Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №260/3684/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 260/3684/24

адміністративне провадження № К/990/41814/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 260/3684/24

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року (суддя Дору Ю.Ю.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року (головуючий суддя - Сеник Р.П., судді: Онишкевич Т.В., Судова-Хомюк Н.М.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просив:

- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні перерахунку та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 10 липня 2023 року, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 2021 року, 2022 року, 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», протиправною;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 10 липня 2023 року, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 2021 року, 2022 року, 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше здійснених виплат.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 05 серпня 2019 року по 10 липня 2023 року проходив військову службу в Державній прикордонній службі України. Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 10 липня 2023 року № 538-ОС позивача звільнено з військової служби в запас та виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення, виплачено компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 21 календарний день та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік за 15 календарних днів. Водночас станом на день виключення ОСОБА_1 із списків особового складу відповідачем не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача за період з 29 січня 202 року по 10 липня 2023 року, виплаченого в меншому, ніж належало розмірі.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

В цій ухвалі суд першої інстанції зазначив, що спірні правовідносини стосуються ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 10 липня 2023 року у відповідному розмірі, а тому на них поширюються вимоги частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Суд уважав, що суми грошового забезпечення виплачуються щомісяця, а тому позивач мав дізнатися про порушення своїх прав не пізніше наступного місяця, що йде за місяцем, у якому позивач вважає неправомірно нараховано грошове забезпечення за період 2020- 2023 роки.

На виконання вимог ухвали суду позивач 05 червня 2024 року подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначив, що перебіг строку звернення до суду з цими позовними вимогами розпочався з 28 лютого 2024 року, після отримання позивачем письмового повідомлення про суми нарахованих та виплачених сум, а відтак строк звернення до суду ним не пропущений.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що на спірні правовідносини поширюються вимоги частини першої статті 233 КЗпП України. ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення 10 липня 2023 року, що підтверджується копією наказу НОМЕР_3 прикордонного загону №538-ОС від 10 липня 2023 року. Отже, на дату звільнення позивачу мало бути відомо про неналежне, як він уважає, нарахування грошового забезпечення відповідачем, а тому тримісячний строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 29 січня 2020 року по 10 липня 2023 року закінчився 10 жовтня 2023 року. Водночас позивач звернувся до суду 30 травня 2024 року, тобто поза межами строку звернення до суду.

Суд першої інстанції не погодився з доводами позивача, наведеними у заяві про поновлення строку, оскільки з моменту отримання грошового забезпечення за відповідний місяць військовослужбовець вважається таким, що дізнався або повинен був дізнатися про його порушене право. При цьому отримання особою інформації (листа відповідача) у відповідь на його звернення не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, і цей факт не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, як і не перериває такий строк.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави, наведені позивачем у клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду є неповажними підставами для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, клопотання про поновлення строку не містить зазначення інших поважних підстав для поновлення строку, які є об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.

Апеляційний суд зауважив, що строки, визначені статтею 233 КЗпП України, було продовжено на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який діяв з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року. Водночас позивача звільнено з військової служби 10 липня 2023 року, а до суду з позовом щодо неповного розрахунку при звільненні останній звернувся лише 30 травня 2024 року, тобто поза межами строку звернення до суду з позовом.

Одночасно з цим суд апеляційної інстанції зазначив, що отримання позивачем листа сторони відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого сторона позивача повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли сторона позивача почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у суді касаційної інстанції. Позиція інших учасників справи

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У скарзі зазначено, що підставами касаційного оскарження відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України є неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

За доводами позивача, грошове забезпечення, на яке він має право та яке є предметом спору у цій справі, є сумою, що належать працівникові при звільненні, а тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину другу статті 233 КЗпП України та початок перебігу строку вираховувати з дня отримання письмового повідомлення про суми нарахованих та виплачених сум при звільненні. Однак суди першої та апеляційної інстанцій не врахували зазначені обставини та помилково керувалися частиною першою статті 233 КЗпП України.

Суди не врахували доводи позивача про те, що відповідач як при звільненні, так і після нього не надавав письмового повідомлення позивачу про суми нарахованих та виплачених сум, а позивачем вживалися заходи щодо одержання вказаних документів: запит на інформацію надісланий листом від 01 лютого 2024 року №09/ЗПІ-3/1, на який надано відповідь 28 лютого 2024 року.

