Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №913/503/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 913/503/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Кондратюк Л. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 (колегія суддів: Россолов В. В., Гетьман Р. А., Хачатрян В. С.) та рішення Господарського суду Луганської області від 22.04.2026 (суддя

Драгнєвіч О. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Відділу освіти Марківської селищної ради Луганської області

про стягнення 2 859 592,57 грн,

за участю представників:

позивача - адвоката Єфременка О. О.,

відповідача - Мірошніченко О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", позивач) звернулося з позовом до Відділу освіти Марківської селищної ради Луганської області (далі - Відділ освіти, відповідач) про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу в загальному розмірі 2 859 592,57 грн, з яких основний борг в сумі 1 907 993,14 грн, пеня в розмірі 375 814,46 грн, 3 % річних в сумі 119 813,16 грн та інфляційні втрати в розмірі 455 971,81 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання договору позивач передав у власність відповідача протягом грудня 2021 року - лютого 2022 року природний газ загальним об`ємом 128,71109 тис. куб. м на загальну суму 2 130 682,78 грн, що підтверджується даними з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо попередніх/остаточних відборів природного газу споживачем, а також даними складених актів приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022.

Оскільки відповідач розрахувався з позивачем за придбаний природній газ не у повному обсязі, за останнім обліковується заборгованість в сумі 1 907 993,14 грн за період січень - лютий 2022 року.

Крім того, у зв`язку з допущеним простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача: пеню в сумі 375 814,46 грн, обраховану за загальний період з 16.03.2022 по 15.10.2022, 3 % річних у сумі 119 813,16 грн, обрахованих за загальний період з 16.03.2022 по 30.04.2024 та інфляційні втрати в сумі 455 971,81 грн, обраховані за загальний період з квітня 2022 року по квітень 2024 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 09.11.2021 між ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" та Відділом освіти укладено договір № 11-1096/21-БО-Т постачання природного газу (далі - договір), відповідно до предмета якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язаний прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

4. EIC-код споживача (відповідача) - 56ХS00017K86V003.

5. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб (пункт 1.2 договору).

6. Відповідно до пункту 2.1 договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природною газу у період з жовтня 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 520,476 тис. куб. м, в т.ч. по місяцях в замовленому обсязі, зазначеному у таблиці.

7. Згідно з пунктом 2.3 договору підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до реєстру споживачів постачальника (далі - реєстр, реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.

8. Відповідно до пункту 3.2 договору, постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС.

9. Постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ (пункт 3.1 договору).

10. В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5 цього договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу (пункт 2.4 договору).

11. Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.5 договору).

12. У підпункті 3.5.4 договору сторони визначили, що у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі оператора ГTC, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних інформаційної платформи оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.

13. Відповідно до пункту 4.1 договору, ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ 13 658,42 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20 %, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124, 16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136, 576 грн, крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ 163, 89 грн за 1000 куб. м.

14. Всього ціна газу за 1000 куб. метрів з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16 554,00 грн.

15. Згідно з пунктом 4.3 договору загальна вартість цього договору становить 7 179 966,420 грн, крім того ПДВ 1 435 993,284 грн, разом з ПДВ 8 615 959,704 грн.

16. Відповідно до пункту 5.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70 % вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

17. Оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100 % вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100 % оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди (пункт 5.3 договору).

18. Згідно з пунктом 13.1 договору останній набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

19. Договір підписано представниками сторін, підписи яких скріплено печатками юридичних осіб.

20. На виконання умов договору протягом грудня 2021 року - лютого 2022 року позивач поставив відповідачу (ЕІС-код 56ХS00017K86V003) природний газ загальним об`ємом 128,71109 тис. куб. м на загальну суму 2 130 682,78 грн, що підтверджується даними з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточних алокацій відборів споживача за період з 01.12.2021 по 28.02.2022 в т.ч. по дням, а також даними складених актів приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022, зокрема:

- відповідно до даних щодо остаточної алокації відборів споживача, розміщених на інформаційній платформі оператора ГТС за період з 01.12.2021 по 31.12.2021 по дням, загальний обсяг спожитого відповідачем у грудні 2021 року газу склав 13,45232 тис. куб. м. Зазначений обсяг 13,45232 тис. куб. м спожитого відповідачем природного газу в грудні 2021 року на загальну суму 222 689,64 грн з ПДВ внесений позивачем у складений акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021 (залишився не підписаний відповідачем);

- відповідно до даних щодо остаточної алокації відборів споживача, розміщених на інформаційній платформі оператора ГТС за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 по дням, загальний обсяг спожитого відповідачем у січні 2022 року газу склав 68,19277 тис. куб. м. Зазначений обсяг 68,19277 тис. куб. м спожитого відповідачем природного газу в січні 2022 року на загальну суму 1 128 862,79 грн з ПДВ внесений позивачем у складений акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 (залишився не підписаний відповідачем);

- відповідно до даних щодо остаточної алокації відборів споживача, розміщених на інформаційній платформі оператора ГТС за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 по дням, загальний обсяг спожитого відповідачем у лютому 2022 року газу склав 47,06600 тис. куб. м. Зазначений обсяг 47,06600 тис. куб. м спожитого відповідачем природного газу в лютому 2022 року на загальну суму 779 130,35 грн з ПДВ внесений позивачем у складений акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 (залишився не підписаний відповідачем).

21. Розрахунок за спожитий газ відповідач провів з постачальником не повністю.

22. Відповідач провів з постачальником розрахунок за спожитий газ за зобов`язаннями грудня 2021 року повністю, сплативши у загальному розмірі 222 689,64 грн (28.01.2022 - 33 580,00 грн, 28.01.2022 - 189 109,64 грн), що підтверджується даними, наданими позивачу АТ "Ощадбанк" про надходження коштів на рахунок позивача за період з 09.11.2021 по 09.05.2024, а також розрахунком позивача про основну заборгованість, що наявні в матеріалах справи.

23. Проте за січень - лютий 2022 року за відповідачем обліковується заборгованість за спожитий природний газ у розмірі 1 907 993,14 грн.

24. У зв`язку з порушенням строків оплати відповідачем, на підставі пункту 7.2 договору, статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач нарахував до стягнення також пеню в сумі 375 814,46 грн, обраховану за загальний період з 16.03.2022 по 15.10.2022, 3 % річних у сумі 119 813,16 грн, обрахованих за загальний період з 16.03.2022 по 30.04.2024 та інфляційні втрати в сумі 455 971,81 грн, обраховані за загальний період з квітня 2022 року по квітень 2024 року згідно з наданими позивачем розрахунками.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

25. Господарський суд Луганської області рішенням від 22.04.2026, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.06.2026, задовольнив позов частково, стягнув з відповідача на користь позивача основний борг за договором у сумі 1 848 862,26 грн, 3 % річних у сумі 116 189,16 грн, інфляційні втрати в сумі 443 160,23 грн, пеню в сумі 108 997,22 грн, в решті позову відмовив.

26. Місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність факту поставки природного газу відповідачу за договором протягом грудня 2021 року - лютого 2022 року згідно з даними інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточних алокацій відборів природного газу споживачем, які, на переконання суду, підтверджують обсяг фактично спожитого природного газу. При цьому суд зазначив, що відповідно до умов договору у разі непідписання актів приймання-передачі обсяг спожитого природного газу вважається погодженим за даними інформаційної платформи Оператора ГТС, а тому відсутність підписаних відповідачем актів не спростовує факту поставки газу.

Разом із тим, враховуючи тимчасову окупацію Марківської селищної територіальної громади з 24.02.2022, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та, як наслідок, відсутність правових підстав для врахування у складі заборгованості обсягів природного газу, які припадають на період після 24.02.2022.

У зв`язку з цим суд першої інстанції здійснив перерахунок вартості природного газу, поставленого у лютому 2022 року, зменшивши заявлений до стягнення розмір основного боргу на 59 130,88 грн та визнав обґрунтованими вимоги позивача на суму 1 848 862,26 грн.

Саме виходячи із скоригованого розміру основної заборгованості судом також було здійснено власний перерахунок похідних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Разом із цим, враховуючи обставини окупації території, припинення діяльності відповідача як бюджетної установи, втрату джерел фінансування та відсутність доказів заподіяння позивачу збитків у заявленому розмірі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення пені на 70 %, залишивши до стягнення лише 30 % від її заявленого розміру.

27. За результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 59 130,88 грн основного боргу, 3 624,00 грн 3 % річних, 12 811,58 грн інфляційних втрат та 266 817,24 грн пені, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем належними та достатніми доказами факту набуття відповідачем права власності на спірний обсяг природного газу та його споживання у період з 24.02.2022 по 28.02.2022, тобто після початку тимчасової окупації території місцезнаходження відповідача, та обґрунтованість висновку про необхідність виключення із розрахунку обсягу природного газу, поставленого у період 24.02.2022 - 28.02.2022 у загальному обсязі 3,57200 тис. куб. м., та здійсненого перерахунку суми основного боргу, а також похідних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

28. Перевіривши виконаний місцевим господарським судом перерахунок 3 % річних, інфляційних втрат та пені з урахуванням виключення із розрахунку вартості природного газу, поставленого після 24.02.2022, колегія суддів встановила його відповідність обставинам справи, умовам договору та вимогам чинного законодавства. Будь-яких помилок у визначенні періодів нарахування, бази нарахування або арифметичних розрахунках судом апеляційної інстанції не встановлено.

Короткий зміст касаційної скарги

29. 20.07.2026 ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову; стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги.

30. Підставою касаційного оскарження судових рішень в частині часткової відмови у задоволенні позовних вимог (основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат) позивачем визначено пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник вказує про неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме норм пунктів 1 та 3 частини першої статті 3, частин першої та другої статті 13, частин першої та другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" за наявності підстав для відступлення від висновку щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

31. Відділ освіти подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін; здійснити розподіл судових витрат зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги.

32. На думку відповідача суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовували норму права з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеному у постанові Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, при цьому у касаційній скарзі не наведено достатніх доводів та фактично не обґрунтовано необхідність відступлення від вказаного висновку Верховного Суду. Крім того, всі доводи позивача були розглянуті по суті.

Позиція Верховного Суду

33. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

34. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, спір у справі, що переглядається, виник внаслідок того, що відповідач порушує умови укладеного між сторонами договору від 09.11.2021 в частині оплати за отриманий природний газ, у зв`язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість.

36. Суди попередніх інстанцій, встановивши факт місцезнаходження відповідача (Марківська селищна територіальна громада) в тимчасовій окупації з 24.02.2022, дійшли висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та як наслідок відсутність правових підстав для врахування у складі заборгованості обсягів природного газу, які припадають на період після 24.02.2022. У зв`язку з цим здійснили перерахунок вартості природного газу, поставленого у лютому 2022 року. Виходячи із скоригованого розміру основної заборгованості судом також було здійснено власний перерахунок похідних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

37. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Скаржник наголошує, що до 20.03.2022 вказаний Закон поширювався виключно на територію Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та пов`язані з ними морські території. Відтак на момент виникнення спірних правовідносин положення статей 13 та 13-1 цього Закону не могли застосовуватися до території Луганської області. Після внесення змін Законом №2138-ІХ від 15.03.2022 законодавець розширив поняття тимчасово окупованих територій, однак одночасно встановив спеціальний механізм застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону. Такий механізм передбачає необхідність окремого рішення Кабінету Міністрів України про поширення відповідних обмежень на нові тимчасово окуповані території. На переконання скаржника, Кабінет Міністрів України жодного рішення про поширення дії статей 13 та 13-1 Закону на тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону, не приймав. У зв`язку з цим обмеження щодо здійснення господарської діяльності та переміщення товарів на такі території фактично не діяли. Скаржник окремо зазначає, що рішення Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій про включення певної громади до переліку окупованих територій не може підміняти собою рішення Кабінету Міністрів України щодо поширення обмежень, установлених статтями 13 та 13-1 Закону.

38. Водночас скаржник із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України вказав на необхідність відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеного у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, про те, що положення статей 13 та 13-1 Закону № 1207-VII можуть бути поширені на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

39. Щодо порушених скаржником у касаційній скарзі питань Верховний Суд зауважує, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

40. У цьому аспекті Суд зазначає, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

41. Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумачення судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

42. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постанови Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13).

43. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Тому для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

44. При цьому слід зазначити, що сама лише незгода скаржника з правовим висновком Верховного Суду та наявність у нього іншого бачення щодо застосування норм матеріального права не є достатньою й обґрунтованою підставою для відступу від уже сформованої сталої судової практики.

45. Доводи скаржника про необхідність обов`язкової наявності окремого рішення Кабінету Міністрів України для поширення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону № 1207-VII, на тимчасово окуповану територію ґрунтуються на хибному тлумаченні норм матеріального права та жодним чином не спростовують висновків об`єднаної палати.

46. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 здійснила системний аналіз законодавства та чітке розмежування правового режиму для різних категорій територій. Так, до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII (сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України), заборони та обмеження статей 13 та 13-1 Закону № 1207-VII застосовуються прямо і безпосередньо в силу приписів абзацу першого частини першої вказаних статей.

47. Водночас скаржник у своїй аргументації безпідставно ототожнює вказані території з територіями, визначеними пунктом 3 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII ("інша сухопутна територія ..."), для яких дійсно передбачено факультативний механізм - поширення режиму лише у разі ухвалення окремого рішення Кабінетом Міністрів України. Проте такий підхід скаржника суперечить об`єктивній дійсності та нормам міжнародного права. Відповідно до положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції. Національний закон не створює і не змінює самого факту окупації, а лише встановлює відповідний правовий статус та режим на цій території.

48. З огляду на це правовий статус тимчасово окупованої території в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII не ставиться у залежність від того, чи ухвалив уповноважений орган державної влади (зокрема, Кабінет Міністрів України) формальне рішення про визнання певної частини території України окупованою. Як цілком слушно виснувала об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, таке рішення Уряду має не конститутивне, а виключно інформативне (декларативне) значення, публічно підтверджуючи дату, з якої фактична окупація почалася чи припинилася.

49. Отже, висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, що застосування економічних заборон на територіях, окупованих в період воєнного стану, здійснюється з огляду на загальновідомий факт окупації і не потребує окремого рішення Кабінету Міністрів України, є правомірним, системним та таким, що відповідає духу закону. Заборона передачі енергоресурсів на окуповану територію ґрунтується на об`єктивній дійсності (фактичному контролі території ворогом), що є загальновідомим фактом і не потребує додаткового доказування чи легалізації шляхом видання підзаконних актів.

50. Таким чином, звертаючись із касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правової позиції, яка міститься у постанові Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.

51. Фактично доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень висновку Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23. Слід зазначити, що за своїм змістом посилання скаржника на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які були зазначені в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях.

52. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

54. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати

55. Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 та рішення Господарського суду Луганської області від 22.04.2026 у справі № 913/503/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач