Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №757/42980/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12701/2026

Справа № 757/42980/25-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 вересня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Хайнацького Є.Є. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила стягнути з Київської міської державної адміністрації на свою користь відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 73184,43 грн., моральної шкоди у розмірі 10000 грн., покласти на відповідача судові витрати.

Позов мотивувала тим, що 16 вересня 2024 року виявила, що у дворі багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 на належний їй транспортний засіб КІА д.н.з. НОМЕР_1 впало дерево, внаслідок чого автомобіль отримав значні пошкодження, а позивачу завдано матеріальних збитків. Відповідно до звіту № 2041 від 27 січня 2025 року, виконаного ФОП ОСОБА_2 , вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля внаслідок пошкодження при падінні дерева, станом на 16 вересня 2024 року складає 57725,86 грн., а відповідно до ремонтної калькуляції № 2041 від 27 січня 2025 року, вартість ремонту транспортного засобу становить 73184,43 грн.

Відповідно до відповіді на адвокатський запит, наданої Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією, зазначено, що балансоутримувач зелених насаджень, що знаходиться за вказаною адресою, не встановлений, паспорта об`єктів благоустрою відсутні. З огляду на те, що дерево, яке впало на автомобіль позивача, знаходилось на землі комунальної власності та не передавалось в управління чи облік жодному балансоутримувачу, відповідальним за майнову шкоду, завдану позивачу внаслідок падіння на її автомобіль дерева, є виконавчий орган місцевого самоврядування - Київська міська державна адміністрація.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з Київської міської державної адміністрації на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 73184,43 грн. та 5000 грн. моральної шкоди, судовий збір у розмірі 2422 грн., у задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Департамент захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити в позові.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги наводив зміст ст. 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», ст. 4, 13, 51, 175 ЦПК України, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, згідно яких пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Звертав увагу, що предметом заявленого позову ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації є відшкодування майнової (моральної) шкоди, і як на підставу для задоволення позову позивач посилалася на те, що падіння дерева за адресою АДРЕСА_1 призвело до пошкодження транспортного засобу КІА д.н.з. НОМЕР_1 .

Вказував, що розміщення дерева, яке впало на автомобіль позивача, на прибудинковій території житлового будинку АДРЕСА_1 виключає можливість покладення на Київську міську державну адміністрацію обов`язку по відшкодуванню позивачу шкоди, завданої внаслідок падіння дерева на автомобіль, належний останній на праві власності, оскільки відповідальність за утримання та благоустрій, що включає в себе, зокрема, утримання зелених насаджень, прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку за вказаною адресою покладається на балансоутримувача цього будинку та прибудинкової території - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва».

Зазначав, що утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір на утримання та благоустрій прибудинкової території. У разі відсутності балансоутримувача обов`язок щодо їх утримання покладається на органи місцевого самоврядування.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31 січня 2011 року № 121 організацію благоустрою доручено районним у м. Києві державним адміністраціям відповідного району.

Будинок АДРЕСА_1 та прибудинкова територія цього будинку розташовані у межах Печерського району м. Києва, у якому повноваження у сфері благоустрою, згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31 січня 2011 року № 121, здійснює Печерська районна у м. Києві державна адміністрація.

З огляду на вищевикладене вважав, що підстави для покладення на Київську міську державну адміністрацію обов`язку по відшкодуванню позивачу шкоди, завданої внаслідок падіння дерева на її транспортний засіб, відсутні.

Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дерево, яке впало на автомобіль позивача, неналежно утримувалось, перебувало в аварійному стані, потребувало санітарної обрізки чи видалення, про що було відомо Київській міській державній адміністрації, та що Київська міська державна адміністрація знала або повинна була знати про небезпеку, яка могла виникнути у зв`язку зі станом цього дерева, та мала реальну можливість і обов`язок запобігти цій події.

Тобто шкода, спричинена позивачу, завдана не з вини Київської міської державної адміністрації. Протиправна поведінка, яка б полягала у невиконанні норм законодавства чи місцевих правил благоустрою щодо утримання зелених насаджень, які б призвели до падіння дерева у Київської міської державної адміністрації відсутня, як і відсутній причинний зв`язок між шкодою та поведінкою відповідача, а отже, відсутні й підстави для стягнення з Київської міської державної адміністрації на користь позивача шкоду, завдану внаслідок падіння дерева на її автомобіль.

Крім того, згідно позовної заяви, належний позивачу автомобіль було припарковано у дворі будинку АДРЕСА_1 . Доказів на підтвердження того, що зазначений автомобіль був припаркований саме на спеціально відведеному для цього майданчику, в матеріалах справи відсутні. Позивач, проявивши розумну обачність, мав обов`язок подбати про збереження свого майна та вжити належних заходів для уникнення його пошкодження, припаркувавши автомобіль чи проконтролювавши особу, яка його припаркувала, на спеціально обладнаному майданчику на допустимій відстані від небезпечних об`єктів, в даному випадку дерев.

Вказував, що оскільки пошкодження автомобіля внаслідок падіння дерева відбулося не з вини Київської міської державної адміністрації, стягнення з останньої коштів на відшкодування моральної шкоди є порушенням вимог цивільного законодавства України.

Зазначав, що позивачем також належним чином не обґрунтовано характер та обсягу страждань і тяжкості життєвих та виробничих змін, спричинених пошкодження автомобіля, як і не надано доказів на підтвердження цих обставин. Саме лише посилання на те, що внаслідок пошкодження автомобіля позивача вона зазнала стресу, душевних страждань та переживань, не може бути підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди. Заявлений позивачем до стягнення розмір моральної шкоди є необґрунтованим, не відповідає характеру та обсягу душевних страждань позивача, переживань та стресу, про які вона зазначає у позовній заяві.

Від позивача ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу, понесені в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Вказувала, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2026 року питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки Департаменту як окремої юридичної особи не вирішувалося. Відтак Департамент не має передбаченого ч. 1 ст. 352 ЦПК України права на апеляційне оскарження зазначеного рішення, а апеляційне провадження за його апеляційною скаргою підлягає закриттю.

Щодо доводу апеляційної скарги про пред`явлення позову до неналежного відповідача, посилалася на вимоги ч. 1 ст. 25 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», п. 5.5 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105, зазначала, що для визначення суб`єкта, відповідального за шкоду, завдану падінням дерева, має значення не лише те, хто здійснює загальне обслуговування житлового будинку чи прибудинкової території, а насамперед те, чи був конкретний об`єкт зеленого господарства, до складу якого належало дерево, переданий відповідному підприємству на баланс та чи було це підприємство визначено його балансоутримувачем. Наявні у матеріалах справи докази не підтверджують передачу на баланс комунальному підприємству зелених насаджень за відповідною адресою, у тому числі дерева, падіння якого спричинило пошкодження автомобіля позивача. Посилання лише на обслуговування будинку та прилеглої території не замінює доказу встановлення балансоутримувача конкретних зелених насаджень.

Вказувала, що суд першої інстанції дослідив наявні у справі докази, встановив відсутність визначеного балансоутримувача спірних зелених насаджень, та, з урахуванням повноважень у сфері організації благоустрою, озеленення та утримання зелених насаджень, дійшов висновку про наявність підстав для покладення відповідальності на відповідача.

Наводила спростування доводів апеляційної скарги в частині відсутності доказів протиправної поведінки відповідача, обов`язку власника утримувати своє майно та нести ризик його випадкового пошкодження, а також недоведеності аварійного стану дерева та неправильне паркування автомобіля.

Щодо доводів відповідача про недостовірність оцінки розміру матеріальної шкоди, звертала увагу, що відповідачем не надано альтернативного розрахунку вартості відновлювального ремонту, інших доказів, які би підтверджували завищення визначеної позивачем вартості ремонту. Доводи апеляційної скарги щодо недостовірності звіту № 2041 не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються на припущеннях та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо розміру завданої матеріальної шкоди.

Спростовуючи доводи відповідача в частині необґрунтованості моральної шкоди, вказувала, що суд першої інстанції не лише не задовольнив дану вимогу в повному обсязі, а й самостійно зменшив присуджену суму до 5000 грн., застосувавши засади розумності, виваженості та справедливості. Вважала дану суму помірною та пропорційною з огляду на розмір встановленої майнової шкоди 73184,43 грн. і такою, що не свідчить про будь-яке порушення судом меж дискреційних повноважень, наданих ст. 23 ЦК України.

Крім того, 28 вересня 2026 року позивачем ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 подано заяву про закриття провадження в справі з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, оскільки оскаржуваним рішенням питання про права, свободи, інтереси та/або обов`язки Департаменту не вирішувалися, що виключає наявність у нього права на апеляційне оскарження відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України та є підставою для закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.

Перевіряючи у Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) наявність права на апеляційне оскарження, апеляційний суд виходить із наступного.

Пунктом 6.9 Положення про Департамент захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 18 травня 2003 року № 6334/6375, зі змінами, передбачено, що Департамент у межах своєї компетенції має право здійснювати представництво (самопредставництво) інтересів Київського міського голови, Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту, їх посадових осіб у судах України на всіх стадіях судового процесу через посадових осіб юридичної служби Департаменту, які без окремого доручення беруть участь у справі з усіма правами, крім відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, що надані законодавством про адміністративне, господарське, цивільне судочинство, Кодексу України з процедур банкрутства, та на стадії примусового виконання рішень судів позивачу, відповідачу, третій особі, учаснику судового провадження, учаснику виконавчого провадження, стягувачу, боржнику, представнику.

Таким чином, апеляційну скаргу подано Департаментом захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у межах його повноважень в порядку самопредставництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в зв`язку з чим клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження відхилено апеляційним судом як необґрунтоване.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником транспортного засобу КІА Sportage д.н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а. с. 46).

Згідно довідки про результати проведення перевірки ОСОБА_3 стосовно виявлення пошкодження транспортного засобу КІА д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок падіння дерева, що мало місце 16 вересня 2024 року за адресою АДРЕСА_1 , наданої ВП Печерського управління поліції ГУНП у м. Києві від 25 вересня 2024 року, під час проведення перевірки було встановлено, що 16 вересня 2024 року було виявлено падіння дерев у дворі будинку за адресою АДРЕСА_1 , що призвело до пошкодження транспортного засобу КІА д.н.з. НОМЕР_1 , викладені факти у зверненні можуть містити цивільно-правові відносини, які до компетенції поліції не відносяться (а. с. 14 - 15).

Згідно звіту № 2041 про визначення вартості матеріального збитку автомобіля КІА Sportage д.н.з. НОМЕР_1 , складеного ФОП ОСОБА_2 27 січня 2025 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля внаслідок пошкодження при падінні дерева, станом на 16 вересня 2024 року (на дату пошкодження) складає 57725,86 грн. Вартість відновлювального ремонту автомобіля без урахування коефіцієнта фізичного зносу становить 73184,43 грн. (а. с. 16 - 28).

Листом Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 25 січня 2025 року на адвокатський запит стосовно надання інформації про балансоутримувача зелених насаджень, що знаходяться між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , повідомлено, що житловий будинок АДРЕСА_2 та прилегла до нього територія перебуває у господарському віданні та на обслуговуванні ЖБК «Радянський медик». Житловий будинок АДРЕСА_1 та прилегла до нього територія перебуває на обслуговуванні КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва». Зазначена послуга надається на умовах перехідного періоду відповідно до п. 3-1 розділу VІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Зелені насадження за адресою АДРЕСА_1 на балансовому обліку підприємства не обліковуються. Балансоутримувач зелених насаджень, які знаходяться за вказаною адресою, не встановлений, паспорта об`єктів благоустрою відсутні (а. с. 50).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) ; 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У частині 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Аналіз змісту наведених норм свідчить про те, що за загальним правилом шкода відшкодовується за наявності складу цивільного правопорушення, елементами якого є: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду (п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Крім того, аналіз наведених норм, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Разом з тим потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Виходячи з визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного судочинства, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачеві.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що дерево, яке впало на автомобіль позивача, знаходилось на землі комунальної власності та не передавалось в управління чи облік жодному балансоутримувачу, тому відповідальним за майнову шкоду, завдану позивачу внаслідок падіння на її автомобіль дерева, є виконавчий орган місцевого самоврядування - Київська міська державна адміністрація.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 частково та стягуючи з відповідача на користь позивача майнову шкоду в розмірі 73184,43 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн., суд першої інстанції виходив із того, що оскільки дерево, гілка якого впала на автомобіль позивача, знаходилось на землі комунальної власності та не передавалось в управління чи на облік жодному балансоутримувачу, то відповідальним за майнову шкоду, завдану позивачці, є виконавчий орган органу місцевого самоврядування - КМДА.

При цьому суд першої інстанції послався на правові висновки Верховного Суду в постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 200/22129/16-ц та від 25 січня 2023 року у справі № 522/2891/20, в яких, покладаючи на Дніпровську міську раду обов`язок по відшкодуванню заподіяної позивачу майнової шкоди, суд першої інстанції врахував, що дерево, з якого впала гілка на належний позивачу автомобіль, розташовано на землі комунальної власності, його власником є територіальна громада міста, дані, що дане дерево відповідно до вимог частини п`ятої статті 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» перебуває на балансовому обліку виконавчого комітету чи будь-якої організації, відсутні, в той час як організація роботи з цього питання проводиться виключно органами місцевого самоврядування.

Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, зроблені в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та є передчасними з огляду на таке.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Згідно зі статтею 175 ЦПК України, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Згідно з частиною першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом наведеної норми цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має враховувати склад осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Таким чином, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15 (провадження № 61-16776св20) зазначено, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. […] Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Отже, належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

У відповідності до ст. 12 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам`ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об`єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об`єктів.

Балансоутримувача, що здійснюватиме утримання і ремонт об`єкта благоустрою, який перебуває у приватній власності, визначає власник такого об`єкта благоустрою.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» підприємство та балансоутримувач забезпечують належне утримання і своєчасний ремонт об`єкта благоустрою власними силами або можуть на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи та організації.

Статтею 25 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель, споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір на утримання та благоустрій прибудинкової території.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв.

Згідно частини 4 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» негайне видалення пошкоджених дерев або кущів (їх частин) може здійснюватися підприємствами, установами, організаціями або громадянами в разі, якщо стан таких пошкоджених зелених насаджень загрожує життю, здоров`ю громадян, а також майну громадян та/або юридичних осіб.

У містах та інших населених пунктах ведеться облік зелених насаджень та складається їх реєстр за видовим складом та віком. Облік зелених насаджень проводиться органами місцевого самоврядування (ч. 5 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

Утримання зелених насаджень у населених пунктах здійснюється у відповідності з Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затвердженими Наказом міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 105 від 10 квітня 2006 року.

Відповідно до п. 2.1. Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України зелені насадження - деревна, чагарникова, квіткова та трав`яна рослинність природного і штучного походження на визначеній території населеного пункту.

Відповідно до п. 5.2. Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України балансоутримувач забезпечує належне утримання та своєчасний ремонт об`єкта благоустрою власними силами або може на конкурсних засадах залучати інші підприємства, установи, організації, використовуючи для цього кошти, передбачені власником об`єкта.

Відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними є на об`єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об`єктів (п. 5.5. Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України).

Розділом 9 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України встановлено, що виробничий процес утримання об`єктів зеленого господарства включає: догляд за деревами і чагарниками, живоплотами, виткими рослинами, квітниками, газонами, садовими доріжками та майданчиками, малими архітектурними формами; захист зелених насаджень від шкідників і хвороб, садіння квітів, створення газонів, видаленням окремих дерев, садіння окремих дерев, видалення аварійних дерев, санітарне очищення території об`єкта благоустрою.

Відповідно до п. 9.1.11.2. Правил санітарне обрізання крони виконують, щоб позбутися старих, хворих, сухих і пошкоджених гілок, а також гілок, спрямованих всередину крони або зближених одна з одною. Обрізанню підлягають також пагони, що відходять від центрального стовбура вгору під гострим кутом, щоб уникнути їхнього обламування.

Санітарне обрізання потрібно проводити щороку протягом вегетаційного періоду.

Пунктом 9.1.11.3 Правил передбачено, що під час проведення щорічних обстежень зелених насаджень потрібно виявляти аварійні дерева.

Згідно з п. 9.1.12. Правил, аварійне дерево - це дерево, яке може становити загрозу для життя і здоров`я пішоходів, транспортних засобів, пошкодити лінії електропередач, будівлі і споруди або перебуває у пошкодженому стані внаслідок снігопадів, вітролому, урагану та інших стихійних природних явищ чи за наявності гнилої серцевини стовбура, значної суховершинності, досягнення вікової межі.

На вулицях і площах населених пунктів у процесі обстеження зелених насаджень виявляють і потенційно аварійні гілки. Це скелетні гілки, які мають видимі ознаки враження шкідниками та хворобами. Їх необхідно видаляти (п. 9.1.13. Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України).

Відповідно до розділу 12 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України з метою контролю за станом міських зелених насаджень здійснюються їх загальні, часткові та позачергові огляди. Загальні огляди проводяться двічі на рік навесні та восени. При загальному огляді обстежують усі елементи об`єктів благоустрою, а при частковому лише окремі елементи. Позачергові огляди проводять після злив, ураганів, сильних вітрів, снігопадів, паводків тощо. Огляд проводять: балансоутримувач об`єкта, власник чи користувач земельної ділянки, а за даними обстежень складають відповідні акти.

Таким чином, відповідальними за збереження зелених насаджень, належний догляд за ними на об`єктах благоустрою державної чи комунальної власності є балансоутримувачі зелених насаджень, уповноважені органами місцевого самоврядування підприємства, які відповідають за утримання та збереження зелених насаджень.

Правилами визначено, що балансоутримувач - спеціально вповноважені на конкурсних засадах державними чи місцевими органами влади підприємства, організації, які відповідають за утримання та збереження зелених насаджень на підпорядкованих територіях зеленого господарства.

Так, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31 січня 2011 року № 121 організацію благоустрою території доручено районним в м. Києві державним адміністраціям відповідного району.

Будинок АДРЕСА_3 та прибудинкова територія цього будинку розташовані у межах Печерського району м. Києва, у якому повноваження у сфері благоустрою, згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31 січня 2011 року № 121, здійснює Печерська районна у м. Києві державної адміністрація.

З матеріалів справи відомо, що згідно з листом Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 21 січня 2025 року № 105-768, балансоутримувач зелених насаджень, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , не встановлений, а житловий будинок АДРЕСА_1 за вказаною адресою перебуває на обслуговуванні КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва».

Згідно з п. п. 2.2.1, 2.2.2 Статуту КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06 січня 2015 року № 6, предметом діяльності комунального підприємства є: утримання житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплений за підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що не належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку; надання послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій та інших житлово-комунальних послуг, виконання функцій балансоутримувача житлового та нежитлового фонду, укладання договорів на надання житлово-комунальних послуг, контроль за виконанням умов договору у встановленому порядку.

У пункті 3.1.4 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, передбачено, що утримання та благоустрій територій підприємств, установ, організацій та присадибних ділянок громадян, прибудинкових територій багатоквартирних та малоповерхових житлових будинків, належних до них будівель і споруд проводиться власником або балансоутримувачем цього будинку, або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачами укладені відповідні договори на утримання та благоустрій прибудинкових територій.

Таким чином з огляду на положення частин першої та другої статті 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», листа Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 21 січня 2025 року № 105-768, п. 3.1.4 Правил благоустрою міста Києва, а також Статуту КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», саме воно, як створене міською радою підприємство, на яке покладено обов`язки з утримання житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплений за підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що не належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку, надання послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій та інших житлово-комунальних послуг, виконання функцій балансоутримувача житлового та нежитлового фонду, укладання договорів на надання житлово-комунальних послуг, контроль за виконанням умов договору у встановленому порядку, - має забезпечувати належне утримання зелених насаджень на прибудинковій територій по АДРЕСА_1 .

За даних обставин, у суду першої інстанції були відсутні підстави враховувати правові висновки Верховного Суду в постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 200/2129/16-ц та від 25 січня 2023 року у справі № 522/2891/20 в зв`язку з їх неподібністю, оскільки у зазначених справах різні фактичні обставини справи, що сформували зміст спірних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/2392/22).

Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 932/163/21).

За таких обставин суду першої інстанції належало відмовити у позові з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача.

Враховуючи, що Київська міська державна адміністрація не є належним відповідачем у даній справі, решта доводів апеляційної скарги, що позивачем не вжито належних заходів для уникнення пошкодження транспортного засобу, про недоведеність позивачем аварійного стану дерева і його падіння саме в зв`язку з можливою трухлявістю, а також в частині незгоди щодо визначеного позивачем розміру моральної шкоди, не впливає на висновки апеляційного суду про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та відмови в позові, оскільки такі доводи підлягають оцінці у разі пред`явлення позову про відшкодування шкоди до належного відповідача.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та з порушенням норм матеріального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено, з позивача на користь Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (м. Київ вул. Турівська 28 код ЄДРПОУ 41819431) підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2906,40 грн. відповідно до ставки судового збору, передбаченої ст. 4 Закону України «Про судовий збір», із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2026 року скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити ОСОБА_1 у позові до Київської міської державної адміністрації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (м. Київ вул. Турівська 28 код ЄДРПОУ 41819431) судовий збір в розмірі 2906,40 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.