ОСОБА_1 наголошує на тому, що саме через бездіяльність відповідача, яка виразилася у ненаданні йому письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, позивач змушений був вчиняти активні дії для отримання такого повідомлення, щоб дотриматися вимог статті 233 КЗпП України та звернутися до суду.

З огляду на зазначене скаржник уважає, що неправильне застосування судами частини другої статті 233 КЗпП України призвело до постановлення ухвали про повернення позовної заяви з порушенням норм процесуального права, яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: суддя-доповідач Соколов В.М., судді Загороднюк А.Г., Губська О.А.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що спірні правовідносини стосуються ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 10 липня 2023 року у відповідному розмірі, а тому поширення на них вимог частини першої статті 233 КЗпП України є правомірним. При цьому суми грошового забезпечення виплачуються щомісяця, а тому позивач мав дізнатися про порушення своїх прав не пізніше наступного місяця, що йде за місяцем, у якому позивач вважає неправомірно нараховано грошове забезпечення за спірний період.

Також відповідач просить врахувати, що позивач ніяким чином не намагався здійснити досудове врегулювання спору, що свідчить про його триваючу пасивну поведінку. У клопотанні на усунення недоліків позовної заяви, позивач вказує, що про порушення свого права довідався з листа відповідача 28 лютого 2024 року наданого у відповідь на його звернення. Проте ці обставини не змінюють момент, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав.

На основі наведеного Військова частина НОМЕР_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.

У зв`язку з обранням судді Губської О.А. до Великої Палати Верховного Суду, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 вересня 2026 року визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Соколов В.М., судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О.

Ухвалою від 29 вересня 2026 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

IV. Джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

У межах цього касаційного провадження питання, яке підлягає вирішенню Верховним Судом, стосується правильного застосування норм права щодо строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 року по 10 липня 2023 року.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці й обчислюється з дня, коли він дізнався про порушення свого права.

Заперечуючи правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, позивач зазначає, що до спірних правовідносин слід застосовувати частину другу статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з моменту отримання повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Оскільки під час звільнення відповідач не надав йому такого повідомлення, а надав лише 28 лютого 2024 року на запит позивача, останній наполягає, що відлік строку слід обраховувати саме з цієї дати. Відтак, звернувшись до суду у травні 2024 року, він дотримався встановленого тримісячного строку звернення до адміністративного суду.

Перевіряючи обґрунтованість касаційної скарги в межах, визначених статтею 341 КАС України, Суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За усталеною позицією Верховного Суду, право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного здійснення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.

Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».

Згодом, на підставі Закону України від 25 квітня 2024 року №3680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників», який набрав чинності 24 серпня 2024 року, частину другу статті 233 КЗпП України доповнено другим реченням такого змісту: «Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».

Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Для правильного вирішення цього спору необхідно з`ясувати, з якою подією слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду з вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця та інших сум, за період з 29 січня 2020 року по 10 липня 2023 року.

У цьому зв`язку Суд звертає увагу, що позивачем заявлено вимоги здійснити нарахування та виплату сум, право на які він набув під час проходження військової служби. При цьому важливим є те, що позов про перерахунок та виплату грошового забезпечення у належному розмірі подано вже після звільнення позивача.

У Рішенні від 05 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.

Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».

Таким чином, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Принагідно зауважити, що особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просить нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).

У цьому контексті Суд ураховує, що після відкриття касаційного провадження в цій справі питання застосування частини другої статті 233 КЗпП України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.

У вказаному судовому рішенні Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:

- від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);

- від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 (предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року) та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 (предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року), у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;

- від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.

Натомість Судова палата сформулювала позицію, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Беручи до уваги положення частини третьої статті 341 КАС України, Суд уважає за необхідне врахувати правову позицію Судової палати, викладену у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, при розгляді цієї справи.

Отже, з урахуванням зазначеної позиції Судової палати, суд, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, мав би спірний період (з 29 січня 2020 року по 10 липня 2023 року) умовно поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) та після цього, визначитися, в якій частині спір належить розглянути по суті позовних вимог, а в якій слід застосувати наслідки порушення строку звернення до суду, якщо вважатиме, що для цього є правові підстави.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 10 липня 2023 року є передчасними.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на положення статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

V. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року скасувати, а справу № 260/3684/24 направити до Закарпатського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько