Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №333/9607/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 23.09.2026 Справа № 333/9607/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/9607/25 Головуючий у 1-й інстанції: Круглікова А.В.

Провадження № 22-ц/807/1475/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.

Полякова О.З.

при секретарі: Смокотіній В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради про зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Бізденежнього С.Р. звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 29.04.2024 року позивача було прийнято на роботу до КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР на посаду бухгалтера 1 категорії відділу бухгалтерського обліку та планово-економічної діяльності.

Наказом № 54 о/с від 13.08.2025 року було припинено трудовий договір із позивачем з підстав реорганізації КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР згідно п. 1 ст.40 КЗпП України від 15.08.2025 року. З вказаним наказом позивач ознайомлена 25.08.2025 року й постійно працювала до цієї дати у КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР у відповідності до чинного трудового законодавства. Таким чином, позивач пропрацювала до 25.08.2025 року (включно), не знаючи про існування цього наказу про звільнення.

В день звільнення позивачу не було надано письмове повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні. Отже, позивачу не відомо скільки саме грошових коштів роботодавець повинен виплатити їй при звільненні. Жодних грошових коштів від роботодавця позивачу не виплачувалось взагалі, в тому числі заробітна плата за травень 2025 року й по день звільнення.

Зазначала, що не надання їй письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні є неправомірним, таким, що порушує трудові права позивача в частині розуміння конкретних належних їй грошових сум при здійсненні трудової діяльності.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд зобов`язати КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР видати їй письмове повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні за наказом № 54 о/с від 13.08.2025 року про припинення трудового договору на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, стягнути судові витрати.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР видати ОСОБА_1 письмове повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні за наказом від 13.08.2025 року про припинення трудового договору на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Стягнуто з КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР на користь ОСОБА_1 968 грн 96 коп. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради Павленко С.І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу зазначає, що суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні фактично обмежився формальним посиланням на положення статті 47 КЗпП України, не дослідивши при цьому обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Вважає, що судом не було надано належної правової оцінки тому факту, що позивачка безпосередньо працювала на посаді бухгалтера 1 категорії відділу бухгалтерського обліку та планово-економічної діяльності КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР та фактично виконувала функції головного бухгалтера підприємства. Саме до її функціональних обов`язків належало ведення бухгалтерського обліку, формування розрахунково-платіжних відомостей, здійснення нарахування заробітної плати працівникам, формування довідок та інших бухгалтерських документів.

Зауважує, що у в межах іншої судової справи, а саме, 333/9306/25, позивачка, будучи допитаною як свідок під час судового засідання, повідомила суду про те, що нею були здійснені усі необхідні бухгалтерські розрахунки та підготовлені відповідні довідки.

На думку представника відповідача, суд першої інстанції не встановив, чи існували відповідні бухгалтерські документи на момент звільнення позивачки, чи були вони сформовані нею особисто, чи передавались вони підприємству після припинення трудових відносин, та чи не перебувають вони у фактичному володінні самої позивачки

Відповідачем неодноразово зазначалось, що після звільнення позивачки первинна бухгалтерська документація, бухгалтерські регістри, розрахункові відомості та електронні бази бухгалтерського обліку передані не були, у зв`язку з чим фактично відсутня можливість достовірного встановлення даних щодо нарахування та виплати заробітної плати.

Крім того, відповідачем ініційовано звернення до правоохоронних органів щодо обставин не передання бухгалтерської документації підприємства, за результатами чого внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Також, відповідачем подавалось клопотання про виклик та допит позивачки з метою встановлення обставин ведення бухгалтерського обліку, формування розрахункових документів та передачі бухгалтерської документації після припинення трудових відносин. Суд фактично не забезпечив належного дослідження зазначених обставин та не надав оцінки доводам відповідача щодо безпосередньої участі позивачки у формуванні документів, які є предметом спору.

На думку скаржника, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову, не встановивши при цьому фактичної можливості виконання оскаржуваного рішення. Суд не врахував, що відповідно до статей 8, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» саме первинні бухгалтерські документи є підставою для ведення бухгалтерського обліку та формування будь-яких розрахунків.

Судом не враховано, що предметом позову фактично є вимога про видачу документа, який, за твердженнями самої позивачки у інших судових процесах, міг бути сформований нею особисто під час виконання трудових обов`язків.

Також від представника Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради Павленка С.І. надійшли додаткові пояснення, вказує, що обставини щодо бухгалтерської документації, на підставі якої можуть бути встановлені відповідні суми, мають значення не лише для цієї справи, а безпосередньо стосуються й іншого спору між сторонами. Натомість оскаржуване рішення фактично містить лише висновок про те, що відсутність первинних бухгалтерських документів не позбавляє відповідача обов`язку, передбаченого частиною першою статті 47 КЗпП України. Водночас відповідач не посилався на відсутність бухгалтерської документації як на підставу звільнення від установленого законом обов`язку. Позиція відповідача полягає в тому, що письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми повинно містити достовірні бухгалтерські відомості, а тому суд мав встановити джерела таких відомостей, наявність відповідних документів та причини їх відсутності у підприємства. Зобов`язуючи відповідача сформувати та видати відповідний документ, суд першої інстанції не встановив, на підставі яких саме первинних бухгалтерських даних такий документ повинен бути сформований, не з`ясував місцезнаходження відповідної документації та фактично залишив без належної оцінки доводи відповідача щодо безпосередньої участі позивачки у її формуванні, та не передання цієї документації підприємству. Просить апеляційну скаргу КСП «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради задовольнити, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.04.2026 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Разом із тим, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Бізденежнього С.Р. надала суду письмові пояснення, в яких зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що письмового повідомлення ОСОБА_1 КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР не видало. В апеляційній скарзі ця обставина не спростовується, апелянт не наводить та не подає доказу вручення ОСОБА_1 відповідного письмового повідомлення ані у день звільнення, ані в будь-яку іншу дату. Таким чином, юридично значуща для вирішення справи обставина невиконання роботодавцем обов`язку, передбаченого ст. 47 КЗпП України, залишається неспростованою.

Навіть якщо припустити, що до трудових функцій позивачки входило здійснення певних нарахувань, ведення бухгалтерського обліку чи підготовка бухгалтерських документів щодо інших працівників, це не означає, що при власному звільненні вона повинна була самостійно виконати обов`язок роботодавця перед самою собою. Інше тлумачення фактично означало б перекладення встановленого законом обов`язку роботодавця на звільненого працівника, що суперечить змісту ст. 47 та ст. 116 КЗпП України.

У скарзі відповідач посилається на звернення до правоохоронних органів та внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Проте сам факт звернення із заявою про кримінальне правопорушення та внесення відомостей до ЄРДР підтверджує лише факт початку кримінального провадження, але не встановлює достовірність викладених заявником тверджень та не доводить вчинення певних дій конкретною особою. У практиці Касаційного цивільного суду Верховного Суду вказувалося, що звернення до поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР без інших належних доказів саме по собі не підтверджує факт вчинення особою відповідних протиправних дій. Отже, витяг з ЄРДР не доводить, що саме ОСОБА_1 не передала бухгалтерську документацію підприємства чи іншим чином створила неможливість виконання КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР обов`язку, встановленого ст. 47 КЗпП України.

Отже, просить апеляційну скаргу КСП «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2026 року у цій справі - залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні ОСОБА_1 за наказом № 54 о/с від 13.08.2025 КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР надано не було, тому суд вважав за необхідне захистити порушене право позивача шляхом зобов`язання відповідача видати ОСОБА_1 письмове повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні за наказом від 13.08.2025 про припинення трудового договору на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивача було прийнято на роботу до КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР згідно наказу № 19 о/с від 26.04.2024 р. на посаду бухгалтера 1 категорії відділу бухгалтерського обліку та планово-економічної діяльності.

Наказом № 54 о/с від 13.08.2025 року було припинено трудовий договір із позивачем з підстав реорганізації КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 15.08.2025 р.

При звільненні письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні ОСОБА_1 за наказом № 54 о/с від 13.08.2025 КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР надано не було.

Згідно відповіді голови комісії з припинення КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР від 11.11.2025 року № б/н Сергія Павленка, на запит адвоката Бізднежного С.Р. від 31.10.2025 року, станом на дату підготовки цієї відповіді запитувані документи у розпорядженні комісії з припинення відсутні, оскільки відповідні матеріали на момент припинення трудових відносин не були оформлені (виготовлені) у встановленому порядку. Наразі комісією з припинення здійснення опрацювання наявних документів вживаються заходи для уточнення та відновлення необхідних матеріалів у межах чинного законодавства. Після надходження або виготовлення відповідних документів, вони будуть надані запитувачу у строки та порядку, визначені чинним законодавством України. Враховуючи, що станом на дату підготовки відповіді запитувані документи відсутні у розпорядженні комісії з припинення, повідомили, що після їх надходження до комісії з припинення або правонаступника, відповідні матеріали будуть надані у строки, визначені чинним законодавством України (а.с. 31).

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації, або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За положеннями статтею 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про оплату праці» при укладенні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть проводитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення, роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш, як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За статтею 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів реалізації трудових правовідносин - відплатність праці, який відображено у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії» від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечуватиме достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, встановленим ст. 12 Закону України «Про оплату праці».

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Зазначене дає підстави для висновку, що до складу заробітної плати найманого працівника входить винагорода за виконану роботу, як це встановлено ст. 94 КЗпП України і ст. 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у ст. 12 цього Закону України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 вказала, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо.)

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про зобов`язання КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР видати позивачу письмове повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні за наказом № 54 о/свід 13.08.2025 про припинення трудового договору на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Посилання представника КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР на те, що позивач працювала на посаді бухгалтера 1 категорії відділу бухгалтерського обліку та планово-економічної діяльності КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР та фактично виконувала функції головного бухгалтера підприємства та, відповідно, до її функціональних обов`язків належало ведення бухгалтерського обліку, формування розрахунково-платіжних відомостей, здійснення нарахування заробітної плати працівникам, формування довідок та інших бухгалтерських документів, не є підставою для скасування оскарженого рішення. Так, вказані посилання не свідчать про спростування встановленого законом обов`язку роботодавця, відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, у день звільнення видати працівникові письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116).

Колегія суддів зазначає, що зазначений обов`язок є прямим обов`язком саме роботодавця та не залежить від посади працівника, його посадових обов`язків чи фактичного виконання ним функцій з нарахування заробітної плати. Сам по собі факт роботи позивача на посаді бухгалтера та виконання нею функцій із нарахування заробітної плати не свідчить про проведення з нею остаточного розрахунку при звільненні та не підтверджує виконання відповідачем вимог ч. 1 ст. 47 та 116 КЗпП України. Крім того, обов`язок здійснити належний розрахунок із працівником при звільнені та забезпечити виплату всіх належних сум покладається на роботодавця, а не на самого працівника, навіть якщо такий працівник за своїми посадовими обов`язками здійснював нарахування заробітної плати.

Таким чином, наведені доводи не спростовують факту невиконання КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР установленого законом обов`язку щодо надання позивачу письмового повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні за наказом № 54 о/свід 13.08.2025.

Стосовно доводів представника скаржника, що в межах іншої судової справи, а саме, № 333/9306/25, позивачка, будучи допитаною як свідок під час судового засідання, повідомила суду про те, що нею були здійснені усі необхідні бухгалтерські розрахунки та підготовлені відповідні довідки, апеляційний суд зазначає, що такі доводи не спростовують обставин, які є предметом доказування у цій справі. Показання позивача, надані в іншій справі, стосувались обставин та предмета доказування у тій справі, та не можуть самі по собі підтверджувати виконання відповідачем передбаченого законом обов`язку щодо надання позивачу письмового повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні у цій справі.

Отже, навіть якщо позивач як бухгалтер здійснювала нарахування заробітної плати, готувала розрахунки або відповідні бухгалтерські довідки, це не свідчить про те, що відповідач виконав передбачений ст. 47 та 116 КЗпП України обов`язок щодо письмового повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні.

Апеляційний суд звертає увагу, що такі обставини є різними за своїм змістом та юридичним значення. Здійснення працівником бухгалтерських операцій є виконанням ним трудових функцій, тоді як надання письмового повідомлення про належні позивачу при звільненні суми є самостійними обов`язком роботодавця. Відповідач не надав доказів того, що позивачу у зв`язку з її звільненням було вручено або належним чином направлено письмове повідомлення із зазначеним окремого кожного виду нарахованих та виплачених сум.

Щодо доводів скаржника, що судом першої інстанції не встановлено, чи існували відповідні бухгалтерські документи на момент звільнення позивачки, чи були вони сформовані нею особисто, чи передавались вони підприємству після припинення трудових відносин, та чи не перебувають вони у фактичному володінні самої позивачки та того, що після звільнення позивачки первинна бухгалтерська документація, бухгалтерські регістри, розрахункові відомості та електронні бази бухгалтерського обліку передані не були, у зв`язку з чим фактично відсутня можливість достовірного встановлення даних щодо нарахування та виплати заробітної плати, слід зазначити, що наведені обставини самі по собі не звільняють відповідача від виконання передбачених законом обов`язків при звільненні працівника згідно ст. 47 та 116 КЗпП України. Законодавством встановлено конкретний обов`язок роботодавця щодо проведення розрахунку з працівником та його письмово повідомлення про належні йому при звільненні суми. При цьому, виконання такого обов`язку не постановлено законодавцем у залежність від того, чи були на момент звільнення оформленні всі бухгалтерські документи, ким саме вони готувалися або кому вони були передані.

Посилання відповідача на необхідність встановлення факту існування бухгалтерських документів на момент звільнення, не спростовує того факту, що саме відповідач як роботодавець був зобов`язаний забезпечити належне проведення розрахунку з позивачем та надання їй письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на виконання норми про письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні ОСОБА_1 за наказом № 54 о/с від 13.08.2025, КСП «Запоріжзеленгосп» ЗОР не було надано доказів, тому суд вірно виснував, що необхідне захистити порушене право позивача шляхом зобов`язання відповідача видати ОСОБА_1 письмове повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні за вказаним наказом від 13.08.2025.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Решта доказів та обставин, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

О.З. Поляков