Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №904/6345/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 904/6345/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Колосова О. П.,

за участю представників:

прокуратури - Колодяжної А. В.,

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2026 (колегія суддів: Кошля А. О. - головуючий, Кучеренко О. І., Стефанів Т. В.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026 (суддя Кеся Н. Б.) у справі

за позовом керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради

до Фізичної особи - підприємця Шаблико Тетяни Сергіївни,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1,

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2025 року керівник Центральної окружної прокуратури міста Дніпра (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом до Фізичної особи - підприємця Шаблико Тетяни Сергіївни (далі - ФОП Шаблико Т. С.), у якому просив зобов`язати відповідачку усунути перешкоди Дніпровській міській раді у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0030 га, шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди з вивіскою "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 30 м2.

1.2. Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради обґрунтовані тим, що відповідачка порушила права територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження земельною ділянкою під торговельним павільйоном з огляду на протиправне використання тимчасової споруди на земельній ділянці комунальної форми власності без погодження з власником і орендарем земельної ділянки та за відсутності дозвільних документів.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2026 у справі № 904/6345/25, відмовлено в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

2.2. Господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу № 904/6345/25 по суті позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, встановили, що в цьому випадку Прокурор відповідно до статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" належним чином обґрунтував і довів наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпровської міської ради.

2.3. Господарські суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, встановили, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034 перебуває в оренді у ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1), натомість відповідачці земельна ділянка для розміщення тимчасової споруди не передавалася, договорів оренди землі або інших правовстановлюючих документів на землю у ФОП Шаблико Т. С. немає. З огляду на наведене суди констатували, що в матеріалах справи немає належно оформлених дозвільних документів на розміщення спірної тимчасової споруди. Господарські суди попередніх інстанцій, установивши такі обставини, виснували, що спірна тимчасова споруда розміщена з порушенням вимог законодавства у сфері благоустрою та містобудівної діяльності.

Разом із тим господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що для задоволення позовних вимог про зобов`язання здійснити демонтаж тимчасової споруди недостатнім є лише встановлення факту незаконності її розміщення. За висновками господарських судів попередніх інстанцій, Прокурор у цьому випадку повинен був довести не лише факт відсутності дозвільної документації на спірну тимчасову споруду, а й те, що саме ФОП Шаблико Т. С. є належним відповідачем у справі, тобто особою, яка встановила спірну споруду, володіє або користується нею на відповідній правовій підставі та може нести обов`язок щодо її демонтажу.

При цьому, як установили господарські суди, під час обстеження земельної ділянки 28.10.2025 в торговельному павільйоні здійснювала господарську діяльність ФОП Шаблико Т. С., про що свідчили відомості, розміщені в куточку споживача. Однак суди виснували, що сам лише факт здійснення підприємницької діяльності в приміщенні не є беззаперечним доказом належності особі самої споруди, оскільки господарська діяльність може здійснюватися на підставі оренди, суборенди, тимчасового користування або інших цивільно-правових відносин. Господарські суди попередніх інстанцій також зазначили про відсутність у матеріалах справи жодного доказу щодо набуття відповідачкою права власності на спірний павільйон, передачі їй тимчасової споруди в користування, укладення відповідних договорів або здійснення саме ФОП Шаблико Т. С. дій щодо встановлення тимчасової споруди.

З огляду на наведене суди зазначили, що покладення обов`язку зі знесення тимчасової споруди на особу, стосовно якої не доведено її належний зв`язок із таким об`єктом, суперечило би принципам правової визначеності та справедливого судового розгляду. Господарські суди попередніх інстанцій, установивши такі обставини, дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову до ФОП Шаблико Т. С. Водночас, як зазначили суди, матеріали цієї справи свідчать про наявність правового та фактичного зв`язку спірного об`єкта з іншими особами, зокрема, з Фізичною особою - підприємцем Лісуновою Аллою Володимирівною (далі - ФОП Лісунова А. В.) і ОСОБА_1 , що підтверджується договором про використання об`єкта благоустрою міста, схемою розміщення об`єкта, договором оренди земельної ділянки та іншими документами.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2026 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026 у справі № 904/6345/25, до Верховного Суду звернувся перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статей 2, 11, 74- 79, 86, 236, 282 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосували положення статей 14, 16, 21, 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", приписи Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, та не врахували висновків щодо застосування цих норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 440/6751/21, від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, від 06.10.2021 у справі № 750/2431/17, від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15, від 05.06.2024 у справі № 904/4338/21, від 11.06.2024 у справі № 904/4339/21, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

Крім того, скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з покликанням на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, від 05.06.2024 у справі № 910/12823/21, від 16.06.2022 у справі № 910/23713/16, від 14.11.2023 у справі № 904/2063/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, стверджує про порушення судами стандарту доказування, принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") та принципу "процесуальної економії".

Перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, покликаючись на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, зазначає, що належним відповідачем у справі про демонтаж є особа, яка фактично володіє та користується тимчасовою спорудою, здійснює в ній господарську діяльність та отримує економічну вигоду від її функціонування, тобто експлуатує споруду, розміщену без належних дозвільних документів, зокрема, без паспорта прив`язки, як власник рухомої речі. Скаржник також зазначає, що тимчасова споруда є рухомим майном, яке не підлягає державній реєстрації як об`єкт нерухомості та не створює самостійного речового титулу на земельну ділянку. Тому перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури вважає, що особа, яка здійснює господарську діяльність у такій споруді без отримання паспорта прив`язки, є належним відповідачем у справі про її демонтаж як фактичний володілець і користувач рухомого майна, розміщеного з порушенням вимог чинного законодавства України.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що в АДРЕСА_1 на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034 розташована тимчасова споруда - торговельний павільйон із вивіскою "ІНФОРМАЦІЯ_1" (географічні координати: 48.382552, 34.993771).

4.2. Прокурор у позові зазначав, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно немає даних щодо об`єкта - торговельного павільйону з вивіскою " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".

4.3. Крім того, як зазначав Прокурор, за результатами опрацювання даних із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034 за адресою: АДРЕСА_1, розташований об`єкт нерухомості - будинок відділення поштового зв`язку, будівлі та споруди площею 152 м2, що на підставі договору купівлі-продажу від 27.01.2022 належать ОСОБА_1.

4.4. Відповідно до інформації Дніпровської міської ради, викладеної в листі від 01.08.2025 № 7/11-1762, земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034 за адресою: АДРЕСА_1 , за фактичним розміщенням будинку відділення поштового зв`язку, будівель і споруд на підставі договору оренди землі від 05.06.2025 перебуває в оренді у ОСОБА_1.

4.5. Відповідно до пункту 3 договору оренди землі від 05.06.2025 на земельній ділянці розміщені такі об`єкти нерухомого майна та інфраструктури: одноповерхова будівля, лінія електромережі, розподільча шафа, автомат із продажу води та поріст.

4.6. Відповідно до акта обстеження земельної ділянки Інспекції з державного контролю за використанням та охороною земель від 04.02.2025 № 0051 під час обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1, розташовані одноповерхова будівля, в якій розміщені: Акціонерне товариство "Укрпошта", магазини з вивісками "Напівфабрикати" та "Real Beer", а також металевий торговий павільйон із вивіскою " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". У цьому павільйоні згідно з даними фіскального чеку Фізична особа - підприємець Карнішина І. В. (далі - ФОП Карнішина І. В). здійснює господарську діяльність із продажу продуктів харчування. Орієнтовна площа земельної ділянки під павільйоном - 0,0030 га.

4.7. Згідно з актом обстеження земельної ділянки Департаменту державного контролю за використанням та охороною земель від 28.10.2025 № 0574 у павільйоні з вивіскою "ІНФОРМАЦІЯ_1" за інформацією, розміщеною в куточку споживача, підприємницьку діяльність здійснює ФОП Шаблико Т. С.

4.8. Відповідно до листів Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 12.09.2024 № 12/19-408, від 10.04.2025 № 12/19-168, за даними містобудівного кадастру та адресного плану міста адреса - АДРЕСА_1) офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не присвоювалася; відповідні розпорядчі документи, на підставі яких присвоєно таку адресу, відсутні; паспорт прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, розташованої в районі АДРЕСА_1, не оформлювався.

4.9. Комунальне підприємство "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради в листі від 30.10.2025 № 11745 повідомило про відсутність інформації щодо реєстрації права власності та технічної інвентаризації стосовно спірної тимчасової споруди.

4.10. Управління архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради в листі від 23.09.2024 № 10/1-156 повідомило, що згідно з даними Реєстру будівельної діяльності відсутні відомості щодо видачі / реєстрації дозвільних документів на виконання будівельних робіт і прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію за адресою: АДРЕСА_1.

4.11. Відповідно до листа Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради від 08.09.2025 № 4/1-270, за інформацією Комунального підприємства "Дніпровські активи" Дніпровської міської ради (далі - КП "Дніпровські активи") об`єкт благоустрою під тимчасовою спорудою з вивіскою "ІНФОРМАЦІЯ_1" на АДРЕСА_1 використовувався за договором про використання об`єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням від 01.12.2023 № ТС-2291, укладеним із ФОП Лісуновою А. В., зі строком дії до 31.12.2024; дія цього договору не продовжувалася.

4.12. Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області в листі від 10.10.2025 повідомило, що до патрульної поліції не надходило жодних звернень щодо погодження розміщення тимчасових споруд за за адресою: АДРЕСА_1.

4.13. Головне управління ДПС у Дніпропетровській області повідомило, що згідно з відомостями із Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно платником орендної плати з фізичних осіб на підставі договору оренди землі від 05.06.2025 щодо земельної ділянки площею 0,0641 га з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_1 Крім того, ОСОБА_1 є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та є власником нежитлової нерухомості - будинку відділення поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_1.

4.14. Прокурор у позові зазначав, що відповідачка перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа - підприємець із 21.05.2020 до цього часу, проте відповідно до інформації, наданої Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради відсутні договори оренди землі щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, укладені між Дніпровською міською радою та ФОП Шаблико Т. С.

4.15. За даними інформаційно-комунікаційної системи Державної податкової служби України ФОП Шаблико Т. С. не подавала податкові декларації з плати за землю за адресою: АДРЕСА_1; заборгованість за кодом класифікації доходів бюджету "Орендна плата з фізичних осіб" відсутня.

4.16. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що в матеріалах справи наявна заява ФОП Лісунової А. В. щодо оформлення договору про використання об`єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням, а саме для розміщення фермерської гастрономії "ІНФОРМАЦІЯ_1".

4.17. 01.12.2023 між КП "Дніпровські активи" та ФОП Лісуновою А. В. укладено договір № ТС-2291 про використання об`єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням зі строком його дії до 31.12.2024. Господарські суди зазначили, що додатком № 1 до цього договору є схема об`єкта благоустрою, яка містить зображення спірного об`єкта.

4.18. 01.12.2023 між КП "Дніпровські активи" та ФОП Лісуновою А. В. підписано акт приймання-передачі до договору про використання об`єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням від 01.12.2023 № ТС-2291, відповідно до умов якого КП Дніпровські активи" надало ФОП Лісуновій А. В. об`єкт благоустрою, визначений у пункті 1.2 договору, розташований на території, яка належить до сфери контролю, а ФОП Лісунова А. В. прийняла такий об`єкт благоустрою.

4.19. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 20.03.2025 комісія у складі представників Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради в особі заступника начальника відділу обстеження земельних ділянок управління земельних відносин і ОСОБА_1 здійснили обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034 площею 0,0641 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки № 6/33-0325. У додатку до цього акта обстеження земельної ділянки № 6/33-0325 наявний план земельної ділянки. При цьому план земельної ділянки містить зображення на земельній ділянці спірного об`єкта.

4.20. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 05.06.2025 між Дніпровською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого Дніпровська міська рада надає, а ОСОБА_1 приймає у строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034 за фактичним розміщенням будинку відділення поштового зв`язку, будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (код класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок - 03.10 (для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку)). Підставою для укладення цього договору оренди землі є рішення Дніпровської міської ради від 23.04.2025 № 64/65.

4.21. Прокурор, вважаючи порушеними права Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження земельною ділянкою під торговельним павільйоном, звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просив зобов`язати ФОП Шаблико Т. С. усунути перешкоди Дніпровській міській раді у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0030 га, шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди з вивіскою "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 30 м2.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення прокурора, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ФОП Шаблико Т. С. про зобов`язання ФОП Шаблико Т. С. усунути перешкоди Дніпровській міській раді у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0030 га, шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди з вивіскою "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 30 м2.

5.4. Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради обґрунтовані тим, що відповідачка порушила права територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження земельною ділянкою під торговельним павільйоном з огляду на протиправне використання тимчасової споруди на земельній ділянці комунальної форми власності без погодження з власником і орендарем земельної ділянки та за відсутності дозвільних документів.

5.5. Господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши справу № 904/6345/25 по суті позовних вимог, дійшли висновку про відмову в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

5.6. Перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернувся з касаційною скаргою на судові рішення в цій справі. Перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.7. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.8. Перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, покликаючись на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статей 2, 11, 74- 79, 86, 236, 282 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосували положення статей 14, 16, 21, 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", приписи Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, та не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені в постановах:

- від 11.04.2024 у справі № 440/6751/21, відповідно до яких розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності повинне відповідати всім вимогам закону, містобудівної документації, будівельним, санітарним, протипожежним, екологічним та іншим нормам, державним стандартам і правилам, локальним нормативно-правовим актам органів місцевого самоврядування та іншим актам, дотримання яких вимагається під час перевірки намірів замовника щодо розташування таких споруд; відповідність намірів замовника щодо розташування тимчасових споруд нормативам безперервно повинна бути забезпечена і зберігатись, починаючи з моменту звернення зацікавленої особи за отриманням дозвільного документа у вигляді паспорта прив`язки, і згодом, під час вирішення питання про його оформлення (видачу), переоформлення та продовження строку дії, упродовж усього часу розміщення тимчасових споруд;

- від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, щодо належного та ефективного способу захисту власника земельної ділянки, на якій самовільно збудовано тимчасову споруду, яка не є нерухомим майном;

- від 06.10.2021 у справі № 750/2431/17, згідно з якими встановлення тимчасових споруд іншими особами, не вказаними в паспорті прив`язки, або без такого документа, забороняється законом і вважається самовільним розміщенням таких споруд, порушує благоустрій населених пунктів, організація і контроль за станом якого здійснюється органами місцевого самоврядування згідно з наявними в них повноваженнями у цій сфері;

- від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, відповідно до яких сам факт отримання паспорта прив`язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності не свідчить про виникнення у відповідача права користування земельною ділянкою комунальної власності;

- від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15, від 05.06.2024 у справі № 904/4338/21, від 11.06.2024 у справі № 904/4339/21, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, згідно з якими власник земельної ділянки має право вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом відновленні її до попереднього стану.

5.9. Перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, покликаючись на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, зазначає, що належним відповідачем у справі про демонтаж є особа, яка фактично володіє та користується тимчасовою спорудою, здійснює в ній господарську діяльність та отримує економічну вигоду від її функціонування, тобто експлуатує споруду, розміщену без належних дозвільних документів, зокрема, без паспорта прив`язки, як власник рухомої речі. Скаржник також зазначає, що тимчасова споруда є рухомим майном, яке не підлягає державній реєстрації як об`єкт нерухомості та не створює самостійного речового титулу на земельну ділянку. Тому перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури вважає, що особа, яка здійснює господарську діяльність у такій споруді без отримання паспорта прив`язки, є належним відповідачем у справі про її демонтаж як фактичний володілець і користувач рухомого майна, розміщеного з порушенням вимог чинного законодавства України.

5.10. Крім того, скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили стандарт доказування, принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), принцип "процесуальної економії" та не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, відповідно до яких у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути внаслідок вирішення спору; суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених законодавством; виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально;

- від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20, відповідно до яких обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи; важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи; ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;

- від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, згідно з якими кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги; суд із дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів із урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування; сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо; інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс;

- від 05.06.2024 у справі № 910/12823/21, від 16.06.2022 у справі № 910/23713/16, від 14.11.2023 у справі № 904/2063/20, відповідно до яких суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

- від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, щодо застосування принципу "jura novit curia" ("суд знає закони");

- від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, щодо застосування принципу "процесуальної економії".

5.11. Верховний Суд, проаналізувавши висновки, на які покликається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, зазначає, що відповідно до частини 1 статті 391 Цивільного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

5.12. Згідно із частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

5.13. Відповідно до частини 2 статті 212 Земельного кодексу України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

5.14. При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22 зазначила, що у правовідносинах про демонтаж (знесення) тимчасових споруд, які не належать до нерухомого майна та які розташовані на земельній ділянці без установлених законом підстав, слід застосовувати положення статті 391 Цивільного кодексу України.

5.15. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 сформулювала висновок, відповідно до якого негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном.

Підставою негаторного позову слугують покликання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього строку тривання відповідного порушення. Подібні висновки також викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і постанові Верховного Суду від 18.08.2026 у справі № 904/1661/23.

5.16. Колегія суддів зазначає, що вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.08.2026 у справі № 904/1661/23.

5.17. Як зазначалося, господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши справу № 904/6345/25 по суті позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, встановили, що в матеріалах справи немає належно оформлених дозвільних документів на розміщення спірної тимчасової споруди. Крім того, як установили суди, на момент укладення договору оренди землі від 05.06.2025 на земельній ділянці були відсутні інші споруди, а умовами цього договору не передбачено можливості розміщення тимчасових споруд на земельній ділянці. Господарські суди попередніх інстанцій, установивши такі обставини, виснували, що спірна тимчасова споруда розміщена з порушенням вимог законодавства у сфері благоустрою та містобудівної діяльності.

5.18. Разом із тим, за висновками господарських судів попередніх інстанцій, Прокурор у цьому випадку повинен був довести не лише факт відсутності дозвільної документації на спірну тимчасову споруду, а й те, що саме ФОП Шаблико Т. С. є належним відповідачем у справі, тобто особою, яка встановила спірну споруду, володіє нею або користується нею на відповідній правовій підставі та може нести обов`язок щодо її демонтажу.

5.19. Колегія суддів із урахуванням доводів першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, перевіривши наведені висновки господарських судів попередніх інстанцій, зазначає, що з огляду на негаторний характер позову Прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, а також зміст положень статей 152, 212 Земельного кодексу України, визначення Прокурором належного відповідача, на якого буде покладено обов`язок із усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, є ключовим для правильного вирішення справи. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.08.2026 у справі № 904/1661/23.

5.20. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22 зазначила, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі"; сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами в спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

5.21. При цьому визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.09.2026 у справі № 910/3831/26, від 11.08.2026 у справі № 914/2628/23, від 15.07.2026 у справі № 909/284/25.

5.22. Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.09.2026 у справі № 910/3831/26, від 13.05.2026 у справі № 924/236/25, від 20.05.2026 у справі № 910/13486/24.

5.23. Водночас, як установили господарські суди, відповідно до акта обстеження земельної ділянки Інспекції з державного контролю за використанням та охороною земель від 04.02.2025 № 0051, за результатами обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1, розташовані одноповерхова будівля, в якій розміщені: Акціонерне товариство "Укрпошта", магазини з вивісками "Напівфабрикати" та "Real Beer", а також металевий торговий павільйон із вивіскою "ІНФОРМАЦІЯ_1". У цьому павільйоні згідно з даними фіскального чека ФОП Карнішина І. В. здійснює господарську діяльність із продажу продуктів харчування. Орієнтовна площа земельної ділянки під павільйоном - 0,0030 га.

5.24. Крім того, як установили господарські суди попередніх інстанцій, під час обстеження земельної ділянки 28.10.2025 у спірному торговельному павільйоні здійснювала господарську діяльність ФОП Шаблико Т. С., про що свідчили відомості, розміщені в куточку споживача.

5.25. Однак суди виснували, що сам лише факт здійснення підприємницької діяльності в приміщенні не є беззаперечним доказом належності особі самої споруди, оскільки господарська діяльність може здійснюватися на підставі оренди, суборенди, тимчасового користування або інших цивільно-правових відносин.

5.26. Господарські суди попередніх інстанцій також зазначили про відсутність у матеріалах справи жодного доказу щодо набуття відповідачкою права власності на спірний павільйон, передачі їй тимчасової споруди в користування, укладення відповідних договорів або здійснення саме ФОП Шаблико Т. С. дій щодо встановлення тимчасової споруди. При цьому суди врахували, що в різний час господарську діяльність у спірному павільйоні здійснювали різні суб`єкти господарювання (ФОП Карнішина І. В. і ФОП Шаблико Т. С.).

5.27. Отже, господарські суди попередніх інстанцій, установивши такі обставини справи, обґрунтовано виснували, що покладення обов`язку зі знесення тимчасової споруди на особу, стосовно якої не доведено її належний зв`язок із таким об`єктом, суперечило би принципам правової визначеності та справедливого судового розгляду.

5.28. Верховний Суд зазначає, що доводи, викладені в касаційній скарзі першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.

5.29. Крім того, колегія суддів, розглянувши доводи скаржника про порушення судами принципу "jura novit curia" ("суд знає закони"), зазначає, що в процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору ("da mihi factum", "dabo tibi jus"). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, в самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем і відповідачем, виборі та застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та постановах Верховного Суду від 25.11.2025 у справі № 911/2250/23, від 09.12.2025 у справі № 924/3/25.

5.30. Водночас застосування принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. За таких умов слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 369/2869/22, від 25.11.2025 у справі № 911/2250/23, від 09.12.2025 у справі № 924/3/25.

5.31. Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини "Гусєв проти України" від 14.01.2021 (заява № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж унаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. За висновком ЄСПЛ, заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації; такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливості цивільного провадження, принципу змагальності судового процесу.

5.32. Отже, в цьому випадку необґрунтованим є покликання скаржника на порушення господарськими судами попередніх інстанцій принципу "jura novit curia" ("суд знає закони"). При цьому зміст оскаржуваних судових рішень не свідчить про порушення чи недотримання судами попередніх інстанцій принципу "процесуальної економії".

5.33. Колегія суддів, розглянувши доводи першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про порушення судами стандарту доказування, зазначає, що відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

5.34. Верховний Суд також зазначає, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.09.2026 у справі № 904/6364/25, від 16.06.2026 у справі № 904/685/24, від 09.06.2026 у справі № 904/4124/24, від 19.05.2026 у справі № 910/4478/24.

5.35. Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, відповідно до принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

5.36. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.09.2026 у справі № 904/6364/25, від 16.06.2026 у справі № 920/1061/23 (920/963/24), від 25.06.2026 у справі № 904/703/23, від 23.06.2026 у справі № 910/8760/25.

5.37. Основні положення про докази та доказування, наведені в главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

5.38. При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

5.39. Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

5.40. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

5.41. Колегія суддів зазначає, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

5.42. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

5.43. З урахуванням наведеного колегія суддів, перевіривши судові рішення на предмет дотримання судами стандарту доказування, не встановила порушень норм процесуального права.

5.44. При цьому встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19, постановах Верховного Суду від 01.09.2026 у справі № 916/1591/24, від 10.03.2026 у справі № 910/3279/25, від 03.03.2026 у справі № 902/1024/24.

5.45. Тому з урахуванням установлених обставин у цій справі колегія суддів вважає, що висновки, наведені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які покликається скаржник.

5.46. За таких обставин колегія суддів визнає необґрунтованими доводи першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статей 2, 11, 74- 79, 86, 236, 282 Господарського процесуального кодексу України та неправильно застосували положення статей 14, 16, 21, 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", приписи Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, оскільки пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.05.2026 у справі № 917/250/24, від 08.04.2026 у справі № 910/972/25, від 18.02.2026 у справі № 910/13953/24.

5.47. Таким чином, наведені першим заступником керівника Дніпропетровської обласної прокуратури підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень.

5.48. Отже, за результатами перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин судами із правильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права. Тому в цьому випадку немає правових підстав для скасування чи зміни судових рішень, що оскаржуються.

5.49. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.

5.50. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026 у справі № 904/6345/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак