Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №333/9082/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 24.09.2026 Справа № 333/9082/24

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 333/9082/24 Пр. № 22-ц/807/1207/26Головуючий у 1-й інстанції: Варнавська Л.О. Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.

за участі секретаря Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (надалі – АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ») про надання та оплату додаткових днів відпустки, стягнення допомоги на оздоровлення

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом (т.с.1 а.с.1-25), в якому просив: - під час попереднього судового засідання вирішити питання про витребування доказів – оригіналів документів, копії яких надано суду, а також колективний договір Локомотивного депо Синельніківське, які є виключно у відповідача, - стягнути з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на його користь надати та оплатити додаткові дні відпустки за роботу в шкідливих умовах праці та особливий характер роботи за 2022 рік у сумі 11554,34 грн та недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік, 2024 рік в сумі 12572,12 грн з урахуванням обов`язкових платежів, вжити заходи, спрямовані на запобігання,протидію та припинення мобінгу (цькування), а також заходи щодо відновлення порушених внаслідок мобінгу (цькування) прав.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» не надало йому матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік та зменшило її оплати при наданні відпустки у 2024 році. Також зазначив, що він єдиний з 250000 працівників АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», який не отримав матеріальну допомогу на оздоровлення 2022 року і отримав її тільки частково в 2024 році, та єдиний, який працює в шкідливих умовах і має особливий характер роботи, але йому не надано додаткову відпустку і підприємство не оплатило ці дні відпустки 2022 року через мобінг та дискримінацію за профдіяльність. Посилається на те, що в липні 2024 року його ознайомили з наказом №496/В від 01.07.2024 року «Про надання відпустки», де йому стало відомо про те, що роботодавцем визнано шкідливі умови праці, наявність 35 років стажу. Відповідно до положень п.3.1.5 Колективного договору «Локомотивне депо Синельникове» визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника в розмірі 40% ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а виплата матеріальної допомоги йому відбувалась у липні 2024 року, оскільки з 01.04.2024 року розмір мінімальної заробітної плати становить 8000,00 грн, то розмір матеріальної допомоги на оздоровлення повинен бути виплачений саме в такій сумі. Недоплачена сума матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік складає 8000,00 грн, за 2024 рік – 4572,12 грн. Розділ 3 та додаток 1 Колективного договору «Локомотивне депо Синельникове» відокремленого структурного підрозділу Придніпровської залізниці АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» передбачає додаткову відпустку за роботу в шкідливих умовах праці та особливий характер роботи, який було призупинено відповідно до ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Усім працівникам АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» у 2024 році поновлено та надано додаткову відпустку у 2022-2024 р.р. за роботу в шкідливих умовах праці та особливий характер роботи. Йому надано та сплачено додаткову відпустку за роботу в шкідливих умовах праці та особливий характер роботи виключно за 2024 рік.

В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю першої інстанції Варнавську Л.О. (т.с. 1 а.с. 26). Ухвалою суду першої інстанції від 18.10.2024 року (т.с.1 а.с. 27-28) провадження у цій справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів – задоволено частково, витребувано у АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» наступні документи: колективний договір локомотивного депо Синельніківське у строк до 12.11.2024 року. 11.11.2024 року АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» направило до суду першої інстанції копію колективного договору локомотивного депо Синельниківське (т.с.1 а.с. 62-143).

Ухвалою суду першої інстанції від 12.11.2024 року (т.с.1 а.с.134) заяву представника позивача Кулікова А.М. за довіреністю ОСОБА_2 про відвід судді Варнавської Л.О. залишено без задоволення. Ухвалою суду першої інстанції від 12.11.2024 року (т.с.1 а.с.136) заяву представника відповідача Губорєвої Я.А. про перехід в загальне позовне провадження залишено без задоволення.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 січня 2025 року (т.с.1 а.с. 189-192) вищезазначений позов позивача у цій справі залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (т.с.1 а.с.198-206) у зв`язку з відсутністю вини зі сторони позивача, просив поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.

В автоматизованому порядку 10.02.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Онищенка Е.А., суддів Кухаря С.В. та Трофимову Д.А. - т.с.1 а.с.208). Ухвалою апеляційного суду від 10.02.2025 року (т.с.1 а.с.209) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 14.02.2025 року (т.с.1 а.с.220). Ухвалою апеляційного суду від 17.02.2025 року (т.с.1 а.с.221) апеляційну скаргу було залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, які було усунуто у встановлений апеляційним судом строк (т.с.1 а.с. 223-226). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 24.02.2025 року (т.с.1 а.с. 228), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (т.с.1 а.с.229).

Стороною відповідача (т.с.2 а.с.4-13) подано відзив на апеляційну скаргу позивача у цій справі. Стороною позивача (т.с.2 а.с.14-18) подано відповідь на відзив сторони відповідача у цій справі. Стороною відповідача (т.с.2 а.с.28-39) подано клопотання про долучення доказів. Ухвалою апеляційного суду від 04.06.2025 року (т.с.2 а.с.61) у задоволенні заяви ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про відвід суддів Запорізького апеляційного суду Онищенка Е.А., Кухаря С.В., Трофимової Д.А. у цій справі відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 червня 2025 року (головуючий суддя (суддя-доповідач) Онищенко Е.А., судді: Кухар С.В., Трофимова Д.А. – т.с.2 а.с.66-71) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 січня 2025 року у цій справі залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 18 березня 2026 року (т.с.2 а.с.199-207) в порядку часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 вищезазначену постанову Запорізького апеляційного суду від 04.06.2025 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

03.04.2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду на новий апеляційний розгляд. Проте, станом на 03.04.2026 року в суді фактично, з урахуванням перебування двох суддів у щорічних відпустках, працювало п`ять суддів цивільної спеціалізації (судова палата з розгляду цивільних справ), троє з яких не можуть брати участь у справі згідно ч. 3 ст. 37 ЦПК України. Ця обставина унеможливлювала провести автоматизований розподіл справи № 333/9082/24, яка надійшла з Верховного Суду на новий апеляційний розгляд, та сформувати судову колегію з трьох суддів відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства та Засад використання автоматизованої системи документообігу суду. В автоматизованому порядку 07.04.2026 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючий суддя (суддя-доповідач Гончар М.С., судді: Кочеткова І.В. та Подліянова Г.С. – т.с.2 а.с. 213). Ухвалою апеляційного суду від 08.04.2026 року прийнято та призначено дану справу до нового апеляційного розгляду (т.с.2 а.с. 214), приймаючи до уваги відповідне навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень; штат суддів Запорізького апеляційного суду взагалі; участь судді - доповідача у курсах підвищення кваліфікації у період з 18.05.2026 року по 22.05.2026 року включно (довідка – т.с. 3 а.с. 52).

Відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» подала апеляційному суду додаткові письмові пояснення у цій справі з додатками (т.с. 3 а.с. 2-51).

Ухвалою апеляційного суду від 17 червня 2026 року (т.с. 3 а.с.57, 70) у задоволенні усної заяви представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про відвід суддів Запорізького апеляційного суду Гончар М.С., Кочеткової І.В. та Подліянової Г.С. у цій справі відмовлено. Інших відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. У судовому засіданні 17.06.2026 року (т.с. 3 а.с. 58-65) апеляційним судом було розпочато розгляд цієї справи по суті за відсутності належним чином повідомленого, у тому числі в порядку ст. 130 ч. 5 ЦПК України через його представника, позивача ОСОБА_1 : заслухано доповідь судді-доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, які з`явились, а саме: представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та 2-х представників відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» - Губарєвої Я.А. та ОСОБА_3 , у розгляді справи оголошена перерва за ініціативою апеляційного суду, з урахуванням відпустки судді - доповідача у період з 13.07.2026 року по 21.08.2026 року (довідка – т.с. 3 а.с. 82).

Ухвалою апеляційного суду від 09 вересня 2026 року (т.с. 3 а.с. 90, 110) у задоволенні повторної усної заяви представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про відвід суддів Запорізького апеляційного суду Гончар М.С., Кочеткової І.В. та Подліянової Г.С. у цій справі відмовлено. У судовому засіданні 09.09.2026 року (т.с. 3 а.с. 58-65) апеляційним судом було продовжено розгляд цієї справи по суті за відсутності належним чином повідомленого, у тому числі в порядку ст. 130 ч. 5 ЦПК України через його представника, позивача ОСОБА_1 : заслухано доповідь судді-доповідача, додаткові пояснення всіх учасників цієї справи, які з`явились, а саме: представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та 2-х представників відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» - Губарєвої Я.А. та Савчук О.С., у розгляді справи була оголошена перерва після роз`яснення апеляційним судом в порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України учасникам цієї справи права надати (не надати) апеляційному суду відповідні докази, а також докази ненадання останніх, зокрема: апеляційний суд буде переглядати законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги сторони позивача на підставі наявних у цій справі матеріалів та доказів, за клопотанням учасників цієї справи, які вважали за доцільне скористатись роз`ясненим ним апеляційним судом правом.

Відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» подала апеляційному суду додаткові пояснення із відповідними додатками у цій справі: «…4. Витяг з наказу від 16.06.2025_ 104.pdf.5. Витяг з протоколу від 16.06.2025_23.pdf. 6. Наказ від 03.01.2025 03_ОС про сплату мат допомоги за першу половину 2022 року та витяг з додатку.pdf. 7. Платіжна відомість на перерахування допомоги на мед цілі.pdf. 8. Постанова Верховного Суду у справі 211_7338_23.pdf. 9. Постанова Дніпровського апеляційного суду у справі 211_7338_23.pdf. 10. Рішення Довгинцівського районного суду справі 211_7338_23.pdf. 11. Розрахунок заробітної плати за грудень 2024.pdf. 12. Розрахунок заробітної плати за січень 2025.pdf. 13. Розрахунок заробітної плати за червень 2025.pdf. 14. Рішення правління АТ Укрзалізниця Ц-82-89 від 30.12.2024.pdf. 15. Платіжна відомість про сплату 07.01.2025 .pdf…» -т.с. 3 а.с. 112-178). Сторона позивача не скористалась роз`ясненим їй апеляційним правом в порядку ст. 12 ч. 5 України. На виконання вимог ст. 12 ч. 5 в порядку ст. 81 ч. 7 ЦПК України витребувано та досліджено інформацію про відокремлені підрозділи юридичної особи АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» станом на 22.09.2026 року (т.с. 3 а.с. 179- 195).

У дане судове засідання належним чином повідомлений апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи, у тому числі через свого представника Чижова С.В., що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, позивач ОСОБА_1 , який у тому числі з 25.04.2025 року перебуває у лавах ЗСУ (ст. 82 ч. 1 ЦПК України), але не просив через це відкладати чи зупиняти розгляд цієї справи апеляційним судом, про що у тому числі на запитання апеляційного суду підтвердив у даному судовому засіданні представник останнього – ОСОБА_4 , не з`явився.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності позивача ОСОБА_1 за присутності представника останнього – Чижова С.В. (довіреність від 07.12.2024 року строком 5 (п`ять) років – копія т.с.1 а.с. 171) та двох представників відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» - Савчук О.С. та Губорєвої Я.А.(т.с. 3 а.с. 53-56, 83-86, 179-195).

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

В порядку часткового задоволення клопотання представника позивача до матеріалів цієї справи було долучено: - Положення про оплату праці працівників АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (витяг - т.с. 3 а.с. 197-198) та Галузеву угоду між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки із відповідними змінами та доповненнями (від 06.04.2004 р. … 09.03.2027 р. – т.с. 3 а.с. 199-206) без колективного договору «Локомотивне депо Синельникове» із змінами та доповненнями на 01.03.2024 року (копія якого вже надавалась ще суду першої інстанції відповідачем у цій справі та наявна у матеріалах цієї справи - т.с. 1 а.с. 70-143).

Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, додаткові пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та додатково надані вищезазначені матеріали сторін при новому апеляційному перегляді цієї справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 у цій справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і ухвалити …нове рішення.

В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового рішення …є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

В силу вимог ст. 417 ч. 1 ЦПК України вказівки касаційного суду, викладені у вищезазначеній постанові Верховного Суду у цій справі (т.с. 2 а.с. 199-207) є обов`язковими для врахування апеляційним судом при новому апеляційному перегляді цієї справи.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст.ст. 81, 258, 263-265, 268, 293, 294, 315, 319 ЦПК України та виходив із такого.

ОСОБА_1 з 01.04.2022 року працює в Структурному підрозділі «Синельниківське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» та займає посаду машиніст тепловоза дільниці експлуатації локомотивів зворотного локомотивного депо Запоріжжя 2, що підтверджується довідкою №309/537 від 29.05.2024. ОСОБА_1 01.07.2024 р. звертався до начальника Синельниківського локомотивного депо із заявою про надання щорічної відпустки з 23.07.2024 та наданням матеріальної допомоги у зв`язку з щорічною відпусткою з 23.07.2024 р. Згідно із наказом (розпорядженням) №496/В від 01.07.2024 про надання відпустки ОСОБА_1 надана щорічна відпустка за період роботи з 24.06.2023 по 23.06.2024 включно на 24 календарних дні та додаткова відпустка на 14 календарних дні: 7 днів додаткова відпустка, яка надається за особливий характер праці та 7 днів додаткова відпустка, яка надається за шкідливі умови праці. Всього 38 календарних дні з 23.07.2024 по 29.08.2024 включно. Надається матеріальна допомога на оздоровлення відповідно до рішення правління від 27.06.2024 (протокол №Ц-82/39 ком.т). Підстава заява ОСОБА_1 (т.с. 1 а.с.15). Також ОСОБА_1 звертався 29.08.2022 року із заявою до начальника Синельниківського локомотивного депо із заявою про надання матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку з щорічною відпусткою за 2022 рік.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 10 КЗпП України передбачено, що колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Відповідно до статті 13 КЗпП України, статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Статтею 18 КЗпП України передбачено, що положення колективного договору розповсюджуються на усіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця і працівника. Частиною другою статті 97 КЗпП України установлені форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, що встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими ( регіональними ) угодами.

Позивач посилається на те, що положеннями п. 3.1.5 колективного договору «Локомотивне депо Синельникове» передбачено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні. Проте, жодна зі сторін не надала копії колективного договору в такій редакції.

Відповідач до суду надав копію колективного договору «Локомотивне депо Синельникове» із змінами та доповненнями на 01.03.2024 року (т.с. 1 а.с. 70-143), в якому питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки врегульоване пунктом 3.1.16. так, відповідно до цієї норми при наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини) незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням (Додаток №2) за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів (з коефіцієнтом 1,35) для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01.01. (податкового) звітного року (спільна постанова від 28.02.2024 №4).

Позивач надав постанову керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» ТА «Укрзалізниця» і Президії ДОРПРОФСОЖУ №Нпридн.32/10 №П-15-16г від 27.02.2024» Про внесення змін і доповнень до колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» внесені зміни до колективного договору ДП «Придніпровська залізниця», а саме: У пункті 3.1.16 першій абзац викладено в новій редакції: «при наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини) незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням (Додаток №2) за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів (з коефіцієнтом 1,35) для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01.01. (податкового) звітного року».

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України. У той же час, відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022у зв`язку із військовою агресією рф на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Відповідно до пункту 5 частини 1статті 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в України» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24 березня 2022 року, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Отже, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Як вбачається з витягу з протоколу №Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 судом встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплату додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (п.1.1.4 протоколу).

ОСОБА_1 29.08.2022 року звертався із заявою про надання матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку з щорічною відпусткою за 2022 рік.

Як вбачається, станом на 29.08.2022 рішення щодо відновлення виплат матеріальної допомоги на оздоровлення ще не приймалося.

Згідно з витягом з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні починаючи з 01.07.2024: п. 1.1. зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. П. 1.2 здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівниками АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками – 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу ). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних підрозділів за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів ) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки. П. 4 можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували в трудових правовідносинах в АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 до 30.06.2024 в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій. Філій і їх структурних підрозділів визначати окремими рішеннями правління на кожен рік. При цьому можливість та умови таких виплат за 2022 рік визначити не пізніше грудня 2024.

Оскільки виплати матеріальної допомоги на оздоровлення 2022, 2024 роки, які є предметом спору у даній справі, передбачені колективним договором, їх призупинення відповідачем узгоджується із положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Питання правомірності введення державою окремих обмежень під час дії воєнного стану, у тому числі й з урахуванням міжнародних договорів, роз`яснено й у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі № 580/2869/22. За таких обставин в діях відповідача не вбачається порушення норм діючого законодавства.

Стосовно позовних вимог про надання та оплати додаткової відпустки за шкідливі та особливі умови праці за 2022 рік, суд першої інстанції вважав, що обґрунтованими є доводи відповідача, що ОСОБА_1 станом на день розгляду справи за наданням вищевказаної відпустки за цей період не звертався. Відповідач не заперечує право ОСОБА_1 на таку відпустку за 2022 рік, тому доводи позову про ненадання такої відпустки лише ОСОБА_1 з мотивів мобінгу не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Питання надання відпусток регулюються Законом України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР та окремими положеннями Кодексу законів про працю України. Зокрема, статтею 10 Закону «Про відпустки» та статтею 79 КЗпП передбачено, що черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників; при складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку; конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Чинне законодавство дійсно не зобов`язує працівника подавати заяву, у випадку якщо він йде у відпустку в обумовлений у графіку відпусток термін. Проте, надати додаткову відпустку за 2022 рік ОСОБА_1 відповідач мав право після звернення ОСОБА_1 з такою заявою, оскільки вона не обумовлена графіком відпусток. У заяві зазвичай зазначається дата початку відпустки (про яку просить працівник) і тривалість відпустки, підставу для надання такої відпустки. Така заява також узгоджується між працівником і власником.

Відповідач у відзиві посилався на те, що на підставі рішення від 19.06.2023 №ЦЦУП-14-750 щодо внесення змін до переліку видів оплат, за якими проводитиметься нарахування на період правового режиму воєнного стану поновлено надання днів щорічної додаткової відпустки за шкідливі та особливі умови праці, як за теперішній так і за минулий період роботи. Тому ОСОБА_1 має право за наданням вищевказаної відпустки за минулий період звернутися до відповідача.

Відтак, з огляду на викладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні вимоги про стягнення сум виплат матеріальної допомоги на оздоровлення та надання відпустки, слід відмовити за їх передчасністю, а відтак, безпідставністю.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст.5 Закону України „Про судовий збір”. Судові витрати компенсуються за рахунок держави.

Проте із такими висновками суду першої інстанції у цій справі погодитись не можна з таких підстав.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України – питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі не відповідає.

Апеляційний суд при новому апеляційному перегляді цієї справи виходить із такого.

Щодо вирішення вимог про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, 2024 рік

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника. Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Апеляційним судом встановлено, що згідно з пунктом 3.1.16. колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Локомотивне депо Синельникове» ДП «Придніпровська залізниця» на 2015 рік (зі змінами та доповненнями(т.с. 1 а.с. 70-143), при наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, матеріальна допомога на оздоровлення виплачується згідно з положенням (Додаток № 2) за письмовою заявою працівника, в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів (з коефіцієнтом 1, 35) для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року (спільна постанова від 28 лютого 2024 року № 4 – т.с. 1 а.с. 79). Згідно з пунктом 1.4. колективного договору зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні адміністрації і профкому депо, а всі інші – на конференції трудового колективу (т.с. 1 а.с. 74).

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування пункту 1.1.4. протокольного рішення про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: – основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, – інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Апеляційним судом встановлено, 29 серпня 2022 року ОСОБА_1 звертався до начальника структурного підрозділу «Синельниківське локомотивне депо» із заявою про надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку з щорічною відпусткою за 2022 рік. Також, 01 липня 2024 року ОСОБА_1 звертався із заявами про надання щорічної відпустки з 23 липня 2024 року та про надання матеріальної допомоги у зв`язку з щорічною відпусткою з 23 липня 2024 року.

При цьому, апеляційним судом також встановлено, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, 2024 рік, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виплата матеріальної допомоги, яка є, зокрема, предметом спору у цій справі, передбачена пунктом 3.1.16 колективного договору, її призупинення відповідачем на підставі протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т відповідає положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно з якою на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Проте, судом першої інстанції не було враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги, було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом першої інстанції у цій справі.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у подібній справі № 211/7338/23 (саме копія якої була надана стороною відповідача апеляційному суду при новому апеляційному перегляді цієї справи після роз`яснення останньому такого права в порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України – т.с. 3 а.с. 133—164), проте, на яку посилався позивач ОСОБА_1 ще в його вищезазначеній касаційній скарзі у Верховному Суді (т.с. 2 а.с. 85, ст. 82 ч. 3 ЦПК України – в загальному доступі в Інтернет) та на яку у тому числі вказав Верховний Суд (т.с. 2 а.с. 199-207), направивши дану справу на новий апеляційний перегляд за результатами скасування вищезазначеної попередньої постанови апеляційного суду від 04 червня 2025 року (т.с. 2 а.с. 66-71) у цій справі.

Так, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в іншій вищезазначеній справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, та стягнуто з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_5 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки у розмірі 13400,00 грн. У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що товариство призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши ОСОБА_5 та профспілковий орган, членом якого він є, (аналогічно у цій справі ЄУН № 333/9082/24 по ОСОБА_1 ), про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України не сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи, та зокрема помилковопогодився з доводами сторони відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, 2024 рік, не встановивши належним чином обставини призупинення відповідачем виплати цих коштів, які передбачені колективними договорами та Галузевою угодою, не врахував, що таке призупинення, а саме застосування пункту 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога, відбулося до 24 березня 2022 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Апеляційним судом не приймаються до уваги у цій справі доводи відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» при новому перегляді цієї справи в апеляційному порядку про те, що:

- станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції 06 січня 2025 року була відсутня вищезазначена постанова ВС в іншій справі ЄУН № 211/7338/23 (витяг т.с. 3 а.с. 133-146),

- оскільки з набранням законної сили 05.02.2025 року рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпровської області від 23.02.2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги ОСОБА_5 (аналогічно у цій справі матеріальної допомоги на оздоровлення позивачу ОСОБА_1 ), п. 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги є визнаним незаконним та скасованим з дати його прийняття (ухвалення), тобто з 14 березня 2022 року,

- та апеляційний суд не може не враховувати, а, навіть, зобов`язаний це робити на виконання вимог ст. 417 ч. 1 ЦПК України у цій справі при новому апеляційному перегляді цієї справи в апеляційному порядку станом на 24 вересня 2026 року за результатами скасування вищезазначеного оскаржуваного рішення суду першої інстанції у цій справі у повному обсязі.

В силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист ОСОБА_1 здійснює у цій справі на свій розсуд. Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ч. 1 ЦПК України).

В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи… В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України).

Так, апеляційним судом встановлено, що у своєму вищезазначеному позові позивач ОСОБА_1 у цій справі просив стягнути з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на його користь недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік, 2024 рік в сумі 12572,12 грн (з урахуванням обов`язкових платежів).

При цьому, апеляційним судом також встановлено, що вже під час розгляду цієї справи судами після подачі вищезазначеного позову позивачем до суду першої інстанції у жовтні 2024 року (т.с. 1 а.с. 1) відповідачем АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 у добровільному порядку 07 січня 2025 року № 267_12_259 та № 267_07_590 вже було здійснено виплату матеріальної допомоги до відпустки 2022 року - у розмірі 5005,17 грн (т.с. 2 а.с. 36-37) та до відпустки за липень 2024 року - у розмірі 2759,44 грн (т.с. 2 а.с.38), а разом 7764,61 грн.

За таких обставин, враховуючи, що:

- доводи сторони позивача про те, що ці сплачені відповідачем на користь позивача гроші у розмірі 7764,61 грн є оплатою лікування ОСОБА_1 , а не матеріальною допомогою на оздоровлення, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами з боку сторони позивача в апеляційному суді при новому апеляційному перегляді цієї справи,

- та, навпаки, були спростовані належним та допустимими доказами зі сторони відповідача у повному обсязі (т.с. 3 а.с. 125-129, 132, 167),

- а вказані проплати є саме проплатами недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення позивачу з боку відповідача у добровільному порядку вже під час розгляду цієї справи судами,

- то залишилась до стягнення сума останньої за цією постановою апеляційного суду у цій справі лише у розмірі 4807,51 грн (з урахуванням обов`язкових платежів, розрахунок: заявлено вимог позивачем у цій частині у розмірі 12572,12 грн, правильність якого у цій справі з боку відповідача належними допустимими доказами, з врахуванням вищезазначених встановлених апеляційним судом фактичних обставин цієї справи, не спростована, - 7764,61 грн проплат відповідача на користь позивача під час розгляду цієї справи судоми (розрахунок: 2759,44 грн у липні 2024 року + 5005,17 грн від 07.01.2025 року).

Щодо вирішення вимог про надання додаткової відпустки за роботу із шкідливими умовами праці та особливий характер праці за 2022 рік

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок.

У статті 74 КЗпП України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки зі збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Статтею 2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 76 КЗпП України щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: 1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; 2) за особливий характер праці; 3) в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про відпустки» щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов`язаних із негативним впливом на здоров`я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Конкретна тривалість відпустки, зазначеної в частині першій цієї статті, встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. Відповідно до пункту 2 частини першої, частини другої статті 8 Закону України «Про відпустки» щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається працівникам з ненормованим робочим днем – тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на отримання додаткової відпустки за роботу із шкідливими умовами праці та особливий характер праці.

Проте, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про надання додаткової відпустки за роботу із шкідливими умовами праці та особливий характер праці за 2022 рік, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням відповідача від 19 червня 2023 року № ЦЦУП-14-750 щодо внесення змін до переліку видів оплат, за якими проводитиметься нарахування на період правового режиму воєнного стану, поновлено надання днів щорічної додаткової відпустки за шкідливі та особливі умови праці, як за теперішній так і за минулий період роботи.

Відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», у тому числі при новому апеляційному перегляді цієї справи, не заперечував право ОСОБА_1 на таку відпустку (ст. 82 ч. 1 ЦПК України), однак вказував, що з відповідною заявою до відповідача позивач не звертався.

Однак, апеляційний суд не може погодитись із такими доводами відповідача у цій частині вимог позивача.

Оскільки, апеляційним судом встановлено, що на всіх вищезазначених наказах (розпорядженнях) відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ»:

- № 559/В від 12.07.2024 року про надання щорічної відпустки 24 календарні дні за період з 24.06.2021 року по 23.06.2022 року (т.с. 1 а.с. 22 зворот),

- № 559/В від 12.07.2024 року про надання щорічної відпустки 24 календарні дні за період з 24.06.2021 року по 23.06.2022 року (т.с. 1 а.с. 23 зворот),

- № 790/В від 12.09.2024 року про надання щорічної відпустки 24 календарні дні за період з 24.06.2021 року по 23.06.2022 року (внизу наказу - т.с. 1 а.с.24),

= в яких прямо зазначено про надання позивачу ОСОБА_1 роботодавцем (0) календарних днів додаткової відпустки,

= хоча ОСОБА_1 у своїх заявах прямо на цих наказах АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» при ознайомленні з останніми (оригінали яких із цими заявами на них позивача мають зберігатись і зберігаються саме у відповідача, належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні та стороною відповідача апеляційному суду не надані) від 21.07.2024 року (т.с. 1 а.с. 22 зворот), від 29.08.2022 року (т.с. 1 а.с. 23 зворот) та від 17.09.2024 року (т.с. 1 а.с. 24) прямо заявляв про надання йому у тому числі до вищезазначеної щорічної відпустки за 2022 рік додаткової відпустки за роботу в шкідливих умовах праці та особливий характер роботи за 2022 рік.

Чинним законодавством не передбачено конкретної форми заяви працівника ОСОБА_1 про надання йому вищезазначеної додаткової відпустки на ім`я роботодавця АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ». Працівник ОСОБА_1 наполягав на наданні йому роботодавцем АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» при вищевикладених встановлених апеляційним судом фактичних обставинах цієї справи додаткової відпустки саме разом із основною щорічною відпусткою, яка надавалась йому роботодавцем за графіком. Належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні та стороною відповідача апеляційному суду не надані.

За таких обставин, апеляційним судом вбачається певний зайвий формалізм в діях роботодавця АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» по відношенню до ОСОБА_1 при наданні вищезазначеної додаткової відпустки за 2022 рік, проте, який не містить в собі ознак мобінгу (цькування), на запобігання, протидію та припинення якого позивач у тому числі у своєму вищезазначеному позові просив суд вжити заходи у цій справі, а тому позовні вимоги позивача до відповідача у цій справі в цій частині в частині саме останнього не ґрунтуються на законі та є необґрунтованими, а тому у задоволенні останніх у цій справі слід відмовити.

Разом із цим, враховуючи, що:

- позивач ОСОБА_1 на час нового перегляду цієї справи апеляційним судом з 25.04.2025 року і по теперішній час перебуває у лавах ЗСУ (т.с. 3 а.с. 126, ст. 82 ч. 1 ЦПК України, належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні),

- апеляційний суд вважає за неможливе задовольнити позовні вимоги позивача до відповідача у цій справі саме про зобов`язання АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» надати та оплатити ОСОБА_1 додаткові дні відпустки за роботу в шкідливих умовах праці та особливий характер роботи за 2022 рік у сумі 11554,34 грн. (розрахунок позивача у позові (т.с. 1 а.с. 3-4), який відповідачем в апеляційному суді при новому розгляді не спростований; будь-який контррозрахунок відповідача в цій частині вимог позивача відсутній, а тому апеляційний суд виходить із презумпції правомірності останнього з боку позивача у цій справі);

- тому, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність застосування у цій справі ефективного способу захисту прав позивача у цій частині, а саме: стягнення з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 11554,34 грн в якості саме вже компенсації додаткової відпустки останнього за роботу в шкідливих умовах праці та особливий характер роботи за 2022 рік, що узгоджується у цій справі із вимогами ст. 5 ч. 2 ЦПК України (Способи захисту, які застосовуються судом), за змістом якої: «…суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону…».

Разом із тим, поза межами компетенції апеляційного суду взагалі, передбаченої ст. 374 ЦПК України, є направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції за результатами скасування вищезазначеного оскаржуваного рішення суду першої інстанції апеляційним судом при вищевикладених обставинах у цій справі.

Отже, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо його законності і обґрунтованості.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 січня 2025 року у цій справі скасувати; ухвалити у цій справі нове судове рішення у вигляді постанови; позов ОСОБА_1 задовольнити частково; стягнути з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 11554,34 грн компенсації додаткової відпустки за роботу в шкідливих умовах праці та особливий характер роботи за 2022 рік; стягнути з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік, 2024 рік в сумі 4807,51 грн (з урахуванням обов`язкових платежів); в іншій частині позовних вимог відмовити.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 січня 2025 року у цій справі скасувати.

Ухвалити у цій справі нове судове рішення у вигляді постанови.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 11554,34 грн компенсації додаткової відпустки за роботу в шкідливих умовах праці та особливий характер роботи за 2022 рік.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік, 2024 рік в сумі 4807,51 грн (з урахуванням обов`язкових платежів).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова апеляційним судом складена 02.10.2026 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С. Кочеткова І.В. Подліянова Г.С.