Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №380/9389/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Київ

справа №380/9389/24

адміністративне провадження № К/990/28615/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 380/9389/24

за позовом ОСОБА_1 до Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року (суддя-доповідач - Гуляк В.В., судді: Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.)

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області (далі також - відповідач), у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області від 2 квітня 2024 року № 62к/тр «Про звільнення» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника фінансового відділу Хирівської міської ради з 3 квітня 2024 року включно;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника фінансового відділу Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області з 4 квітня 2024 року;

- стягнути з Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 4 квітня 2024 року до моменту прийняття рішення судом.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 з березня 2003 року позивач працювала в органах місцевого самоврядування. 25 березня 2003 року нею прийнято Присягу державного службовця.

Розпорядженням міського голови Хирівської міської ради від 4 січня 2021 року № 1 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника фінансового відділу Хирівської міської ради з 4 січня 2021 року у порядку переведення з Нижанковицької селищної ради зі збереженням раніше присвоєного 11 рангу.

У період з 7 березня 2024 року до 29 березня 2024 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, що підтверджується інформаційними довідками з електронної системи охорони здоров`я від 7 березня 2024 року № Т33Р-ЕКТ8-ХС2Е-2КР0, від 13 березня 2024 року № 47Т6-7293-М7ХН-779М, від 15 березня 2024 року № АР9А-С454-Р7ХА-КХ35, від 17 березня 2024 року № Х3МВ-5С6А-ТРТА-8545 та від 23 березня 2024 року № Х338-2В83-9М2Н-56КТ.

Розпорядженням міського голови Хирівської міської ради від 2 квітня 2024 року № 62 к/тр ОСОБА_1 звільнено з посади начальника фінансового відділу Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області з 3 квітня 2024 року включно на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) - за угодою сторін.

Вважаючи таке звільнення незаконним, позивач звернулася до суду з позовом про захист своїх трудових прав.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови Хирівської міської ради від 2 квітня 2024 року № 62 к/тр «Про звільнення» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника фінансового відділу Хирівської міської ради з 3 квітня 2024 року. ОСОБА_1 поновлено на зазначеній посаді з 4 квітня 2024 року та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 4 квітня 2024 року до 3 жовтня 2024 року в сумі 159 666 грн 73 коп. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати в межах суми за один місяць у розмірі 28 210 грн допущено до негайного виконання.

Суд першої інстанції виходив із того, що припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можливе за умови досягнення працівником і роботодавцем взаємної згоди щодо припинення трудових відносин та строку такого припинення.

Суд установив, що заява ОСОБА_1 від 11 березня 2024 року про звільнення за угодою сторін не містила конкретної дати припинення трудових відносин, а відповідач не надав належних та допустимих доказів досягнення домовленості щодо дати звільнення. Доводи про досягнення такої домовленості в усній формі під час засідання Комісії з проведення службового розслідування суд визнав необґрунтованими та спростованими показаннями свідків.

Ураховуючи відсутність підтвердженої взаємної згоди сторін щодо припинення трудового договору саме за угодою сторін та відсутність узгодженої дати звільнення, суд дійшов висновку про протиправність звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 власноруч подала заяву від 11 березня 2024 року про звільнення за угодою сторін, яку 12 березня 2024 року зареєстровано та погоджено міським головою. Доводи позивача про відсутність добровільного волевиявлення та написання заяви під тиском керівництва доказового підтвердження не знайшли.

Разом із тим судом апеляційної інстанції враховано, що 2 квітня 2024 року ОСОБА_1 була присутня на засіданні Комісії з проведення службового розслідування, під час якого обговорено її заяву про звільнення та погоджено дату припинення трудових відносин - 3 квітня 2024 року. Вказані обставини підтверджено протоколом засідання Комісії та показаннями свідків.

Колегія суддів апеляційного суду зазначила, що законодавство не встановлює вимоги щодо обов`язкового зазначення конкретної дати звільнення безпосередньо у заяві працівника про припинення трудового договору за угодою сторін. Така дата може бути погоджена сторонами окремо, у тому числі шляхом усної домовленості.

Також апеляційний суд звернув увагу на те, що до моменту видання розпорядження від 2 квітня 2024 року № 62 к/тр позивач заяву про звільнення не відкликала та не повідомляла про відсутність наміру припиняти трудові відносини.

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, у тому числі щодо дати звільнення.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року і залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2024 року.

Як на підставу оскарження судових рішень попередніх інстанцій позивач послалась на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та зазначила про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 9 травня 2024 року у справі № 380/7066/23, від 3 квітня 2024 року у справі № 380/7136/23, від 14 травня 2020 у справі № 815/5173/17, від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а.

У касаційній скарзі її автор зазначає, що визначення у заяві про звільнення за угодою сторін дати припинення трудових відносин є обов`язковою умовою такого звільнення та підтверджує волевиявлення працівника щодо звільнення у відповідну дату. На думку скаржника, погодження дати звільнення не відбулося під час засідання Комісії з проведення службового розслідування 2 квітня 2024 року, оскільки заява про звільнення на цьому засіданні предметом розгляду не була, а сама Комісія не є суб`єктом, уповноваженим розглядати заяви працівників про звільнення.

Окремо скаржник посилається на безпідставне врахування апеляційним судом показань свідків, допитаних судом апеляційної інстанції, та неврахування показань свідків, допитаних судом першої інстанції, які надали протилежні пояснення щодо надання позивачкою згоди на звільнення 3 квітня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Желєзного І. В., суддів: Білак М. В., Мацедонської В. Е. від 22 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року.

У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 29 травня 2026 року №1056/0/15-26 «Про тимчасове відсторонення судді Верховного Суду Желєзного І. В. від здійснення правосуддя» та на підставі службової записки секретаря судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Мельник-Томенко Ж. М. від 1 червня 2026 року № 330/0/64-26 про проведення повторного автоматизованого розподілу судових справ, на підставі розпорядження в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 1 червня 2026 року проведено повторний автоматизований розподіл справи № 380/9389/24 між суддями.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Соколов В. М., судді: Загороднюк А. Г., Єресько Л. О.

Ухвалою від 3 серпня 2026 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В. М. прийняв до провадження адміністративну справу № 380/9389/24.

За інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ - касаційна скарга у справі № 380/9389/24 доставлена в Електронний кабінет відповідача 4 липня 2025 року, а електронний документ - ухвала суду про відкриття касаційного провадження від 22 вересня 2025 року доставлена 24 вересня 2025 року, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних листів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у силу частини четвертої статті 338 КАС України.

Ухвалою від 29 вересня 2026 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

IV. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади начальника фінансового відділу Хирівської міської ради на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України від 7 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон № 2493-III).

Відповідно до статті 2 Закону № 2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Частиною першою статті 20 Закону № 2493-III передбачено, що, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування, виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби, а також досягнення граничного віку перебування на службі.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється законодавство України про працю з урахуванням особливостей, передбачених законодавством про службу в органах місцевого самоврядування.

Статтею 5-1 КЗпП України передбачено правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Згідно з частиною третьою статті 54 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням з відповідними органами виконавчої влади.

Пунктами 5, 6, 10 частини четвертої статті 42 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільський, селищний, міський голова, зокрема, вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради, вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету, їх штатів, а також призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених законом.

Чинне законодавство не встановлює порядку та строку припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, при цьому пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.

За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу.

День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як у письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) та трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Отже, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.

Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

За загальним правилом формальне оформлення припинення трудового договору за угодою сторін здійснюється з боку працівника шляхом написання заяви про звільнення із зазначенням підстави та строку звільнення, а згода роботодавця на запропоновані працівником умови підтверджується відповідним розпорядженням про звільнення, що повинно відповідати умовам, запропонованим працівником.

У разі дотримання наведених умов може мати місце досягнення між сторонами (працівником та роботодавцем) згоди щодо підстав та порядку припинення трудового договору (угода сторін у розумінні положень КЗпП України). При цьому саме строк звільнення, запропонований працівником та погоджений роботодавцем, є ключовою ознакою припинення трудового договору за угодою сторін, яка відрізняє вказану підставу звільнення від інших, у тому числі від звільнення за ініціативою працівника.

З огляду на викладене Верховний Суд зауважує, що відсутність належного волевиявлення не дає підстав для висновку про намір працівника припинити трудові відносини на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення не вказує про досягнення сторонами згоди щодо дати припинення трудових відносин.

Виходячи зі змісту поняття «угода сторін» у контексті припинення трудового договору, така угода тлумачиться як вільне волевиявлення обох сторін, за наявності якого роботодавцем та працівником досягається спільна згода на припинення трудових відносин у визначений строк.

Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Згідно з усталеною судовою практикою для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України суд під час вирішення такого спору повинен з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання розпорядження про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для видання розпорядження міського голови Хирівської міської ради від 2 квітня 2024 року № 62 к/тр «Про звільнення» та звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін була її заява від 11 березня 2024 року, у якій вона просила звільнити її за угодою сторін, не зазначивши при цьому дати звільнення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє відповідача права на звільнення позивача з 3 квітня 2024 року на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. При цьому суд критично оцінив доводи відповідача про те, що на засіданні Комісії з проведення службового розслідування між позивачем та міським головою була досягнута згода про дату звільнення в усній формі, оскільки, як зазначено судом, ця обставина спростована показаннями свідка ОСОБА_2 .

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що відсутність у заяві позивача від 11 березня 2024 року конкретної дати звільнення не свідчить про відсутність домовленості сторін щодо припинення трудового договору за угодою сторін, якщо така дата була погоджена сторонами надалі. На обґрунтування цього висновку суд послався на власноручне подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін, її прийняття та погодження міським головою, відсутність відкликання цієї заяви до видання розпорядження про звільнення, а також на обставини засідання Комісії з проведення службового розслідування 2 квітня 2024 року, під час якого за участю позивача обговорювалося питання її звільнення та погоджувалася дата припинення трудових відносин. При цьому, оцінивши протокол засідання Комісії з проведення службового розслідування та показання допитаних у справі осіб, апеляційний суд виходив із того, що позивач не заперечувала проти запропонованої дати та надала згоду на звільнення з 3 квітня 2024 року, у тому числі в усній формі. Сукупність зазначених обставин, на думку апеляційного суду, свідчила про досягнення сторонами 2 квітня 2024 року згоди щодо дати припинення трудових відносин, у зв`язку з чим на момент видання розпорядження від 2 квітня 2024 року № 62к/тр сторони досягли згоди щодо умов припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а висновок суду першої інстанції про відсутність такої згоди був визнаний помилковим.

У касаційній скарзі позивач ставить питання про відсутність досягнутої сторонами домовленості щодо дати припинення трудових відносин за угодою сторін, посилаючись на те, що така дата не була зазначена у заяві про звільнення та не була погоджена під час засідання Комісії з проведення службового розслідування 2 квітня 2024 року.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо відсутності домовленості сторін про дату припинення трудових відносин, колегія суддів виходить з того, що для припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України має бути наявне взаємне волевиявлення сторін як щодо припинення трудового договору за цією підставою, так і щодо строку такого припинення.

У цій справі волевиявлення позивача щодо припинення трудових відносин підтверджується її заявою від 11 березня 2024 року та подальшою поведінкою. Після подання заяви позивач не заявляла про зміну свого волевиявлення чи анулювання домовленості про припинення трудових відносин, а до видання спірного розпорядження не заперечувала проти звільнення.

Відсутність у заяві від 11 березня 2024 року конкретної дати звільнення сама по собі не виключає можливості погодження сторонами такої дати у подальшому. Як установлено судами попередніх інстанцій, 2 квітня 2024 року за участю позивача обговорювалося питання її звільнення та дата припинення трудових відносин. За результатами такого обговорення сторони погодили припинення трудових відносин з 3 квітня 2024 року, при цьому позивач не висловила заперечень щодо запропонованої дати, що підтверджується, зокрема, показаннями допитаних у справі свідків.

Отже, сукупність наведених обставин свідчить про наявність на момент видання спірного розпорядження взаємного волевиявлення сторін щодо припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України та щодо конкретної дати його припинення - 3 квітня 2024 року. При цьому подана позивачем заява не була нею відкликана, а домовленість про припинення трудових відносин не була нею анульована чи поставлена під сумнів до моменту звільнення.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи касатора про те, що заява від 11 березня 2024 року була написана на вимогу керівництва, оскільки такі обставини не знайшли свого підтвердження, а проведення службового розслідування щодо позивача саме по собі не свідчить про відсутність її добровільного волевиявлення на припинення трудових відносин.

Аналогічно не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що Комісія з проведення службового розслідування не була уповноважена розглядати заяву про звільнення за угодою сторін. Колегія суддів зазначає, що предметом розгляду Комісії було проведення службового розслідування, тоді як питання щодо звільнення позивача обговорювалося під час цього засідання за участю сторін трудових відносин, що не впливає на можливість досягнення між ними домовленості щодо припинення трудових відносин.

Не заслуговують на увагу і доводи скаржника щодо безпідставного врахування апеляційним судом показань свідків, допитаних судом апеляційної інстанції, оскільки показання ОСОБА_2 про те, що вона не чула надання ОСОБА_1 згоди на звільнення з 3 квітня 2024 року, не спростовують надання такої згоди та не можуть бути протиставлені показанням інших свідків, які безпосередньо підтвердили відповідну обставину.

За таких обставин доводи касаційної скарги про відсутність погодженої сторонами дати припинення трудових відносин не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 9 травня 2024 року у справі № 380/7066/23, від 3 квітня 2024 року у справі № 380/7136/23, від 14 травня 2020 року у справі № 815/5173/17 та від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а.

У справах № 380/7066/23, № 380/7136/23, № 815/5173/17 та № 825/3587/15-а висновок про відсутність домовленості сторін щодо припинення трудових відносин за угодою сторін ґрунтувався на тому, що судами не встановлено погодження сторонами конкретної дати припинення трудових відносин - ані у письмовій, ані в усній формі, в той час як у справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено досягнення сторонами домовленості щодо припинення трудових відносин за угодою сторін та погодження конкретної дати звільнення.

За таких обставин висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, зроблені за інших фактичних обставин, а тому не свідчать про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

У контексті оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду через призму правового регулювання спірних правовідносин колегія суддів дійшла висновку, що вона ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна правова оцінка. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не знайшли підтвердження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в межах, визначених статтею 341 цього Кодексу, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 380/9389/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько