Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №759/12134/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/12134/25 Головуючий у суді І інстанції Ключник А.С.

Провадження № 22-ц/824/3110/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 вересня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 3330417992-584852 від 16 січня 2022 року у розмірі 27 689,20 грн та понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2 422,40 грн і витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 січня 2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 у вигляді електронного документа був укладений договір № 3330417992-584852 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 7 700,00 грн з початковим строком кредитування 28 днів та сплатою 2,20 % за кожен день строку користування кредитом. Однак всупереч вимог цивільного законодавства та умов кредитного договору відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, а саме у встановленому договором порядку не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у загальному розмірі 27 689,20 грн, з яких 7 700,00 грн - заборгованість за сумою кредиту та 19 989,20 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 вересня 2025 рокупозовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» суму заборгованості у розмірі 27 689,40 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

У задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач допустив порушення строків повернення кредитних коштів та сплати процентів, про розмір і порядок нарахування яких він був обізнаний, що підтверджується умовами та пунктами кредитного договору, підписаного відповідачем за допомогою наданого йому позивачем одноразового ідентифікатора. При цьому відповідачем не надано до суду доказів відсутності боргу та належного виконання своїх зобов`язань, а також не надано до суду контррозрахунку заборгованості. Враховуючи, що відповідачем не спростовано розміру боргу і не встановлено підстав для його звільнення від обов`язку щодо поверненню використаних ним кредитних коштів, позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 27 689,20 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити та стягнути з позивача понесені судові витрати.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що долучений до позовної заяви документ «Копія договору № 3330417992-584852» не містить електронного підпису або будь-яких даних, які б свідчили про волевиявлення прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладення кредитного договору відповідачем, в даному випаду це лише текст акцепту, який складений позивачем одноособово. Належні докази підписання ОСОБА_1 кредитного договору № 3330417992-584852 від 16 січня 2022 року шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором в матеріалах справи відсутні.

Відтак, з наданих позивачем документів не вбачається можливим встановити наявність волевиявлення відповідача щодо укладення кредитного договору та його підписання сторонами електронними підписами, зокрема ОСОБА_1 шляхом використання одноразового ідентифікатора, оскільки відповідні докази відсутні, всі додані до позову документи складені заявником одноособово.

Крім того, в матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджують перерахування коштів відповідачу згідно договору. Такими доказами, на думку відповідача, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». За наведених обставин позивач не довів факту надання коштів позичальнику та наявності заборгованості у заявленому розмірі, оскільки не надав відповідних доказів, зокрема виписки за картковими рахунками позичальника, а також не обґрунтував неможливість подання таких доказів і не звертався із клопотанням про їх витребування.

Повідомлення ТОВ «Тас Лінк» від 16 січня 2022 року, надане позивачем на підтвердження видачі відповідачу кредитних коштів, не є належним доказом, оскільки не відображає, що номер рахунку належить отримувачу, його прізвища, імені та по батькові, РНОКПП особи, тому з`ясувати кому були перераховані кошти неможливо. Номер банківської картки також прихований, хоча сам по собі номер платіжної карти не є конфіденційною інформацією.

Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 вказує, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позову з огляду на недоведеність ТОВ «Кошельок»факту укладення кредитного договору і надання йому кредитних коштів в сумі, зазначеній в позовній заяві.

Водночас відповідач стверджує, що жодних додаткових договорів пролонгацій користування позикою ним не підписувалось, у тому числі електронним підписом, що свідчить про незмінність строку кредитного договору та неправомірність дій кредитора щодо нарахування відсотків понад строк користування кредитом.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Кошельок»просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись, зокрема на те, що доводи відповідача не відповідають дійсності та є суперечливими, так як заперечення ним факту укладання договору і отримання кредиту та одночасні твердження, що умови такого «неукладеного» договору щодо нарахування процентів є нібито несправедливими, є взаємовиключними і такими, що надані з метою введення суд в оману з метою уникнути виконання зобов`язань за кредитним договором, а тому не мають враховуватися апеляційним судом при вирішенні спору.

Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 16 січня 2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 у вигляді електронного документа був укладений договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3330417992-584852.

Відповідно до пункту 1.1 договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит в сумі 7 700,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором.

Згідно пункту 1.3.2 договору проценти за користування кредитом становлять 4 901,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,20 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Кредит надається строком на 28 днів (далі - Лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінчення є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця. (пункт 2.1 договору).

У пункті 2.2 договору сторони погодили, що встановлений в пункті 2.1 договору строк Лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Відповідно до пункту 3.5 договору сторони погоджуються, що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений Лояльним періодом, встановлений пунктом 2.1 договору або додатковими угодами між сторонами, зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом.

За пунктами 3.6, 3.7 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду.

Як убачається із матеріалів справи, 16 січня 2022 року ТОВ «Кошельок» перерахувало на картковий рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 7 700,00 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи довідкою АТ «Таскомбанк» від 22 листопада 2024 року про підтвердження зазначеного платежу та повідомленням ТОВ «Тас Лінк» успішне зарахування 16 січня 2022 року коштів через платіжну систему на карту клієнта № НОМЕР_1 із призначенням - видача кредитних коштів за договором позики № 3330417992-584852.

Відповідно до наданого позивачем детального розрахунку заборгованості за договором № 3330417992-584852 від 16 січня 2022 року заборгованість відповідача перед ТОВ «Кошельок» станом на 13 травня 2022 року складає 27 689,20 грн, з яких 7 700,00 грн - заборгованість за сумою кредиту та 19 989,20 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

При цьому 4 743,20 грн процентів нараховані кредитором в межах Лояльного періоду до 12 лютого 2022 року включно, а 15 246,00 грн - в межах продовженого строку користування кредитом до 13 травня 2022 року включно.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до частин першої - третьої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Водночас одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему кредитодавця можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами, зокрема електронним підписом одноразового ідентифікатора.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).

В частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні доказивідповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Із матеріалів справи відомо, що згідно з пропозицією про укладення договору (офертою) на веб-сайті (https://koshelok.ua/), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, ТОВ «Кошельок» пропонує укласти електронний кредитний договір в межах умов та правил, встановлених цим товариством.

Судом першої інстанції на підставі наявних у справі доказів встановлено, що договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3330417992-584852 від 16 січня 2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 булоукладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Так, 16 січня 2022 року відповідач на вебсайті кредитодавця ідентифікувався в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Кошельок» та в особистому кабінеті подав заявку на отримання кредиту із його персональними даними, у тому числі фінансовим номером телефону - +3 80 (93) 700 06 36 та номером банківської картки - НОМЕР_2 , на умовах, які вважав для себе прийнятними, підтвердивши умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки (акцептував пропозицію), після чого кредитодавець надіслав ОСОБА_1 смс-повідомлення на зазначений номер телефону із одноразовим ідентифікатором -4105-, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Наведене узгоджується із пунктом 9.1 договору, де сторони дійшли згоди, що цей договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

З наданих позивачем Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок» та Візуальної форми послідовності дій клієнта, копії яких наявні у матеріалах справи, такожвбачається, що без ознайомлення з умовами надання кредиту і правилами щодо порядку отримання коштів, а також підтвердження прийняття відповідних умов кредитування позичальником, укладення електронного кредитного договору на вебсайті кредитора є неможливим.

Таким чином, кредитний договір був підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами даного правочину. Без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи, доступ до якої здійснюється через веб-сайт товариства після подання позичальником заявки на кредит, реєстрації в особистому кабінеті та без отримання смс-коду із одноразовим паролем кредитний договір між ТОВ «Кошельок» та відповідачем не був би укладений.

Враховуючи вищевикладене, матеріалами справи підтверджено, що 16 січня 2022 року у встановленому порядку ТОВ «Кошельок»та ОСОБА_1 уклали в електронному вигляді кредитний договір за № 3330417992-584852. Цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Приписами статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц.

Згідно з пунктом 2.4 договору кредит надається позичальнику згідно його заявки шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний позичальником у заявці.

Відповідно до умов кредитного договору позивач виконав взяті на себе зобов`язання та ініціював через технологічного партнера - АТ «Таскомбанк» безготівковий переказ коштів в сумі 7 700,00 грнна картковий рахунок (платіжну картку) відповідача, який був зазначений у заявці на отримання кредиту від 16 січня 2022 року.

Листом № 35472/47.1 від 22 листопада 2024 року АТ «Таскомбанк» надало підтвердження, що в рамках договору про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам 16 січня 2022 року о 18:49:20 банком було здійснено переказ грошових коштів у розмірі 7 700,00 грн на рахунок одержувача, для якого емітований електронний платіжний засіб - картка отримувача № НОМЕР_1 , відправник ТОВ «Кошельок».

Крім того, до матеріалів справи долучено повідомлення ТОВ «Тас Лінк» про те, що 16 січня 2022 року через платіжну систему цього товариства було проведено успішне зарахування на карту клієнта, а саме: дата проведення операції - 16.01.2022 о 18:49:23; сума операції - 7 700,00 грн; номер картки - НОМЕР_1 ; опис замовлення - видача кредитних коштів, договір № 3330417992-584852.

Доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів, як належних доказів перерахування відповідачу кредитних коштів, є необґрунтованими, оскільки ТОВ «Кошельок» є фінансовою, а не банківською установою, відповідно не здійснює відкриття чи обслуговування рахунків фізичних осіб і не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальника.

Позивач також не надає платіжних послуг, а лише ініціює платіжні операції шляхом подання відповідного доручення надавачу фінансових платіжних послуг (оператору платіжної системи) із зазначенням необхідних реквізитів, які позичальник вказує у заявці на отримання кредитних коштів.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з пунктом 10 розділу II Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 листопада 2021 року № 113, договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Отже, надані позивачем докази, які містять інформацію про перерахування коштів на банківську картку, вказану відповідачем у заявці на отримання кредиту, у сукупності з іншими доказами, що наявні в матеріалах справи, зокрема такими як укладений кредитний договір, паспорт споживчого кредиту до цього договору та фото ОСОБА_1 із паспортом громадянина України, належним чином підтверджують факт надання кредитних коштів відповідачу.

Слід також звернути увагу, що за Правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок», в процесі верифікації обов`язково проводиться перевірка наявності доступу клієнта до банківської карти, яку зазначив клієнт для отримання кредиту, шляхом блокування, а саме кредитодавець здійснює блокування наперед невідомої клієнту довільної суми у розмірі від 1 копійки до 2 гривень на зазначеній клієнтом банківській картці, а клієнт має ввести цю суму заблокованих коштів на ІТС кредитодавця під час верифікації(пункт 5.8 Правил).

Саме таким чином відбулося підтвердження наявності доступу відповідача до вказаної ним банківської картки і без виконання відповідачем вищевказаного алгоритму дій, необхідних для отримання кредиту, кредитні кошти взагалі могли бути перераховані на банківську картку № НОМЕР_2 .

Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення кредитного договору, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи надходження на нього смс-коду, а також отримання зазначених коштів на картковий рахунок позичальника відразу після підписання договору, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком відповідача.

Враховуючи умови надання кредитних коштів, колегія суддів зазначає, що саме боржник має доступ до свого карткового рахунку, зазначеного в договорі, і на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, мав можливість представити суду по такому рахунку виписку. Між тим, правом надання таких доказів відповідач теж не скористався.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Таким чином, посилання відповідача щодо обов`язку надання позивачем на доведення перерахування коштів саме банківської виписки є необґрунтованими і не можуть бути підставою для висновку про невиконання умов договору фінансовою установою та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором (див. постанову Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21).

Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи апеляційної скарги про неправомірність стягнення заборгованості за процентами, нарахованими протягом продовженого строку користування кредитом.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У кредитному договорі № 3330417992-584852 від 16 січня 2022 року сторони, діючи відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом.

Так, у пункті 2.1 договору сторони передбачили початковий строк кредитування тривалістю 28 днів. Водночас в пункті 3.6 сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення початкового користування кредитом є відкладальною обставиною, що має наслідком продовження строку користування кредитом.

До спливу Лояльного періоду (28 днів) відповідач не виконав свого обов`язку за кредитним договором, не повернув кредит та навіть не сплатив проценти за користування кредитом, що підтверджується доданим до позовної заяви детальним розрахунком заборгованості.

Отже, на підставі вказаного пункту відбулася пролонгація договору та, як наслідок, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 12 лютого 2022 року до 13 травня 2022 року. За таких обставин нарахування відсотків за продовжений строк користування кредитними коштами, на думку апеляційного суду, є правомірним.

Умови договору є чіткими і зрозумілими та не допускають подвійного трактування. Відповідач під час підписання кредитного договору, ознайомившись зі змістом договору, будь-яких зауважень щодо його умов не висловлював, тобто в повній мірі погодився з умовами договору, викладеними в ньому.

Розмір процентів за продовжений строк користування кредитними коштами в сумі 15 246,00 грн нараховано позивачем згідно із умовами договору та підтверджено належними доказами. Обґрунтованих доводів щодо спростування суми заборгованості сторона відповідача не навела, а також не надала будь-якого власного контррозрахунку.

Колегія суддів зазначає, що визначений сторонами Лояльний період тривалістю 28 календарних днів не є строком дії кредитного договору чи строком кредитування у розумінні статей 1048, 1054 ЦК України, а є лише окремим періодом користування кредитними коштами, протягом якого позичальнику надавалися спеціальні умови кредитування, зокрема право на застосування дисконтної процентної ставки. При цьому сам по собі сплив Лояльного періоду не припиняв ані дії договору, ані основного зобов`язання позичальника щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними.

Відповідач помилково розуміє, що 12 лютого 2022 рокує датою завершення строку кредитування, а тому починаючи з цієї дати нарахування процентів кредитором вже не відповідало вимогам закону та умовам договору. Таке розуміння не відповідає змісту укладеного сторонами договору, його системному тлумаченню та фактичним обставинам справи.

Фактично відповідач безпідставно ототожнив строк Лояльного періоду із строком дії кредитного договору та моментом припинення права кредитодавця нараховувати проценти, хоча ані умовами договору, ані положеннями чинного законодавства такого правового наслідку не передбачено.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 після спливу первинного періоду продовжив користування кредитними коштами, свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів належним чином не виконав, у зв`язку із чим кредитодавець правомірно здійснював нарахування процентів відповідно до умов договору, а саме протягом 90 днів після закінчення Лояльного періоду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 прямо зазначила, що встановлений кредитним договором строк кредитування визначає часові межі, в яких проценти за користування кредитом можуть нараховуватись, однак не скасовує обов`язок боржника щодо їх сплати, якщо такі проценти були нараховані в межах погодженого сторонами строку кредитування.

З вищенаведених підстав суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що проценти за користування кредитними коштами у загальному розмірі 19 989,20 грн за період з 16 січня 2022 року по 13 травня 2022 року були нараховані кредиторами у межах строку кредитування та відповідно до умов укладеного кредитного договору. Ці проценти є платою за правомірне (договірне) користування кредитом і нараховуються на підставі статті 1048 ЦК України.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження оспорювання боржником укладеного кредитного договору або його окремих умов та доказів на спростування утворених сум заборгованості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Кошельок», що давало достатні підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 3330417992-584852 від 16 січня 2022 року у загальному розмірі 27 689,20 грн, з яких 7 700,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 19 989,20 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки носять формальний характер, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення норм закону.

Як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.

Суд першої інстанції з дотриманням приписів процесуального законодавства всебічно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 вересня 2025 року у даній справі - без змін.

У такому разі розподіл судових витрат відповідача, понесених в суді апеляційної інстанції, не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Судді: С.А. Голуб

О.В. Борисова

Д.О. Таргоній