Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №357/12605/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13417/2026

Справа № 357/12605/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 вересня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області в складі судді Цуранова А.Ю., ухвалене в м. Біла Церква 28 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та стягнення моральної шкоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, починаючи з 28 січня 2022 року до 02 січня 2026 року включно у розмірі 1 130 441,75 грн., а також відшкодування моральної шкоди, завданої затримкою виконання судового рішення, у розмірі 100 000 грн., вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу.

Позов обґрунтовувала тим, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року у справі № 357/13033/21, яке набрало законної сили, було визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 та поновлено її на посаді викладача.

Трудові відносини позивача із закладами культури Білоцерківської міської ради розпочалися у 1991 році, однак починаючи з 2020 року позивач стала об`єктом систематичного переслідування з боку відповідача, що вилилося у низку незаконних звільнень та судових процесів. 24 квітня 2020 року наказом № 17-к її було звільнено з посади на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України за нібито вчинення аморального проступку. Рішенням суду від 03 березня 2021 року у справі № 357/4896/20 звільнення було визнано незаконним, а позивача поновлено на роботі. Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, однак під час апеляційного розгляду справи № 357/4896/20 видав 30 вересня 2021 року новий наказ № 63-к, яким самостійно скасував свої попередні накази про звільнення, чим фактично визнав їх незаконність та безпідставність, і тим самим наказом № 63-к повторно звільнив позивача, але вже на іншій підставі - за нібито вчинення прогулу, вказавши датою звільнення 24 квітня 2020 року.

Наказ № 63-к від 30 вересня 2021 року став предметом судового розгляду у справі №357/13033/21. Рішенням суду від 27 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково, наказ № 63-к визнано протиправним та скасовано, позивача поновлено на роботі з 24 квітня 2020 року та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Вказане рішення в частині поновлення на роботі підлягало негайному виконанню. Відповідач, не виконуючи рішення суду, подав апеляційну скаргу. Постановою апеляційного суду від 07 грудня 2022 року рішення суду першої інстанції було помилково скасовано з тих підстав, що Управління нібито є неналежним відповідачем, а позов мав пред`являтися до музичної школи. Після скасування постанови Верховним Судом, під час нового розгляду справи Київський апеляційний суд, хоча й визнав Управління належним відповідачем, але постановою від 06 березня 2024 року неправильно розрахував суму середнього заробітку.

Постановою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року було змінено рішення судів попередніх інстанції, виправлено помилку у розрахунках та встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 1102,87 грн., а сума компенсації за вимушений прогул за період до 27 січня 2022 року складає 486 365,67 грн. Разом із тим, Верховний Суд не розглядав питання відповідальності за невиконання рішення суду з 28 січня 2022 року внаслідок затримки виконання остаточного та обов`язкового до виконання рішення про поновлення на роботі, оскільки це не було предметом спору у справі № 357/13033/21. Своїм рішенням суд встановив, що з 28 січня 2022 року розпочалося нове, окреме, триваюче правопорушення з року відповідача, відповідальність за яке передбачена ст. 236 КЗпП України.

Незважаючи на вищевикладене, станом на день подання цього позову відповідач продовжує ігнорувати свій прямий обов`язок та умисно не виконує рішення суду від 27 січня 2022 року в частині поновлення позивача на роботі. Наказ про поновлення ОСОБА_1 не видано, до виконання своїх трудових обов`язків не допущено.

В зв`язку з висновками Верховного Суду та триваючою протиправною бездіяльністю відповідача позивач змушена знову звертатися до суду з цим позовом, який охоплює період, що розпочався після ухвалення рішення про її поновлення, тобто з 28 січня 2022 року.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 1 094 047,04 грн., моральну шкоду в розмірі 7000 грн. та судовий збір 84,78 грн., в решті вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 10940,47 грн.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2026 року заяву представника позивача задоволено частково, стягнуто з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 17896 грн., в задоволенні решти вимог відмовлено.

Відповідач Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2026 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити в позові.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги викладав хронологію обставин справи та рішень судів у справах № 357/4896/20, № 357/13033/21, повідомляв щодо здійснених ним виплат ОСОБА_1 за результатами розгляду справи № 357/13033/21.

Вважав, що висновки, зроблені судом в оскаржуваному рішенні, суперечать правовим висновкам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № П9901/101/18, в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/12916/15, від 06 березня 2019 року у справі № 824/424/16-а, від 13 березня 2019 року у справі № 826/751/16, від 27 червня 2019 року у справі № 826/5732/16, від 26 липня 2019 року у справі № 826/8797/15, від 09 жовтня 2019 року у справі № П/811/1672/15, від 12 вересня 2019 року у справі № 821/3737/15-а, від 22 жовтня 2019 року у справі № 816/584/17, від 07 липня 2020 року у справі № 811/952/15.

Повідомляв, що починаючи з 29 липня 2022 року Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 є ліквідованим, що підтверджується випискою з ЄДРПОУ.

Наводив правила ч. 1 ст. 235 КЗпП України щодо порядку поновлення на роботі у разі незаконного звільнення, виключенням з яких є норма ст. 240-1 КЗпП України, яка передбачає, що у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу та одночасно визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу.

Таким чином, у разі незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації, і аналогічна правова позиція викладена у вищенаведених постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Також звертав увагу на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року та від 19 січня 2022 року у справі № 910/21682/15, від 10 лютого 2022 року у справі № 923/1804/14, які, на думку відповідача, не є подібними, однак є релевантними в частині справедливості та розміру майнового тягаря, вже застосованого судами до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, адже справа № 357/13033/21 розглядалася в судах різних інстанцій понад 3 роки з причин, незалежних від відповідача; міру відповідальності, яку вже застосовано до Управління, та кошти, сплачені на користь однієї особи - ОСОБА_1 , яка співмірна з місячним розміром фонду заробітної плати будь-якої школи м. Біла Церква.

Проте, незважаючи на викладене, ОСОБА_1 та її представник за необґрунтованими і безпідставними приводами надалі і без строку давності намагаються застосувати до відповідача міру відповідальності та розмір майнового тягаря, який не відповідає принципам справедливості.

Звертав увагу, що звернення ОСОБА_1 до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди відбулось через більш ніж 3,5 роки після ухвалення рішення суду про поновлення на роботі у справі № 357/13033/21.

Вважав, що застосування позивачем норм чинного законодавства про відсутність строку позовної давності у даній категорії справ свідчить про недобросовісність колишнього працівника щодо реалізації своїх прав, навмисне затягування без поважних на те причин терміну звернення до суду та намагання покласти на відповідача непомірний майновий тягар.

Посилався на правові висновки Верховного Суду у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 910/21682/15 про те, що у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані, тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Щодо необґрунтованості оскаржуваного рішення в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21 щодо складу делікту і розподілу тягаря доведення наявності умов притягнення до відповідальності, і що саме позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Всупереч вищевказаному, за відсутності в матеріалах справи доказів, які би свідчили про погіршення стану здоров`я позивача, вимушених змін у її життєвих та виробничих стосунках, беручи до уваги лише обґрунтування позову в цій частині, які є загальними та неконкретизованими, суд необґрунтовано задовольнив вимогу в частині стягнення моральної шкоди.

Вважав, що висновки суду в цій частині суперечать висновкам Верховного Суду у постановах від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 454/2857/22, від 28 липня 2025 року у справі № 755/2125/23, вказавши, що не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

З огляду на викладене вважав, що позивачем не надано доказів на підтвердження завдання відповідачем їй шкоди та не доведено наявності такої шкоди, а також причинного зв`язку між шкодою і діями відповідача, а суд необґрунтовано задовольнив стягнення моральної шкоди в розмірі 7000 грн.

Від позивача ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила поновити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, здійснити розподіл судових витрат.

Наголошувала, що відповідальність за ст. 236 КЗпП України настає незалежно від наявності вини роботодавця чи бюджетного фінансування, а також проведення реорганізації/ліквідації закладу, що підтверджується правовими висновками Верховного Суду в постанові від 25 липня 2024 року у справі № 340/1334/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 420/10821/21. Посилання відповідача на ліквідацію Комунального закладу БМР «Музична школа № 3» є спростованим. Управління є засновником та органом управління цього закладу, головним розпорядником бюджетних коштів та утримувачем централізованої бухгалтерії. Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 357/1256/21 підтвердив, що стягнення середнього заробітку може бути здійснено безпосередньо з органу управління (засновника), якщо комунальний заклад йому підпорядкований, підзвітний та обслуговується централізованою бухгалтерією цього органу.

Вказувала, що закон не допускає зменшення суми за ст. 236 КЗпП Україні і позовна давність на цю вимогу не поширюється. Правова природа цих виплат - заробітна плата, а не неустойка. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 постановила, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі є компенсацією заробітку працівника за період неможливості виконання трудових обов`язків.

У постанові від 12 липня 2024 року у справі № 440/4843/23 Верховний Суд вказав, що закон не передбачає права суду зменшувати розмір середнього заробітку, виплачуваного за ст. 236 КЗпП України, оскільки ця виплата має компенсаційний характер і прямо прив`язана до кількості днів затримки.

Звертала увагу, що розрахунок здійснено чітко за формулою: 992 робочих дні затримки х 1102,87 грн. середньоденного заробітку = 1 094 047,04 грн., всі дні підтверджені матеріалами справи та не заперечуються відповідачем.

Заява відповідача про пропуск строку звернення до суду також є безпідставною, оскільки згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду в постанові від 15 січня 2024 року у справі № 280/5052/23.

Стверджувала, що моральна шкода доведена самим фактом тривалого невиконання рішення суду. Наводила зміст ст. 237-1 КЗпП України щодо відшкодування моральної шкоди, вказувала, що факт порушення трудових прав ОСОБА_1 є встановленим, оскільки упродовж 3 років 11 місяців відповідач свідомо не виконував рішення суду про поновлення на роботі, позбавивши її права на працю та засобів для існування, що спричинило душевні страждання, стрес та необхідність тривалого захисту своїх прав.

Посилалася на правові висновки Верховного Суду у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 607/10653/18, згідно яких моральна шкода за ст. 237-1 КЗпП України підлягає відшкодуванню за сам факт порушення трудових прав працівника, включно із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі. У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 761/22772/17 зазначено, що невиконання судового рішення про поновлення на роботі є самостійною підставою для відшкодування моральної шкоди. Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 611/7/22 підтвердив, що не допуск поновленого судом працівника до роботи є самостійною підставою для відшкодування моральної шкоди.

Вважала, що присуджений судом першої інстанції розмір моральної шкоди у сумі 7000 грн. є обґрунтованим, виваженим та повністю співмірним із тривалістю порушення прав позивача.

Звертала увагу, що ідентичні доводи апеляційної скарги відповідача щодо ліквідації закладу, відсутності коштів та строку звернення вже розглядалися апеляційним судом у справі № 357/13709/25 за участю того самого відповідача і були відхилені судом.

Просила поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу як пропущений з поважних причин, оскільки копію ухвали апеляційного суду було отримано під час перебування адвоката у відпустці, на підтвердження чого до відзиву на апеляційну скаргу надано копію наказу АО «Арбітріум Ліберум» від 03 липня 2026 року № 15-в про надання щорічної відпустки.

Апеляційний суд вважає, що наведені позивачем причини пропуску строку для подання відзиву на апеляційну скаргу є об`єктивними та поважними, клопотання про поновлення строку - обґрунтованим, і що право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, відтак прийняття відзиву на апеляційну скаргу та його оцінка є необхідними для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин, що мають значення для справи в межах апеляційного перегляду.

В зв`язку з вищевикладеним апеляційний суд відповідно до ч. 2 ст. 127 ЦПК України продовжує позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та приймає його.

В судове засідання учасники справи не з`явились, представником позивача Запаскіним М.Р. та представником відповідача Ротаєнком В.Ф. подані заяви про розгляд справи у їх відсутності. У зазначених заявах представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представник позивача просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що оскільки поновлення позивача на роботі допущене до негайного виконання судовим рішенням від 14 лютого 2022 року, однак фактично в частині поновлення позивача на роботі рішення було виконано згідно наказу лише 11 грудня 2025 року, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі за період з 14 лютого 2022 року до 10 грудня 2025 року у розмірі 1 094 047,04 грн. підлягає стягненню на користь позивача. Також судом першої інстанції стягнуто на користь позивача завдану їй моральну шкоду в розмірі 7000 грн., виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Так, з матеріалів справи вбачається і судом встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року у справі № 357/13033/21 визнано протиправним та скасовано наказ Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к про звільнення ОСОБА_1 з посади, поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» по класу скрипки з 24 квітня 2020 року, зобов`язано Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу звільнення - 24 квітня 2020 року до часу поновлення на роботі, стягнуто з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. та судовий збір в розмірі 1 000 грн., в задоволенні іншої частини вимог відмовлено (а. с. 31 - 35 т. 1).

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області додатковим рішенням від 14 лютого 2022 року стягнув з Управління культури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7200 грн. та допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу Управління культури від 30 вересня 2021 року № 63-к, яким скасовано наказ від 24 квітня 2020 року № 17-к, наказ від 13 липня 2020 року № 33-к, та в частині зобов`язання нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив, в іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2022 року залишено без змін, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління культури судові витрати в розмірі 908 грн.

Верховний Суд постановою від 22 листопада 2023 року скасував постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення судових витрат, а справу в цій частині направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Київський апеляційний суд постановою від 06 березня 2024 року скасував рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року в частині зобов`язання Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу звільнення 24 квітня 2020 року до часу поновлення на роботі, обчислену відповідно до Порядку № 100, та ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким стягнув з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 886 579,16 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної та касаційної інстанції у розмірі 7 000 грн., стягнув з ОСОБА_1 на користь Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 816 грн.

Постановою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року змінено постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року в резолютивній частині, зменшено стягнений з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 886 579,16 грн. до 486 365,67 грн., поновлено виконання постанови Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у незміненій частині. Вказаною постановою встановлено, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 1102,87 грн. (а. с. 21 - 30 т. 1).

23 березня 2021 року головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рябоконем М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа Білоцерківського міськрайонного суду Київської області № 2/357/934/21 від 03 березня 2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді викладача Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» по класу скрипки з 24 квітня 2020 року (а. с. 16 т. 1).

Згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження, вказане виконавче провадження закінчено на підставі п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (припинення юридичної особи, смерть стягувача або боржника, визнання безвісно відсутнім).

Також на виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебував виконавчий лист Білоцерківського міськрайонного суду Київської області № 2/357/137/22 від 31 січня 2022 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді викладача Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» по класу скрипки з 24 квітня 2020 року, постановою від 28 квітня 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 (а. с. 17 т. 1).

Згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження, виконавче провадження № НОМЕР_3 закінчено 27 березня 2026 року на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (повернення виконавчого документу у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 63).

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 , що міститься в матеріалах справи на час її звернення до суду, останні записи у ній зроблено: 24 квітня 2020 року - звільнення з посади викладача по класу скрипки Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3», у зв`язку з вчиненням аморального проступку, на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України; 30 квітня 2020 року - початок виплати допомоги по безробіттю (а. с. 20 т. 1).

09 червня 2025 року Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області звернулось до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради надійшов із запитом № 02-57-08/670 від 09 червня 2025 року про надходження заяви стягувача ОСОБА_1 та матеріалів щодо безспірного стягнення коштів (а. с. 73 т. 1).

10 липня 2025 року Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради звернулось до начальника Білоцерківського УДКСУ Київської області з листом № 292, в якому зазначило про необхідність здійснення безспірного списання коштів з КПКВК 1011080 «Надання спеціалізованої освіти мистецькими школами» по КВЕК 2800 «Інші поточні видатки» загального фонду з р/р НОМЕР_1 в сумі 618 566,12 грн. на картковий рахунок ОСОБА_1 , з яких: 486 365,67 грн. середній заробіток за час вимушеного прогулу; 10 000 грн. моральна шкода; 1 000 грн. судовий збір; 7 200 грн. судові витрати на професійну правничу допомогу; 7 000 грн. судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної та касаційної інстанції (а. с. 73 зворот т. 1).

15 липня 2025 року Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області направило Управлінню культури і туризму Білоцерківської міської ради повідомлення про безспірне списання коштів № 02-57-08/843, відповідно до якого 13 липня 2025 року списання коштів на користь ОСОБА_1 виконано в повному обсязі (а. с. 74 т. 1).

Згідно з інформаційною довідкою Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради № 90 від 01 квітня 2026 року, по справі № 357/13033/21 ОСОБА_1 виплачено 618 566,12 грн. (а. с. 181 т. 1).

Відповідачем також надано суду наказ Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради № 87-к від 11 грудня 2025 року, відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді викладача Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» по класу скрипки з 24 квітня 2020 року.

Вказаним наказом також переміщено ОСОБА_1 з посади викладача Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» по класу скрипки на посаду викладача Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 6 по класу скрипки з 01 січня 2026 року (а. с. 179 т. 1).

Згідно з наказом Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 6 від 02 січня 2026 року № 10-к, зараховано ОСОБА_1 викладачем по класу скрипки в відділ народних інструментів з 05 січня 2026 року (а. с. 178 т. 1).

З 05 січня 2026 року ОСОБА_1 наказом Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 6 від 05 січня 2026 року № 15 встановлено педагогічне навантаження - 18 викладацьких годин (а. с. 184 т. 1).

В матеріалах справи також міститься довідка Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 6 від 30 березня 2026 року № 20 про те, що ОСОБА_1 працює викладачем по класу скрипки, розклад занять, довідка про доходи позивача (а. с. 182, 183, 185 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Згідно з пунктами 2, 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Також частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід уважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19), постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 511/1284/19 (провадження № 61-6184св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22), від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) та багатьох інших).

Тобто законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно та негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, й без звернення працівника, що унормовано, крім наведених вище норм права, також Конституцією України, статтею 18 ЦПК України. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися (див.: постанову Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18) зазначено, що «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника».

Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду: від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18), від 08 вересня 2021 року у справі № 721/910/19 (провадження № 61-4490св21).

Отже, законом установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. З огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України, законодавець виходив з того, що будь-яка протиправна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі (правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 13 листопада 2024 року у справі № 362/3769/23, від 02 липня 2025 року у справі № 761/44002/23, від 21 жовтня 2025 року у справі 638/5607/24, від 19 листопада 2025 року у справі № 357/14848/23).

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: 1) чи мала місце затримка виконання такого рішення, 2) у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, 3) та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Так, із матеріалів справи суд першої інстанції встановив, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/13033/21 від 27 січня 2022 року, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді викладача Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» по класу скрипки з 24 квітня 2020 року, яке додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2022 року допущено до негайного виконання, Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради виконало лише 11 грудня 2025 року (згідно наказу), і ці обставини не заперечуються сторонами.

За даних обставин, з урахуванням імперативності припису щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України, є правильними висновки суду першої інстанції про стягнення з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі за період з 14 лютого 2022 року до 10 грудня 2025 року.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з середньоденного розміру заробітку позивача, що встановлений Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 357/13033/21, а саме 1102,87 грн.

Апеляційний суд враховує, що доводів в частині неправильності та необґрунтованості розрахованого судом розміру середнього заробітку апеляційна скарга не містить.

Доводи апеляційної скарги, що починаючи з 29 липня 2022 року Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 є ліквідованим, і що з урахуванням положень ст. 240-1 КЗпП України у разі незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, з огляду на те, що станом на час ухвалення судом першої інстанції рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/13033/21 від 27 січня 2022 року, допущене до негайного виконання, Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 ліквідований не був, і у відповідача, таким чином, були відсутні перешкоди для виконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, не є релевантними до спірних правовідносин та відхиляються апеляційним судом посилання відповідача на правову позицію щодо застосування ст. 240-1 КЗпП України, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № П9901/101/18, в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/12916/15, від 06 березня 2019 року у справі № 824/424/16-а, від 13 березня 2019 року у справі № 826/751/16, від 27 червня 2019 року у справі № 826/5732/16, від 26 липня 2019 року у справі № 826/8797/15, від 09 жовтня 2019 року у справі № П/811/1672/15, від 12 вересня 2019 року у справі № 821/3737/15-а, від 22 жовтня 2019 року у справі № 816/584/17, від 07 липня 2020 року у справі № 811/952/15.

Апеляційний суд відхиляє посилання апеляційної скарги на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року та від 19 січня 2022 року у справі № 910/21682/15, від 10 лютого 2022 року у справі № 923/1804/14 щодо необхідності дотримання розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця, і згідно яких за певних обставин обсяг відповідальності може бути несправедливим для роботодавця, враховуючи таке.

В обґрунтування цих доводів відповідач вказував, що справа № 357/13033/21 розглядалася в судах різних інстанцій понад три роки з причин, незалежних від відповідача, кошти, сплачені на користь однієї особи - ОСОБА_1 , співмірні з місячним розміром фонду заробітної плати будь-якої школи м. Біла Церква, отже міра відповідальності та розмір майнового тягаря не відповідає принципам справедливості, а звернення позивача з даним позовом більше ніж через три з половиною роки після ухвалення рішення про поновлення її на роботі свідчить про недобросовісність колишнього працівника щодо реалізації своїх прав та намагання покласти на відповідача непомірний майновий тягар.

Апеляційний суд відхиляє наведені аргументи як необґрунтовані, оскільки закон не допускає зменшення суми, стягнення якої передбачено ст. 236 КЗпП України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, згідно яких середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі є компенсацією заробітку працівника за період неможливості виконання трудових обов`язків, та правовими висновками Верховного Суду у постанові від 12 липня 2024 року у справі № 440/4843/23 про те, що закон не передбачає права суду зменшувати розмір середнього заробітку, виплачуваного за ст. 236 КЗпП України, оскільки ця виплата має компенсаційний характер і прямо прив`язана до кількості днів затримки.

Також апеляційний суд звертає увагу, що правопорушення відповідача є триваючим, оскільки станом на час звернення з даним позовом в серпні 2025 року судове рішення у справі 357/13033/21 ще не було виконане, і поновлення ОСОБА_1 на посаді відбулося лише 11 грудня 2025 року, що спростовує неспроможні аргументи відповідача про недобросовісність колишнього працівника, навмисне затягування ним терміну звернення до суду та намагання покласти на роботодавця непомірний майновий тягар.

Крім того, у даній справі позивачем заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок зневажливого ставлення відповідача до рішення суду, яка полягає у відчутті цілковитого безправ`я та зневаги з боку органу влади, у необхідності знову докладати значних зусиль для захисту вже визнаного судом права, у тривалому психологічному напруженні та стані невизначеності. Враховуючи зухвалість та системність порушень з боку відповідача, тривалість невиконання судового рішення, що триває понад два роки, глибину душевних страждань, позивач вважала, що справедливим та співмірним розміром компенсації моральної шкоди буде сума 100000 грн.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі № 326/789/21 (провадження № 61-4995св23) зазначено, що: «У постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 зроблено висновок, що «КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».

Розмір вказаної у позовній заяві моральної шкоди в сумі 100 000 грн. суд першої інстанції визнав завищеним, посилаючись на те, що відшкодування моральної шкоди має відповідати розумному задоволенню потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції врахував наявність вини Управління культури та туризму Білоцерківської міської ради в частині несвоєчасного виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, та зважаючи на встановлені обставини, відомості про юридичну особу відповідача, відшкодування даним рішенням суду середнього заробітку за час виконання рішення суду, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважав за доцільне частково задовольнити позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 7000 грн.

Зазначених висновків суду відповідачем в межах апеляційної скарги не спростовано, а його аргументи, що за відсутності в матеріалах справи доказів, які би свідчили про погіршення стану здоров`я позивача, вимушених змін у її життєвих та виробничих стосунках, та за недоведеності причинного зв`язку між спричиненою шкодою та діями відповідача, суд необґрунтовано задовольнив вимогу в частині стягнення моральної шкоди, зводяться до незгоди з правильними та обґрунтованими висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 29 січня 2020 року у справі 607/10653/18 щодо застосування ст. 237-1 КЗпП України, згідно яких, відповідно до змісту наведеної норми, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Установивши, що діями відповідача порушено трудові права позивача та завдано йому моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував положення статті 237-1 КЗпП України та з урахуванням тривалості невиконання рішення суду щодо поновлення позивача на роботі, характеру порушення її прав, тяжкості і істотності вимушених змін у житті внаслідок порушення трудових прав та зусиль, вжитих для їх відновлення, визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 4000 грн., що відповідає засадам розумності та справедливості.

У справі, що переглядається, факт порушення трудових прав ОСОБА_1 є встановленим, оскільки упродовж майже чотирьох років відповідач свідомо не виконував рішення суду про поновлення на роботі, позбавивши її права на працю та засобів для існування, що спричинило душевні страждання, стрес та необхідність тривалого захисту своїх прав.

З урахуванням обставин, встановлених судом першої інстанції у даній справі, апеляційний суд приходить до висновку, що присуджений розмір моральної шкоди у сумі 7000 грн. є обґрунтованим, виваженим, повністю співмірним із тривалістю порушення прав позивача та не підлягає зменшенню з підстав, наведених у апеляційній скарзі.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судовому рішенні та додатковому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.