Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №953/10168/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/10168/25

н/п 2/953/527/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого – судді Губської Я.В.,

при секретарі - Мисниченко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості за договором позики

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики у простій письмовій формі, відповідно до якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти у сумі 279 100 грн, що на момент укладення договору становило еквівалент 10 000 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути відповідну суму у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на момент повернення коштів.Відповідно до умов зазначеного договору строк повернення позики визначено не пізніше 05.02.2023. За користування позикою сторони погодили сплату позичальником процентів у розмірі 2 % на місяць від суми позики.Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується договором позики, на якому відповідач власноруч підтвердив отримання відповідної суми.

Крім того, 06 травня 2021 року між тими ж сторонами було укладено другий договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 279 100 грн, що становило еквівалент 10 000 доларів США, із зобов`язанням відповідача повернути відповідну суму за офіційним курсом НБУ на момент повернення коштів. За користування коштами за другим договором сторони також встановили проценти у розмірі 2 % на місяць від суми позики. Відповідач свої зобов`язання щодо повернення отриманих грошових коштів належним чином не виконав. Заборгованість за договорами позики не погашена. Позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з вимогами повернути заборгованість, однак відповідач просив відстрочити виконання зобов`язань, проте станом на час звернення до суду своїх договірних зобов`язань не виконав.

Відповідно до розрахунку позивача, заборгованість за договором позики від 05 лютого 2021 року становить 614 052 грн, з яких 10 000 доларів США — основна сума позики, що за курсом 41,49 грн за 1 долар США становить 414 900 грн, та 4 800 доларів США — проценти за користування коштами за 24 місяці, що за вказаним курсом становить 199 152 грн.

За договором позики від 06 травня 2021 року заборгованість також становить 614 052 грн, з яких 10 000 доларів США — основна сума позики, що за курсом 41,49 грн за 1 долар США становить 414 900 грн, та 4 800 доларів США — проценти за користування коштами за 24 місяці, що становить 199 152 грн. Отже, загальний розмір заборгованості, заявлений до стягнення, становить 1 228 104 грн.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 06.10.2025 року відкрито провадження у вказаній справі, яку постановлено розглядати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 02.12.2025 року закрито підготовче провадження та призначено до розгляду по суті.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 04.08.2026 витребувано у позивача оригінали договорів позики.

06.08.2026 на виконання ухвали суду позивачем надано оригінали договорів позики від 05 лютого 2021 року та 06 травня 2021 року.

Позивач у судове засідання не з`явився, про час, день та місце слухання справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Разом з позовною заявою подав заяву, зі змісту якої вбачається, що він не заперечує проти розгляду справи за його відсутності, позовні вимоги просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 , у судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, заяв про відкладення на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

05 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики у простій письмовій формі, відповідно до якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти у сумі 279 100 грн, що на момент укладення договору становило еквівалент 10 000 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути відповідну суму у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на момент повернення коштів.

Відповідно до умов зазначеного договору строк повернення позики визначено не пізніше 05.02.2023. За користування позикою сторони погодили сплату позичальником процентів у розмірі 2 % на місяць від суми позики.Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується договором позики, на якому відповідач власноруч підтвердив отримання відповідної суми.

Крім того, 06 травня 2021 року між тими ж сторонами було укладено другий договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 279 100 грн, що становило еквівалент 10 000 доларів США, із зобов`язанням відповідача повернути відповідну суму за офіційним курсом НБУ на момент повернення коштів. За користування коштами за другим договором сторони також встановили проценти у розмірі 2 % на місяць від суми позики.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона — боржник — зобов`язана вчинити на користь другої сторони — кредитора певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правилами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися

належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Отже, укладення договору породжує для його сторін взаємні права та обов`язки, а взяті на себе договірні зобов`язання підлягають належному виконанню.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Судом встановлено, що 05 лютого 2021 року та 06 травня 2021 року між сторонами укладено письмові договори позики, за умовами яких відповідач отримав від позивача грошові кошти. Зміст зазначених договорів містить відомості про розмір позики, валютний еквівалент грошового зобов`язання, строк повернення коштів, а також розмір процентів за користування позикою. При цьому в договорах міститься підтвердження відповідача про отримання грошових коштів.

На виконання ухвали суду позивачем надано саме оригінали зазначених договорів, які були безпосередньо досліджені судом.

Отже, сукупність досліджених доказів підтверджує факт укладення між сторонами договорів позики та факт передання відповідачу грошових коштів.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, саме на відповідача покладався обов`язок повернути позивачу отримані за договорами грошові кошти у визначені сторонами строки.

Як встановлено судом, строк повернення коштів за договором від 05 лютого 2021 року настав 05 лютого 2023 року, а за договором від 06 травня 2021 року — 06 травня 2023 року.Доказів повернення відповідачем основної суми позики за жодним із договорів матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Умовами обох договорів сторони погодили розмір процентів за користування позикою — 2 % на місяць від суми позики. Таким чином, обов`язок відповідача сплачувати проценти безпосередньо передбачений укладеними сторонами договорами.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що проценти за кожним договором нараховані за 24 місяці користування позикою та становлять 4 800 доларів США.Розрахунок здійснено виходячи із суми позики 10 000 доларів США та погодженої сторонами процентної ставки 2 % на місяць.

Такий розрахунок відповідає умовам договорів та є арифметично обґрунтованим.

При вирішенні питання щодо визначення розміру грошового зобов`язання суд також враховує положення статті 524 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні, однак сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.

У даному випадку сторони договорів прямо визначили грошовий еквівалент кожної позики у розмірі 10 000 доларів США та погодили порядок визначення суми, яка підлягає поверненню у гривнях.

Позивач визначив основну суму заборгованості за кожним договором у розмірі 414 900 грн, виходячи з еквівалента 10 000 доларів США та курсу 41,49 грн за 1 долар США. Розмір процентів за кожним договором визначено у сумі 199 152 грн, що відповідає еквіваленту 4 800 доларів США за тим самим курсом. Таким чином, за договором позики від 05 лютого 2021 року заборгованість складає 614 052 грн, а за договором від 06 травня 2021 року — 614 052 грн. Загальна сума заборгованості становить 1 228 104 грн.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм цивільного законодавства, які регулюють договір позики.

Так, у постановах Верховного Суду неодноразово зазначалося, що договір позики є реальним договором, який вважається укладеним з моменту передання грошей, а письмовий документ, складений позичальником на підтвердження отримання коштів, може підтверджувати як факт укладення договору позики, так і факт передання відповідної грошової суми. Такий правовий підхід, зокрема, викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та підтриманий Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16 та від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Зазначені правові висновки підлягають врахуванню судом з огляду на положення частини четвертої статті 263 ЦПК України, відповідно до яких при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У даній справі судом встановлено, що на підтвердження виникнення між сторонами позикових правовідносин позивачем надано письмові договори позики від 05 лютого 2021 року та 06 травня 2021 року. Зі змісту кожного з договорів убачається визначення суми позики, строку її повернення, розміру процентів за користування коштами, а також міститься підтвердження отримання відповідачем відповідних грошових коштів.

При цьому судом досліджено саме оригінали зазначених договорів, які були надані позивачем на виконання ухвали суду від 04 серпня 2026 року. Таким чином, зазначені документи є належними письмовими доказами існування між сторонами відповідних договірних правовідносин та підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

Верховний Суд також виходить із того, що відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором. Невиконання цього обов`язку після настання визначеного договором строку свідчить про порушення позичальником взятого на себе договірного зобов`язання.

Отже, з огляду на встановлений судом факт укладення сторонами договорів позики, отримання відповідачем грошових коштів, визначення сторонами конкретного строку їх повернення та відсутність належних доказів виконання відповідачем зобов`язань за договорами у повному обсязі, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу та передбачених договорами процентів.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач довів належними та допустимими доказами факт укладення договорів позики, факт передачі відповідачу грошових коштів, встановлення сторонами строку їх повернення та обов`язку щодо сплати процентів, а також факт невиконання відповідачем зазначених зобов`язань.

При цьому сам факт заперечення відповідачем проти позовних вимог не спростовує доказів, наданих позивачем, та не є достатнім для висновку про відсутність у відповідача відповідного грошового зобов`язання.

Суд враховує, що договори позики містять безпосереднє підтвердження відповідачем отримання грошових коштів, а оригінали договорів надані суду для дослідження.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували повернення отриманих від позивача коштів, повне або часткове виконання ним своїх зобов`язань за договорами, сплату передбачених договорами процентів або припинення відповідних зобов`язань з інших передбачених законом підстав.

За таких обставин суд вважає доведеним факт існування у відповідача заборгованості перед позивачем за двома договорами позики.

Суд також бере до уваги, що відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи.

З огляду на встановлені обставини, зміст укладених між сторонами договорів, відсутність доказів належного виконання відповідачем своїх зобов`язань та відповідність наданого позивачем розрахунку умовам договорів, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 05 лютого 2021 року у розмірі 614 052 грн та за договором позики від 06 травня 2021 року у розмірі 614 052 грн, а всього — 1 228 104 грн.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо судових витрат суд виходить із положень статті 141 ЦПК України та встановлених у справі обставин щодо сплати або звільнення позивача від сплати судового збору.

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 258–265 ЦПК України, статтями 15, 16, 509, 524–526, 533, 1046–1049 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму заборгованості за договором позики від 05 лютого 2021 року в розмірі 614052 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму заборгованості за договором позики від 06 травня 2021 року в розмірі 614052 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір в розмірі 12281,04 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

На рішення суду першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя :