Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №758/12699/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8920/2026

Справа № 758/12699/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 вересня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Ковбасюк О.О. в м. Київ 03 лютого 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року позивач КП «Київтеплоенерго» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 82552,22 грн., яка складається із:

заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 2712,73 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 469,30 грн., 3 % річних у розмірі 115,05 грн.,

заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 1724,46 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 298,33 грн., 3 % річних у розмірі 73,14 грн.,

заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 17989,61 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3112,20 грн., 3 % річних у розмірі 762,96 грн.,

заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 9276,58 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1604,85 грн., 3 % річних у розмірі 393,43 грн.,

заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 24429,19 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3343,43 грн., 3 % річних у розмірі 805,59 грн., пеню в розмірі 980,13 грн.,

заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 9892,61 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1389,14 грн., 3 % річних у розмірі 330,01 грн., пеню у розмірі 401,52 грн.,

заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1477,24 грн.,

заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 783,75 грн.,

заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 186,97 грн.,

заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн.,

судовий збір у розмірі 3028 грн.

Позов мотивував тим, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

Правовідносини у сфері надання послуг з ЦО/ЦПГВ регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Відповідно до вимог нормативно-правових актів, послуги з ТЕ/ПГВ та послуги з ЦО/ЦПГВ надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на підставі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

На виконання вимог законодавства позивачем на підставі типових договорів підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).

Щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ повідомляв, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Позивачем, на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води. Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і послуг з ТЕ/ПГВ, у тому числі, є отримання послуг споживачем.

Будинок за адресою АДРЕСА_1 в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира за вказаною адресою під`єднана до внутрішньобудинкової системи тепло- та водопостачання, а відповідач є споживачем послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року - споживачем з ТЕ/ПГВ.

Відповідач від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року від послуг з ТЕ/ПГВ не відмовлявся (не відключався). Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами підтверджується діями сторін: позивач щомісячно надає відповідачу послуги з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року послуги з ТЕ/ПГВ, а відповідач споживає надані послуги та зобов`язаний оплатити вартість, розрахунковим періодом є календарний місяць. Проте відповідач у порушення вимог законодавства своєчасно не сплачував за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 30 червня 2025 року складає 64035,95 грн., а саме за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 17989,61 грн., заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 9276,58 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 24429,19 грн., заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 9892,61 грн.

Відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживачі послуг з ЦО/ЦПГВ зобов`язані були сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з ТЕ/ПГВ включає в себе також плату за абонентське обслуговування.

Таким чином, за вищевказаною адресою у відповідача також існує заборгованість: у період до 31 жовтня 2021 року заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 186,97 грн., заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1477,24 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 783,75 грн.

Крім того, позивач на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18, укладеного ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», набув право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення в розмірі 2712,73 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 1724,46 грн. Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами № 630 та опублікованого 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).

Наводив зміст ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказував, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 % суми боргу за кожен день прострочення, а загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу.

Отже, згідно норм чинного законодавства позивачем було нараховано розмір 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03 лютого 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 82552,22 грн., яка складається із: заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 2712,73 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 469,30 грн., 3 % річних у розмірі 115,05 грн., заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 1724,46 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 298,33 грн., 3 % річних у розмірі 73,14 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 17989,61 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3112,20 грн., 3 % річних у розмірі 762,96 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 9276,58 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1604,85 грн., 3 % річних у розмірі 393,43 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 24429,19 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3343,43 грн., 3 % річних у розмірі 805,59 грн., пеню в розмірі 980,13 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 9892,61 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1389,14 грн., 3 % річних у розмірі 330,01 грн., пеню у розмірі 401,52 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1477,24 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 783,75 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 186,97 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., судовий збір у розмірі 3028 грн.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення норм процесуального та матеріального права, просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд розглянув справу, не врахувавши процесуальні документи відповідача і залишивши їх без мотивування. Так, подані ним повідомлення про відсутність сторінок позову, клопотання про витребування доказів від ДПСУ, заява про застосування позовної давності, додаткові пояснення перебували в електронній системі суду до початку засідання. Однак суд зареєстрував їх лише 9 - 13 лютого 2026 року вже після ухвалення рішення 03 лютого 2026 року. У тексті рішення суд посилається виключно на відзив від 30 жовтня 2025 року, не згадуючи про зазначені чотири процесуальні документи. Жодної ухвали про їх відхилення всупереч ст. 7, 12, 372 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не постановив і жодного мотивування не наведено.

Вказував, що суд не забезпечив відповідачу доступ до повних матеріалів справи в електронній системі, порушивши п. 124 Положення про ЄСІТС. На офіційному вебпорталі Подільського районного суду у розділі справи № 758/12699/25 були відсутні сторінки 2 та 4 позовної заяви, що містять детальний розрахунок заборгованості, на що відповідач двічі звертав увагу суду, але обидва звернення залишились без реагування. Внаслідок цього порушення відповідач позбавлений можливості надати обґрунтовані заперечення щодо конкретних цифр розрахунку. Оскільки повний текст позову залишився недоступним, відповідач не може самостійно перевірити правильність кожної складової суми, що є самостійною підставою для скасування рішення.

Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 29 січня 2025 року у справі № 752/23008/23, в якій зазначено, що відповідно до наведених вище вимог норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів», норм ЦПК України та Положення про ЄСІТС районний суд зобов`язаний був завантажити в систему ЄСІТС матеріали цивільної справи. Натомість, районний суд не лише не завантажив матеріали справи в систему ЄСІТС, а й взагалі не відповів на заяву відповідачки, що вочевидь перешкодило їй в ознайомленні з матеріалами справи та подання відзиву на позов, що є суттєвим порушенням її права та обов`язків, передбачених нормами ЦПК України, а також вимоги статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду.

Стверджував, що був позбавлений реальної можливості взяти участь в судовому засіданні. Він є громадянином України, який з 2017 року постійно проживає у рф та має посвідку на постійне проживання. Останній в`їзд в Україну відбувся 08 січня 2018 року, що підтверджується відмітками в закордонному паспорті. Відтоді відповідач в Україні не перебував. Перша судова повістка була направлена на адресу реєстрації в Україні, де ніхто не проживає з 2018 року, і відповідач її не отримував. Про розгляд справи дізнався самостійно через застосунок «Дія», після чого зареєстрував електронний кабінет в системі «Електронний суд», і лише після цього друга судова повістка від 03 листопада 2025 року надійшла на електронну пошту.

Зазначав, що формально суд виконав вимогу щодо повідомлення після реєстрації кабінету. Однак реальна участь відповідача у відеоконференції була об`єктивно неможливою з технічних причин, незалежних від нього, оскільки доступ до вебресурсів в Україні з рф є обмеженим та нестабільним, і таким чином, він був позбавлений можливості взяти участь у розгляді справи в режимі реального часу, що суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини та ст. 12 ЦПК України.

Щодо порушень норм матеріального права, вказував, що суд не застосував наслідки спливу позовної давності, проігнорувавши своєчасну заяву відповідача, подану ним 03 лютого 2026 року.

Вказував, що позов подано 25 липня 2025 року. З урахуванням зупинення строків на час дії карантину COVID-19, а також поновлення їх перебігу з 04 вересня 2025 року згідно із Законом України № 4434-ІХ, вимоги щодо основного боргу за окремими місяцями нарахування, строк давності за якими сплив до 12 березня 2020 року, потребували окремого дослідження. Суд не перевірив жодного місяця нарахування позовної давності.

Враховуючи спеціальну позовну давність для пені у один рік, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, вважав, що вимоги щодо пені за 2021 - 2022 роки на момент подання позову у липні 2025 року є заявленими з очевидним пропуском строку позовної давності, однак суд не дослідив це питання взагалі.

Зазначав, що суд стягнув пеню та інфляційні нарахування, заборонені мораторієм Кабінету Міністрів України під час воєнного стану. Так, постановою КМУ від 05 березня 2022 року № 206 введено заборону на нарахування пені, штрафів та інфляційних нарахувань на заборгованість споживачів за житлово-комунальні послуги в період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року.

Незважаючи на це, суд першої інстанції стягнув пеню за послуги з постачання теплової енергії (980,13 грн.) та гарячої води (401,52 грн.), а також інфляційні нарахування, що частково охоплюють зазначений період мораторію.

Постанова КМУ № 206 у тексті рішення не згадується жодного разу, відповідність розрахунку позивача її вимогам не перевірялась. Стягнення зазначених сум є прямим порушенням нормативного акта, обов`язкового до застосування відповідно до ст. 117 Конституції України.

Вказував, що суд не розмежував правову природу різних видів послуг та безпідставно стягнув вартість гарячого водопостачання без доказів фактичного споживання. Відповідач документально підтвердив відсутність у квартирі з 08 січня 2018 року: відмітки в закордонному паспорті засвідчують, що подальших в`їздів в Україну не було, посвідка на постійне проживання в рф підтверджує постійне перебування за кордоном, свідоцтва про народження трьох дітей у рф підтверджують центр життєвих інтересів відповідача.

Суд застосував єдиний підхід до всіх видів послуг, посилаючись виключно на факт підключення квартири до мережі. Між тим Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 127/17029/16-ц чітко розмежував правову природу послуг: обов`язок оплачувати опалення може зберігатися навіть за відсутності мешканця, оскільки опалення забезпечує збереження спільного майна будинку. Натомість послуги гарячого водопостачання споживаються виключно за фактом водорозбору: за відсутності мешканця фізичне споживання гарячої води є неможливим, а тому нарахування плати за неї без підтвердження фактичного споживання є безпідставним збагаченням постачальника.

Суд першої інстанції цього розмежування не врахував та стягнув вартість послуг гарячого водопостачання за весь спірний період у розмірі 20893,65 грн. основного боргу із нарахуваннями сум за ч. 2 ст. 625 ЦК України, без перевірки факту їх фактичного споживання, що суперечить наведеній правовій позиції Верховного Суду та ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Також суд безпідставно відмовив у витребуванні ключових доказів щодо відсутності відповідача. 03 лютого 2026 року відповідач подав клопотання на підставі ст. 84 ЦПК України про витребування у ДПС України даних щодо перетинання державного кордону за період з 01 січня 2017 року по 01 лютого 2026 року, оскільки відповідач перебуває за кордоном і позбавлений можливості самостійно отримати таку довідку. Ці дані ДПСУ є єдиним офіційним джерелом, що може об`єктивно підтвердити відсутність відповідача в Україні протягом спірного періоду і стати підставою для відмови у стягненні вартості послуг фактичного споживання. Суд залишив клопотання без розгляду і без жодного мотивування, чим порушив ст. 84, 263 ЦПК України та позбавив відповідача єдиного доступного доступу доказування.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

На а. с. 18 - 31 наявні копії корінців нарядів щодо включення та відключення опалення в житловому будинку по АДРЕСА_2 на підставі відповідно початку та завершення опалювальних сезонів за 2018 - 2025 роки.

На а. с. 32 наявна копія довідки КП «Київтеплоенерго» про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ за адресою АДРЕСА_2 за період з 01 травня 2018 року по 30 червня 2025 року.

Також позивачем надано розрахунки заборгованості споживача за адресою АДРЕСА_1 :

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого опалення (ЦО) за період 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року,

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води (ПГВ) за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року,

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з постачання теплової енергії (ТЕ) за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року,

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з постачання гарячої води (ГВ) за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року,

розрахунок інфляційної складової, 3 % річних заборгованості за послуги з постачання гарячої води, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року,

розрахунок інфляційної складової, 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого опалення, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року,

розрахунок заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 30 червня 2025 року послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води,

розрахунок заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року по 30 червня 2025 року послуги з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води,

розрахунок заборгованості за період з 01 листопада 2021 року по 30 червня 2025 року плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії та гарячої води,

розрахунок заборгованості за період з 01 березня 2020 року по 30 червня 2025 року внесків за обслуговування вузлів комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії та гарячої води,

розрахунок заборгованості за період з 01 липня 2015 року по 30 червня 2025 року за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

На а. с. 33 знаходиться копія першої та останньої сторінок договору від 11 жовтня 2018 року, сторонами якого зазначені ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), згідно якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів.

На а. с. 34 - 35 знаходиться копія витягу з додатку № 2 до цього договору, згідно з яким відступлено право вимоги за особовим рахунком № НОМЕР_1 , із зазначенням прізвища споживача « ОСОБА_2 », адресою якого зазначено АДРЕСА_1 : заборгованість за послугу з централізованого опалення 2712,73 грн., з постачання гарячої води 1724,46 грн.

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1 з 09 березня 1995 року (а. с. 4).

Відповідачем до матеріалів справи долучено копії свідоцтв про народження дітей, 2010 року народження, 2012 року народження та 2020 року народження, які народжені у російській федерації і батьком яких він зазначений у свідоцтвах (а. с. 54 - 55), копію посвідки на постійне місце проживання у рф (а. с. 66, 70), копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон з візовими відмітками про перетинання кордону у 2018 році (а. с. 58 зворот).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Задовольняючи позов КП «Київтеплоенерго», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, які постачає позивач. Позивач належним чином виконує свої зобов`язання шляхом надання відповідачу житлово-комунальних послуг, а відповідач в порушення вимог договору та вимог законодавства, своєчасно не оплачував спожиті послуги, які надавалися позивачем, в результаті чого утворилася заборгованість, яка станом на 30 червня 2025 року в загальному розмірі становить 82552,22 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із вказаними висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України, який був чинним на момент спірних правовідносин, і передбачений ч. 3 ст. 7 чинного Закону України «Про основні засади житлової політики».

Правовідносини у сфері надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Відповідно до вимог даних нормативно-правових актів, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на основі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з ЦО/ЦПГВ та з ТЕ/ПГВ за період з 01 липня 2015 року по 30 червня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; довідку про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води, документи, які підтверджують реєстрацію відповідача за адресою, за якою надаються комунальні послуги.

На підставі наданих доказів судом встановлено, що позивачем надаються комунальні послуги відповідачу як користувачу квартири, і що на час звернення до суду з позовом відповідач має заборгованість перед позивачем, що підтверджується наданими суду розрахунками.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що відповідач документально підтвердив відсутність у квартирі з 08 січня 2018 року: відмітки в закордонному паспорті засвідчують, що подальших в`їздів в Україну не було, посвідка на постійне проживання в рф підтверджує постійне перебування за кордоном, свідоцтва про народження трьох дітей у рф підтверджують центр життєвих інтересів відповідача, апеляційний суд виходить із наступного.

Так, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач подавав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що тривалий час проживає разом із родиною в рф, доглядає за трьома неповнолітніми дітьми, має посвідку на постійне проживання в рф, останній виїзд в Україну відбувся з 31 грудня 2017 року по 08 січня 2018 року. З цієї дати в квартирі ніхто не мешкає, комунальними послугами не користується, отже вимоги щодо оплати гарячого водопостачання вважає зайвими і необґрунтованими, оскільки цією послугою ніхто не користується. На підставі викладених фактів просив відмовити в позові (а. с. 56).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Згідно п. 48 Правил надання послуги постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182, виконавець зобов`язаний здійснювати перерахування розміру нарахованої плати за послугу та/або ненарахування її для споживача протягом періоду тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб за умови отримання заяви та документального підтвердження відповідно до умов договору.

Отже, споживач має право не сплачувати вартість комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач з 2018 року перебуває за межами України, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не звільняють споживача від обов`язку оплати комунальних послуг, оскільки згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_1 залишається зареєстрованим за адресою АДРЕСА_1 , і в матеріалах справи відсутні відомості, що ОСОБА_1 повідомляв би позивача КП «Київтеплоенерго» про свою відсутність за вказаною адресою.

У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі № 335/479/17 (провадження № 61-22435св18) викладено правовий висновок, згідно якого проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у зазначеній вище квартирі, а посилання ОСОБА_2 на те, що він є неналежним відповідачем спростовуються матеріалами справи, оскільки він зареєстрований у вказаній квартирі, а отже є користувачем наданих послуг.

Також у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року в справі № 757/37752/18-ц (провадження № 61-11650св19) встановлено, що «звернення позивача із заявою у червні 2016 року, в якій він вказував, що його матір ОСОБА_2 у квартирі не проживає, не може бути підставою для перерахунку заборгованості, яка виникла за минулий час, оскільки таке зменшення розміру плати за послуги може враховуватись лише з часу звернення. Докази про те, що позивач або члени його сім`ї звертались із відповідними заявами до відповідача про зменшення розміру оплати до червня 2016 року, у матеріалах справи відсутні».

Перевіряючи посилання відповідача на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 127/17029/16-ц, у Єдиному державному реєстрі судових рішень, апеляційним судом з`ясовано, що справа з таким єдиним унікальним номером відсутня, а справа з ЄУН № 127/17029/16 розглянута в порядку кримінального судочинства і не має відношення до спірних правовідносин (відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про проведення обшуку).

Відповідач не відмовлявся від отримання послуг з ЦО/ЦПГВ та з ТЕ/ПГВ за адресою АДРЕСА_1 . Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачем на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання на гарячого водопостачання або щодо неотримання ними щомісячних рахунків на сплату послуг. Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_1 відповідачем суду також не надано. В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до КП «Київтеплоенерго» із заявами про здійснення перерахунку заборгованості в зв`язку з невідповідністю нарахованих позивачем сум оплати житлово-комунальних послуг показникам лічильників або обсягам споживання.

Оцінюючи доводи відповідача, що суд не розмежував правову природу різних видів послуг та безпідставно стягнув вартість гарячого водопостачання без доказів фактичного споживання, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до вимог статті 11 Закону «Про комерційний облік теплової енергії та теплопостачання» та умов пунктів 23, 25 Типового індивідуального договору про надання послуг з постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182, споживач зобов`язаний щомісячно передавати показання вузлів розподільного обліку (індивідуальних квартирних лічильників) виконавцю послуг. У разі відсутності інформації про показання вузлів обліку, виконавцем послуг протягом трьох місяців приймається середньодобове споживання споживачем відповідної комунальної послуги за попередні 12 місяців. У разі відсутності інформації про показання вузлів обліку після закінчення тримісячного строку, виконавець послуг зобов`язаний здійснювати розрахунки з такими споживачами як із споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку. Після отримання фактичних показань вузла розподільного обліку (переданих споживачем або зафіксованих під час контрольного зняття показань виконавцем послуг) виконавець послуг здійснює перерозподіл обсягів наданих послуг між споживачами будинку та перерахунок із споживачем та усіма споживачами будинку.

Отже, оскільки відповідачем не повідомлено та не доведено, що ним передавалися показання лічильника за період утворення заборгованості, КП «Київтеплоенерго» правомірно здійснювало нарахування заборгованості, відповідно до вищенаведених положень закону.

За даних обставин, доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно відмовив у витребуванні ключових доказів щодо перетинання відповідачем державного кордону за період з 01 січня 2017 року по 01 лютого 2026 року, відхиляються апеляційним судом, оскільки з урахуванням вищенаведених положень п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 48 Правил надання послуги постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182, та оскільки ОСОБА_1 не повідомляв КП «Київтеплоенерго» про свою відсутність за вказаною адресою, це не призвело до неправильного вирішення справи і не є саме по собі підставою для скасування судового рішення, передбаченою ст. 2 ст. 376 ЦПК України.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 введено заборону на нарахування пені, штрафів та інфляційних нарахувань на заборгованість споживачів за житлово-комунальні послуги в період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року, однак суд першої інстанції стягнув пеню за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, а також інфляційні нарахування, що частково охоплюють зазначений період мораторію, апеляційний суд враховує, що вся заборгованість в частині нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України згідно наданих розрахунків нарахована позивачем за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, тобто поза межами дії мораторію, та відхиляє зазначені доводи відповідача як необґрунтовані.

Оскільки відповідачем не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано доказів виконання своїх зобов`язань, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач КП «Київтеплоенерго», звертаючись з даним позовом до суду, посилався зокрема на те, що на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», він набув право вимоги до відповідача щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 2712,73 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 1724,46 грн.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 2712,73 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 1724,46 грн. а також нараховані на ці суми штрафні санкції, суд першої інстанції не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення матеріали справи не містять.

В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

Всупереч вимогам ст. 95 ЦПК України, позивач, стверджуючи про отримання права вимоги зазначеної заборгованості від ПАТ «Київенерго», не надав суду ні оригіналу, ні належним чином засвідченої копії, ні витягу з договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18. Наявна на ст. 33 фотокопія першої та останньої сторінки договору не є оригіналом, не є засвідченою належним чином копією та не є засвідченим витягом, що в силу вимог ст. 95 ЦПК України не дає суду апеляційної інстанції підстав вважати дану фотокопію письмовим доказом.

Також апеляційний суд критично оцінює розрахунок заборгованості з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в період до 01 травня 2018 року, який зроблено та подано позивачем, оскільки такий розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов`язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними (правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Подаючи до суду вказаний розрахунок, позивач не звернув уваги, що в період, за який зроблений розрахунок, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунок боргу за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період до 01 травня 2018 року не може бути зроблений особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є неналежним доказом та не може прийматись до уваги.

Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 2712,73 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 1724,46 грн. а також нараховані на ці суми штрафні санкції, інфляційні складові боргу 469,30 грн. та 298,33 грн., а також 3 % річних у розмірі 115,05 грн. та 73,14 грн., у загальному розмірі 5393,01 грн., не є доведеними та задоволенню не підлягали.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість решти заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості за спожиті після 01 травня 2018 року послуги з ЦО/ЦПГВ та з 01 листопада 2021 року - послуги з ТЕ/ПГВ, із нарахованими на суми заборгованості інфляційними втратами та 3 % річних.

Так, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 30 червня 2025 року складає 61587,99 грн., а саме за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 17989,61 грн., заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 9276,58 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 24429,19 грн., заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 9892,61 грн.

За період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року на вказану заборгованість позивачем нараховано інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме на заборгованість з послуги з централізованого опалення у розмірі 17989,61 грн. нараховано інфляційну складову боргу у розмірі 3112,20 грн., 3 % річних у розмірі 762,96 грн., на заборгованість за послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 9276,58 грн. нараховано інфляційну складову боргу у розмірі 1604,85 грн., 3 % річних у розмірі 393,43 грн., на заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 24429,19 грн. нараховано інфляційну складову боргу у розмірі 3343,43 грн., 3 % річних у розмірі 805,59 грн., пеню в розмірі 980,13 грн., на заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 9892,61 грн. нараховано інфляційну складову боргу у розмірі 1389,14 грн., 3 % річних у розмірі 330,01 грн., пеню в розмірі 401,52 грн.

У відповідача також у період з 01 березня 2020 року до 31 жовтня 2021 року заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 186,97 грн., заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1477,24 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 783,75 грн.

Загальний розмір цієї заборгованості складає 77159,21 грн.

Оцінюючи доводи ОСОБА_1 щодо пропуску КП «Київтеплоенерго» строку позовної давності, апеляційний суд виходить із наступного.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Однак під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Отже, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і був відновлений з 04 вересня 2025 року.

Підсумовуючи, Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 зазначав, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Позовні вимоги КП «Київтеплоенерго», які визнані апеляційним судом у даній постанові обґрунтованими, стосуються основної заборгованості, яка виникла з 01 травня 2018 року, а вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційні втрати заявлені до стягнення за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, а відтак, з урахуванням вищевикладеного, знаходяться в межах позовної давності.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не забезпечив відповідачу доступ до повних матеріалів справи в електронній системі, порушивши п. 124 Положення про ЄСІТС, оскільки на офіційному вебпорталі Подільського районного суду у розділі справи № 758/12699/25 були відсутні сторінки 2 та 4 позовної заяви, що містять детальний розрахунок заборгованості, на що відповідач двічі звертав увагу суду, але обидва звернення залишились без реагування, апеляційний суд враховує таке.

Дійсно, 30 жовтня 2025 року відповідачем через систему «Електронний суд» подане клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з тим, що на вебпорталі некоректно розміщено скан-копію позовної заяви, яка виявилася неповною і на ній відсутні окремі сторінки.

Водночас, до зазначеного клопотання відповідачем додано наявну у його розпорядженні скан-копію позовної заяви, яка містить всі розрахунки заборгованості, заявлені до стягнення відповідачем (а. с. 52 - 53).

За даних обставин, не є подібними до спірних правовідносин та відхиляються апеляційним судом посилання ОСОБА_1 на правові висновки Верховного Суду в постанові від 29 січня 2025 року у справі № 752/23008/23, в якій зазначено, що відповідно до наведених вище вимог норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів», норм ЦПК України та Положення про ЄСІТС районний суд зобов`язаний був завантажити в систему ЄСІТС матеріали цивільної справи. Натомість, районний суд не лише не завантажив матеріали справи в систему ЄСІТС, а й взагалі не відповів на заяву відповідачки, що вочевидь перешкодило їй в ознайомленні з матеріалами справи та подання відзиву на позов, що є суттєвим порушенням її права та обов`язків, передбачених нормами ЦПК України, а також вимоги статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду.

Відтак, зазначені обставини, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, не можна вважати перешкоджанням йому в ознайомленні з матеріалами справи та поданні відзиву на позов, оскільки він мав у своєму розпорядженні позовну заяву із розрахунками заборгованості, заявленої позивачем до стягнення, та їх обґрунтування, а тому не був позбавлений можливості заперечувати проти позову.

Отже, допущені судом процесуальні недоліки, які полягають у незавантаженні до ЄСІТС окремих сторінок позовної заяви, не вважаються порушенням вимог ст. 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду, не призвели до неправильного розгляду справи і не є самі по собі підставою для скасування судового рішення, передбаченими ч. 2 ст. 376 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги про скасування рішення суду, оскільки суд першої інстанції не розглянув подані відповідачем документи - повідомлення про відсутність сторінок позову, клопотання про витребування доказів від ДПСУ, заяву про застосування позовної давності та додаткові пояснення, відхиляються апеляційним судом, оскільки зазначені процесуальні дії суду не призвели до неправильного розгляду справи і не є самі по собі підставою для скасування судового рішення, передбаченими ч. 2 ст. 376 ЦПК України.

Оцінюючи доводи ОСОБА_1 , що був позбавлений реальної можливості взяти участь в судовому засіданні, що є порушенням ст. 6 Конвенції, оскільки з 2017 року постійно проживає у рф, і оскільки реальна участь відповідача у відеоконференції була об`єктивно неможливою з технічних причин, незалежних від нього, зважаючи на те, що доступ до вебресурсів в Україні з рф є обмеженим та нестабільним, апеляційний суд звертає увагу, що наведені відповідачем обставини про наявність у нього технічних перешкод для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції не свідчать про створення йому перешкод для доступу до правосуддя саме судом, в зв`язку з чим аргументи відповідача в цій частині відхиляються як необґрунтовані.

Апеляційний суд враховує, що будь-які клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції ОСОБА_1 не подавалися, а тому його аргументи про наявність зазначених технічних перешкод є суто теоретичними.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про стягнення заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 2712,73 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 1724,46 грн., а також нараховані на ці суми штрафні санкції, інфляційні складові боргу 469,30 грн. та 298,33 грн., а також 3 % річних у розмірі 115,05 грн. та 73,14 грн., у загальному розмірі 5393,01 грн., ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині, а також в частині визначення загального розміру заборгованості 82552,22 грн. та стягнення судового збору 3028 грн., з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в позові.

В іншій частині, якою з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість у загальному розмірі 77159,21 грн., рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та не підлягає зміні чи скасуванню з підстав, зазначених у апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат.

За подання позову КП «Київтеплоенерго» сплачено судовий збір в розмірі 3028 грн., а відповідачем сплачено судовий збір в розмірі 4542 грн.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позов задоволено на 93 % (залишається стягнутою сума 77159,21 грн. із заявлених до стягнення 82552,22 грн.), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір пропорційно до задоволення позову в розмірі 2816,04 грн.

Разом із тим, оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено на 7 %, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір пропорційно до задоволення апеляційної скарги в розмірі 317,94 грн.

Шляхом взаємного зарахування з відповідача на користь позивача КП «Київтеплоенерго» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2498,10 грн. (2816,04 грн. - 317,94 грн.).

Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 лютого 2026 року скасувати в частині задоволених вимог про стягнення заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 2712,73 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 1724,46 грн. а також нараховані на ці суми штрафні санкції, інфляційні складові боргу 469,30 грн. та 298,33 грн., а також 3 % річних у розмірі 115,05 грн. та 73,14 грн., у загальному розмірі 5393,01 грн., а також в частині визначення загального розміру заборгованості 82552,22 грн. та стягнення судового збору 3028 грн., та прийняти в цій частині нову постанову.

Відмовити Комунальному підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» у позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 2712,73 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 1724,46 грн. а також нараховані на ці суми штрафні санкції, інфляційні складові боргу 469,30 грн. та 298,33 грн., а також 3 % річних у розмірі 115,05 грн. та 73,14 грн., у загальному розмірі 5393,01 грн.

В іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 лютого 2026 року про стягнення заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 17989,61 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3112,20 грн., 3 % річних у розмірі 762,96 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 9276,58 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1604,85 грн., 3 % річних у розмірі 393,43 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 24429,19 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3343,43 грн., 3 % річних у розмірі 805,59 грн., пеню в розмірі 980,13 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 9892,61 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1389,14 грн., 3 % річних у розмірі 330,01 грн., пеню у розмірі 401,52 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1477,24 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 783,75 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 186,97 грн. залишити без змін.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ пл. І.Франка 5 код ЄДРПОУ 40538421) судовий збір у розмірі 2498,10 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.