Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №640/17360/22 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 640/17360/22

касаційне провадження № К/990/4575/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року (головуючий суддя - Черникова А.О.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Василенко Я.М.; судді: Ганечко О.М., Кузьменко В.В.)

у справі № 640/17360/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛБЮ»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛБЮ» (далі - ТОВ «ЛБЮ», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 січня 2022 року № 0000740/0706 та № 0000741/0706.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, товариство зазначило, що висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій з контрагентами є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами. Позивач наголошував, що спірні операції фактично відбулися, були пов`язані з його господарською діяльністю та підтверджені належно оформленими первинними документами і даними бухгалтерського обліку, а отримані роботи надалі використані під час виконання зобов`язань перед замовниками.

Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 18 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року, позов задовольнив.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, судові інстанції виходили з того, що господарські операції позивача зі спірними контрагентами мали реальний характер та підтверджені належними первинними документами. Суди також урахували здійснення розрахунків за виконані роботи та подальше використання їх результатів позивачем у власній господарській діяльності під час виконання зобов`язань перед замовниками. Водночас суди визнали недостатніми для спростування реальності господарських операцій посилання контролюючого органу на податкову інформацію щодо контрагентів, відсутність у них власних матеріальних і трудових ресурсів та відомості з кримінальних проваджень, оскільки такі обставини самі по собі не підтверджують фактичної відсутності спірних операцій і не спростовують наданих позивачем доказів їх здійснення.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, покликаючись на порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи касаційну скаргу, податковий орган зазначає, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до оцінки наданих позивачем документів та не дослідили фактичні обставини здійснення спірних господарських операцій. Відповідач наголошує, що під час перевірки встановлено відсутність у контрагентів позивача необхідних трудових і матеріальних ресурсів, основних засобів та можливості простежити придбання ними відповідних робіт чи послуг, а частина передбачених договорами документів щодо фактичного виконання робіт до перевірки не надавалася. На переконання контролюючого органу, суди не перевірили фізичну, технічну та технологічну можливість відповідних контрагентів виконати заявлений обсяг ремонтно-будівельних та монтажних робіт, не надали належної оцінки відомостям щодо ланцюга постачання та обставинам, установленим контролюючим органом стосовно кожного з контрагентів, а тому передчасно дійшли висновку про реальність спірних господарських операцій лише з огляду на наявність первинних документів, податкових накладних та факту проведення розрахунків.

Верховний Суд ухвалою від 02 березня 2026 року відкрив касаційне провадження у справі.

12 березня 2026 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права під час встановлення фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судовий розгляд встановив, що відповідач провів документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ЛБЮ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 15 серпня 2018 року по 31 грудня 2020 року, валютного законодавства за період з 15 серпня 2018 року по 31 грудня 2020 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 15 серпня 2018 року по 31 грудня 2020 року, за результатами якої склав акт від 10 грудня 2021 року № 91760/ж5/26-15-07-06-01-10/42396958.

Відповідно до висновків названого акта перевірки контролюючий орган встановив порушення платником вимог:

пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на 1 130 187,00 грн;

пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 250 764,86 грн.

Обґрунтовуючи висновки акта перевірки, контролюючий орган зазначив, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФ ПАРАДАЙС», Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС ЛІДЕРБУДІНВЕСТ», Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА БУДСЕРВІСГРУП», Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «САНВЕСТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦОПТСТРОЙ» не були опосередковані реальним виконанням робіт. Податковий орган послався на відсутність у зазначених контрагентів необхідних трудових і матеріальних ресурсів, основних засобів, а також на неможливість простежити придбання ними відповідних робіт чи послуг по ланцюгу постачання. Крім того, контролюючий орган урахував податкову інформацію щодо діяльності цих суб`єктів та відомості з кримінальних проваджень, у яких окремі посадові особи заперечували свою причетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності відповідних підприємств. На цій підставі відповідач дійшов висновку, що надані позивачем первинні документи лише формально відображають спірні операції та не підтверджують їх фактичного здійснення.

На підставі висновків акта перевірки контролюючи орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 11 січня 2022 року:

№ 0000740/0706, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 1 563 456,00 грн, з яких за податковим зобов`язанням 1 250 765,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 312 691,00 грн;

№ 0000741/0706, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 1 338 564,00 грн, з яких за податковим зобов`язанням 1 130 187,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 208 377,00 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно із пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 названого Закону).

Аналіз наведених норм свідчить, що правові наслідки для податкового обліку, зокрема щодо визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту настають за умови фактичного здійснення господарської операції, яка спричиняє реальні зміни у структурі активів, зобов`язань чи власному капіталі платника та підтверджена належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про її зміст та обсяг.

При цьому сама лише наявність належно оформлених первинних документів, зареєстрованих податкових накладних та факту перерахування коштів не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, якщо сукупність інших установлених обставин ставить під обґрунтований сумнів фактичне постачання товарів, виконання робіт чи надання послуг саме особами, зазначеними у відповідних документах.

Водночас відсутність у контрагента окремих матеріальних чи трудових ресурсів, недоліки у його господарській діяльності або порушення ним вимог податкового законодавства самі собою не можуть свідчити про відсутність господарської операції. Висновок про її реальність або нереальність має ґрунтуватися на оцінці всієї сукупності доказів, які підтверджують або спростовують фактичний рух активів, виконання робіт чи надання послуг, їх зв`язок із господарською діяльністю платника та відповідність відомостей первинних документів фактичним обставинам здійснення операції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 звернула увагу на те, що при вирішенні питання про правомірність формування платником податкового обліку визначальним є встановлення реального змісту господарської операції, а обставини діяльності контрагента та відомості кримінального провадження мають оцінюватися у сукупності з первинними документами та іншими доказами, що стосуються конкретної операції. Самі по собі такі відомості не можуть автоматично свідчити про її нереальність.

Отже, відсутність у контрагента власних трудових чи матеріальних ресурсів, недоліки у виконанні ним податкових обов`язків, а також наявність інформації про кримінальні провадження не є самостійними і достатніми підставами для позбавлення платника права на податкові наслідки фактично здійсненої господарської операції.

Водночас наведене не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи відповідають відомості, зазначені у первинних документах, фактичним обставинам здійснення господарської операції, зокрема чи мали місце відповідні роботи та чи були вони виконані саме особою, зазначеною у таких документах.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили наявність договорів, актів виконаних робіт, податкових накладних, платіжних документів та даних бухгалтерського обліку, а також врахували подальше використання позивачем результатів робіт у власній господарській діяльності.

Разом з тим, визнаючи наведені докази достатніми для підтвердження реальності спірних операцій, суди належним чином не перевірили доводи контролюючого органу, які стосувалися фактичної можливості виконання відповідними контрагентами задекларованих робіт та відповідності первинних документів реальному змісту господарських операцій.

Суди обмежилися загальним висновком про те, що відсутність у контрагентів власних ресурсів не виключає можливості залучення ними інших осіб та майна. Однак сама теоретична можливість такого залучення не замінює дослідження фактичних обставин виконання спірних робіт у випадку, коли контролюючий орган поставив під обґрунтований сумнів їх виконання саме заявленими контрагентами.

Не отримали належної оцінки й доводи відповідача щодо ненадання під час перевірки окремих документів, пов`язаних із виконанням робіт. У відзиві на касаційну скаргу позивач наполягав, що на запит контролюючого органу відповідні первинні документи були надані.

За таких обставин судам належало встановити, які саме документи були витребувані контролюючим органом, які з них фактично надані платником та яке значення вони мають для підтвердження спірних показників податкового обліку.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про повне підтвердження реальності господарських операцій зроблений без дослідження усієї сукупності обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 - 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність позовних вимог із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Водночас Верховний Суд враховує, що рішенням Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року № 960/0/15-26 з 01 червня 2026 року змінено територіальну підсудність судових справ Донецького окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Харківського окружного адміністративного суду.

З огляду на наведене ця справа підлягає направленню на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

В. П. Юрченко