Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №280/653/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 280/653/25

адміністративне провадження № К/990/31718/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А.І.

суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу №280/653/25

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Тернопільській області, ГУ ПФУ в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.12.2025, ухвалену судом у складі колегії суддів: головуючої судді - Добродняк І.Ю., суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. В січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №923300172554 від 13.12.2024;

зобов`язати ГУ ПФУ в Запорізькій області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 28.11.2024 № 08-02/366 з 01.01.2021, від 28.11.2024 № 08-02/368 з 01.01.2022, від 28.11.2024 № 08-02/370 з 01.01.2023, від 28.11.2024 № 08-02/372 з 01.01.2024, здійснивши виплату перерахованого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням раніше виплачених сум, та відповідно до вимог статті 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) нарахувати та виплатити компенсацію інфляційних втрат на час виплати перерахунку довічного грошового утримання.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що для визначення розміру суддівської винагороди застосовуватись може лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, у зв`язку з чим, на його думку, територіальний орган Пенсійного фонду України був зобов`язаний здійснити йому перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, врахувавши при цьому відомості, наведені в наданих ним довідках про суддівську винагороду станом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, в яких для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовано прожиткові мінімуми для працездатних осіб в розмірах 2270,00 грн, 2481,00 грн, 2684,00 грн, 3028,00 грн, визначених законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.

2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.04.2025 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 13.12.2024 №923300172554.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 28.11.2024 № 08-02/366 - з 01.01.2021, від 28.11.2024 № 08-02/368 - з 01.01.2022, від 28.11.2024 № 08-02/370 - з 01.01.2023, від 28.11.2024 № 08-02/372 - з 01.01.2024.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 виплату перерахованого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням раніше проведених виплат та відповідно до вимог статті 2 Закону № 2050-III нарахувати та виплатити компенсацію інфляційних втрат на час виплати перерахованих сум довічного грошового утримання судді у відставці.

3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.12.2025 апеляційні скарги ГУ ПФУ в Тернопільській області та ГУ ПФУ в Запорізькій області задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

4. 03.07.2026 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.12.2025 та залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.04.2025.

5. Верховний Суд ухвалою від 17.08.2026 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

28.11.2024 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/4470/24 позивачеві видано довідки №08-02/366, №08-02/368, №08-02/370, №08-02/372 про суддівську винагороду станом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, відповідно, для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці.

29.11.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок про суддівську винагороду від 28.11.2024 № 08-02/366 - з 01.01.2021, від 28.11.2024 № 08-02/368 - з 01.01.2022, від 28.11.2024 № 08-02/370 - з 01.01.2023, від 28.11.2024 № 08-02/372 - з 01.01.2024.

Розглянувши заяву позивача, ГУ ПФУ в Тернопільській області (територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності) прийняло рішення від 13.12.2024 № 923300172554 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яке обґрунтоване тим, що змін розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з 01.01.2020 не відбулося, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у 2021-2024 роках.

Позивач, не погодившись з таким рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області, звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в Законі України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди як розрахункова величина може застосовуватись лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Суд першої інстанції дійшов висновку, що суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII, у зв`язку з чим посилання ГУ ПФУ в Тернопільській області як на підставу для відмови в перерахунку позивачеві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на те, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в 2021-2024 роках залишився незмінним і становить 2102,00 грн, є безпідставним.

8. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в її постанові від 04.04.2025 у справі №240/9028/24, зазначив, що статтею 7 Закону № 3460-IX (яка не визнавалась неконституційною та є чинною) встановлено, що прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102,00 грн, тому нема підстав для застосування іншої розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу під час перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у зв`язку з чим відмова позивачеві у здійсненні такого перерахунку є правомірною.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

9. В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX), статті 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX), статті 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710-IX) та статті 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон № 3460-IX), оскільки не врахував, що статтею 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій, а тому відповідач під час перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці зобов`язаний при визначенні розміру посадового окладу судді застосовувати як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року як це передбачено пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII та визначено у відповідних довідках, долучених до його заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

10. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшов таких висновків.

11. Спір у цій справі виник з правовідносин, пов`язаних з перерахунком щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і ключовим питанням в рамках спірних правовідносин у цій справі є наявність правових підстав для здійснення такого перерахунку у зв`язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року та, відповідно, який саме показник прожиткового мінімуму підлягає застосуванню при визначенні базового розміру посадового окладу судді для цілей перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у 2021-2024 роках.

12. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13. Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

14. Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

15. Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

16. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

17. У 2021-2024 роках відповідними законами про Державний бюджет України було визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 становить 2270,00 грн, на 01.01.2022 - 2481,00 грн, на 01.01.2023 - 2684,00 грн, на 01.01.2024 - 3028,00 грн.

18. В той же час Законами № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX та № 3460-IX було визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102,00 грн.

19. Таким чином зазначеними законами у 2021-2024 роках для визначення базового розміру посадового окладу судді була передбачена спеціальна розрахункова величина, розмір якої становив 2102,00 грн.

20. Правовідносини подібні до тих, що склалися у справі, яка розглядається вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

21. Так, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, переглядаючи справу №200/2309/25, у постанові від 17.02.2025 відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.11.2025 у справі № 520/32171/24, щодо застосування окремого показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, встановленого відповідним законом про Державний бюджет України, при визначенні базового розміру посадового окладу судді, який враховується під час обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і сформував правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік, і в разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 1 січня виникають правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

22. Таким чином, Верховний Суд вкотре наголосив на неприпустимості звуження гарантії незалежності суддів, закріплених статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, шляхом запровадження окремої розрахункової величини для визначення базового розміру посадового окладу судді.

23. Отже, Верховний Суд констатує, що ГУ ПФУ в Тернопільській області, відмовляючи позивачу як судді у відставці у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на тій підставі, що у 2021-2024 роках розмір прожиткового мінімуму, який застосовується для обрахунку посадового окладу судді відповідного суду не змінювався, діяв необґрунтовано та всупереч вимог частини другої статті 130 Конституції України і частини третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

24. При цьому колегія суддів вважає за необхідне вказати не безпідставність посилань суду апеляційної інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в її постанові від 04.04.2025 у справі №240/9028/24, під час розгляду цієї справи, з огляду на таке.

25. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

26. Зважаючи на наведені приписи процесуального закону, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд (зокрема, і Велика Палата Верховного Суду) висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

27. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

28. Встановлюючи обов`язковим врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, частина п`ята статті 242 КАС України презюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах.

29. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

30. У постанові від 19.05.2020 (справа № 910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

31. Так, у справі №240/9028/24 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у якій суд апеляційної інстанції посилався на підтвердження своєї позиції щодо застосування положень статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону №3460-IX, спірні правовідносини стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою судді.

32. Натомість, у справі, яка розглядається, спір стосується дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо відмови позивачеві в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зокрема, наявності підстав для здійснення такого, у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року.

33. Отже, відмінність спірних правовідносин та фактичних обставин у справі №240/9028/24 та у справі, що розглядається виключає можливість застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у її постанові від 24.04.2025 у зазначеній справі, під час розгляду цього спору, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції, застосувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у вказаній постанові, без оцінки її релевантності до встановлених обставин цієї справи, дійшов помилкового висновку щодо правомірності відмови у видачі позивачці довідки про суддівську винагороду для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

34. Враховуючи наведене, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи неправильно застосував норми матеріального права та як наслідок необґрунтовано відмовив в задоволенні позову, у зв`язку з чим постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати.

35. Стосовно вимог, що стосуються компенсації втрати частини доходу, суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

36. Статтею 2 Закону № 2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).

37. Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

38. У той же час статтею 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

39. З метою реалізації приписів Закону № 2050-III постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

40. Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

41. Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

42. Зміст наведених приписів Закону № 2050-III та Порядку № 159 дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі довічного грошового утримання. Одночасно законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і виплата заборгованості по доходу, і компенсації за несвоєчасну його виплату провадиться в одному місяці.

43. У цій справі на час звернення позивача з позовом до суду перерахунок та виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за спірний період не здійснювалися, а відтак відсутній факт прострочення виплати нарахованого доходу як необхідна умова для виникнення права на компенсацію, передбачену Законом № 2050-III. За таких обставин вимоги позивача про зобов`язання територіального органу пенсійного фонду України виплатити компенсацію втрати частини доходів є передчасними та задоволенню не підлягають.

44. При цьому колегія суддів вважає за необхідне вказати не безпідставність посилань суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, викладені в його постановах від 30.09.2020 у справі №280/676/19, у постанові від 21.03.2023 у справі №620/7687/21, у постанові від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а з огляду на те, що аналіз зазначених постанов Верховного Суду та оскаржуваних судових рішень у справі № 280/653/25 не дає підстав для висновку про те, що ці рішення прийняті у справах, правовідносини у яких є подібними, оскільки вони ухвалені за іншого правового регулювання та фактичних обставин у справі, у зв`язку з чим висновки Верховного Суду, на які послався суд першої інстанції, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, що склались у цій справі та не спростовують висновку про передчасність вимог позивача щодо зобов`язання відповідача виплатити компенсацію за несвоєчасну виплату довічного грошового утримання судді у відставці, яке за спірний період на момент звернення до суду ще не було нараховане.

45. Згідно з частинами першою та другою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

46. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

47. Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - скасувати в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання ГУ ПФУ в Запорізькій області нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію, передбачену відповідно до статтею 2 Закону № 2050-III, на час виплати перерахунку довічного грошового утримання, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

48. Частиною шостою статті 139 КАС України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

49. З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а матеріали справи не містять доказів понесення ним інших витрат, пов`язаних із розглядом справи, судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 351, 352, 355, 356 КАС України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.12.2025 у справі №280/653/25 скасувати.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.04.2025 у справі №280/653/25 в частині позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію інфляційних втрат на час виплати перерахунку довічного грошового утримання скасувати.

Ухвалити в зазначеній частині нове судове рішення, яким в задоволенні позовної вимоги відмовити.

В решті рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.04.2025 у справі №280/653/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.І. Рибачук

судді С.Г. Стеценко

Л.В. Тацій