Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №689/2171/25 — Ярмолинецький районний суд Хмельницької області

Справа № 689/2171/25

2/689/827/26

РІШЕННЯ

Іменем України

28.09.2026 року селище Ярмолинці

Ярмолинецький районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді – Шевчик О.М.,

за участю:

секретаря судових засідань – Фурман Н.Л.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника третьої особи - Органу опіки та піклування Ярмолинецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області – Курятніка О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні селища Ярмолинці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Військова частина НОМЕР_1 , Орган опіки та піклування Ярмолинецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком, визнання батька особою, яка самостійно виховує та утримує дитину,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Військова частина НОМЕР_1 , Орган опіки та піклування Ярмолинецької селищної ради, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати його особою, яка самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_4 , та визначити місце проживання сина ОСОБА_4 разом із ним, його батьком, ОСОБА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що з 30.10.2007 по 27.04.2018 позивач ОСОБА_5 та відповідачка ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду від 26.03.2018.

Під час перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У жовтні 2023 року через військові дії ОСОБА_3 разом з дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вирішили переїхати до Німеччини. Проживання у Німеччині сина ОСОБА_4 не задовольнило, у зв`язку з чим він у травні 2025 року він прийняв рішення про повернення до України. На даний час ОСОБА_9 проживає з ним та його матір`ю - ОСОБА_10 , яка є особою похилого віку, за адресою: АДРЕСА_1 . Син повністю знаходиться на його утриманні, також він здійснює догляд за сином, піклується про його навчання та здоров`я. Мати дитини ОСОБА_3 участі у вихованні та утриманні сина не бере.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, та вказав, що на початку війни ОСОБА_3 з сином ОСОБА_11 та дочкою ОСОБА_12 поїхали до Німеччини. В 2024 чи в 2025 році син повернувся до Києва, бо він там не зміг навчатися. Тут закінчив школу та поступив до коледжу. З часу повернення сина в Київ, його мама спілкується з ним по телефону кожен день. Він займається сином один, а щодо іншої дитини – ОСОБА_12 , то він теж допомагає та спілкується з нею по телефону. Вказав, що спілкується з матір`ю дітей, щодо виховання сина ОСОБА_11 в неї одне бачення, а в нього інше бачення, і він хотів би, щоб син жив з матір`ю в Німеччині, але син не захотів, бо там була погана компанія і навчання на німецькій мові. ОСОБА_3 була з дочкою в травні цього року у сина на випускному. Син каже, що у нього з мамою хороші відносини і якби не зазначені обставини, він жив би з мамою в Німеччині.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові.

Судом заслухано думку дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який пояснив, що на початку 2025 році переїхав з Німеччини до Києва та проживає з татом. Мама залишилася в Німеччині і вони спілкуються по телефону щодня. За цей час коли він в Києві, мама приїжджала до нього на випускний і він їздив до мами в Німеччину два рази. Мама привозить гостинці з Німеччини. У нього з мамою прекрасні відносини. Зазначив, що проживати в Німеччині йому не сподобалося, але це не стосується відносин із мамою. Пояснив, що з того часу, як він повернувся до Києва, проживає в батька, який його утримує, купує продукти харчування, дає кишенькові гроші. Вказав, що він навчається у Київському міжнародному коледжі на першому курсі та бажає проживати з батьком.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити без її участі. Зазначила, що їхній з відповідачем син ОСОБА_4 проживає разом із своїм батьком ОСОБА_1 . Факт проживання дитини з батьком, здійснення догляду та забезпечення дитини батьком, не заперечує. Позовні вимоги в частині проживання дитини з батьком визнає.

Представник третьої особи військової частини НОМЕР_1 в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання, в якому просить здійснювати розгляд справи у відсутності представника військової частини НОМЕР_1 та зазначив, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій вказує, що згідно з частиною третьою статті 160 Сімейного кодексу України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. На сьогодні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 16 повних років. Враховуючи вищезазначене, орган опіки та піклування не має правових підстав надавати висновок у цій справі. Просять слухати справу без участі їхнього представника.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Ярмолинецької селищної ради в судовому засіданні підтримав наданий вказаним органом висновок.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, неповнолітнього ОСОБА_4 , представника третьої особи Органу опіки та піклування Ярмолинецької селищної ради, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження Серії НОМЕР_2 та Серії НОМЕР_3 відповідно (а.с.13-14).

Рішенням Дарницького районного суду від 26.03.2018 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (а.с.12).

Згідно з Витягами з Реєстру територіальної громади м. Києва від 20.08.2025 та від 04.09.2025, позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9,11).

Згідно з довідкою №218 від 16.12.2025, ОСОБА_4 дійсно навчається у ліцеї №280 Дарницького району м. Києва в 9 класі (а.с.50).

Відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2025, солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом осіб під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.10).

ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстрували своє місце проживання 08.04.2025 у АДРЕСА_2 , що підтверджується офіційним підтвердженням реєстрації місця проживання для переїзду (а.с.15).

З довідки про обставини травми командира військової частини НОМЕР_1 від 08.12.2025 вбачається, що солдат ОСОБА_1 отримав низку поранень та травм за обставин безпосередньої участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань (а.с.51).

Згідно з висновком органу опіки та піклування Ярмолинецької селищної ради «Щодо доцільності визнання ОСОБА_1 , особою, яка самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та доцільності визначення місця проживання сина ОСОБА_4 , разом із батьком, ОСОБА_1 », затвердженим рішенням виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради від 20.08.2026 №16, беручи до уваги те, що неповнолітній ОСОБА_4 досяг віку, з якого місце проживання визначається ним самостійно, комісія з питань захисту прав дитини при Ярмолинецькій селищній раді прийняла рішення, що відсутні правові підстави для визначення доцільності місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_1 та визначення доцільності ОСОБА_1 , особою, яка самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки це не відноситься до повноважень органу опіки та піклування (а.с.204-206).

Щодо вимоги позову про визначення місця проживання сина ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.13), на час винесення рішення суду, досяг шістнадцятирічного віку.

Відповідно до ч.3 ст.160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Враховуючи вказану норму Сімейного Кодексу, а також те, що ОСОБА_4 досяг чотирнадцяти років, суд приходить до висновку, що визначення місця проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, не є компетенцією суду, а визначається самою дитиною і залежить виключно від її волі.

Щодо вимоги позову про визнання батька особою, яка самостійно виховує та утримує дитину, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство

та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

За частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого

частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків із виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 61-8488св23.

Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину

до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При цьому проживання матері дитини за іншою адресою, в тому числі і закордоном, не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, оскільки це не перешкоджає матері спілкуватися та брати участь у вихованні дитини.

Сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Окреме проживання батьків, визначення місця проживання дитини з батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 червня 2026 року у справі № 529/622/24.

Щодо посилання позивача на те, що визначення місця проживання дитини з батьком (позивачем) необхідне йому, в тому числі для звільнення з військової служби, суд зазначає таке.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України). Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Саме по собі бажання подати рапорт про звільнення зі Збройних Сил України після встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без участі матері не є підставою для відмови у позові, водночас такі позовні вимоги підлягають доведенню відповідними засобами доказування.

Відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.

Тобто законодавець в указаній вище нормі передбачив, що для отримання відповідного права, передбаченого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», в судовому порядку має бути доведено одночасне існування двох обставин: самостійного виховання дитини (дітей) та самостійне утримання цієї дитини (дітей).

Позивач ОСОБА_1 у позові зазначав, що самостійно виховує та утримує свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 .

При цьому, судом встановлено, що мати ОСОБА_4 - ОСОБА_3 кожен день спілкується з сином в телефонному режимі, спілкується з ним особисто, коли він приїжджає до матері в Німеччину і коли мати приїжджає до нього в Україну і у них хороші відносини, що підтвердили в судовому засіданні як позивач, так і неповнолітній ОСОБА_9 . Крім того, як зазначив позивач, вони з відповідачкою обговорюють питання щодо виховання сина ОСОБА_11 , зокрема, в неї одне бачення, а в нього інше бачення, і він хотів би, щоб син жив з матір`ю в Німеччині.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідачка ОСОБА_3 бере участь у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_4 .

Крім того, як зазначив в судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_9 , мати передає йому гостинці з Німеччини тоді, коли вони зустрічаються.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-499цс19).

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не надано доказів того, що відповідачка умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків та/або доказів ухилення матері від участі у вихованні та утриманні своєї неповнолітньої дитини.

При цьому, проживання матері окремо не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та брати участь у вихованні дітей.

Так само судом під час розгляду справи не встановлено, що мати не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 17 липня 2026 року у справа № 751/6009/25.

Враховуючи вищевикладене, а також враховуючи забезпечення найкращих інтересів дитини, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, у разі відмови в задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13,81, 141, 263 - 265 ЦПК України, суд,

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Військова частина НОМЕР_1 , Орган опіки та піклування Ярмолинецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком, визнання батька особою, яка самостійно виховує та утримує дитину, відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 02 жовтня 2026 року.

Суддя Шевчик О.М.