чином, Верховний Суд у судових рішеннях неодноразово підтвердив послідовну позицію щодо неможливості розширеного тлумачення визначених законом підстав для продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства.

Суд звертає увагу на те, що, у даному випадку, особу відповідача вже було належним чином ідентифіковано, що підтверджується наявним ім`я відповідача паспортом, однак через відсутність авіасполучення з території України рішення про видворення відповідача за межі території України не було виконано, а тому посилання позивача на відсутність авіасполучення з території України не є підставою для продовження строку затримання відповідача, оскільки наведене не відноситься до обставин, передбачених статтею 289 КАС України, які є вичерпними.

Також, суд звертає увагу, що відсутність можливості виконати судове рішення про примусове видворення відповідача за межі України з незалежних від сторін причин протягом тривалого часу не може бути підставою для продовження строку затримання відповідача, оскільки викладені ним умови не передбачені ч. 13 ст. 289 КАС України.

Крім того, продовження строку затримання відповідача без належних та вичерпних на те підстав не відповідає статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже покладає на відповідача додаткові обов`язки, що мають наслідком обмеження свободи пересування, які відповідно до законодавства, мають забезпечуватись саме з боку держави - відповідним міграційним органом.

Так, пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.

Європейський суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25.06.1996) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 06.03.2001) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.

З огляду на вказані обставини, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Щодо доводів позивача про наявність труднощів виконання рішення про примусове видворення відповідача, то суд не приймає такі доводи і зазначає, що вжиті позивачем заходи містять прохання загального змісту щодо налагодження співпраці із суміжною державою щодо врегулювання питання транзитного переміщення осіб через її територію та звертає увагу, що невиконання запитів органу державної влади не може бути законною правовою підставою для продовження строку затримання відповідача, а неможливість забезпечити примусове видворення відповідача у зв`язку з відсутністю певних дипломатичних відносин між країнами чи наявністю вказаних позивачем труднощів, не є правовими підставами для продовження строку затримання відповідача, особу якого ідентифіковано.

Таким чином, враховуючи, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, можливе лише за їх наявності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про продовження строку затримання відповідача - громадянина Ісламської Республіки ПакистанОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 8, 9, 77, 241-246, 272, 289 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_2 про продовження строку затримання іноземця з метою забезпечення примусового видворення за межі території України,-відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата виготовлення повного тексту рішення 01.10.2026 року.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Піхало Н.В.