Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №757/30512/26-п — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року

м. Київ

апеляційне провадження № 33/824/4491/2026

Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Євграфової Є. П.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі захисника Грищенко Т. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Алексеєнка Олександра Сергійовича, в інтересах ОСОБА_1 ,

на постанову Печерського районного суду міста Києва в складі судді Гречаної С. І.

від 18 серпня 2026 року

у справі № 757/30512/26 Печерського районного суду міста Києва

про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 164 КУпАП

громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

У С Т А Н О В И В :

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 17 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

На дану постанову 26 серпня 2026 року захисник Алексеєнко О. С., в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову про адміністративне правопорушення скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки місцевого суду ґрунтуються на припущеннях та не відповідають фактичним обставинам справи. Захисник наголошує, що матеріали провадження не містять належних і допустимих доказів здійснення ОСОБА_1 систематичної господарської діяльності з метою отримання прибутку, а також самого факту отримання будь-якої грошової винагороди за перевезення. Факт разового підвезення знайомої особи без вилучення доходу не утворює об`єктивної сторони правопорушення. Вказує на суттєві недоліки протоколу про адміністративне правопорушення, який є неконкретизованим, містить посилання на неіснуючу норму матеріального закону та суперечливі відомості про відсутність свідків при наявності відібраних пояснень. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції порушив засади змагальності, самостійно відшукавши та поклавши в основу рішення дані з соціальної мережі TikTok, які не оглядалися поліцейськими та не долучалися до протоколу. Також суд першої інстанції викривив позицію сторони захисту, безпідставно вказавши про нібито визнання факту реєстрації ОСОБА_1 водієм у сервісі «Uklon», тоді як сторона захисту категорично заперечувала даний факт.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник Грищенко Т. О., в інтересах ОСОБА_1 , підтримала подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення захисника, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень статей 245, 251, 252 та 280 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови. При розгляді справи суд зобов`язаний повно та всебічно дослідити, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона притягненню до відповідальності, а також оцінити кожен зібраний доказ з точки зору належності, допустимості та достатності.

Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь. Наведене конституційне положення повністю кореспондує засадам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, зокрема критерію доведеності вини «поза розумним сумнівом», сформульованому в рішенні у справі «Коробов проти України».

Як вбачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 123114 від 27 травня 2026 року, органом поліції ОСОБА_1 поставлено у вину те, що він 27 травня 2026 року о 01 годині 35 хвилин за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, керуючи автомобілем марки Volkswagen Passat, номерний знак НОМЕР_1 , здійснював перевезення пасажирів на платній основі в режимі таксі через інформаційний сервіс без державної реєстрації як суб`єкта господарювання на даний вид діяльності, чим порушив вимоги частини 24 статті 7 Закону України «Про ліцензування» та Закону України «Про автомобільний транспорт», вчинивши правопорушення, передбачене частиною першою статті 164 КУпАП.

Визнаючи ОСОБА_1 винним, суд першої інстанції виходив із доведеності в його діях складу зазначеного правопорушення.

З таким висновком апеляційний суд погодитися не може з огляду на наступне.

Згідно з вимогами статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення обов`язково зазначаються суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, а також конкретні норми спеціального законодавства, які було порушено особою. Протокол є основним первинним процесуальним документом, який визначає зміст і межі висунутого публічного обвинувачення.

Диспозиція частини першої статті 164 КУпАП за своєю правовою конструкцією є бланкетною та містить кілька самостійних, взаємовиключних складів правопорушень, зокрема встановлює відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або за провадження господарської діяльності без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону. Оскільки бланкетна диспозиція прямо відсилає до інших актів матеріального законодавства, обов`язковою умовою правомірності обвинувачення є точне зазначення відповідної норми закону, яка порушена і дію якої порушник порушив.

Оцінюючи фабулу складеного інспектором поліції протоколу, апеляційний суд звертає увагу, що вона сформульована на підставі правової невизначеності та посилань на норми, які відсутні у системі чинного законодавства. Так, закон під назвою «Про ліцензування» в правовій системі України взагалі не існує, оскільки правовідносини регулюються Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності». Крім того, стаття 7 названого Закону регулює види діяльності, що ліцензуються, пунктами у частині першій статті, а отже посилання на неіснуючу «частину 24» є недопустимим. Так само загальне посилання на порушення Закону України «Про автомобільний транспорт» без зазначення будь-якої конкретної статті чи її структурної частини позбавляє викладену фабулу конкретизації та порушує право особи знати, в чому саме вона обвинувачується.

Суд першої інстанції залишив поза увагою, що судові органи позбавлені права самостійно змінювати зміст обвинувачення, домислювати за орган поліції дійсні норми матеріального права чи усувати недоліки протоколу під час судового розгляду. Європейський суд з прав людини у справі «Малофєєва проти росії» наголосив, що у випадках, коли викладена у протоколі фабула не відображає істотних ознак складу правопорушення або містить некоректне юридичне обвинувачення, суд не наділений повноваженнями самостійно виправляти помилки органу обвинувачення, оскільки перебирання на себе таких функцій прямо нівелює принцип неупередженості суду та гарантоване право особи на захист.

Більше того, фабула протоколу ВАД № 123114 від 27 травня 2026 року, є суперечливою, оскільки в ній поєднано твердження про відсутність державної реєстрації особи як суб`єкта господарювання та порушення спеціальних ліцензійних вимог. Суд першої інстанції помилково погодився з такою кваліфікацією, не врахувавши розмежування підстав відповідальності та правової природи пасажирських перевезень на таксі.

Відповідно до пункту 24 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», положень статті 9 Закону України «Про автомобільний транспорт» та Ліцензійних умов, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1001, діяльність із внутрішніх перевезень пасажирів на таксі віднесена до видів діяльності, що підлягають обов`язковому ліцензуванню. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензія є правом на провадження виду господарської діяльності.

Наявність у фізичної особи статусу зареєстрованого суб`єкта підприємництва є лише загальною статусною передумовою для звернення за отриманням ліцензії, однак сама по собі реєстрація особи як фізичної особи - підприємця не надає особі права виконувати пасажирські перевезення в режимі таксі без одержання відповідної ліцензії. Спеціальною та визначальною умовою допуску до даного ринку послуг законом визначено саме наявність діючої ліцензії, а не статус суб`єкта господарювання як такий.

За таких умов поставлення у вину водієві провадження діяльності без реєстрації суб`єктом підприємництва є взаємовиключним із посиланням на порушення ліцензійного законодавства. Якщо діяльність підлягає обов`язковому ліцензуванню, вона в будь-якому випадку не могла законно здійснюватися виключно на підставі статусу підприємця. Водночас здійснення фізичною особою разової поїздки без статусу підприємця та без ліцензії не може автоматично трактуватися як правопорушення за частиною першою статті 164 КУпАП у виді діяльності без державної реєстрації без доведення обов`язкових кваліфікуючих ознак підприємництва.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» № 4196-IX, визначено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Аналогічна правова позиція міститься і в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 3, згідно з якою обов`язковою ознакою підприємницької діяльності фізичної особи є її систематичний характер, тобто вчинення відповідних дій не менше ніж три рази протягом одного календарного року з єдиним прямим умислом на постійне вилучення доходу.

Таким чином, обов`язковою складовою об`єктивної сторони адміністративного правопорушення за частиною першою статті 164 КУпАП в частині відсутності реєстрації підприємцем є належне доведення факту систематичності надання платних послуг. Поодинокий випадок підвезення пасажира без встановлення повторюваності та сталої спрямованості на систематичне отримання прибутку не утворює об`єктивної сторони правопорушення.

Матеріали справи не містять жодних доказів систематичного надання ОСОБА_1 послуг із перевезення громадян за плату, а свідчать лише про факт зупинки транспортного засобу працівниками поліції під час комендантської години.

Твердження працівників поліції у протоколі про те, що перевезення виконувалося в режимі таксі через інформаційний сервіс «Uklon», повністю спростовані наявним у справі офіційним повідомленням зазначеного сервісу, в якому зазначено, що стосовно будь-яких поїздок або замовлень за участю автомобіля марки Volkswagen Passat, номерний знак НОМЕР_1 , у ніч з 26 на 27 травня 2026 року будь-яка інформація в системі відсутня. Жодних договорів між ОСОБА_1 та вказаним агрегатором чи підтвердження реєстрації його облікового запису орган поліції суду не надав.

Письмові пояснення свідка ОСОБА_2 щодо платного характеру поїздки та сплати 937 гривень також не можуть вважатися беззаперечним і достатнім доказом, оскільки не підтверджені жодним первинним розрахунковим або банківським документом, фіскальним чеком або випискою за картковими рахунками. До суду зазначений свідок не викликалася і не допитувалася, при цьому в самому протоколі серії ВАД № 123114 у графі щодо наявності свідків посадовою особою поліції особисто вказано запис про те, що свідки відсутні.

Факт передачі чи перерахунку грошових коштів пасажиром водієві не підтверджено і змістом пояснень поліцейського ОСОБА_3 , що був допитаний районним судом.

Також, як слідує з тексту постанови, висновок про систематичний характер діяльності ОСОБА_1 ґрунтується між іншим на даних із соціальної мережі TikTok з посиланням на належність профіль ОСОБА_1 . Разом з тим, зазначені матеріали до протоколу поліцією не додавалися, огляд електронних ресурсів правоохоронцями не здійснювався, а відтак збирання доказів на користь звинувачення суперечить гарантіям справедливого та неупередженого судового розгляду.

З огляду на викладене, факт здійснення ОСОБА_1 систематичної господарської діяльності як суб`єктом підприємництва, платний характер перевезення та подія самого правопорушення не підтверджені сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів. Наявні суперечності не можуть бути усунені, а недоліки оформлення протоколу виключають можливість його використання для висновку про винуватості особи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відтак постанова суду першої інстанції про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 164 КУпАП підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 294 КУпАП апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу захисника Алексеєнка Олександра Сергійовича, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 17 000 грн скасувати.

Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 164 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. П. Євграфова