Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №757/39663/24-ц — Київський апеляційний суд

справа № 757/39663/24-ц головуючий у суді І інстанції Головко Ю.Г.

провадження № 22-ц/824/6904/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Палій Альоною Віталіївною на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

у вересні 2024 року до Печерського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 19вересня 2023 року та 19грудня 2023 року звернувся до СТО «Ангар» за адресою: АДРЕСА_1 для ремонту автомобіля Audi A4, реєстраційний номер: НОМЕР_1 . 19 вересня 2023 року власник СТО «Ангар» ФОП ОСОБА_3 надала рахунок на оплату послуг та купівлю запчастин для ремонту автомобіля на загальну суму 46 750 грн 00 коп. Зазначені кошти були сплачені позивачем в повному обсязі. В подальшому ФОП ОСОБА_4 припинила підприємницьку діяльність і власником СТО «Ангар» став ФОП ОСОБА_2 19 грудня 2023 року ФОП ОСОБА_2 надав ще один рахунок на оплату послуг та на закупівлю запчастин для ремонту автомобіля на загальну суму - 34 400 грн 00 коп, яка також була сплачена позивачем. Відповідно до зазначених рахунків не були надані послуги, тобто не був відремонтований автомобіль та не куплені запчастини до автомобіля.

12 листопада 2024 року Печерським районним судом був зареєстрований відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначив, що на наданих позивачем документах відсутня будь-яка інформація, або позначення того, що саме позивач є покупцем товарів у відповідача. Підписи позивача та відповідача на цих документах відсутні. Крім того, у рахунку на оплату № 529 від 19 вересня 2023 року на суму 46 750 грн в якості постачальника зазначений не позивач, а взагалі інша особа.

30 жовтня 2024 року позивач ОСОБА_1 через представницю - адвокатку Палій Альону Віталіївну подав відповідь на відзив де зазначив, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі, та просив відмовити відповідачу у стягненні судових витрат.

18 грудня 2024 року представник ФОП ОСОБА_2 - адвокат Русаков Сергій Олександрович подав заперечення на відповідь на відзив де просить відмовити у повному обсязі у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди та сягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 всі судові витрати по справі.

26 серпня 2025 року у судовому засіданні представник позивача, просила задовольнити позов з мотивів викладених у позовній заяві. Також зазначила, що 31 липня 2024 року за вих. №31/07 представник позивача - звернулась із вимогою до ФОП ОСОБА_2 для добровільного, мирового вирішення питання, яка залишилася без реагування. Пояснила, що у Дніпровському УП ГУНП у місті Києві відкрито кримінальне провадження № 12024105040000840 щодо СТО «Ангар» за ознак кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.190 КК України. У зазначену кримінальному провадженні власником СТО «Ангар» є ОСОБА_2 який надав свої пояснення в якому підтвердив, що між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були договірні відносити щодо придбання товарів та надання послуг. Крім того, підтвердив, що він отримав від відповідача грошові кошти готівкою в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 26 серпня 2025 року заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову. Надав пояснення згідно заперечень на відповідь на відзив, що у вересні 2023 року позивач звернувся до відповідача для ремонту автомобіля Audi A4 у зв`язку із проблемами з двигуном. Після цього була проведена діагностика автомобіля та оголошена позивачу орієнтовна вартість послуг та запчастин за ремонт.

Позивач залишив свій автомобіль на території СТО «Ангар» після чого автомобіль був відремонтований, а саме надані такі послуги: 1) заміна прокладки головки блоку;2) притирка клапанів;3) зняття/установка турбіни; 4) заміна заглушки блоку циліндра; 5) чистка клапана ЕГР; 6) заміна паливного фільтру; 7) розбірка/збірка головки ДВС; 8) мийка головки; 9) зняття/встановлення піддону; 10) ремонт турбіни; 11) ремонт головки; 12) діагностика форсунків.

Для проведення цих робіт відповідач придбав запчастини, що підтверджується видатковими накладними, які додані до заперечень.

19 вересня 2023 року позивач приїхав на СТО «Ангар» забирати свій автомобіль. Після його огляду, він впевнився у його справності, будь-яких претензій з приводу недоліків проведеного ремонту не заявляв.

Після цього позивачу був наданий рахунок на оплату № 529 від 19 вересня 2023 року на загальну суму 46 750 грн. Позивач здійснив оплату вказаного рахунку готівкою.

В кінці вересня позивач знову приїхав у СТО «Ангар» та повідомив, що ремонт автомобіля його повністю влаштовує, однак в нього з`явилась інша проблема пов`язана із підтіканням мастила.

Відповідач провів діагностику автомобіля та повідомив про необхідність заміни трубки, яку необхідно замовити, що займе деякий час. Позивач погодився на вказану пропозицію. Приблизно через три дні трубка була отримана відповідачем але позивач повідомив, що послуг по ремонту автомобіля у цій частині більше не потребує, оскільки вже сам здійснив заміну трубки на іншому СТО.

На початку грудня 2023 року позивач знову приїхав у СТО «Ангар» та повідомив про наявність іншої проблеми зі щепленням та просив зайнятись ремонтом його автомобіля.

Після проведення діагностики автомобіля позивачу було оголошено орієнтовну вартість послуг та запчастин за ремонт.

Позивач залишив свій автомобіль на території СТО «Ангар» після чого автомобіль був відремонтований, а саме були виконані наступні роботи:1) заміна щеплення; 2) заміна теплообмінника;3) заміна нижньої подушки двигуна; 4) заміна зовнішнього шруза; 5) заміна ременя генератора; 6) заміна свічок накалу.

Для проведення цих робіт відповідач придбав запчастини, що підтверджується видатковими накладними, які додані до заперечень.

19 грудня 2023 року позивач приїхав на СТО «Ангар» забирати свій автомобіль. Після його огляду, він впевнився у його справності, будь-яких претензій з приводу недоліків проведеного ремонту не заявляв.

Після цього позивачу був наданий рахунок на оплату № 741 від 19 грудня 2023 року на загальну суму 34 400 грн. Позивач здійснив оплату вказаного рахунку готівкою.

Приблизно через 2 дні позивач знову завітав до СТО «Ангар» та повідомив, що ремонт щеплення його повністю влаштовує, однак в нього наявна інша проблема, а саме сторонні звуки під днищем автомобіля. У цей день працівники СТО «Ангар» усунули вказану проблему та позивач виїхав із СТО «Ангар» задоволений результатом роботи.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, 12 січня 2026 року ОСОБА_1 через представницю - адвокатку Палій Альону Віталіївну через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій не погоджується з рішенням та вважає його прийнятим з порушенням вимог ст.376 ЦПК України, а тому просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини справи, що мають суттєве значення для справи, оскільки не надав жодного правового висновку доказам поданих позивачем.

Апелянт вказує, що в матеріалах справи наявні докази, що відповідач отримав грошові кошти за ремонт транспортного засобу та придбання запчастин, але після отримання грошових коштів не здійснив закупівлю запчастин, не здійснив їх заміну та не здійснив ремонт автомобіля Audi А4, реєстраційний номер: НОМЕР_1 .

Крім цього, апелянт стверджує, що видаткові накладні не підтверджують факт надання послуг, тобто ремонту автомобіля, і до того ж відповідач не надав до матеріалів справи докази, такі як акт виконаних робіт, який би підтвердив надання послуг або виконання робіт, а суд першої інстанції не звернув на це увагу та не в повному обсязі з`ясував фактичні обставити справи.

Крім, того апелянт зазначає, що у судовому засіданні 26 серпня 2025 року свідок ОСОБА_5 , який є найманим працівником СТО «Ангар» надав пояснення (відповіді) на запитання представника позивача, що спочатку автомобіль оглядають на СТО, потім видають рахунок по деталям які потрібно замінити, в подальшому якщо замовник згоден він здійснює оплату, і після сплати, СТО замовляє деталі на автомобіль.

Апелянт звертає увагу на те, що згідно з наданих відповідачем накладних вбачається, що накладні були раніше виписані, ніж надані рахунки позивачу на їх оплату, про що представник позивача наголошувала в судовому засіданні при поясненні по суті спору та в судових дебатах.

ОСОБА_1 вказує, що надані відповідачем видаткові накладні не є належними та допустимими доказами надання послуг у розумінні ч. 2 ст. 77 ЦПК України та ч. 1 ст. 79 ЦПК України, та звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, що позивач відмовився від заміни трубки, а є лише пояснення сторони (відповідача у справі). Крім, того відповідач не надав докази придбання запчастин до автомобіля позивача згідно рахунків які були оплачені позивачем в повному обсязі.

Також апелянт наголошує, що відповідач у відзиві на позовну заяву повідомляв суд, що позивач не сплатив рахунки, але в подальшому після наданої відповіді на відзив представником позивача, відповідач у запереченнях визнав, що грошові кошти були ним отримані згідно рахунків в повному обсязі, на що також суд першої інстанції не звернув увагу. Також, суд першої інстанції в рішення зазначив, що на початку грудня 2023 року позивач знову приїхав у СТО «Ангар» та повідомив про наявність іншої проблеми зі щепленням та просив зайнятись ремонтом його автомобіля.

Окрім цього, представником ОСОБА_1 у суді першої інстанції наголошувалось, що позивач на неодноразові усні звернення до відповідача про надання йому доказів купівлі запчастин до автомобіля та повернення сплачених грошових коштів на загальну суму 81 150 грн, однак отримав відмову, що підтверджує незаконні дії відповідача.

Крім, того апелянт зазначає, що надав до суду докази незаконних дій відповідача, а саме звернувся до правоохоронних органів, про що в матеріалах справи наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, однак судом першої інстанції не було надано цьому оцінки.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 травня 2026 року поновлено строк на оскарження рішення суду першої інстанції та відкрито провадження за апеляційною скаргою, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

25 травня 2026 через систему «Електронний суд» представником ФОП ОСОБА_2 - адвокатом Русаковим С.О. було подано відзив на апеляційну скаргу у якому представник підтримав доводи викладені у суді першої інстанції.

Окрім цього, представник відповідача звернув увагу, що кримінальне провадження на яке посилається позивач у апеляційній скарзі, закрито через встановлення органом досудового розслідування відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Стосовно моральної шкоди то відповідач посилається на те, що у вказаній справі відсутні правові підстави для стягнення з нього 20 000,00 грн моральної шкоди.

У даному відзиві відповідач наголошує, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, позивач, з метою надання суду доказів завдання шкоди автомобілю Audi, надав суду документи, які містять ознаки підробки.

Таким чином, представник відповідача просить поновити строк на подачу відзиву, відмовити у задоволенні апеляційної скарги та стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 судові витрати.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 липня 2026 року справу призначено до розгляду в суді апеляційної інстанції на 08 вересня 2026 року о 10 годині 00 хвилин в приміщенні Київського апеляційного суду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представниця апелянта підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши думки учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами була домовленість щодо ремонту автомобіля. Позивач до позовної заяви долучив копію рахунку №529 від 19 вересня 2023 року та копію рахунку №741 від 19 грудня 2023 року. Представник відповідача не заперечує щодо оплати позивачем цих рахунків.

Ухвалюючи рішення суду суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виконав повний перелік робіт, які були погоджені сторонами, результат робіт був переданий та прийнятий без будь-яких заперечень з приводу якості проведеної роботи, вказані обставини підтверджуються долученими копіями видаткових накладних з придбання відповідачем відповідних запчастин.

Вказаних висновків суд першої інстанції дійшов, крім іншого, заслухавши у судовому засіданні 26 серпня 2025 року свідка ОСОБА_5 , найманого працівника СТО «Ангар» і встановивши, що у вересні 2023 року проводилися ремонтні роботи автомобіля Audi A4, зокрема заміна щеплення. При виконанні робіт використовувалися нові запчастини. Претензій від власника авто не надходило, старі запчастини клієнт не забирав. Вдруге ремонтні роботи автомобіля Audi A4 виконувалися безпосередньо ним, із зауважень власника було щодо м`якості педалі щеплення. Зазначив, що спочатку відбувається діагностика ТЗ, встановлюється поламка, виставляється рахунок-фактура на замовлення нових запчастин, безпосереднє замовлення деталей після погодження з клієнтом виробника та вартості запчастин. Підтвердив обставини щодо проведення ремонтних робіт автомобіля Audi A4.

Врахувавши пояснення сторін, показання свідка, досліджені письмові докази, суд першої інстанції виснував, що оскільки позивачем жодним чином не доведено ненадання відповідачем послуг з ремонту авто, будь-які докази того, що роботи були проведені відповідачем неякісно, позивач не надав, а тому позовні вимоги про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів як безпідставні та необґрунтовані, задоволенню не підлягають.

Також суд вказав на те, що позивачем не додано належних документів на підтвердження права власності на автомобіль реєстраційний номер НОМЕР_1 , чи права користування.

Щодо моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що вчинення відповідачем протиправної дії чи бездіяльності по відношенню до позивача, останнім жодним чином не доведено, як і не доведено вчинення відповідачем неправомірних дій, що спричинили шкоду позивачу, а тому дана позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди є безпідставною, а відтак задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з нижченаведених підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з умовами частини третьої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати: 1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк; 2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги); 3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи; 4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи; 5) реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.

Пунктом 22 ч. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Згідно з пунктом 3 цієї частини виконавець - суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Пунктом 7 ч. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", або іншими документами (розрахунковий документ).

Статтею 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Фактично між сторонами було укладено усний договір про обслуговування та ремонт автомобіля.

Відповідно до вимог ст. 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Одним із видів публічного договору є договір побутового підряду (ч. 2 ст. 865ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 865 ЦК України, за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 866 Цивільного кодексу України визначено, що договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору. Відсутність у замовника цього документа не позбавляє його права залучати свідків для підтвердження факту укладення договору або його умов.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 873 ЦК України, робота оплачується замовником після її остаточного передання підрядником. За згодою замовника робота може бути ним оплачена при укладенні договору побутового підряду шляхом видачі авансу або у повному обсязі.

Предметом доказування по даній справі є, зокрема, наявність недоліків, істотних недоліків у виконуваній роботі, наявність збитків та їх розміру, наявність причинно-наслідкового зв`язку між недоліками у роботі та діями підрядника ( виконавця робіт).

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч.1 та ч.2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови «Про судову практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27 березня 1992 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Так, за загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Апеляційний суд переглядаючи дану справу вважає, що суд першої інстанції надаючи оцінку доказам у справі дійшов вірного висновку, що позивачем жодним достатнім, належним та допустимим доказом не доведено ненадання відповідачем послуг з ремонту транспортного засобу, не проведення такого ремонту або будь-яких доказів того, що роботи були проведені відповідачем неякісно.

Колегія суддів вважає, що позивач, посилаючись на порушення його прав стороною відповідача, не обґрунтовує за яких обставин встановлено не надання послуг про які домовилися сторони та які не були надані, оскільки з доводів учасників встановлено, що позивач прийняв роботу відповідача та на момент її прийняття не мав претензій щодо її невиконання, а доказів протилежного апелянтом не було надано.

В доведення обставин порушення прав позивача до позовної заяви останнім було долучено рахунки на оплату від 19 вересня 2023 року, досудову вимогу від 31 липня 2024 року та копію знімку екрана з якої вбачається дата 26 грудня 2023 року, однак відсутні будь-які ідентифікуючі дані кому належить дана переписка, яка фактично жодним чином не доводить обставини справи.

Також, на спростування доводів сторони відповідача щодо належного виконання обумовлених робіт не було надано суду доказів протилежного, а тому стверджувати про їх не надання або ж неякісне надання не вдається можливим, оскільки позивачем це не підтверджено жодним доказом.

Колегія суддів звертає увагу, що стороною позивача доводячи обставин справи не було заявлено у суді першої інстанції клопотання про проведення експертизи або ж витребування доказів у відповідача, з метою встановлення реальності виконання відповідачем роботи, за яку, як він стверджує, було здійснено оплату.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не було доведено обставин, на які він посилається належними та допустимими доказами є цілком обгрунтованими.

При цьому, посилання апелянта на наявність кримінального провадження, колегія суддів вважає безпідставними та не приймає їх, оскільки такі аргументи є доцільними при наявності результату розгляду кримінального провадження по суті, а врахування такої обставини при розгляді даної цивільної справи є передчасним.

Крім того, як вбачаються з матеріалів справи постановою дізнавача відділу дізнання Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві Іванова М.І, від 02 липня 2024 кримінальне провадження №1202410504000840 від 05 червня 2024 року закрите, у зв`язку з неможливістю встановити свідків події, причетних осіб та встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Щодо моральної шкоди.

За положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Щодо покладення на позивача тягаря доказування заподіяння моральної шкоди, колегія враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Таким чином, апеляційний суд аналізуючи обставини справи та доводи позивача, встановлення відсутності порушення прав позивача з боку відповідача щодо надання послуг з ремонту авто, вважає вірними висновки суду першої інстанції, що позивачем не було доведено завдання моральних страждань відповідачем, а тому дана вимога не підлягає задоволенню, у зв`язку її необґрунтованістю та недоведеністю.

Відтак, доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті спору.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Палій Альоною Віталіївною - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова