Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №615/2108/26 — Валківський районний суд Харківської області

Справа № 615/2108/26

Провадження № 2/615/814/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року м. Валки

Валківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Логвінова А.О.,

за участю секретаря судового засідання Партоли О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Валки Харківської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 615/2108/26

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

Стислий зміст (виклад) позовних вимог.

27 липня 2026 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Валківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_2 ), у якому просить стягнути з відповідача боргу у розмірі 2 350 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 24 лютого 2025 року відповідач ОСОБА_2 взяв у нього в борг 2 350 доларів США та зобов`язався їх повернути до 24 лютого 2026 року, про що власноручно написав відповідну розписку. У свою чергу, у встановлений розпискою строк відповідач борг не повернув, у зв`язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом про стягнення з відповідача на свою користь суми боргу за розпискою у розмірі 2 350 доларів США.

Стислий зміст (виклад) заяв по суті справи.

Заяви по суті справи від сторін не надходили.

Аргументи (позиції) учасників справи.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явились. Представником позивача подано до суду заяву, у якій він позовні вимоги підтримав, просить задовольнити та проводити розгляд справи без його участі та участі позивача. Також зазначив, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Про день, час та місце проведення розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, в тому числі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Згідно із ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до приписів ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Рух справи.

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 11 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

24 лютого 2025 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 2 350 доларів США, про що відповідач ОСОБА_2 написав (склав) розписку, оригінал якої представник позивача долучив до матеріалів справи заявою від 29 вересня 2026 року.

За змістом вказаної розписки, відповідач ОСОБА_2 взяв у борг у позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 350 доларів США та зобов`язався їх повернути до 24 лютого 2026 року.

Також розписка містить положення щодо сплати 10 процентів щомісячно у разі прострочення повернення грошових коштів.

16 березня 2026 року представником позивача – адвокатом Ніколаєвим Володимиром Івановичем на адресу ОСОБА_2 направлено пропозицію позасудового вирішення питання повернення грошових коштів, у якій зазначено про наявність заборгованості за розпискою від 24 лютого 2025 року у розмірі 2 350 доларів США та запропоновано повернути отримані грошові кошти або повідомити про прийняте рішення щодо їх повернення.

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частини перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Також, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів (постанова Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у справі № 361/8807/18 (провадження № 61-2332св22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постанові від 02 березня 2020 року у справі № 355/1301/18 (провадження № 61?15895св19) Верховний Суд зазначив, що «за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. При цьому, наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця), згідно з положеннями статті 545 ЦК України, свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано».

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Як вже було встановлено, між сторонами 24 лютого 2025 року укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав у борг грошові кошти у розмірі 2 350 доларів США, які зобов`язався повернути до 24 лютого 2026 року.

На підтвердження укладення договору позики та отримання відповідачем грошових коштів позивачем надано розписку від 24 лютого 2025 року, оригінал якої представником позивача долучено до матеріалів справи на підставі заяви від 29 вересня 2026 року.

За змістом вказаної розписки, ОСОБА_2 підтвердив отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 2 350 доларів США та взяв на себе зобов`язання щодо їх повернення у визначений строк.

При цьому, оригінал розписки долучено до матеріалів справи представником позивача, а відповідачем не надано суду доказів повернення отриманих грошових коштів у повному обсязі або частково.

Отже, з урахуванням змісту розписки, наявності її оригіналу в матеріалах справи та відсутності доказів виконання відповідачем зобов`язання, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики.

Суд також враховує, що предметом договору позики були грошові кошти в іноземній валюті – доларах США.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України сторони мають право визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, а якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначено, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.

У даній справі, грошове зобов`язання визначене сторонами у доларах США, а грошовий еквівалент суми позики у національній валюті України розпискою не визначався.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу саме у валюті, визначеній договором позики – доларах США.

Разом з тим, суд звертає увагу, що у тексті позовної заяви міститься посилання на загальну суму заборгованості у розмірі 2 862 долари США, у тому числі основний борг у розмірі 2 650 доларів США та 279,75 долара США процентів, однак у прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача лише 2 350 доларів США основного боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення основного боргу у розмірі 2 350 доларів США, що відповідає сумі позики, визначеній у розписці від 24 лютого 2025 року, суд вирішує питання про стягнення заборгованості саме в межах цієї суми.

Незважаючи на наявність у розписці положення щодо сплати процентів у разі прострочення повернення коштів, позивачем вимог про їх стягнення не заявлено.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 24 лютого 2025 року у розмірі 2 350 доларів США є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з цим позовом ОСОБА_1 сплачено 1 331,20 грн судового збору за подання позову (а.с. 9).

Приймаючи до уваги, що позов задоволено повністю, витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у розмірі 1 331,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 141, 259, 264-265, 268, 273, 280-284, 289, 351-352, 354-355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 24 лютого 2025 року у розмірі 2 350 (дві тисячі триста п`ятдесят) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплаті судового збору у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; рнокпп: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2026 року.

Суддя А.О. Логвінов