Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №990/207/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

РІШЕННЯ

Іменем України

01 жовтня 2026 року

м. Київ

справа №990/207/26

адміністративне провадження № П/990/207/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Кравчука В.М., Стародуба О.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу № 990/207/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. 27.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до ВККС, у якій просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 27.04.2026 № 151/ас-26 «Про визнання його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді» (далі також - рішення від 27.04.2026 № 151/ас-26);

зобов`язати ВККС поновити його участь у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошеному рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами), та повторно провести з ним співбесіду у пленарному складі в межах цього конкурсу, з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні.

2. 01.06.2026 ухвалою Верховного Суду відкрито провадження у цій справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 27.07.2026 о 10 годині.

3. 17.06.2026 до Верховного Суду від ВККС надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач наголошує на безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 та просить відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

4. 23.07.2026 до Верховного Суду від представника позивача Кравцова С.І. надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та представника позивача в порядку письмового провадження.

5. 27.07.2026 в судовому засіданні, за наслідками розгляду заяви представника позивача Кравцова С.І., Суд ухвалив здійснювати розгляд цієї справи у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Указом Президента України від 24.09.2016 № 410/2016 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Голопристанського районного суду Херсонської області, рішенням Голови Верховного Суду від 29.04.2022 № 41/0/149-22 позивача відряджено до Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з 02.05.2022, а Указом Президента України від 16.10.2024 №747/2024 призначено на посаду судді цього суду безстроково.

Рішенням ВККС від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами, внесеними рішенням Комісії від 14.12.2023 № 171/зп-23) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, зокрема, в апеляційних судах із розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення - 425 (далі - Конкурс).

До Комісії у встановлений строк із заявою про участь у Конкурсі звернувся ОСОБА_1 як особа, яка відповідає вимогам, визначеним у пункті 1 частини першої статті 28 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), тобто має стаж роботи на посаді судді не менше 5 років.

Рішенням Комісії від 04.03.2024 № 105/ас-24 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі.

Рішенням Комісії від 21.10.2024 № 323/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду в межах Конкурсу. За результатами першого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду, ОСОБА_1 набрав 150 балів. ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей.

Рішенням Комісії від 20.01.2025 № 16/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей. За результатами другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей, ОСОБА_1 набрав 48 балів. ОСОБА_1 допущено до третього етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного загального суду (кримінальна спеціалізація).

Рішенням Комісії від 17.04.2025 № 89/зп-25 затверджено декодовані результати виконання практичного завдання та загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах Конкурсу. ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Відповідно до рішення Комісії від 30.07.2025 № 143/зп-25 здійснено повторний автоматизований розподіл справ (документів) кандидатів на посади суддів Одеського апеляційного суду в межах Конкурсу. За результатами виконання практичного завдання з кримінальної спеціалізації суду ОСОБА_1 набрав 132 бали.

Відповідно до пунктів 8.1, 8.2 розділу 8 «Перехідні положення» Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням Комісії від 19.06.2024 № 185/зп-24 (зі змінами), ОСОБА_1 , який не складав іспиту на знання історії української державності і ним успішно складено інші тестування та виконано відповідні практичні завдання, Комісія до загального результату іспиту додала 40 балів.

Загальний результат складеного позивачем кваліфікаційного іспиту становить 370 балів, ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

За результатами спеціальної перевірки ОСОБА_1 уповноважені працівники секретаріату Комісії склали довідку від 30.09.2025 № 21.2-528/25. Запити про надання відомостей стосовно кандидата надіслано до Державної судової адміністрації України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Національного агентства з питань запобігання корупції, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Департаменту кримінального аналізу Національної поліції України, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З наданих на запит Комісії відповідей не отримано інформації, що перешкоджає ОСОБА_1 зайняти посаду, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посади з підвищеним корупційним ризиком.

18.03.2026 Громадська рада доброчесності (далі - ГРД) надала Комісії висновок про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

09.03.2026 та 18.03.2026 Комісія у складі колегії провела співбесіди з кандидатом ОСОБА_1 , дослідила матеріали досьє, зокрема висновок ГРД, усні та письмові пояснення кандидата, загальновідому та загальнодоступну інформацію щодо кандидата, а також інші обставини, документи та матеріали.

Комісія встановила, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 набрав 703,5 бала, при цьому за результатами складеного кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 набрав 370 балів; за критерієм особистої компетентності - 39,34 бала; за критерієм соціальної компетентності - 39,16 бала; за критеріями доброчесності та професійної етики - 255 балів. При цьому Комісія зменшила бали кандидата по 15 балів за показниками «сумлінність» та «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті».

За результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 набрав 703,5 бала, що більше 75 відсотків суми максимального можливого бала за оцінювання цих критеріїв.

18.03.2026 Комісія прийняла рішення № 76/ас-26, відповідно до якого:

встановила, що під час проведення спеціальної перевірки не отримано інформації, яка може свідчити про невідповідність ОСОБА_1 вимогам до кандидата на посаду судді;

визначила, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 набрав 703,5 бала;

внесла на розгляд ВККС у пленарному складі питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, у зв`язку із наявністю висновку ГРД про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

27.04.2026 ВККС у пленарному складі провела співбесіду з кандидатом ОСОБА_1 , дослідила матеріали досьє, зокрема висновок ГРД у новій редакції від 26.04.2026, усні та письмові пояснення кандидата, а також документи, матеріали та за результатами прийняла спірне рішення № 151/ас-26 про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Приймаючи зазначене рішення, Комісія дослідила висновок ГРД від 26.04.2026 про невідповідність кандидата на посаду судді ОСОБА_1 за критеріям доброчесності та професійної етики, у якому ГРД дійшла висновку, що кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показниками «неупередженість», «дотримання етичних норм, бездоганної поведінки у професійній діяльності та особистому житті», а також за показником «чесність», у зв`язку із встановленням таких обставин:

« 1. Кандидат був стороною у тривалому судовому спорі щодо виконання грошових зобов`язань перед особою зі свого близького оточення (справа № 766/150/21), водночас належні докази повного виконання боргу відсутні, а матеріали справи, зокрема електронне листування, можуть свідчити про визнання боргу. Додатково встановлено, що під час апеляційного розгляду справи до складу суду входив суддя, з яким кандидат перебував у професійних відносинах «наставник - стажер» та якого визначив як рекомендодавця, однак кандидат не ініціював питання про його відвід. Такі обставини в своїй сукупності об`єктивно породжують сумніви у добросовісності кандидата та його дотриманні стандартів неупередженості й суддівської етики.

2. 24.01.2024 кандидат перебував на території залізничного вокзалу міста Києва, де виникла ситуація, пов`язана з відмовою в допуску до поїзда та подальшим реагуванням працівників поліції. З матеріалів інформаційно-комунікаційної системи Національної поліції видно, що до поліції надходили повідомлення про конфліктну ситуацію за участю особи, яка назвалася суддею, а також про її перебування у стані алкогольного сп`яніння; водночас зафіксовано звернення самого кандидата та перевірку цих обставин працівниками поліції.

Кандидат пояснив, що вживав незначну кількість алкоголю (келих або два пива), поводився спокійно, а відмова в посадці до поїзда була зумовлена рішенням провідника, яке, на його думку, не ґрунтувалося на об`єктивних підставах. Водночас, як випливає з матеріалів, ситуація потребувала втручання працівників поліції та перевірки обставин на місці події, що само собою свідчить про наявність конфліктної ситуації в публічному просторі.

ГРД зазначила, що незалежно від формальної правомірності дій персоналу залізниці чи остаточної оцінки поведінки кандидата, сам факт виникнення інциденту за участю діючого судді в публічному місці, який супроводжувався залученням правоохоронних органів та публічною конфліктністю, об`єктивно створює негативне сприйняття поведінки судді з точки зору стороннього розсудливого спостерігача.

У контексті стандартів суддівської етики така поведінка підлягає оцінці крізь призму обов`язку судді уникати будь-яких дій у приватному житті, які можуть поставити під сумнів його авторитет або підірвати довіру до судової влади. Відповідно, зазначені обставини, хоча й не є самостійною підставою для висновку, мають значення для загальної оцінки відповідності кандидата критеріям професійної етики та поведінкових стандартів судді.

3. ГРД встановила, що кандидат допустив порушення академічної доброчесності під час підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії. У роботі виявлено численні випадки академічного плагіату, зокрема відтворення та перефразування текстів інших авторів без належних посилань, а також використання джерел, які фактично не було опрацьовано. Характер і кількість таких запозичень свідчать про системність порушень і виключають їх випадковий характер, що є підставою для висновку про невідповідність кандидата критерію чесності як складової доброчесності.

Додатково ГРД надала Комісії інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, однак потребує пояснень з боку кандидата. Зокрема, ГРД встановила, що кандидат у 16 справах за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (6,3 % від загальної кількості розглянутих ним справ цієї категорії) закрив провадження у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, що призвело до уникнення окремими особами відповідальності за керування транспортними засобами у стані сп`яніння.

Крім того, кандидат у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування зазначає легковий автомобіль «TOYOTA CAMRY» 2014 року випуску, право власності на який набула його донька у 2021 році. За договором купівлі-продажу вартість транспортного засобу становила 50 000 грн, тоді як за даними відкритих джерел середня ринкова вартість аналогічного автомобіля в цей період становила близько 15 000 доларів США, що свідчить про істотне відхилення договірної ціни від ринкової.

Водночас у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування кандидата вказано вартість зазначеного транспортного засобу у розмірі 300 000 грн, що умовно відповідає ринковому рівню, однак не узгоджується з ціною, визначеною в договорі купівлі-продажу. Згідно з інформацією Комісії (рішення від 24.01.2024 № 28/ко-24) кандидат пояснював, що автомобіль було придбано на аукціоні в США приблизно за 11 000 доларів США, а занижена договірна ціна могла бути пов`язана з податковими міркуваннями продавця; також він зазначив, що був обізнаний із фактичною вартістю та особисто був присутній під час розрахунків.

Додатково встановлено, що донька кандидата надала йому довіреність на користування автомобілем у день його придбання та повторно у 2022 році, а у 2023 році кандидата визначено належним користувачем транспортного засобу, що свідчить про його фактичне системне користування цим майном.

ГРД також зазначено, що наявні розбіжності між договірною ціною, задекларованою вартістю та ринковими показниками, а також обставини придбання і користування автомобілем потребують додаткового пояснення щодо реального джерела походження коштів. З огляду на заяви кандидата про часткову участь у фінансуванні придбання транспортного засобу ці обставини мають значення для оцінки повноти та достовірності задекларованих відомостей.»

У спірному рішенні ВККС від 27.04.2026 № 151/ас-26 Комісія зазначила, що під час співбесіди кандидат надав пояснення щодо обставин, викладених у пункті 1 висновку ГРД, які за своїм змістом були аналогічними поясненням, наданим під час співбесіди з Комісією у складі колегії.

Щодо пункту 3 висновку ГРД Комісія зазначила, що ОСОБА_1 надав достатні, послідовні та прийнятні пояснення, які у сукупності з дослідженими матеріалами не підтвердили наявності обставин, що свідчать про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

Стосовно пункту 2 висновку ГРД Комісія встановила таке.

Під час співбесіди Комісії у складі колегії 18.03.2026 та під час співбесіди в пленарному складі 27.04.2026 кандидат надав неузгоджені між собою пояснення щодо обставин події 24.01.2024 на залізничному вокзалі, які стосуються ключових елементів інциденту.

У рішенні Комісії у складі колегії від 18.03.2026 № 76/ас-26 встановлено таке:

«Національна поліція України (Департамент інформаційно-аналітичної підтримки, лист від 18.08.2025 № 123070-2025) надала Комісії інформацію про те, що 24.01.2024 до служби « 102» надійшли повідомлення від ОСОБА_1 щодо нібито його безпідставного затримання працівниками поліції на території залізничного вокзалу станції Київ-Пасажирський та зникнення в нього грошових коштів.

Водночас відповідно до інформації Відділу поліції на станціях залізничного транспорту ГУНП у місті Києві зазначені відомості не підтвердилися. Зафіксовано, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, був затриманий працівниками поліції після того, як провідником поїзда № 75/76 сполученням «Київ - Кривий Ріг» йому було відмовлено у проїзді у зв`язку з перебуванням у стані сп`яніння. Йому було надано роз`яснення щодо правил перевезення пасажирів залізничним транспортом.

Також зафіксовано, що дзвінок на лінію « 102» було здійснено передчасно, а викладена в ньому інформація не відповідала дійсності. Спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 фіксувалося за допомогою нагрудних відеореєстраторів.

Комісія звернулася до Головного управління Національної поліції у місті Києві (лист від 02.03.2026 № 32дпс-1233/23) з проханням надати наявні відеоматеріали, повідомити про наявність адміністративних матеріалів, проте отримала відповідь, що відповідно до пункту 3 розділу VІІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 № 1026, строк зберігання відеозаписів з портативних та відео реєстраторів, установлених у службових транспортних засобах, з автомобільної або стаціонарної системи залежно від технічних характеристик становить 30 діб. Після закінчення терміну відео автоматично видаляється системою.

Крім того, Управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції у місті Києві повідомило, що відомості щодо складених протоколів про адміністративні правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 по місту Києву не обліковувалися.

У письмових поясненнях кандидат ОСОБА_1 зазначив, що « 24.01.2024 я перебував у місті Київ у зв`язку з проведенням співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання на посаду судді Голопристанського районного суду Херсонської області. Після співбесіди проведеної у приміщенні ВККС України, яка закінчилася після обіду, я вирушив у бік залізничного вокзалу, оскільки потягом сполученням «Київ - Кривий Ріг», який відправляється о 20-50 годині, мав їхати до міста Кривий Ріг.

За кілька годин до відправлення потягу я у кафе, що розташоване напроти залізничного вокзалу «Південний» зустрівся із своїм другом ОСОБА_2 , який повернув мені гроші у сумі 12 000 доларів США, які я залишав йому на зберігання восени 2023 року, тому що побоювався їх зберігати за місцем проживання у м. Кривий Ріг, а у нього вдома був обладнаний сейф та сигналізація. ОСОБА_2 привітав мене з успішним проходженням кваліфікаційного оцінювання та передав мені мої гроші в сумі 12 000 доларів США, які я поклав у сумку з речами.

За годину до відправлення потягу я прийшов на перон, де вже перебував потяг «Київ - Кривий Ріг». Перебуваючи поруч зі входом до вагону я побачив поруч із сусіднім вагоном працівників поліції, чи національної гвардії, які вели розмову, як я зрозумів з пасажиром сусіднього вагону, який був у стані сп`яніння, і якого провідник не пускав у вагон. Після намагання потрапити до свого вагону, провідник потягу сказала, що від мене запах алкоголю, тому вона не пропустить мене до вагону. Намагання їй пояснити, що я не перебуваю у стані сп`яніння, ні до чого не призвели, і вона покликала цих працівників (поліції чи національної гвардії) і сказала їм, що відстороняє мене від поїздки і попросила їх забрати мене.

Після чого я прослідував з цими двома працівниками до холу залізничного вокзалу. По дорозі вони запитали мене, чи немає в мене при собі чи у речах заборонених предметів і попросили дозволу перевірити мої речі, на що я їм надав дозвіл. Після перевірки моїх речей, ми зайшли в хол залізничного вокзалу, де й перебували деякий час. Після чого я зазначив, що потяг скоро відправиться, і я можу запізнитися на потяг, на що вони відповіли, що я нікуди не поїду, бо провідник «зняв» мене з потягу, і щоб я залишався на вокзалі. Після чого я вирішив покласти костюм, який був у чохлі, в сумку, відкрив свою сумку та виявив відсутність пакунку з грошима. Я звернувся до цих працівників з питанням, чи не брали вони мої гроші, на що вони відповіли негативно.

Розуміючи, що мої гроші зникли, а будь-які мої активні дії можуть тільки зашкодити мені, не бажаючи сперечатися з працівниками правоохоронного органу, я зателефонував на лінію « 102» та повідомив, що мене тримають проти моєї волі працівники поліції і в мене зникли гроші. Я знаходився в пригніченому стані, у розпачі, оскільки ці гроші були всіма моїми заощадженнями. Після чого я зателефонував своєму другу ОСОБА_2 , який через деякий час приїхав до вокзалу. Він запропонував мені завтра звернутися офіційно до правоохоронних органів з відповідною заявою, і відвіз мене до приватного готелю (багатоповерхової житлової будівлі неподалік від вокзалу), де я залишився ночувати.

Трохи пізніше мені зателефонували працівники поліції, просили повідомити адресу мого знаходження, і через деякий час приїхали до готелю. Після розмови з ними, один з них - старший назвався черговим офіцером поліції залізничного вокзалу, запропонував мені ще раз уважно передивитися вміст сумки. Після вилучення всіх речей, які знаходилися в сумці, за підкладкою, знайшовся пакунок з грошима. Офіцер попросив перерахувати гроші, всі гроші були на місці. Потім він повідомив, що оскільки гроші знайшлися, інцидент було вичерпано, попросив написати про це заяву, і поліцейські залишили приміщення готелю.

Наступного дня я на автобусі повернувся у місто Кривий Ріг.

Хочу зауважити, що в стані алкогольного сп`яніння я не перебував, поводив себе чемно, ввічливо, розуміючи, що будь-яка некоректна поведінка в такій ситуації зможе призвести до негативних для мене наслідків. Але в цій ситуації, яка склалася, єдиним можливим способом дій вважав звернення на лінію « 102». Якби я вів себе агресивно, чи проявляв поведінку, яка не відповідала обстановці, що склалася, працівники поліції відреагували б належним чином, чого звісно не було».

У спірному рішенні ВККС від 27.04.2026 № 151/ас-26 зазначено, що: «під час співбесіди з Комісією у пленарному складі 27.04.2026 кандидат доповнив обставини події, повідомивши, що двоє правоохоронців (поліцейські або нацгвардійці) самостійно підійшли до нього ще до підходу до вагона, запропонували допомогу з перенесенням речей (сумки, ноутбука, одягу та пакунків), разом із ним дійшли до потяга та перебували поруч під час спілкування, а вже після відмови провідниці відійшли до сусіднього вагона та згодом повернулися. Таким чином, змінено послідовність подій та характер ініціативи правоохоронців, які в іншій версії виступали лише як реагуюча сторона.

Окремо встановлено розбіжності в поясненнях щодо вживання алкоголю: під час першої співбесіди кандидат повідомляв про можливе вживання «келиха пива» без ознак сп`яніння, тоді як під час наступної співбесіди уточнив, що після зустрічі з другом у барі біля вокзалу міг випити «келих або два пива», що розширює попередньо надані відомості.

Також непослідовними є пояснення щодо 12 000 доларів США: кандидат послідовно зазначав, що кошти було отримано від друга та зберігалися в сумці, однак відрізнялися деталі їх подальшого зникнення та виявлення - від версії про їх знаходження за участі правоохоронця, до версії про підозри щодо можливого втручання правоохоронців та вирішальну роль звернення на лінію 102.»

Аналізуючи наведене, Комісія дійшла висновку, що розбіжності у поясненнях кандидата, надані під час різних етапів співбесіди, не можуть розцінюватися як незначні уточнення деталей. Вони свідчать про відсутність послідовності викладу фактичних обставин події.

Висновок про те, що позивач не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді ВККС мотивувала тим, надання кандидатом суперечливих пояснень щодо одних і тих самих обставин під час співбесіди з різними складами Комісії свідчить про невідповідність кандидата ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики за показником «чесність».

27.04.2026 за результатом проведеної співбесіди ВККС у пленарному складі прийняла рішення № 151/ас-26 (під час закритого обговорення «за» підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді проголосували чотири члени Комісії, «проти» - десять членів), згідно з яким кандидат ОСОБА_1 не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями доброчесності та професійної етики.

ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням ВККС від 27.04.2026 № 151/ас-26 про визнання його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

7. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення Комісії прийняте не у спосіб, не на підставі та не в межах повноважень, визначених Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки є необґрунтованим та невмотивованим, і як наслідок, порушує його право на просування по службі та зайняття більш високої посади в системі судочинства, а саме судді апеляційного суду.

Вважає, що висновок Комісії про невідповідність його критерію доброчесності та професійної етики, а саме за показником «чесність», є довільним, безпідставним та необґрунтованим, і таким, що не містить достатніх підстав його ухвалення або мотивів, які були б визначені законом, а наведені у рішенні мотиви - такими, що не відповідають дійсним обставинам.

Також ОСОБА_1 зазначив, що під час проведення співбесіди Комісія у пленарному складі допустила упереджене ставлення, непослідовність та порушення права кандидата бути почутим у межах конкурсної процедури. На думку позивача, у ВККС не було законних, обґрунтованих та вмотивованих підстав для визнання його таким, що не відповідає критерію доброчесності та професійної етики за показником «чесність».

Позивач наголошує на тому, що спірне в цій справі рішення Комісії є необґрунтованим, довільним і таким, що ухвалене з порушенням критеріїв, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки оскаржуване рішення прийняте без належного з`ясування обставин, що стали підставою для висновку Комісії про те, що кандидат не відповідає критерію доброчесності та професійної етики, має негативний вплив на гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя в аспекті обмеження доступу до обраної професії та захисту ділової репутації, з огляду на негативні репутаційні наслідки.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав, визначених частиною четвертою статті 88 Закону № 1402-VIII, та з підстав його невідповідності вимогам частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII, оскільки не містить належного обґрунтування наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності та професійної етики за показником «чесність», не містить достатніх мотивів, які б пояснювали, з яких саме підстав ВККС дійшла негативного висновку, ґрунтується на припущеннях та вибірковій оцінці обставин.

8. У відзиві на позовну заяву Комісія зазначає, що спірне в цій справі рішення ВККС є належно мотивованим, ухваленим у межах дискреційних повноважень і на підставі внутрішнього переконання членів Комісії, сформованого за результатами дослідження досьє, письмових пояснень і співбесіди.

Наведені позивачем аргументи для скасування спірного рішення фактично свідчать про наміри переглянути мотиви його ухвалення та надати іншу оцінку встановленим у ньому обставинам. Проте перегляд мотивів оскаржуваного рішення і їх виклад інакшим змістом, аніж оцінено та зазначено в оскаржуваному рішенні, свідчило б про втручання суду у здійснення Комісією дискреційних повноважень під час проведення конкурсних процедур.

У межах процедури кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді, з урахуванням мети і завдань його проведення, обов`язком (повноваженням) Комісії є з`ясування й оцінка усіх аспектів життя і діяльності такого кандидата не лише професійного характеру, але й морально-етичного.

Щодо показника «чесність» Комісія вказує, що позивач надавав суперечливі пояснення щодо обставин події 24.01.2024 на залізничному вокзалі міста Києва, зокрема стосовно послідовності дій працівників поліції (нацгвардійців), характеру їх взаємодії з кандидатом, обставин вживання алкогольних напоїв, а також зникнення та виявлення грошових коштів. Комісія встановила, що зазначені пояснення не є лише уточненням окремих деталей, а містять розбіжності щодо ключових елементів події, що свідчить про відсутність послідовності у викладенні фактичних обставин.

Підсумовуючи наведене, Комісія вказує на те, що при здійсненні своїх повноважень вона не вийшла за межі своєї компетенції і при реалізації власних дискреційних повноважень дотрималася вимог до діяльності суб`єктів владних повноважень, закріплених у частині другій статті 2 КАС України. Так, Комісія своє дискреційне повноваження використала з єдиною легітимною метою, з якою воно було надано - проведення конкурсної процедури та кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням принципів обґрунтованості, добросовісності, розсудливості, публічності, рівності, незалежності та неупередженості, об`єктивності, повного з`ясування обставин, тобто з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, у зв`язку з чим відповідач просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

9. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 92 Закону № 1402-VIII ВККС є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

Згідно з частиною першою статті 79 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується ВККС, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 79-2 Закону № 1402-VIII ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду - на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 цього Закону.

За правилами частини другої статті 79-3 Закону № 1402-VIII у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду).

Процедуру проведення Комісією кваліфікаційного оцінювання врегульовано главою 1 «Кваліфікаційне оцінювання суддів» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Згідно з частиною п`ятою статті 83 Закону № 1402-VIII порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

30.12.2023 набрав чинності Закон України від 09.12.2023 № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-IX), яким внесено зміни до Закону №1402-VIII, зокрема, викладено в новій редакції розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57- 61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення».

Відповідно до пункту 57 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII в редакції Закону № 3511-IX (згідно із Законом України від 20.11.2024 №4072-IX пункт 57 визнано пунктом 57-1) ВККС завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 3511-IX.

У такий спосіб законодавець запобіг правовій невизначеності щодо регламентації процедури конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, що розпочався за іншими правилами до набрання чинності Законом № 3511-IX.

Рішенням Комісії від 22.01.2025 № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення № 20/зп-25).

Пунктами 1.1- 1.4 розділу І «Загальні положення» Положення № 20/зп-25 визначено, що кваліфікаційне оцінювання - це встановлена законом та цим Положенням процедура визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики.

Метою кваліфікаційного оцінювання є встановлення рівня компетентності, доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді).

Завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками.

Основними принципами кваліфікаційного оцінювання є автономність, запобігання конфлікту інтересів, об`єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для суддів (кандидатів на посаду судді).

Згідно з частиною першою статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складання кваліфікаційного іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

Відповідно до частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційний іспит для цілей кваліфікаційного оцінювання є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться в порядку, передбаченому статтею 74 цього Закону, з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.

Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складання анонімних тестувань та практичного завдання. Анонімне тестування проводиться щодо когнітивних здібностей, історії української державності, загальних знань у сфері права та спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності. Практичне завдання проводиться щодо спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності.

Відповідно до частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, ВККС може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев`ятьма голосами.

Пунктом 6.54 розділу 6 «Порядок проведення кваліфікаційного оцінювання» Положення №20/зп-25 передбачено, що розгляд Комісією інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, що надані ГРД, здійснюється в порядку, визначеному Регламентом ВККС.

Відповідно до пункту 120 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13.10.2016 № 81/зп-16 (в редакції рішення Комісії від 19.10.2023 № 119/зп-23 зі змінами; далі - Регламент ВККС), висновок або інформація ГРД розглядаються Комісією під час проведення співбесіди та дослідження досьє судді (кандидата на посаду судді) на відповідному засіданні з метою встановлення наявності або спростування обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики.

Згідно з абзацом першим пункту 124 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту ВККС рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність судді займаній посаді), за наявності висновку ГРД, приймається Комісією у пленарному складі згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII.

Відповідно до пункту 126 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту ВККС у засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону №1402-VIII, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі Колегії, про оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність критеріям, визначеним законом; висновок Громадської ради доброчесності, пояснення судді (кандидата на посаду судді), інші обставини, документи та матеріали.

Пунктом 128 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту ВККС передбачено, що за результатами засідання у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, Комісія ухвалює одне з таких рішень:

- про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді).

- про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (невідповідність судді займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади).

Згідно з частинами другою та третьою статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Згідно з частиною четвертою статті 101 Закону № 1402-VIII палати та колегії ВККС ухвалюють свої рішення від імені ВККС, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу.

Рішення ВККС, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні (частина п`ята статті 101 Закону № 1402-VIII).

Предметом оскарження в цій справі є рішення ВККС у пленарному складі від 27.04.2026 №151/ас-26 про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, у зв`язку з невідповідністю його критеріям доброчесності та професійної етики.

Межі оскарження цього рішення опосередковано незгодою позивача з висновками Комісії у пленарному складі щодо констатації обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата критерію доброчесності та професійної етики за показником «чесність», зумовленого наданням кандидатом суперечливих пояснень щодо одних і тих самих обставин під час співбесіди з різними складами Комісії.

У решті надана відповідачем оцінка відповідності позивача критеріям професійної, особистої та соціальної компетентності не є спірною та не ставиться під сумнів у межах цієї справи. На цьому зауважив і позивач у позовній заяві.

Щодо підстав оскарження, то з-поміж визначених положеннями частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII підстав оскарження рішення ВККС, позивач не порушує питання про його протиправність з мотивів, передбачених пунктами 1- 3 названої статті і Суд не встановив обставин чи підстав для його скасування із цих міркувань.

Ключові аргументи ОСОБА_1 перебувають у площині незгоди з обґрунтованістю спірного рішення, отже, межі судової оцінки визначені його дослідженням на предмет умотивованості у значенні, вжитому в пункті 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.

За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У цьому аспекті Суд наголошує, що судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо.

При цьому, якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному з визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

Також ВККС є уповноваженим суб`єктом з питань проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.

Верховний Суд у своїй судовій практиці послідовно відстоює позицію, що повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.

З огляду на принцип незалежності, жоден суб`єкт, включаючи суд, не має повноважень переглядати або перебирати на себе оцінювання кандидатів, яке віднесено до виключної компетенції Комісії.

Варто зауважити, що Закон № 1402-VIII не визначає переліку обставин у професійній діяльності та особистому житті кандидата на посаду судді, які можуть зумовити виникнення у ВККС обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики, а отже, стати підставою для висновку про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Водночас у спірних правовідносинах слід ураховувати, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

У Рішенні від 11.10.2018 № 7-р/2018 справа № 1-123/2018 (4892/17) Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

До такого механізму належить судовий контроль у разі оскарження особою рішення органу публічної влади до суду.

Згідно з Рекомендацією № R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

У цій Рекомендації Комітет Міністрів Ради Європи сформулював основні принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення. Так, здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: не переслідує жодної іншої мети, окрім тієї, для якої було надано повноваження; дотримується об`єктивності та неупередженості, враховуючи лише чинники, що стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, уникаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належний баланс між будь-якими негативними наслідками, які можуть виникнути внаслідок рішення стосовно прав, свобод або інтересів осіб та метою, яку таке рішення переслідує; приймає своє рішення в розумний строк з урахуванням суті питання, що розглядається; застосовує будь-які загальні адміністративні практики послідовним чином, враховуючи при цьому конкретні обставини кожного випадку.

Подібні за своєю суттю принципи щодо дотримання мети повноваження, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості закріплені в уже згаданій частині другій статті 2 КАС України.

Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення судом перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом унаслідок реалізації дискреційних повноважень.

Європейська комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26.03.2011) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді зазначено про те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

При вирішенні питання щодо здійснення судового контролю за реалізацією державними органами їхніх дискреційних повноважень, Велика Палата Верховного Суду в своїх судових рішеннях послідовно звертається і до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, акцентує увагу на тому, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України», від 02.08.1984 у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

Досліджуючи межі дискреційних повноважень адміністративних органів, ЄСПЛ виснував, що за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення від 31.07.2008 у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки», від 22.11.1995 у справі «Брайян проти Сполученого Королівства», від 21.07.2011 у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру", від 02.12.2010 у справі «Путтер проти Болгарії»).

Очевидно, що у процесі прийняття рішення на підставі дискреції мають бути враховані також і фактичні обставини, які супроводжують цей процес. У разі якщо відповідний орган користується своїм дискреційним повноваженням, він не повинен допускати помилок при констатації юридичних фактів. Помилки в оцінці фактичних обставин, неправильні розрахунки, проведені ним, - все це може викликати незаконність (протиправність) прийнятого на підставі дискреції рішення. Подібні наслідки викликають також і випадки, коли під час прийняття акта на підставі дискреції адміністративний орган допускає очевидні прорахунки в оцінках. Очевидна та своєчасно не виправлена помилка уповноваженого адміністративного органу щодо фактичних обставин при прийнятті рішення на підставі дискреції також може свідчити про наявність ознак зловживання владою.

Поряд із наведеним Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема, у постановах від 20.03.2025 у справі № 990/85/24, від 28.11.2024 у справі № 990/92/24) наголошувала, що наділення ВККС свободою розсуду під час оцінки кандидата на посаду судді на відповідність критеріям доброчесності не означає, що такий розсуд не має меж. У всякому випадку межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Інакше кажучи, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою.

Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції Комісії у конкурсній процедурі на посаду судді апеляційного суду, зокрема і ухвалення рішення в пленарному складі за результатами розгляду питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя в апеляційному суді, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про надання чи відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, як і ухвалене за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілими як кандидатам на посаду судді, питання про рекомендування яких на посаду судді розглядалося Комісією, так і незалежному сторонньому спостерігачу.

Обсяг і ступінь мотивації рішення залежать від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку мають демонструвати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала відповідність цього кандидата критеріям особистої, соціальної компетенції, доброчесності чи професійної етики.

При цьому частиною першою статті 88 та частиною п`ятою статті 101 Закону № 1402-VIII прямо передбачено обов`язок Комісії мотивувати рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

З огляду на викладене Суд вважає, що вмотивоване рішення Комісії про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді за критерієм доброчесності і професійної етики, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а має забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав для такого висновку.

Варто також зазначити, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Законі № 1402-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваного рішення ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження.

Отже, відповідаючи на порушені в позовній заяві питання, Суд має перевірити викладені в оспорюваному рішенні висновки ВККС на предмет їхньої об`єктивності та обґрунтованості, оскільки це є ключовим питанням правового спору в розглядуваній справі.

Як убачається зі змісту рішення від 27.04.2026 № 151/ас-26, Комісія в пленарному складі мотивувала наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності і професійної етики за показником «чесність». Цей сумнів, що став вирішальною підставою визнання кандидата таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, був викликаний розбіжностями у його поясненнях, наданих щодо одних і тих самих обставин під час різних етапів співбесід з різними складами Комісії.

Щодо обставин, які відбулися 24.01.2024 у місті Києві на залізничному вокзалі, Комісія, послуговуючись наявними матеріалами, наданими усними та письмовими поясненнями ОСОБА_1 та, зокрема, висновком ГРД, встановила таке.

Під час співбесіди Комісії у складі колегії 18.03.2026 та під час подальшого розгляду питання Комісією в пленарному складі 27.04.2026 кандидат надавав неповністю узгоджені між собою пояснення щодо обставин події 24.01.2024 на залізничному вокзалі, які стосуються ключових елементів інциденту.

Зокрема, під час співбесіди з Комісією у складі колегії 18.03.2026 кандидат зазначав, що працівники поліції перебували біля сусіднього вагона у зв`язку з іншим конфліктом і після відмови провідниці в посадці через нібито запах алкоголю підійшли до нього та запропонували пройти разом із ними до приміщення вокзалу. У цій версії правоохоронці описані як особи, що втрутилися після рішення провідниці та фактично супроводили кандидата від вагона.

Натомість під час співбесіди з Комісією у пленарному складі 27.04.2026 кандидат доповнив обставини події, повідомивши, що двоє правоохоронців (поліцейські або нацгвардійці) самостійно підійшли до нього ще до підходу до вагона, запропонували допомогу з перенесенням речей (сумки, ноутбука, одягу та пакунків), разом із ним дійшли до потяга та перебували поруч під час спілкування, а вже після відмови провідниці відійшли до сусіднього вагона та згодом повернулися. Таким чином, змінено послідовність подій та характер ініціативи правоохоронців, які в іншій версії виступали лише як реагуюча сторона.

Окремо Комісія встановила розбіжності в поясненнях щодо вживання алкоголю: під час першої співбесіди ВККС у складі колегії кандидат повідомляв про можливе вживання «келиха пива» без ознак сп`яніння, тоді як під час наступної співбесіди уточнив, що після зустрічі з другом у барі біля вокзалу міг випити «келих або два пива», що розширює попередньо надані відомості.

Комісія зазначила, що непослідовними є пояснення щодо 12 000 дол. США: кандидат послідовно зазначав, що кошти було отримано від друга та зберігалися в сумці, однак відрізнялися деталі їх подальшого зникнення та виявлення - від версії про їх знаходження за участі правоохоронця, до версії про підозри щодо можливого втручання правоохоронців та вирішальну роль звернення на лінію 102.

Відповідно до положень пункту 14 розділу III Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджених рішенням Вищої ради правосуддя від 17.12.2024 № 3659/0/15-24 (далі - Показники) оцінка доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) полягає в оцінюванні відповідності судді (кандидата на посаду судді) таким показникам:

- незалежність;

- неупередженість;

- дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті;

- чесність;

- сумлінність;

- непідкупність;

- законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу.

Пунктом 17 розділу ІІІ Показників передбачено, що дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті це неухильне дотримання суддею (кандидатом на посаду судді) професійних етичних та загальновизнаних моральних правил поведінки у професійній діяльності та особистому житті.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає цьому показнику, якщо він, зокрема, але не виключно:

1) перебуваючи в нинішньому або будь-якому попередньому статусі, діяв відповідно до правил професійної етики та інших етичних норм, не вчиняв будь-яких дій, що могли / можуть завдати шкоди авторитету правосуддя або відповідному органу, установі, організації;

2) дотримувався етичних норм, не допускаючи поведінки, яка могла викликати обґрунтований сумнів у звичайної розсудливої людини, зокрема, що він здатний виконувати свої обов`язки чесно, неупереджено, незалежно й компетентно;

3) не використовував свого посадового становища в особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб;

4) перебуваючи на посадах публічної служби, не набув громадянства іншої держави і не вчиняв дій з метою його набуття; не приховував факту набуття громадянства іншої держави; вжив заходів щодо припинення громадянства іншої держави;

5) виявляв громадянську самосвідомість, патріотизм, повагу до української державності та конституційного ладу, не вчиняв дій, що свідчать про підтримку (виправдовування) агресивних дій інших держав проти України;

6) не відвідував тимчасово держави / держав, яка / які перебуває / перебувають у збройному конфлікті (війні) з Україною чи сприяла / сприяли (сприяє / сприяють) вчиненню збройної агресії проти України або не визнає / визнають територіальної цілісності України або тимчасово окуповані території України та / чи території держави-агресора без нагальної потреби, тобто за відсутності критичних та / або невідкладних життєво необхідних обставин, які неможливо усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на цих територіях, попри загрозу безпеці власній, близьких осіб та національній безпеці України.

У пункті 18 розділу ІІІ Показників визначено, що чесність - правдивість, принциповість, щирість судді (кандидата на посаду судді) у професійній діяльності та особистому житті.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику чесності, якщо, зокрема, але не виключно:

1) завжди, а не лише під час виконання своїх посадових обов`язків, поводився відповідно до свого статусу, проявляв гідність і добропорядність, діяв згідно з вимогами законодавства, правилами професійної етики, вимогами академічної доброчесності, іншими етичними нормами щодо чесності;

2) надав достовірну та відому йому інформацію в деклараціях доброчесності судді (декларації доброчесності кандидата на посаду судді), деклараціях родинних зв`язків судді (декларації родинних зв`язків кандидата на посаду судді), деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, про яку має бути обізнаний;

3) надав правдиві усні та / або письмові відомості під час участі в доборі, конкурсі, кваліфікаційному оцінюванні, дисциплінарному провадженні, інших юридичних процедурах, у яких такий суддя (кандидат на посаду судді) брав та / або бере участь; не приховував таких відомостей за наявності підстав вважати, що вони були йому відомі, крім випадків, коли законодавство дозволяє відмовлятись від надання інформації;

4) під час досягнення професійних цілей та успіхів дотримувався етичних принципів щодо себе чи членів своєї сім`ї;

5) під час набуття права на об`єкти цивільних прав, отримання інших благ, переваг, пільг чи статусу, виконання обов`язків, вирішення спорів не допускав поведінки, яка на думку звичайної розсудливої людини може завдати шкоди авторитету правосуддя чи знизити рівень суспільної довіри до суду;

6) в особистому та професійному житті поводився так, щоб його поведінка на думку звичайної розсудливої людини була прикладом неухильного додержання принципу верховенства права, вимог законодавства та присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки;

7) докладає зусиль для того, щоб члени його сім`ї діяли відповідно до законодавства та утримувалися від поведінки, яка на думку звичайної розсудливої людини може завдати шкоди авторитету правосуддя чи знизити рівень суспільної довіри до суду.

За цих обставин та нормативного регулювання Комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 під час надання пояснень (письмових та усних) на засіданнях ВККС у колегіальному та пленерному складах продемонстрував непослідовність викладених фактичних обставин події.

Під час закритого обговорення «за» підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді проголосували чотири члени Комісії, «проти» - десять членів Комісії у пленарному складі, на підставі чого й прийнято оскаржуване рішення.

У позовній заяві ОСОБА_1 наголосив, що Комісією у пленарному складі не констатовано за фактом події, що мала місце 24.01.2024 на залізничному вокзалі Києва, будь-яких невідповідностей його критеріям доброчесності та професійної етики, а єдиною підставою визнання його таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя в загальному апеляційному суді за критерієм «чесність» є лише наявність певних розбіжностей (уточнень) в поясненнях, наданих ВККС у складі колегії та в пленарному складі. Вважає, що пояснення надані ним як в засіданні у складі колегії, так і в засіданні Комісії у пленарному складі про ті обставини, які мали місце під час перебування на пероні залізничного вокзалу і до закінчення подій 24.01.2024 у готельному номері, не відрізняються (не містять жодних суперечностей) і не є ключовим моментом цієї ситуації, а перебування начебто в стані сп`яніння жодним чином не зафіксовано належними засобами. Позивач уважає, що ВККС, формулюючи свій висновок, виявила упередженість та не врахувала усіх наявних у матеріалах досьє пояснень під час співбесід. Неврахування пояснень, на думку позивача, призвело до помилкового висновку Комісії, що, у свою чергу, обумовило необґрунтовані «сумніви». Це свідчить про неповний та необ`єктивний розгляд Комісією наданих позивачем пояснень.

Колегія суддів відхиляє наведені позивачем доводи, оскільки він не спростував факту суперечливих пояснень, а його мотиви щодо упередженості ВККС, неповного та необ`єктивного розгляду, неврахування аргументів та наданих доказів, ґрунтуються на самій лише незгоді з наданою відповідачем оцінкою.

У контексті таких доводів Суд зауважує, що Комісія, досліджуючи під час співбесіди вказані обставини, ставила позивачеві питання, на які отримувала відповіді, яким надана оцінка з урахуванням внутрішнього переконання кожного члена Комісії у пленарному складі.

Комісія надала свою оцінку на підставі повно з`ясованих обставин, які у цій частині визнав і позивач, зроблені нею висновки є логічними, послідовними і передбачуваними. При цьому Комісія не залишила наведені кандидатом аргументи без відповіді та врахувала їх, однак в аспекті оцінки показника «чесність» зважила на те, що надання кандидатом суперечливих пояснень суттєво дисонує з вимогами, які ставляться до судді.

На думку колегії суддів, Комісія в цій частині обґрунтувала свої висновки, навівши аналіз обставин, виклавши міркування, якими вона керувалася, та ухваливши рішення за наслідками поіменного голосування (чотири проти десяти членів ВККС), водночас Суд не може переоцінювати надану відповідачем оцінку за своїм внутрішнім переконанням.

Верховний Суд у своїй судовій практиці звертав увагу на те, що ціль співбесіди полягає у встановленні обставин, які необхідні (мають значення) для оцінювання кандидата на відповідність посаді судді. З`ясування обставин, на які посилається кандидат і від яких може залежати рішення про рекомендацію його на посаду, відповідає цілям співбесіди, а тому Комісія повинна вжити відповідних заходів задля цього, зокрема надати кандидату можливість підтвердити свої доводи щодо таких обставин, щоб виключити ймовірність ухвалення рішення на підставі помилкових фактів.

Викладені в позовній заяві ОСОБА_1 аргументи, наявні у справі докази засвідчують, що позивач не заперечує обставин, оцінка яких Комісією лягла в основу спірного рішення, але висловлює незгоду із самою оцінкою цих обставин ВККС, вважаючи, що наведені Комісією мотиви не можуть слугувати підставою для висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності.

Оцінюючи доводи позовної заяви, колегія суддів вважає, що викладені у спірному рішенні Комісії висновки щодо обставин у справі не є довільними чи нераціональними, вони підтверджені доказами і не є помилковими щодо фактів. Досліджуючи ці обставини у сукупності, Комісія дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики і, як наслідок, констатувала, що він не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді. Такий висновок не видається свавільним чи необґрунтованим і не виходить за межі виключної дискреції Комісії оцінювати кандидатів.

На думку колегії суддів, викладені в оскаржуваному рішенні висновки про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата ОСОБА_1 на посаду судді критерію доброчесності не виходили за межі цього поняття з урахуванням тих його змістових елементів, які визначені нормами національного законодавства та практикою, міжнародними актами, які застосовуються адміністративним судом як джерела права під час розгляду адміністративної справи відповідно до статті 7 КАС України.

У розглядуваному випадку зміст оспорюваного рішення вказує на те, що Комісія у пленарному складі ретельно дослідила у сукупності обставини, викладені ГРД у висновку про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, зокрема, щодо суперечливих пояснень щодо одних і тих самих обставин. На підставі дослідження сукупності всіх обставин Комісія в пленарному складі мотивувала наявність обґрунтованого сумніву у відповідності позивача критерію доброчесності і професійної етики як вирішальної підстави визнання його таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді.

У вимірі спірних правовідносин, які склались за участю сторін цієї справи, звертає на себе увагу та обставина, що зі змісту спірного рішення достеменно зрозуміло, якому саме з визначених частиною дев`ятою статті 69 Закону № 1402-VIII складових критерію доброчесності (як-то незалежність, чесність, неупередженість, непідкупність, сумлінність, дотримання етичних норм, бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті, законність джерел походження майна, відповідність рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідність способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу), на думку ВККС, не відповідає позивач.

Комісія у спірному рішенні навела чіткі і конкретні факти, які зі всією очевидністю здатні породжувати обґрунтований сумнів у відповідності позивача зазначеним складовим критерію доброчесності та професійної етики за показником «чесність».

Щодо доводів позивача про неврахування Комісією всіх його аргументів, Суд зазначає, що обов`язок ВККС мотивувати рішення не вимагає відповіді на кожен аргумент кандидата, якщо зі змісту рішення достатньо зрозумілі істотні фактичні обставини, оцінка пояснень кандидата та причинно-наслідковий зв`язок між ними і висновком Комісії.

Зміст спірного рішення засвідчує також, що під час проведення співбесіди з ОСОБА_1 йому були забезпечені усі передбачені законом процедурні права та гарантії і перешкод у їх реалізації Комісія не створювала.

Водночас позивач із покликанням на об`єктивні обставини та докази, які б їх підтверджували, не зміг надати достатньо аргументованих пояснень, які б спростовували встановлені Комісією факти, покладені в основу оскаржуваного рішення. Норми, якими Комісія керувалась під час його прийняття, були чіткими і зрозумілими, прогнозованими у застосуванні та відповідали критерію якості закону, не надавали їй необмежених повноважень, чітко окреслювали межі наданої Комісії дискреції, за які відповідач не вийшов.

Отже, наведені у позовній заяві доводи, на які спирався позивач, обґрунтовуючи протиправність спірного рішення Комісії, не підтвердилися під час судового розгляду.

Як підсумок, Суд вважає, що рішення від 27.04.2026 року № 151/ас-26 про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, Комісія ухвалила на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд не має підстав констатувати невідповідність цього рішення вимогам, передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, доводи і аргументи позивача законності висновків Комісії не спростовують.

Таким чином, ураховуючи межі заявлених позовних вимог, спираючись на системний аналіз наведених положень законодавства та наявних у справі матеріалів, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заявленого адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення. Суд вважає, що надав відповідь на всі доводи сторін, які можуть вплинути на правильність вирішення цього публічно-правового спору.

Судові витрати

Відповідно до статті 139 КАС України підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 22, 72- 77, 90, 139, 241- 250, 255, 257- 262, 266 КАС України, Верховний Суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом 30 днів з його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя А.І. Рибачук

Судді: Я.О. Берназюк

А.Ю. Бучик

В.М. Кравчук

О.П. Стародуб