Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №350/869/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 350/869/26Головуючий у 1-й інстанції Кравчук В.М.

Провадження № 22-ц/817/1091/26 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

суддів - Храпак Н.М., Хоми М.В.

за участю секретаря - Ліщак І.С.,

представника заявника

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 350/869/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Сметаніков Андрій Васильович на ухвалу Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2026 року (постановлена суддею Кравчук В.М.) у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту перебування на утриманні дітей,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування на його утриманні п`ятьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Ухвалою Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Роз`яснено заявнику, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Разом з тим в мотивувальній частині судового рішення, суд першої інстанції обґрунтовував підстави відмови у відкритті провадження у справі виходячи з того, що заявлена вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника пов`язане з реалізацією ним права на звільнення з військової служби, а тому виникають публічно-правові відносини з військовою частиною.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вважає ухвалу суду першої інстанції такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права.

Вказує на те, що суд дійшов до помилкового висновку про наявність у даній справі спору про право, оскільки вимоги заяви стосуються не доведення обставин, які дають право на подальше припинення ним військової служби, а саме підтвердження факту, який надалі беззаперечно дає таке право.

Стверджує, що заявник звернувся до суду з даною заявою, зокрема для того щоб встановити факт про наявність у нього на утриманні трьох і більше неповнолітніх дітей, що само по собі породжує для ОСОБА_1 певні права та обов`язки, в тому числі, пільги, які мають багатодітні батьки, або ж особи, на чиєму утриманні перебувають діти.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні представник заявника — адвокат Сметаніков А.В. підтримав вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає в повній мірі.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім`я передбачено, що дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому разі між цими особами виникає спір про право.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, однак не погоджується з мотивами, з яких суд дійшов такого висновку.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи відмову у відкритті провадження у справі, виходив із того, що заявлена ОСОБА_1 вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки встановлення факту перебування дітей на його утриманні необхідне для реалізації права на звільнення з військової служби, а відносини щодо проходження військової служби мають публічно-правовий характер.

Проте такий висновок не відповідає характеру заявленої вимоги.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України прямо передбачено можливість встановлення судом факту перебування фізичної особи на утриманні.

Отже, правовідносини щодо утримання дітей за своєю природою є цивільними (сімейними), а не публічно-правовими, а обставина, що встановлення відповідного факту необхідне заявнику для подальшої реалізації передбаченого законом права на звільнення з військової служби, сама по собі не змінює їх правової природи та не зумовлює віднесення справи до адміністративної юрисдикції.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 686/26736/25, у якій Верховний Суд визнав передчасним висновок апеляційного суду про виникнення публічно-правового спору лише з огляду на намір заявника використати встановлений судом факт для оформлення відстрочки від призову на військову службу. Верховний Суд водночас виходив із того, що спір щодо участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини має вирішуватися в порядку позовного провадження.

Разом із тим, встановлення заявленого ОСОБА_1 факту перебування на його утриманні п`ятьох неповнолітніх дітей, по відношенню до трьох з яким він не є батьком, безпосередньо стосується обставин виконання або невиконання іншим із батьків своїх батьківських обов`язків, впливає на права та інтереси дітей, може мати негативні наслідки для їх матері та свідчить про наявність спору про право.

За змістом частини четвертої статті 315 ЦПК України суд не може встановлювати в порядку окремого провадження факт, якщо з поданої заяви вбачається спір про право. Частина шоста статті 294 ЦПК України передбачає, що у разі виникнення спору про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, відповідна вимога не може бути розглянута за правилами окремого провадження.

Таким чином, підставою для відмови у відкритті провадження у цій справі не може бути належність заявленої вимоги до адміністративної юрисдикції. Подана заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, у зв`язку з наявністю спору про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

При цьому саме по собі посилання заявника на необхідність встановлення зазначеного факту для подальшого звільнення з військової служби не є підставою для віднесення спору до адміністративної юрисдикції.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що ухвалу Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2026 року слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2026 року - змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

Врешті ухвалу суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 02 жовтня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Храпак Н.М.

Хома М.В.