Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №608/1996/26 — Чортківський районний суд Тернопільської області

Копія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року Справа № 608/1996/26

Номер провадження2-а/608/126/2026

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі :

головуючої судді Запорожець Л. М.

за участю секретаря с/з Маришевої Г. М..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорткові справу адміністративного судочинства за позовною заявою ОСОБА_1 (представник адвокат Ковалівський Б. В.) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

В позовній заяві вказав, що 18 лютого 2026 року тимчасово виконуючий обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковник ОСОБА_2 постановив притягнути його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП. У постанові зазначено, що 18 лютого 2026 року близько 11 год. 00 хв. він був доставлений органами Національної поліції України до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення персональних даних за адресою: АДРЕСА_1 . Під час звірки персональних даних нібито було встановлено, що він перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 та є порушником військового обліку, оскільки не проходив військово-лікарську комісію. Вказаною постановою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210- КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень.

Зазначає, що такі висновки відповідача є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами, а сама постанова не містить повного, чіткого та конкретного опису об`єктивної сторони адміністративного правопорушення. з оскаржуваної постанови неможливо встановити, яке саме правило військового обліку він порушив. У постанові спочатку зазначено, що він нібито «не проходив військово-лікарську комісію», однак далі відповідач посилається на підпункт 8 пункту 1 Правил військового обліку та фактично формулює порушення як неповідомлення про зміну персональних даних у семиденний строк. Тому вважає, що фабула постанови є внутрішньо суперечливою. В одному місці постанови йому фактично інкримінується непроходження військово-лікарської комісії, а в іншому — неповідомлення про зміну персональних даних. Це є різними за змістом обставинами та різними формами можливої поведінки особи.

Оскаржувана постанова не містить жодного посилання на повістку, направлення на ВЛК, розпорядження, акт відмови, доказ вручення виклику чи інший документ, який підтверджував би, що позивачу було належним чином доведено обов`язок пройти військово-лікарську комісію у конкретний строк.

Факт доставлення його органами Національної поліції України до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 сам по собі не доводить наявності в його діях складу адміністративного правопорушення. Крім того, у постанові не зазначено, на підставі якого саме документа органи поліції доставили його до ТЦК та СП, чи складалися відповідні матеріали щодо доставлення, чи були роз`яснені йому його права, чи надав він пояснення, чи заявляв клопотання, чи був забезпечений його захист.

Також вказує, що про існування вказаної постанови йому стало відомо не у день її винесення, а лише після того, як із Єдиного реєстру боржників та з матеріалів виконавчого провадження стало відомо про наявність виконавчого провадження АСВП № 80564279 щодо примусового виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 № 421 від 18.02.2026 року.

З відповіді Чортківського відділу державної виконавчої служби вбачається, що на виконанні перебуває виконавче провадження АСВП № 80564279 щодо примусового виконання постанови № 421 від 18.02.2026 року, виданої ІНФОРМАЦІЯ_4 , про стягнення з ОСОБА_1 штрафу вже у розмірі 34 000 грн.

Водночас постанову № 421 від 18.02.2026 року належним чином не отримував, про притягнення його до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку не повідомлявся, а підпис, який міститься в нижній частині постанови в графі про отримання копії постанови, йому не належить. Вказаний підпис істотно відрізняється від його підпису, який міститься у паспорті громадянина України та інших особистих документах. У разі заперечення відповідача щодо цієї обставини позивач залишає за собою право заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи для встановлення належності підпису у постанові № 421 від 18.02.2026 року.

Зазначає, що народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , а тому станом на дату винесення постанови — 18 лютого 2026 року йому вже виповнилося 60 років. Стаття 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає розряди запасу та граничний вік перебування військовозобов`язаних у запасі; зокрема для військовозобов`язаних рядового, сержантського і старшинського складу другий розряд встановлено до 60 років, а для молодшого та старшого офіцерського складу другий розряд також встановлено до 60 років, крім вищого офіцерського складу — до 65 років.

Незважаючи на це, відповідач у постанові взагалі не встановив військове звання позивача, його військово-облікову спеціальність, категорію обліку, розряд запасу, наявність або відсутність підстав для перебування його на військовому обліку після досягнення 60-річного віку.

Просить скасувати вищезазначену постанову.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Ковалівський Б. В. в судове засідання не з`явилися, на адресу суду поступила заява про розгляд справи у їхній відсутності, позовні вимоги підтримують, просять задоволити. Раніше подано відповідь на відзив.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з`явився, на адресу поступив відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає, в задоволенні позову просить відмовити, посилаючись на обставини, викладені в ньому.

Враховуючи заяву позивача та його представника, відзив представника відповідача, відповідь на відзив, розглянувши позовну заяву та дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких мотивів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 18 лютого 2026 року тимчасово виконуючий обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковник ОСОБА_2 постановив притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП.

У постанові зазначено, що 18 лютого 2026 року близько 11 год. 00 хв. ОСОБА_1 був доставлений органами Національної поліції України до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення персональних даних за адресою: АДРЕСА_1 .

Надалі в постанові вказано, що під час звірки персональних даних було встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 та є порушником військового обліку, оскільки не проходив військово-лікарську комісію.

Такі висновки відповідача є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами, а сама постанова не містить повного, чіткого та конкретного опису об`єктивної сторони адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 210 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку. Частина третя цієї статті передбачає відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою статті 210 КУпАП, в особливий період. Тобто для притягнення особи до відповідальності відповідач повинен був встановити конкретне правило військового обліку, яке особа порушила, дату, час, спосіб та обставини його порушення, а також вину особи у вчиненні такого порушення. Стаття 210 КУпАП також містить примітку, відповідно до якої положення статей 210, 210-1 КУпАП не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими реєстрами та базами даних.

Однак з оскаржуваної постанови неможливо встановити, яке саме правило військового обліку позивач порушив. У постанові спочатку зазначено, що позивач нібито «не проходив військово-лікарську комісію», однак далі відповідач посилається на підпункт 8 пункту 1 Правил військового обліку та фактично формулює порушення як неповідомлення про зміну персональних даних у семиденний строк.

Таким чином, фабула постанови є внутрішньо суперечливою. В одному місці постанови позивачу фактично інкримінується непроходження військово-лікарської комісії, а в іншому — неповідомлення про зміну персональних даних. Це є різними за змістом обставинами та різними формами можливої поведінки особи. Відповідач не конкретизував, чи вважає він порушенням саме непроходження ВЛК, чи неповідомлення про зміну персональних даних.

Якщо відповідач вважав, що позивач порушив обов`язок щодо повідомлення про зміну персональних даних, то в постанові мало бути зазначено, які саме персональні дані змінилися, коли саме вони змінилися, з якої дати почався семиденний строк для повідомлення, коли цей строк закінчився та якими доказами підтверджується факт такої зміни. Жодної з цих обставин у постанові не зазначено.

У постанові відсутні відомості про те, що у ОСОБА_1 змінювався сімейний стан, місце проживання, освіта, місце роботи, посада, стан здоров`я або інші персональні дані. Відсутні також будь-які документи, які б підтверджували сам факт зміни таких даних та факт неповідомлення про це відповідача.

Якщо відповідач вважав, що позивач порушив правила військового обліку саме у зв`язку з непроходженням військово-лікарської комісії, то в постанові мало бути зазначено, на підставі якого саме документа, повістки, направлення або іншого законного розпорядження позивач був зобов`язаний пройти ВЛК, коли саме він був належним чином повідомлений про такий обов`язок, на яку дату та час мав прибути, а також які докази підтверджують його умисне ухилення або бездіяльність.

Оскаржувана постанова не містить жодного посилання на повістку, направлення на ВЛК, розпорядження, акт відмови, доказ вручення виклику чи інший документ, який підтверджував би, що позивачу було належним чином доведено обов`язок пройти військово-лікарську комісію у конкретний строк.

Факт доставлення позивача органами Національної поліції України до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 сам по собі не доводить наявності в його діях складу адміністративного правопорушення. Доставлення особи не є доказом того, що до цього вона була належним чином викликана, отримувала повістку, була направлена на ВЛК, відмовилася від її проходження або не виконала конкретний обов`язок військового обліку.

Крім того, у постанові не зазначено, на підставі якого саме документа органи поліції доставили ОСОБА_1 до ТЦК та СП, чи складалися відповідні матеріали щодо доставлення, чи були роз`яснені позивачу його права, чи надав він пояснення, чи заявляв клопотання, чи був забезпечений його захист.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є фактичні дані, на основі яких у встановленому законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини. Обов`язок щодо збирання доказів покладається саме на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Згідно зі ст. 252 КУпАП докази мають оцінюватися на підставі всебічного, повного й об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Проте з оскаржуваної постанови не вбачається, які саме докази були досліджені відповідачем під час розгляду справи. У постанові фактично наведено лише загальні посилання на норми Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та постанову Кабінету Міністрів України № 1487, однак відсутній аналіз конкретних доказів, які б підтверджували подію правопорушення та вину позивача.

Відповідно до ст. 280 КУпАП посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язана з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідач цих вимог не виконав, оскільки не встановив конкретної події адміністративного правопорушення, не встановив способу його вчинення, не з`ясував форму вини позивача, не перевірив, чи підлягає позивач адміністративній відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, а також не перевірив обставини, які виключають провадження у справі.

Окремо слід звернути увагу, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , а тому станом на дату винесення постанови — 18 лютого 2026 року — йому вже виповнилося 60 років.

Стаття 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає розряди запасу та граничний вік перебування військовозобов`язаних у запасі; зокрема для військовозобов`язаних рядового, сержантського і старшинського складу другий розряд встановлено до 60 років, а для молодшого та старшого офіцерського складу другий розряд також встановлено до 60 років, крім вищого офіцерського складу — до 65 років.

Незважаючи на це, відповідач у постанові взагалі не встановив військове звання позивача, його військово-облікову спеціальність, категорію обліку, розряд запасу, наявність або відсутність підстав для перебування його на військовому обліку після досягнення 60-річного віку. Без з`ясування цих обставин неможливо зробити обґрунтований висновок про те, що позивач на момент винесення постанови був суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210 КУпАП.

Фактично відповідач обмежився формальним твердженням про перебування позивача на військовому обліку, однак не навів жодного доказу, який би підтверджував, що на дату 18.02.2026 року позивач підлягав перебуванню на такому обліку та мав обов`язок проходити ВЛК або повідомляти про зміну персональних даних.

Постанова також не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, відповідно до якої постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити, зокрема, опис обставин, установлених під час розгляду справи, зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність, та прийняте рішення. Опис обставин має бути таким, щоб особа могла зрозуміти, у чому саме полягає правопорушення, які дії або бездіяльність їй інкримінуються та якими доказами це підтверджується.

Оскаржувана постанова такого опису не містить. У ній відсутні дата виникнення обов`язку, дата закінчення строку його виконання, конкретне правило військового обліку, яке було порушене, та докази вини позивача.

Про існування вказаної постанови позивачу стало відомо не у день її винесення, а лише після того, як із Єдиного реєстру боржників та з матеріалів виконавчого провадження стало відомо про наявність виконавчого провадження АСВП № 80564279 щодо примусового виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 № 421 від 18.02.2026 року.

З відповіді Чортківського відділу державної виконавчої служби вбачається, що на виконанні перебуває виконавче провадження АСВП № 80564279 щодо примусового виконання постанови № 421 від 18.02.2026 року, виданої ІНФОРМАЦІЯ_4 , про стягнення з ОСОБА_1 штрафу вже у розмірі 34 000 грн.

Водночас позивач постанову № 421 від 18.02.2026 року належним чином не отримував, про притягнення його до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку не повідомлявся, а підпис, який міститься в нижній частині постанови в графі про отримання копії постанови, позивачу не належить. Вказаний підпис істотно відрізняється від підпису позивача, який міститься у його паспорті громадянина України та інших особистих документах.

Позивач не зміг надати пояснення, оскільки протокол про адміністративне правопорушення не складався, постанова у його присутності не виносилася, що позбавило його права на захист, відповідно не було роз`яснено його права та обв`язки, передбачені ст. 268 КУпАП а також ст. 63 Конституції України.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Зі змісту ст.9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності (ст. 7 КУпАП).

Як передбачено ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі ст. 235 КУпАП адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до частини 1статті 246 КУпАП, порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Окрім того, на підставі статті 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Статтею 278 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Жодних доказів щодо повідомлення позивача про те, що розгляд адміністративної справи щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП відбудеться, відсутні.

Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату, Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 року у справі N 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі N 591/2794/17, від 06.02.2020 N 05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі N 286/4145/15-а дійшов такого висновку: "факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу".

Процедурні порушення, зокрема, такі як розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" від 15.05.2008 (заява N 7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Недотримання відповідачем приписів законодавства України про адміністративні правопорушення тягне недоведеність з боку суб`єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови та є підставою для її скасування.

З аналізу наведених норм вбачається, що особа без фактичного отримання чи належного повідомлення не може нести відповідальність.

Таким чином, позивач не повинен нести тягар адміністративної відповідальності за відсутністю в його діях (бездіяльность) складу адміністративного правопорушення, яке йому інкримінується.

Відтак, оскаржувана постанова прийнята не у спосіб, який передбачений нормами КУпАП, оскільки має місце порушення норм процесуального права при її винесені, порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

26.04.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №338/855/17, адміністративне провадження №К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ №73700356) вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Відповідно до статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07.10.1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого. При цьому варто зазначити, що презумпція невинуватості застосовується і до адміністративних правопорушень. Таку позицію констатував і Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 року. Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зокрема, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа має право на справедливий розгляд справи. ЄСПЛ у рішенні «Baranowski v. Poland» (№ 28358/95, рішення від 28.03.2000 р.) наголошує на необхідності забезпечення належних процесуальних гарантій та інформування особи про процесуальні дії, які її стосуються.

Аналогічно, у справі «Makh.fi v. France» (заява №59335/00, рішення від 19.10.2004 р.) Суд підкреслив, що доступ до інформації та реальна можливість брати участь у процесі - обов`язкові елементи справедливого судочинства. Відсутність належного повідомлення про адміністративне провадження позбавляє особу ефективної можливості захисту, що порушує стандарти справедливого розгляду.

Відповідно до закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У даній справі відсутні докази, що підтверджують вину ОСОБА_1 .

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Згідно ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Із змісту рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 N 23-рп/2010 вбачається, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі N 463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, який діє в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10.02.95 у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Відповідач не вказав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення посадова особа дотрималася вимог ст. 280 КУпАП та при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача врахувала вимоги щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а.

Також, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 року , заява № 36673/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватись до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатись від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Відповідно до ст. 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної

відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами ііротягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

За ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом.

Згідно ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1)залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2)скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий -: згляд до компетентного органу (посадової особи);

3)скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про ввзгіністративне правопорушення;

4)змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: посутність події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

З врахуванням досліджених в судовому засіданні доказів, суд не має підстав для висновку, що при притягненні позивача до адміністративної відповідальності відповідачем в повному обсязі були дотримані вищенаведені вимоги закону і під час цього були вжиті всі заходи щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин, що мали значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є не доведеним.

Враховуючи всі наведені обставини, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП, вважаю, що відповідач протиправно притягнув позивача до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, а провадження - закриттю.

Керуючись ст. ст. 7, 9, ч. 3 ст. 210, 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 2, 5, 6, 8-10, 72, 77, 90, 122, 139, 161, 241-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, задоволити.

Скасувати постанову № 421 від 18 лютого 2026 року, винесену тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Закрити справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення

Судові витрати по справі покласти на сторони, в межах ними понесених.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Чортківський районний суд Тернопільської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Строк виготовлення повного тексту рішення 03 жовтня 2026 року.

Суддя: /підпис/

Згідно з оригіналом

Оригінал рішення зберігається в матеріалах справи № 608/1996/26.

Рішення набрало законної сили " " _________________ року.

Суддя: Л. М. Запорожець

Копію рішення видано " " ________________ року.

Секретар: