Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №761/42816/24 — Київський апеляційний суд

справа № 761/42816/24 головуючий у суді І інстанції Кондратенко О.О.

провадження № 22-ц/824/8224/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Кучерявим Дмитром Владиславовичем на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

у листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди, у якому просив:

- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на свою (ОСОБА_1.) користь грошові кошти у розмірі 2 005, 57 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 17 жовтня 2024 року складає 82 691, 13 грн (упущена вигода);

- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на свою ( ОСОБА_1 ) користь маральну шкоду у розмірі 50 000, 00 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17 лютого 2015 року між ним та ПАТ ?Дельта Банк?, було укладено договір банківського вкладу №027-29051-170215, предметом якого є прийняття на вкладний (депозитний) рахунок грошових коштів в сумі 6 000 доларів США на строк до 16 серпня 2015 року.

Відповідно до платіжного доручення від 17 лютого 2015 року кошти в сумі 6 000 доларів США надійшли на рахунок позивача шляхом перерахування з банківського рахунку ОСОБА_2 відкритого в ПАТ ?Дельта Банк?.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк".

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В.

На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 11 червня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" починає виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився до 03 березня 2015 року включно та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Виплати коштів будуть здійснюватися через установи чотирьох банків.

Відповідно до протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ ?Дельта Банк? призначеної наказом від 29 травня 2015 року №408 та наказу від 16 вересня 2015 року №813, застосовано наслідки нікчемності догорів банківського вкладу (депозиту) згідно з додатком та, зокрема, договір банківського вкладу (депозиту) від 17 лютого 2015 року №027-29051-170215.

Листом від 23 вересня 2015 року №8821/2952 позивача повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 17 лютого 2015 року №027-29051-170215.

ПАТ ?Дельта Банк? листом №05-3105975 від 10 листопада 2015 року повідомило його ( ОСОБА_1 ) про невключення інформації по договору банківського вкладу (депозиту) №027-29051-170215 від 17 лютого 2015 року до переліку вкладників АТ ?Дельта Банк?, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Не отримавши гарантованого відшкодування за вкладом в межах гарантованої суми, він був змушений звернутися до суду з метою відновлення своїх порушених прав, що тривало з 2015 року по 2024 рік.

Після чого, відомості про ОСОБА_1 було подано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як вкладника. 17 жовтня 2024 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб перерахував на рахунок ОСОБА_1 161 606, 08 грн. по курсу 26, 93 грн. за 1 долар США, хоча, станом на день виплати вкладу, офіційний курс за 1 долар США складав - 41, 2256 грн. А тому, різниця між вкладом та проведеною виплатою відшкодування складає 2 079, 96 доларів США, що становить в гривневому еквіваленті - 85 747, 60 грн. Однак, якби ОСОБА_1 , отримав гарантовану суму вкладу ще 08 жовтня 2015 року, то міг би придбати іноземну валюту у розмірі 6 000, 00 доларів США. Оскільки, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було допущено порушення його прав в частині своєчасної виплати гарантованої суми, а тому, відповідно до ст.1173 ЦК України, з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 матеріальна шкода у вигляді втрати грошових коштів у розмірі 2 079, 96 доларів США.

Крім того, позивач зазначає, що якби його право не було порушено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, то він міг би укласти з іншою банківською установою договір про вклад (депозит) та отримати дохід в період часу з 08 жовтня 2015 року по 07 жовтня 2024 року у розмірі 2 005, 82 доларів США. А тому, відповідно до ст.22 ЦК України, на користь позивача підлягає стягненню зазначена сума з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

З урахуванням вищезазначеного, відповідно до ст.23 ЦК України, позивач вважає за доцільне просити суд, стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на свою користь моральну шкоду у розмірі 50 000, 00 грн.

У січні 2025 року від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позов у якому зазначено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб категорично заперечує проти задоволення позову у повному обсязі, вважає, що викладені у позові вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Свої заперечення обґрунтовує тим, що аналіз функцій фонду викладених у ст.ст.4, 37 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб?, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку він ухвалює обов`язкові для банків рішення, а з іншого здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку.

Зміст норм статті 3 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб?, щодо правового статусу Фонду не дає підстав для віднесення його до державних органів у розуміння ст.1173 ЦК України, незважаючи на те, що повноваження Фонду мають публічно-правовий характер.

Крім того, позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення для стягнення шкоди в порядку ст.1173 ЦК України, тобто, трьох ключових умов: неправомірності дій, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Що стосується виплати позивачу суми вкладу та нарахованих процентів, то їх обрахування та виплата були проведені у відповідності до ст.ст.26, 27 Закону України Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб?, в іноземній валюті у розмірі 6 000, 00 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 161 606, 08 грн, а тому, вимоги в частині стягнення курсової різниці та упущеної вигоди є безпідставними та необґрунтованими.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Проте, як підтверджується спеціальними нормами законодавства щодо статусу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядку відшкодування коштів за вкладами, Фонд гарантування фізичних осіб не є суб`єктом відповідальності в розумінні положень ст.1173 ЦК України, та більш того, як підтверджується фактичними обставинами справи, у діях Фонду, пов`язаних з реалізацією повноважень щодо відшкодування гарантованої суми за вкладами, осіб відсутні усі елементи складу цивільного правопорушення у їх сукупності.

У січні 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив у якій доповнено правомірність підстав для обґрунтування заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду, 16 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» представником ОСОБА_1 - адвокатом Кучерявим Д.В. подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив:

- скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2025 року у справі №761/42816/24 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди та прийняти нове судове рішення, яким позов задовільнити повністю;

- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 85 747,60 грн;

- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2 005,57 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 17 жовтня 2024 року становить 82 691,13 грн;

- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.

Так, представник апелянта зазначив, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи по суті та обґрунтовуючи постановлене рішення мав врахувати норму ст. 1172 ЦК України, на яку посилався позивач та яку суд не застосував, без зазначення відповідних мотивів, як того вимагає положення ст. 265 ЦПК України.

Суд першої інстанції міг застосувати зазнечені норми з метою захисту та відновлення порушених прав ОСОБА_1 - зобов`язати відповідача відшкодувати шкоду, що завдана незаконними діями Уповноваженої особи Відповідача.

Таким чином, представник апелянта вважає, що оцінюючи аргументи позивача належним чином суд мав би встановити доведеність вимог позивача щодо неодержання доходів (упущеної вигоди), саме внаслідок незаконних дій уповноваженої особи відповідача. Адже такі незаконні дії були визнанні адміністративним судом і вони призвели до тривалого (9 років) неотримання позивачем свого вкладу. Таке безпідставне та несвоєчасне повернення вкладу призвело й до того, що отримавши нарешті власні гроші, які були вкладені у валюті, позивач не отримав їх у такому самому розмірі, як при внесенні коштів до фінансової установи. Фактично вклад позивача знецінився майже вдвічі.

Крім того, позивачу не зрозуміло чому додані ним до позову роздруківки українського індексу ставок за депозитами фізичних осіб на 2015-2023 року не є належними та допустимими доказами, які свідчать про намір ОСОБА_1 на укладення депозитного договору, враховуючи що спірні кошти знаходилися саме на депозиті у фінансовій установі.

Знову ж таки, в оскаржуваному рішенні суду обґрунтування такого висновку щодо неналежності та недопустимості поданих доказів - відсутнє.

Також варто зазначити, що позивач навів детальну аргументацію отримання ним моральної шкоди. Проте, суд першої інтсанції ніяк не мотивуючи відхилення відповідних аргументів позивача, процитувавши стандартні формулювання щодо моральної шкоди, дійшов до висновку про недоведеність нанесення відповідної шкоди.

Позивач звертає увагу суду на те, що ним було правомірно та на законних підставах укладено Договір банківського вкладу (депозиту) від 17.02.2015 №027-29051-170215, а тому мав законні надії на те, що отримає дохід від вказаного вкладу (депозиту), відповідно до умов цього Договору. Однак, замість прибутку, позивач отримав відмову у гарантованому відшкодуванні коштів та судовий захист свого порушеного права.

Позивач з метою відновлення свого порушеного права, що має свій вияв в гарантованому відшкодуванні за вкладом в межах гарантованої суми при ліквідації банку, здійснював судовий захист протягом 9 (дев`яти) років - з 2015 по 2024 роки, через прийняття уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб незаконного рішення про включення Договору банківського вкладу (депозиту) від 17.02.2015 №027-29051-170215, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», до нікчемних.

Судовий розгляд справи № 826/26631/15 був неоднозначним, оскільки спочатку (на першому колі) розгляду позовної заяви суди перших двох інстанцій задовольнили вимоги Позивача, однак, суд касаційної інстанції повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції; на новому розгляді вже суд першої інстанції та апеляційної інстанції - відмовляли у задоволенні позовних вимог, однак, нарешті 30 квітня 2024 року Верховний Суд задовольнив позов ОСОБА_1 .

Розгляд справи № 826/26631/15 спричинив понесення позивачем додаткових витрат, що знову ж таки негативно відобразилося на його психологічному здоров`ї та викликало сильні душевні страждання.

Протиправність поведінки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладу фізичних осіб підтверджується Постановою Верховного Суду від 30 квітня 2024 року у справі № 826/26631/15.

Протягом 2015 - 2024 років Позивач був позбавлений можливості як в отриманні власних грошових коштів, так і користуванні ними, чим отримав, крім матеріальної шкоди, сильні душевні страждання, психологічне напруження та розчарування.

Одним із факторів настання у позивача сильних душевних страждань та психологічного напруження, стало те, що у випадку, якщо Верховний Суд прийшов би до неправильного висновку, то позивач взагалі був би позбавлений можливості коли-небудь отримати власні грошові кошти, які були важко зароблені та внесені до ПАТ "Дельта Банк" з метою отримання пасивного доходу на ці кошти.

Відтак, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від25 вересня 2025 року у справі №761/42816/24 є необґрунтованим та незаконним, оскільки під час ухвалення такого рішення суд безпідставно та невмотивовано відхилив аргументи позивача, не застосував норму права, на яку посилався позивач, чим порушив відповідні норми процесуального права, про які зазначалося вище.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 травня 2026 року було поновлено строк на апеляційне провадження та було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Кучерявим Дмитром Владиславовичем на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди та надано строк на подачу відзиву.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 липня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується Звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду. Заяв або клопотань про неможливість прибути у судове засідання, відкладення розгляду справи, розгляд справи за їх відсутності або ж про проведення судового засідання у режимі відеоконференції до суду не надходило.

Колегія суддів звертає увагу, що виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов`язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

Зважаючи на вищезазначене та положення ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, апеляційний суд визнав повідомлення учасників справи належним, а неявку представника відповідача такою, що не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши думку представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ ?Дельта Банк?, було укладено договір банківського вкладу №027-29051-170215, предметом якого є прийняття на вкладний (депозитний) рахунок грошових коштів в сумі 6 000 доларів США на строк до 16 серпня 2015 року.

Відповідно до платіжного доручення від 17 лютого 2015 року кошти в сумі 6 000 доларів США надійшли на рахунок позивача шляхом перерахування з банківського рахунку ОСОБА_2 відкритого в ПАТ ?Дельта Банк?.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк".

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В.

На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 11 червня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" починає виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився до 03 березня 2015 року включно та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Виплати коштів будуть здійснюватися через установи чотирьох банків.

Відповідно до протоколу засіданні Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ ?Дельта Банк? призначеної наказом від 29 травня 2015 року №408 та наказу від 16 вересня 2015 року №813, застосовано наслідки нікчемності догорів банківського вкладу (депозиту) згідно з додатком та, зокрема, договір банківського вкладу (депозиту) від 17 лютого 2015 року №027-29051-170215.

Листом від 23 вересня 2015 року №8821/2952 ОСОБА_1 повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 17 лютого 2015 року №027-29051-170215.

ПАТ ?Дельта Банк? листом №05-3105975 від 10 листопада 2015 року повідомило ОСОБА_1 про невключення інформації по договору банківського вкладу (депозиту) №027-29051-170215 від 17 лютого 2015 року до переліку вкладників АТ ?Дельта Банк?, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 до Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов?язання вчинити дії, задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ ?Дельта Банк? Кадрова В.В. від 16 вересня 2015 року №813 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 17 лютого 2015 року №027-29051-170215 укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ ?Дельта Банк?; зобов`язано Уповноважену особу фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ ?Дельта Банк? Кадрова В.В. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника ПАТ ?Дельта Банк?, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського вкладу (депозиту) від 17 лютого 2015 року №027-29051-170215. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року, залишено без змін. Постановою Верховного суду від 10 квітня 2019 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 до Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов?язання вчинити дії, залишено без задоволення, яке постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 30 квітня 2024 року рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року скасовано. Позов ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов?язання вчинити дії, задоволено, постановлено: зобов`язати Уповноважену особу фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ ?Дельта Банк? Кадрова В.В. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за договором банківського вкладу (депозиту) №027-29051-170215 від 17 лютого 2015 року ?Найкращий від Миколая? у доларах США за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

17 жовтня 2024 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб перерахував на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 161 606, 08 грн, по курсу НБУ, що існував станом на 02 березня 2015 року.

Звертаючись до суду з вищезазначеним позовом ОСОБА_1 зазначив, що внаслідок неотримання 08 жовтня 2015 року коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, він втратив 2 079, 96 доларів США, що складається з різниці між вкладом та виплатою відшкодування. А тому, відповідно до ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, зазначена різниця повинна бути стягнута на його користь з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Крім того, просив суд, стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на його користь 2 005, 82 доларів США, у відшкодування збитків, відповідно до ст.22 ЦК України та 50 000, 00 грн у відшкодування моральної шкоди, відповідно до ст.ст. 23, 1167 ЦК України.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є органом державної влади, а тому, посилання позивача на ст.1173 ЦК України, як на підставу для відшкодування матеріальної шкоди у вигляді втрати грошових коштів у розмірі 2 079, 96 доларів США є безпідставними.

При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 зазначав, що отримавши своєчасно (08 жовтня 2015 року) суму вкладу у розмірі 6 000, 00 доларів США, він мав би можливість реально одержати дохід, шляхом укладення з іншою банківською установою договору про вклад (депозит). На думку позивача, недоотримані ним доходи складають 2 005, 82 доларів США.

Однак, під час розгляду справи, стороною позивача суду не було доведено неодержання доходів (упущеної вигоди), саме внаслідок дій відповідача.

Суд виснував, що у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Додані стороною позивача роздруківки українського індексу ставок за депозитами фізичних осіб на 2015-2023 року суд вважав неналежними та недопустимими доказами, які не свідчать про намір ОСОБА_1 на укладення будь-якого депозитного договору.

Поряд з цим, позивачем зазначено, що внаслідок незаконних дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, йому було спричинено моральну шкоду, так як, він був позбавлений можливості протягом 2015 - 2024 років в отриманні власних коштів, а також і користуванні ними, що спричинило йому сильні душевні страждання, психологічне напруження та розчарування. Тривалість та значність затрат для відновлення душевного спокою та звичайного життєвого становища, а також вимоги розумності та справедливості, позивач вважає, що розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду становить 50 000, 00 грн.

Відтак, суд першої інстанції оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині також не підлягають задоволенню, так як, під час розгляду справи судом не було встановлено, що саме внаслідок неправомірних дій відповідача, мало місце несвоєчаснеотримання позивачем гарантованої суми за вкладом.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступних висновків.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди, у вигляді неповної виплати грошових коштів у розмірі вкладу

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування за вкладами встановлені Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

За змістом ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 26, ч. 1, 2, 4 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VIФонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).

У статті 27 Закону № 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України».

Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.

У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду в сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функціїз організації виплати цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Частиною 5 вказаної статті передбачено, що відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на кінець дня, що передує дню початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до статті 36 цього Закону.

Так, у постанові Верховного Суду у справі №280/6460/19 від 30 січня 2023 року зазначено, що застосовуючи частину п`яту статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у поєднанні з пунктами 2, 9 Положення від 12.11.2003 № 496, слід виходити з того, що зазначена норма Закону перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту пов`язує з курсом гривні, що установлений Національним банком України на конкретний день (у який розпочинається процедура виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації). Закон не містить обов`язку здійснити фактичний перерахунок вкладів саме в цей день, і не пов`язує здійснення такого перерахунку з конкретним моментом у часі (годиною, хвилиною) саме цього дня чи з курсом гривні, що діє саме в конкретний момент у часі (годину, хвилину) такого дня. Тому перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений Національним банком України в той робочий день, на який припав початок процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації.

Так, у справі, що є предметом апеляційного перегляду загальновідомими обставинами, що не підлягають доказуванню є те, що постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 віднесено ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 березня 2015 року № 51 запроваджено з 03 березня 2015 року тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк".

Зазначені обставини вказують, що Фонд при виплаті позивачу вкладу мав керуватись курсом станом на 02 березня 2015 року.

Згідно офіційної інформації розміщеної на сайті Національного Банку України станом на 02 березня 2015 року курс складав 26,85 гривні за долар США, отже відшкодуванню підлягало 161 606,08 грн (6017,03 дол США з урахуванням відсотків х 26.858114 грн), що і було відшкодовано Фондом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що Фонд при виплаті позивачу грошових коштів за його вкладом належним чином дотримався законодавчих вимог виплативши вкладнику кошти у гривневому еквіваленті по курсу станом на день, що передує дню початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації «АТ «Дельта Банк», у відповідності до вимог статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відтак, завдання позивачу шкоди, у зв`язку з недостатньою виплатою депозитного вкладу позивачу є не підтвердженими, а тому доводи про завдання матеріальної шкоди останньому є безпідставними.

Окрім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до статті 3 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб?, Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку, а тому він не несе відповідальності за те, що діяв при виплаті банківського вкладу у відповідності до ст. 26 даного Закону.

Щодо відшкодування упущеної вигоди

Згідно зі змістом частини першої-четвертої статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша, друга статті 614 ЦК України).

Великою Палатою Верховного Суду у змісті постанови від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено наступний висновок: "Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною самев силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання".

"Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток".

У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) Великою Палатою Верховного Суду наголошено, що: "збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача".

Водночас у постанові від 30 липня 2020 року в справі № 704/962/17 (провадження № 61-47536св18) Верховним Судом зроблено висновок щодо застосування статей 22, 614, 623 ЦК України та вказано, що: "презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за умови встановлення конкретної особи, яка завдала збитків, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини".

Аналізуючи доводи сторони апелянта у даній частині позову колегія суддів дійшла висновку, що вірним є висновок суду першої інстанції про те, що стороною позивача не було доведено належними та достатніми доказами неодержання реальних доходів лише внаслідок неправомірних дій відповідача.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у справі №761/31569/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних витрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону та не підлягають задоволенню.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.10.2021 у справі № 160/10300/19, від 01.06.2022 у справі № 280/1043/20, від 04.05.2022 у справі № 600/794/20, від 08.09.2022 у справі № 761/8558/17, від 17.01.2023 у справах № 640/12756/20 та № 160/1554/20, від 30.01.2023 у справі № 280/6460/19, від 09.06.2023 у справі № 640/6403/21.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги в даній частині є необгрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки не доводіть, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо відмови у задоволенні даної позовної вимоги.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Тлумачення змісту статті 23 ЦК України свідчить, що остання є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання "особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав".

Відтак, можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22).

Як зауважено Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду у змісті постанови від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18), за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи, на що наголошено Верховним Судом, зокрема, у змісті постанови від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквівалента. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З доводів позивача встановлено, що останній звертаючись до суду з позовною вимогою про стягнення моральної шкоди обгрунтовує її тим, що він з метою відновлення свого порушеного права, що має свій вияв в гарантованому відшкодуванні за вкладом в межах гарантованої суми при ліквідації банку, здійснював судовий захист протягом 9 (дев`яти) років - з 2015 по 2024 роки, через прийняття уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб незаконного рішення про включення Договору банківського вкладу (депозиту) від 17 лютого 2015 №027-29051-170215, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», до нікчемних.

Позивач вказує, що судовий розгляд справи № 826/26631/15 був неоднозначним, оскільки спочатку (на першому колі) розгляду позовної заяви суди перших двох інстанцій задовольнили вимоги позивача, однак, суд касаційної інстанції повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції; на новому розгляді вже суд першої інстанції та апеляційної інстанції - відмовляли у задоволенні позовних вимог, однак, нарешті 30 квітня 2024 року Верховний Суд задовольнив позов ОСОБА_1 . Саме, розгляд справи № 826/26631/15 спричинив понесення позивачем додаткових витрат, що знову ж таки негативно відобразилося на його психологічному здоров`ї та викликало сильні душевні страждання.

Таким чином, на думку позивача протиправність поведінки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладу фізичних осіб підтверджується постановою Верховного Суду від 30 квітня 2024 року у справі № 826/26631/15 і полягає у тому, що протягом 2015 - 2024 років позивач був позбавлений можливості як в отриманні власних грошових коштів, так і користуванні ними, чим отримав, крім матеріальної шкоди, сильні душевні страждання, психологічне напруження та розчарування.

Проаналізувавши підстави позову у цій частині та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вбачає, що вони зводяться до обставин справи, які були предметом розгляду адміністративного суду за позовною заявою позивача до Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов?язання вчинити дії.

Так, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним щодо спірних правовідносин.

Спір щодо права фізичної особи на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі, що не перевищує 200 000 гривень, є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Відповідні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц та від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18.

У справі, що переглядається, позивачпросить стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб моральну шкоду, яку завдану позивачу у зв`язку з необхідністю відновлення свого порушеного права, щодо отриманнягарантованого відшкодування за вкладом в межах гарантованої суми.

Відтак, такий спір пов`язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування,а тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства (постанова Верховного Суду у спрвві № 725/5833/16-ц від 23 жовтня 2019 року).

Відповідні висновки узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, та висновками об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 5 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17.

Оскільки позовні вимоги про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб моральної шкоди стосуються безпосередньо правомірності дій Фонду, що мають розглядаються за правилами адміністративного судочинства,колегія суддів вважає, що провадження у цій справі у частині стягнення моральної шкоди підлягає закриттю.

Так, частина 2 ст. 377 ЦПКУкраїни передбачає, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

У відповідності до вимог частини першої статі 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки в даній частині провадження у справі підлягає закритю, на підставі п. 1 ст. 255 ЦПК України.

Відтак, доводи апеляційної скарги в частині оскарження відмови у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди в певній мірі знайшли своє підтвердження, оскільки колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково надав оцінку таким доводам по суті не встановивши те, що дане питання має розглядатись у іншому судочинстві.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

В іншій частині доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права і не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянта.

За встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, у вигляді недоотриманої різниці гарантованої виплати та упущеної вигоди, слід залишити без змін.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Керуючись ст. ст. 375, 376, 377, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Кучерявим Дмитром Владиславовичем - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди - скасувати та ухвалити нове, яким провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування моральної шкоди - закрити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди та упущеної вигоди - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова