Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №758/1580/26 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року м. Київ

Справа № 758/1580/26

Провадження №22-ц/824/8438/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

суддя-доповідач Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Узлій М.М.

сторони: заявник ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 06 лютого 2026 року, постановлену у складі судді Будзан Л.Д., -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Києва суду із заявою про забезпечення доказів до подання позовної заяви, в якій просить витребувати у АТ «ПУМБ» належним чином засвідчені копій документів та/або офіційних відомостей щодо всіх банківських рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 за період з 08.02.2018 по 08.12.2023 із зазначенням: дати операції, суми, призначення платежу (змісту операції), ідентифікаційних даних отримувача/контрагента (ПІБ, найменування, IBAN, банк отримувача тощо), які наявні в банку; довідку про точний залишок коштів (баланс) на рахунку станом на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (дата смерті); виписку (реєстр операцій) про рух коштів по всіх рахунках за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 із зазначенням дати, суми, призначення платежу, а також ідентифікаційних даних контрагентів/отримувачів, наявних у банку (ПІБ/ найменування, рахунок/IBAN, банк отримувача тощо); розширену виписку про рух коштів по всіх рахунках за період з 08.12.2023 по дату виконання ухвали із зазначенням: дати та часу операції, суми, каналу здійснення (каса/банкомат/термінал/переказ/дистанційне обслуговування), призначення платежу та ідентифікаційних даних отримувачів/контрагентів, наявних у банку; технічні/ідентифікаційні відомості щодо операцій, здійснених після 08.12.2023, необхідні для подальшої ідентифікації способу та місця здійснення операції: ідентифікатор (номер) операції, канал здійснення, а для касових/ банкоматних операцій - адреса/ідентифікатор банкомату або відділення (за наявності у банку).

В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 , є вдовою ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина. Вказує, що вона є спадкоємицею за законом, що підтверджується витягом про реєстрацію спадкової справи 98/2023, та нею готується позов про: визнання права власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя (об`єкт відновлювальної енергетики - сонячна електростанція (СЕС), створена у шлюбі), та стягнення/повернення безпідставно набутих коштів, щодо яких відбулось безпідставне зняття з рахунків померлого чоловіка ОСОБА_2 після дати смерті, що потребує перевірки та фіксації шляхом витребування банківських документів.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 06 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подання позовної заяви залишено без задоволення..

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість постановленої судом ухвали, просить скасувати ухвалу суду, та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції формально дійшов висновку про відсутність реальних ризиків, не надавши належної оцінки доводам заяви щодо часової чутливості саме цифрових/технічних доказів. Ризик, на який посилався апелянт, полягає не лише у втраті «паперових» документів, а у втраті або недоступності технічних атрибутів операцій (канал, ідентифікатор, місце здійснення операції), без яких подальша ідентифікація осіб, що здійснили операції після 08 грудня.12.2023, може стати неможливою. Такий ризик прямо відповідає критерію «утруднення подання доказів у майбутньому» у розумінні ст. 116 ЦПК України.

Помилкове ототожнення забезпечення доказів із «здобуттям доказів» ЦПК України прямо допускає забезпечення доказів до подання позову. Сам по собі факт того, що витребувані відомості охоплюються банківською таємницею, не може бути підставою для відмови, оскільки судове витребування є передбаченим законом процесуальним механізмом доступу до таких відомостей. Посилання суду на можливість витребування доказів лише в межах позову (ст. 84 ЦПК) фактично нівелює інститут забезпечення доказів, коли існує ризик втрати або утруднення подання доказів ще до подання позову.

Неоцінена судом мета заяви - встановлення кола відповідачів та забезпечення ефективного захисту В заяві зазначалося, що без інформації про операції після 08 грудня 2023 року та без ідентифікації отримувачів/каналів операцій апелянт позбавлений можливості належно визначити коло відповідачів, предмет та обсяг майбутніх вимог і ціну позову.

Суд не надав належної відповіді на те, як апелянт має реалізувати право на судовий захист за умов, коли ключова інформація обмежена банківською таємницею та має ознаки часової чутливості.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, до суду подала заяву про розгляд справи без її участі.

За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.

Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції наступного висновку.

Так, статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом норм ч.ч. 1-3 ст. 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

Згідно із вимог п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів повинні бути вказані докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні, а також обґрунтування необхідності забезпечення таких доказів.

Отже, забезпечення доказів - це вжиття судом заходів, направлених на закріплення і збереження доказів. Підставою забезпечення доказів є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим збирання чи подання доказів або засіб доказування може бути втрачений.

Забезпечення доказів - це оперативне закріплення у встановленому цивільним процесуальним законом порядку відомостей про факти, яке вчиняється суддею з метою використання їх як доказів при розгляді та вирішенні цивільних справ у суді. Забезпечення доказів у жодному випадку не можна ототожнювати із їх дослідженням або оцінкою. Єдина мета забезпечення доказів це їх фіксація для забезпечення можливості їх дослідження та оцінки при подальшому розгляді справи.

Розглядаючи заяву про забезпечення доказів, суд має з урахуванням обґрунтування необхідності забезпечення доказів пересвідчитися, зокрема, в тому, що зволікання з цим питанням поставить під загрозу можливість подання доказів у майбутньому (вони можуть бути знищені, пошкодженні, втратити свою доказову цінність тощо).

Системний аналіз норм статей 116 та 117 ЦПК України дає підстави вважати, що необхідність забезпечення доказів виникає, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено. Тобто забезпечення доказів це механізм не лише здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, а й насамперед запобігти їх імовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 901/845/18.

При вирішенні питання про забезпечення доказів суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення доказів; забезпечення збалансованості прав та інтересів сторін; наявності взаємозв`язку між забезпеченням доказів, витребуванням певної інформації, і предмету позовних вимог, а також запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб учасників даного судового процесу, а також те, що є наявні підстави вважати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Поряд з цим, під час розгляду заяви про забезпечення доказів шляхом їх витребування мають бути наявні підстави вважати, що відповідні документи перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи з метою дієвості такого заходу, оскільки ухвала про забезпечення доказів шляхом їх витребування є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 11 ст. 118 ЦПК України).

Убачається, що фактично мета відповідної заяви зводиться до «здобуття доказів», а не їх «забезпечення», що є різними правовими поняттями та мають диференційоване правове регулювання та підґрунтя, а тому дійшов висновку про відмову в задоволення заяви.

Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам процесуального права, з огляду на таке.

Так, статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільним процесуальним законодавством передбачено механізм витребування доказів як способу забезпечення доказів (ст.116 ЦПК України) та витребування доказів (ст.84 ЦПК України).

Нормою ч.1 ст.84 ЦПК України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Отже, механізм сприяння сторонам, у яких виникають складнощі в отриманні доказів, і які вони не можуть одержати самостійно, передбачено ст.84 ЦПК України.

Заяву про забезпечення доказів, подану в порядку ст. 116-117 ЦПК України, слід відрізняти від клопотання про витребування доказів, яке може бути подане учасником справи відповідно до ст. 84 ЦПК України, оскільки вони є різними за своєю правовою природою.

Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

Відповідно до п.п.4, 5 ч.1 ст.117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів повинні бути вказані докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні, а також обґрунтування необхідності забезпечення таких доказів.

Аналізуючи наведені положення ЦПК України, насамперед необхідно зауважити, що процесуальний механізм забезпечення доказів призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.

Забезпечення доказів - це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх імовірній втраті у майбутньому.

Виходячи з історії права, інститут забезпечення доказів передбачає вжиття судом невідкладних заходів фіксації до закріплення у визначеному процесуальним законом порядку фактичних даних, з метою використання їх як доказів при розгляді цивільної справи.

Підставою таких заходів ЦПК України визначає неможливість надання такого доказу стороною або вірогідність його втрати.

Аналіз норм права, що регулюють порядок вирішення вказаного питання, дає можливість зробити висновок про те, що задовольняючи заяву про забезпечення доказів, суд має пересвідчитися в тому, що у особи, яка бере участь у справі є складнощі в отриманні документів, тобто об`єктивної неможливості одержання та подання доказового матеріалу до суду особисто, через обставини, які перешкоджають такому поданню.

Ці складнощі можуть мати юридичний та фактичний характер.

Складнощі юридичного характеру полягають в тому, що на заваді одержанню та поданню доказу є норма закону забороняючого характеру, яка обмежує доступ особи до потрібної доказової інформації.

Фактичні складнощі в одержанні доказів мають місце, коли, незважаючи на вжиті особою заходи, потрібний їй доказ одержати не вдалося.

Отже, потрібно розрізняти витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим (статті116-119 ЦПК України), та витребування доказів як допомогу суду особам, котрі беруть участь у справі, у поданні відповідно доказу, який неможливо отримати самостійно (ст. 84 ЦПК України).

Суд при вирішенні питання про забезпечення доказів має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника, щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника, щодо забезпечення доказів; забезпечення збалансованості прав та інтересів сторін; наявності взаємозв`язку між забезпеченням доказів, витребуванням певної інформації, і предмету позовних вимог, а також запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб учасників даного судового процесу, а також те, що є наявні підстави вважати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Ці обставини суд вважає істотними і необхідними для забезпечення доказів.

Постановляючи ухвалу та відмовляючи в заяві про забезпечення доказів суд першої інстанції виходив з того, що заява не відповідає критеріям, визначеним у ч. 1 ст. 116 ЦПК України, оскільки не містить обґрунтування наявності реальних ризиків чи загроз того, що докази можуть бути втрачені або їх збирання або подання стане згодом неможливим чи утрудненим.

За таких обставин доводи заявниці про те, що не вжиття заходів забезпечення доказів може призвести до втрати доказів не є належним чином мотивованими, ґрунтуються на припущеннях

Суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав для відмови у задоволенні заяви про забезпечення доказів, який ґрунтується на вимогах закону.

Колегія суддів вважає безпідставними та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції формально дійшов висновку про відсутність реальних ризиків та не врахував «часову чутливість» цифрових і технічних атрибутів банківських операцій.

Саме по собі посилання на цифровий або технічний характер певної інформації не свідчить про існування реального ризику її втрати, знищення, зміни або недоступності в майбутньому.

Апелянтом не наведено конкретних об`єктивних обставин, які б свідчили про те, що АТ «ПУМБ» у зв`язку із закінченням певного строку зберігання інформації, зміною технічних систем, видаленням архівних даних, зміною формату їх зберігання або з інших причин може втратити чи стати неспроможним надати відомості про спірні операції, їх ідентифікатори, канали здійснення, місце проведення чи інші технічні характеристики.

Натомість доводи апелянта про можливість втрати зазначених відомостей гуртуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Також не заслуговують на увагу твердженням апелянта про те, що сама по собі необхідність встановлення технічних характеристик операцій після 08 грудня 2023 року автоматично свідчить про наявність передбаченого статтею 116 ЦПК України ризику утруднення подання доказів.

Для застосування заходів забезпечення доказів необхідно встановити не уявну можливість того, що певна інформація у майбутньому може бути втраченою, а конкретні обставини, які свідчать про реальну загрозу втрати відповідного доказу або істотного утруднення його отримання чи подання.

Такого обґрунтування як заява про забезпечення доказів так і апеляційна скарга не містять.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково ототожнив забезпечення доказів із їх «здобуттям».

Дійсно, положення статті 116 ЦПК України прямо передбачають можливість забезпечення доказів до подання позовної заяви, у тому числі шляхом їх витребування.

Проте сама по собі передбачена законом можливість витребування доказів до подання позову не означає, що будь-яка інформація, яку заявник не може самостійно отримати, підлягає витребуванню в порядку забезпечення доказів.

Необхідною передумовою такого процесуального заходу залишається доведення обставин, визначених частиною першою статті 116 ЦПК України, тобто наявності підстав вважати, що доказ може бути втрачений або його збирання чи подання згодом стане неможливим або утрудненим.

Отже, витребування доказу як спосіб забезпечення доказів не може розглядатися відірвано від мети інституту забезпечення доказів та умов його застосування.

Посилання апелянта на те, що запитувані відомості містять банківську таємницю і тому не можуть бути отримані нею самостійно, саме по собі не спростовує висновків суду першої інстанції.

Неможливість самостійного отримання учасником майбутнього спору певного доказу може бути підставою для звернення до суду з клопотанням про його витребування у передбаченому процесуальним законом порядку, однак не звільняє заявника від обов`язку довести наявність саме тих обставин, з якими стаття 116 ЦПК України пов`язує можливість забезпечення доказів.

Інше тлумачення наведених положень фактично означало б, що будь-який доказ, який перебуває у володінні іншої особи та не може бути самостійно отриманий заявником, може бути витребуваний судом до подання позову незалежно від наявності ризику його втрати або істотного утруднення його отримання у майбутньому. Такий підхід не відповідає меті інституту забезпечення доказів.

Колегія суддів також враховує, що запитувані відомості охоплюються режимом банківської таємниці. Тому їх витребування судом має бути обумовлене не лише потенційним значенням такої інформації для майбутнього спору, а й наявністю передбачених процесуальним законом підстав для її витребування саме як заходу забезпечення доказів.

За відсутності доведеного ризику втрати або істотного утруднення отримання відповідної інформації у майбутньому саме по собі бажання заявниці отримати її до подання позову не є достатньою правовою підставою для втручання у сферу інформації з обмеженим доступом.

Не свідчать про необхідність скасування оскаржуваної ухвали і доводи апелянта про те, що отримання запитуваної інформації необхідне для визначення кола відповідачів, предмета та обсягу майбутніх позовних вимог і ціни позову.

Зазначені обставини характеризують процесуальну мету, для якої заявниця бажає отримати відповідні відомості, однак самі по собі не підтверджують існування передбачених статтею 116 ЦПК України підстав для їх забезпечення.

При цьому особа, яка має намір звернутися до суду з позовом, не позбавлена можливості сформулювати позовні вимоги виходячи з відомих їй на момент звернення обставин, а після відкриття провадження - реалізувати передбачені ЦПК України процесуальні права щодо витребування доказів, уточнення позовних вимог, зміни предмета або підстав позову, а за наявності відповідних процесуальних передумов - визначення належного кола відповідачів та залучення співвідповідачів.

Таким чином, необхідність отримання доказів для належного формування майбутньої позовної позиції не тотожна необхідності їх забезпечення у розумінні статті 116 ЦПК України.

Колегія суддів також враховує, що забезпечення доказів є винятковим процесуальним механізмом, застосування якого обумовлено необхідністю запобігти конкретному ризику втрати доказу або неможливості чи істотного утруднення його отримання в майбутньому.

У цій справі такого ризику заявницею не доведено.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених статтею 116 ЦПК України підстав для забезпечення доказів та вважає оскаржувану ухвалу законною і обґрунтованою.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться переважно до незгоди з оцінкою судом обставин та не містять належного обґрунтування того, що запитувані докази можуть бути втрачені або їх отримання чи подання в майбутньому стане неможливим чи істотно утрудненим.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення доказів постановлена з додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, наведених в апеляційній скарзі, а тому залишає її без змін, а апеляційну скаргу сторони відповідача без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 06 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна