Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №645/7276/24 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/7276/24

Провадження № 3-в/645/12/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Харків

Суддя Немишлянського районного суду міста Харкова Феленко Ю.В., розглянувши заяву захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвоката Бишкова Олександра Валерійовича про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03.02.2025 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП, щодо ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою судді Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03.02.2025 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.130, ч.5 ст.126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення на підставі ч.2 ст.36 КУпАП, в межах санкції ч.5 ст.126 КУпАП у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800,00 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років без конфіскації транспортного засобу та стягнуто на користь держави суму судового збору в розмірі 605 грн. 60 коп.

Захисник особи, що притягується до адміністративної відповідальності, адвокат Бишков О.В. подав заяву про перегляд постанови Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03.02.2025 за нововиявленими обставинами.

В обґрунтування заяви зазначено, що, розглядаючи справу, суд виходив з того, що факт повторності вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП підтверджується постановою ЕНА №3328093 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 126 КУпАП. Однак, 07.04.2026 рішенням Салтівського районного суду міста Харкова постанова інспектора Управління патрульної поліції серії ЕНА №3328093 від 23.ю10.2024 була скасована. Таким чином відсутня ознака повторності. Проте на час розгляду справи судом, ці обставини не були відомі. Просить переглянути справу № 645/7276/24 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП, постанову Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03.02.2025 скасувати та закрити справу за спливом строку давності притягнення до адміністративної відповідальності.

Суд, дослідивши заяву, матеріали справи про адміністративне правопорушення, дійшов наступного висновку.

Повноваження суду при розгляді конкретної справи визначені відповідним процесуальним законом, а у справах про адміністративні правопорушення КУпАП, який містить норми як матеріального, так і процесуального права.

Відповідно до положень ст.7 КУпАП, які узгоджуються з приписами ст.55 Конституції України, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно зі ст.2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо. Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу.

Відповідно до положень ст.287 КУпАП, постанова про накладання адміністративного стягнення підлягає оскарженню в порядку, визначеному КУпАП.

Порядок такого оскарження встановлений ст.294 КУпАП, частиною 2 якої передбачено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена, зокрема, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відповідно до вимог ст.284 КУпАП, у справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.

Отже, із системного аналізу зазначених вище норм вбачається, що оскарженню у апеляційному порядку підлягають лише постанови, якими закінчується розгляд справи по суті.

Викладене узгоджується із рішенням Конституційного Суду України від 31 березня 2015 року № 2-рп/2015 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення у взаємозв`язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України.

Конституційний суд України вирішив, що положення ч.2 ст.294 КУпАП необхідно розуміти так, що у апеляційному порядку може бути оскаржена лише та постанова судді у справі про адміністративне правопорушення, ухвалення якої передбачене частиною першою статті 284 цього кодексу, а саме: про накладення адміністративного стягнення, про застосування заходів впливу, встановлених у статті 24-1 цього кодексу, про закриття справи.

Рішення Конституційного суду України є обов`язковим до виконання на території України.

Верховний Суд в ухвалі від 15.10.2019, провадження №51-4998ска19, зробив висновок, що нормами КУпАП не передбачена ані можливість касаційного оскарження постанови апеляційного суду у справі про адміністративне правопорушення, ані можливість перегляду такої постанови Верховним Судом за нововиявленими обставинами. Так само, нормами КПК не передбачено можливості перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень у справах про адміністративні правопорушення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що застосування аналогії права в даному випадку є неприйнятним, оскільки це порушувало б загальні принципи судочинства, зокрема принцип правової визначеності.

У відповідності до рішення ЄСПЛ у справі «Васильєв проти України» (заява №11370/02) від 21 червня 2007 року, повноваження судів вищої інстанції переглядати справи повинне використовуватись для виправлення судових помилок та неправильності у здійсненні правосуддя, а не для проведення нового розгляду справи. Перегляд справи не повинен розглядатися як замаскована апеляція, а сама лише можливість існування двох точок зору на предмет не є підставою для повторного розгляду справи. Відхилення від цього принципу виправдане лише в тому випадку, коли воно здійснене як зумовлене обставинами значного та непереборного характеру.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2010 року зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 року жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її рішення.

Повноваженнями переглядати судові рішення, які набрали законної сили, у цій категорії справ суд першої інстанції не наділений.

Крім цього, з рішення Європейського суду з прав людини «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року вбачається, що лише ті адміністративні правопорушення, санкція яких передбачає стягнення у виді позбавлення волі (зокрема, адміністративний арешт), вважаються по суті, кримінальним, а тому таким, що вимагає забезпечення всіх гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України» від 08.04.2010 року, «Корнєв і Карпенко проти України» від 21.10.2010 року, «Лучанінов проти України» від 09.06.2011 року, «Зайцев проти Латвії» заява № 65022/01, пп.55 та 56, ECHR 2007-ІХ). Питанням визначення критеріїв, згідно з якими правопорушення можна вважати незначним, присвячена пояснювальна записка до Протоколу № 7 ЄСПЛ (ратифіковано Законом N 475/97-ВР від 17.07.97 року), в якій зазначено, що при вирішенні питання про визнання правопорушення незначним важливим критерієм є те, чи карається воно позбавленням волі чи ні (п.21 Пояснювальної доповіді до Протоколу № 7 до Конвенції).

З огляду на вищезазначене, суд приходить висновку про відсутність законодавчих підстав для застосування аналогії права у даному випадку, а саме положень Глави 34 КПК України, у зв`язку з чим заява підлягає поверненню особі, яка її подала.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвоката Бишкова Олександра Валерійовича про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03.02.2025 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП, щодо ОСОБА_1 - повернути особі, яка її подала.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає..

Суддя Ю.В. Феленко