Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №372/4535/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 372/4535/25 Головуючий у І інстанції Зінченко О.М.

Провадження №22-ц/824/4454/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 - адвоката Остапущенка Олександра Олександровичана рішення Обухівського районного суду Київської областівід 04 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Спецагролізинг», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Фонд державного майна України про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення та моральної шкоди,

ПОСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Мельникова Д.О. звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Спецагролізинг», посилаючись на те, що постановою Київського апеляційного суду від 16.07.2025 р. у справі №372/6826/24 за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідача - державне підприємство «Спецагролізинг», визнані припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та державним підприємством «Спецагролізинг» (код ЄДРПОУ 37118591) щодо виконання ним обов`язків виконуючого обов`язки директора ДП «Спецагролізинг» з 30.10.2024 р.

Позивач вказує, що станом на день звернення до суду з цим позовом наказ про звільнення позивача не складений, позивачу не вручений, розрахунки у зв`язку зі звільненням з ним не проведені.

З огляду на зміст постанови Київського апеляційного суду від 16.07.2025 р. у справі №372/6826/24 позивач дізнався про порушення своїх прав лише у зв`язку з ухваленням судового рішення.

Згідно зі штатним розписом ДП «Спецагролізинг» посадовий оклад директора, обов`язки якого були покладені на позивача, складав 17100,00 грн на місяць. Тому у день звільнення відповідач повинен був виплатити позивачу несплачену заробітну плату за період з 01.06.2024 р. по 30.10.2024 р. в сумі 102 600,00 грн (17100,00 грн. х 6 місяців), проте розрахунків не провів, чим порушив право на заробітну плату.

У зв`язку з прострочкою розрахунків у зв`язку зі звільненням та невидачею копії наказу (розпорядження) про звільнення відповідач повинен сплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з посадового окладу в розмірі 17 100,00 грн на місяць, що складає 1628,57 грн на день, розрахований відповідно до вимог законодавства.

В обґрунтуванні стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач зазначав, що діями роботодавця йому спричинено моральні страждання, оскільки відповідач тривалий час і систематично порушує трудові права позивача (починаючи з ігнорування ним обов`язку про звільнення та своєчасного розрахунку при звільненні, невидачі наказу про звільнення), знехтував його законними вимогами про належний розрахунок через фактичне привласнення коштів працівника, що спричиняє необхідність докладання додаткових істотних зусиль для захисту трудових права, занепокоєння з приводу втрати належних йому коштів під час виконання трудових обов`язків в інтересах та за згодою роботодавця. Вказані обставини призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, що потребувало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що з відповідача на користь позивача справедливо стягнути 150 000,00 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з ДП «Спецагролізинг» на користь ОСОБА_1 :

- заробітну плату за період з 01.06.2024 р. по 30.10.2024 р. в сумі 102 600,00 грн;

- середній заробіток за весь час затримки розрахунку під час звільнення по день фактичного розрахунку, виходячи з 1 628,57 грн на день;

- 150 000,00 грн моральної шкоди, а також судові витрати.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнено з Державного підприємства «Спецагролізинг» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.06.2024 року по 30.10.2024 року в сумі 102600 грн 00 коп. під час звільнення по день фактичного розрахунку, виходячи з 1 628,57 грн за день. Стягнено з Державного підприємства «Спецагролізинг» на користь держави судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в межах платежу за один місяць.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Остапущенко О.О. подали апеляційні скарги.

Позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення по справі, невідповідність висновків суду встановленим обставинам та порушення норм матеріального та процесуального права. Просить рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2025 року у частині, в якій у задоволенні позову відмовлено, скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, суд зазначив: «Позовні вимоги ОСОБА_1 до ДП «Спецагролізинг» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення обґрунтовані належними доказами, а тому підлягають задоволенню»; суд вказав у резолютивній частині оскаржуваного рішення: «Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в межах платежу за один місяць»; суд стягнув з роботодавця середній заробіток за весь час затримки розрахунків із заробітної плати, що, очевидно, обумовлено достовірним встановленням судом факту існування заборгованості із заробітної плати.

Проте резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить розміру заборгованості саме по заробітній платі, яка підлягає стягненню з роботодавця. Фактично суд відмовив у позові у цій частині, хоча по тексту мотивувальної частини оскаржуваного рішення зрозуміло, що суд задовольнив такі вимоги. Наведене створює істотні складнощі, як з розумінням змісту рішення і обсягу задоволених вимог, так і наведенняммотивів та аргументів у цій апеляційній скарзі.

Висновки суду не повинні бути взаємовиключними, оскільки це унеможливлює для зацікавлених учасників визначитись із тим, в якому обсязі відбувся захист інтересів позивача щодо права на отримання заробітної плати.

Вказує, що суд першої інстанції не врахував встановленої в іншій справі преюдиції щодо порушення прав позивача, очевидності невиконання роботодавцем порядку звільнення працівника та норм закону, відповідно до яких порушення роботодавцем прав працівника спричиняє моральну шкоду, яку суд повинен покладати на роботодавця.

Зазначає також, що суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем трудових прав позивача, негативні наслідки такого порушення безперечно призвели до його моральних страждань, проте не визначив розміру компенсації моральної шкоди.

Звертає увагу на те, що судом було протиправно проігноровано подані позивачем докази та передчасно відмовлено у стягнення з відповідача судових витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою.

Заявляє також про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції становить 50 000,00 гривень, докази на підтвердження будуть подані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, про що позивач зробить заяву до судових дебатів.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Остапущенко О.О. в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків, належно дослідив усі докази у справі та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, проте помилково визначив остаточний розмір до стягнення з відповідача грошових коштів і не навів у резолютивній частині відомості про наслідки розгляду справи у частині вимоги про стягнення заробітної плати, хоча у судовому засіданні ці вимоги розглядались та були підтверджені залученими до справи доказами.

Зі змісту рішення убачається, що суд правильно визначив та встановив на підставі наявних у справі доказів факт порушення трудових прав позивача. Наявність таких порушень обумовлює майнові наслідки для відповідача у вигляді обов`язку сплатити на користь звільненого працівника заборгованість із заробітної плати та середній заробіток за весь час непроведення розрахунків. Отже, належить до стягнення за період з 01.06.2024 по 30.10.2024 заробітна плата в сумі 102600,00 грн.

Проте резолютивна частина рішення суду не містить відомостей про стягнення на користь позивача заробітної плати в сумі 102600,00 грн, що суперечить висновкам суду та наявним у справі доказам, а також встановленим у судовому засіданні обставинам. Відтак резолютивна частина оскаржуваного рішення належить до зміни у цій частині та доповненню відомостями про стягнення на користь позивача 102600,00 грн заробітної плати.

Вважає, що оскаржуване судове рішення в частині відмови у стягненні моральної шкоди ухвалене з грубим порушенням низки норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову в частині відмови у стягненні моральної шкоди, суд першої інстанції неправильно визначив істотні обставини справи, помилково оцінив істотні обставини і припустився висновків, що не відповідають таким обставинам всупереч наявним у справі доказам, а також неправильно застосував норми процесуального законодавства, що спричинило ухвалення незаконного судового рішення.

Також зазначає, що суд першої інстанції протиправно проігнорував подані докази та передчасно відмовив у стягнення з відповідача судових витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою, що суперечить матеріалам справи та усталеній практиці Верховного Суду щодо розподілу таких витрат.

Зі змісту оскаржуваного рішення убачається, що суд своєчасно отримав заяву позивача про стягнення з відповідача судових витрат у частині витрат позивача на правничу допомогу та докази щодо реальності таких витрат. Суд першої інстанції дійшов правомірних та обгрунтованих висновків про реальність та співмірність заявлених вимог у цій частині. З матеріалів справи убачається, що відповідач не подав суду заперечень щодо розміру та реальності таких витрат, а тому з огляду на принцип змагальності судового процесу, вважає, що у суду не було підстав для відмови у стягненні таких витрат у повному обсязі на користь позивача.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року залучено до участі у справі №372/4535/25 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Спецагролізінг» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди як третю особу, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача, Фонд державного майна України.

Зобов`язано ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 - адвоката Остапущенка Олександра Олександровича направити третій особі Фонду державного майна України копії поданих ними апеляційних скарг разом із додатками.

У відзиві на апеляційні скарги ОСОБА_1 та його представника - адвоката Остапущенка О.О., поданому 6 травня 2026 року, Фонд державного майна України (далі - Фонд), в особі представника - директора юридичного Департаменту Фонду Г. Матис, посилається на необґрунтованість та безпідставність доводів скарг, вважає їх такими, що задоволенню не підлягають, а провадження у даній справі підлягає закриттю.

Зазначає, що у відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 №1101-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна» та на підставі Акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу ДП «Спецагролізинг», з 20.12.2019 року Фонд є уповноваженим органом управління ДП «Спецагролізинг».

На виконання постанови Київського апеляційного суду від 16.07.2025 у справі № 372/6826/24, Фонд видав наказ від 03.10.2025 №1640 «Деякі питання Державного підприємства «Спецагролізинг» про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з розділу «Відомості про органи управління юридичної особи» відомості про Леськіва Світозара Євгенійовича як виконуючого обов`язки директора (керівника) підприємства.

Представник Фонду відзначає, що під час розгляду справи №372/6826/24у позивача не виникало претензій щодо заборгованості Державного підприємства по виплаті заробітної плати, до компетенції останнього зокрема належить проведення такого розрахунку.

Твердження позивача про невиплату заборгованості по заробітній платі у день звільнення представник Фонду передчасним, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить іншим твердженням позивача, з яких не є зрозумілим, чи на момент звернення із даним позовом ОСОБА_1 все ж таки був звільнений на підставі наказу органу управління чи такого наказу органом управління прийнято не було.

Представник Фонду також звертає уваги на невідповідність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості по заробітній платі фактичним обставинам. Так, не зрозумілим є те, яким чином позивач чи його представник нарахували за період з 01.06.2024 по 30.10.2024 року заборгованість в розмірі 102 600 (17100*6 місяців), позаяк з матеріалів справи вбачається, що спірний період становить п`ять місяців.

Зазначає, що ОСОБА_1 не звертався до ДП «Спецагролізинг» із заявами про виплату йому заборгованості по сплаті заробітної плати за вказаний період.

Окрім того, у зазначений період саме позивач виконував обов`язки керівника ДП «Спецагролізинг», до повноважень якого віднесено обов`язок забезпечувати виплати заробітної плати працівникам, оскільки це є прямим обов`язком роботодавця згідно вимог закону.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що позивачем не було надано суду жодного доказу, підтверджуючого наявність заборгованості по заробітній платі, що ставить під сумнів доводи позивача, покладені в основу позову.

Крім того, Фонд вважає недоведеними вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди, в той час як саме на позивача покладено обов`язок довести, якими саме діями відповідача йому завдано моральної шкоди, в чому вона полягає та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір.

Представник Фонду також зауважує про наявність підстав вбачати в діях позивача зловживання процесуальними правами, оскільки представник позивача - адвокат Мельников Д.О. в один і той же день - 07.08.2025 року звернувся від імені та в інтересах ОСОБА_1 до Обухівського районного суду Київської області та до Голосіївського районного суду м. Києва із позовними заявами до ДП «Спецагролізинг» про стягнення заробітної плати за період з 01.06.2024 по 30.10.2024 в сумі 102600,00 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди в розмірі 150 000,00 грн, обґрунтувавши позови одними і тими ж обставинами та доказами. При цьому, як вбачається із позовної заяви, позивачем підтверджено, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача.

Голосіївським районним судом м. Києва було відкрито провадження у вказаній справі №752/19832/25 та призначено розгляд на 10.11.2025 року. В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався.

Такі дії представника позивача, на думку Фонду, свідчать про зловживання процесуальними правами та у відповідності до п. 11 ч. 1 ст. 257 ЦПК України наявні підстави для залишення позову без розгляду.

Поряд із цим, Фонд просить здійснювати розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Фонду у зв`язку із значною завантаженістю.

Інших відзивів на апеляційні скарги до суду апеляційної інстанції не надійшло.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Мельник Д.О. у судовому засіданні підтримав апеляційні скарги, просив їх задовольнити.

Щодо доводів Фонду про зловживання позивачем процесуальними правами, представник позивача повідомив суд апеляційної інстанції про те, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 травня 2026 року у справі №752/19832/25 залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ДП «Спецагролізинг» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди. У вказаній ухвалі суд констатував відсутність ознак зловживання позивачем процесуальними правами. Просив врахувати зазначені обставини.

Представник Державного підприємства «Спецагролізинг» у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про час та дату розгляду справи підприємство повідомлялось у відповідності до вимог закону. Будь - яких заяв, клопотань від Державного підприємства «Спецагролізинг» на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Суд апеляційної інстанції, на підставі положень частини другої статті 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вважав за можливе провести розгляд справи за відсутності представника відповідача, оскільки його неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача по справі, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційнихскарг, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційніскарги підлягаютьчастковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем та його представником лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, тому правильність висновків суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2024 року по 30.10.2024 року в сумі 102600 грн 00 коп. -апеляційний суд не перевіряє.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам процесуального законодавства в оскаржуваній частині не відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 26.02.2025 р. рішенням Обухівського районного суду Київської області по цивільній справі №372/6826/24 (2-586/25) за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, третя особа державне підприємство «Спецагролізинг» про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити певні дії, в задоволенні позову було відмовлено. (том 1 а.с.7-9)

16.07.2025 р. постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником Мельниковим Денисом Олександровичем задоволено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 26.02.2025 р. було скасовано та ухвалено нове судове рішення. Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ДП «Спецагролізинг» (код ЄДРПОУ 37118991), щодо виконання ним обов`язків виконуючого обов`язки директора ДП «Спецагролізинг» з 30.10.2024 р. Зобов`язати Фонд державного майна України видати відповідне розпорядження (рішення), щодо виключення є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з розділу «Відомості про органи управління юридичної особи» відомості про ОСОБА_1 як виконуючого обов`язки директора (керівника) ДП «Спецагролізинг». Стягнути з Фонду державного майна України на користь держави судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у сумі 1211,20 грн. та витрати за подання апеляційної скарги на користь ОСОБА_1 у сумі 1453,44 грн. (том 1 а.с.10-15)

З копії наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №94-п від 21.11.2019 р. вбачається, що з 25.11.2019 р. було покладено виконання обов`язків директора ДП «Спецагролізинг» на ОСОБА_1 , начальника відділу державних закупівель цього підприємства, до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку. (том 1 а.с.16).

15.10.2025 р. ОСОБА_1 подав заяву в.о. Голови Фонду державного майна ОСОБА_3 , в якій у зв`язку з неможливістю за станом здоров`я, внаслідок отриманих ним важких поранень під час участі у бойових діях від початку збройної агресії рф, просив звільнити його з роботи з 30.10.2024 р. за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. Просив призначити відповідальну особу для прийняття за актом реєстраційних документів підприємства. (том 1 а.с.17)

Отримання поранень під час участі у бойових діях ОСОБА_1 підтверджується копіями довідок міністерства оборони України в/ч НОМЕР_1 №921 від 15.07.2022 р. та №265 від 22.01.2024 р. (том 1 а.с.20-21, 101-102)

Позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 26.03.2025 р. (том 1 а.с.105)

З службової записки в.о. директора департаменту управління державними підприємствами Фонду державного майна України Богачова С. №47-1139 від 18.10.2024 р. вбачається, що до Фонду надійшла заява ОСОБА_1 від 15.10.2024 р. щодо звільнення за власним бажанням з 30.10.2024 р. за станом здоров`я, внаслідок отримання важкого поранення під час участі у бойових діях, в зв`язку з чим просили доручити Робочій групі з розгляду питань, пов`язаних із здійсненням функцій з управління державними підприємствами, установами, організаціями та господарськими товариствами, яка відповідно до наказу Фонду від 17.02.2020 р. №286 (із змінами) функціонує у Фонді, підготувати у встановленому порядку пропозиції керівництву Фонду про призначення керівника підприємства. (том 1 а.с.27).

28.10.2024 р. на заяву ОСОБА_1 листом №10-47-29171 заступник Голови Фонду державного майна України Панова Н. повідомила, що питання щодо його звільнення буде розглянуто одночасно з призначенням директора ДП «Спеагролізинг» (том 1 а.с.23)

29.05.2025 р. на звернення представника позивача - адвоката Мельникова Д.О. листом №10-82-1-13822 в.о. начальника Управління Фонду державного майна України Дмитрук Г. повідомила, що на сьогоднішній час Робочою групою не здійснювався розгляд документів претендентів на посаду ДП «Спецагролізинг» (ЄДРПОУ 37118591) (том 1 а.с.24)

З відповіді директора Департаменту управління державними підприємствами Фонд державного майна України Ванченко В. №10-47-14806 від 10.06.2025 р., №10-47-16160 від 25.06.2025 р. на запит представника позивача - адвоката Мельникова Д.О. було повідомлено, що після розгляду у встановленому порядку документів претендентів на зазначену посаду та прийняття рішення про призначення керівника підприємства Леськіва С.Є. буде звільнено наказом Фонду із займаної посади. (том 1 а.с.25-26)

На запит представника позивача - адвоката Мельникова Д.О. від 10.06.2025 р. в.о. начальника Управління Фонду державного майна України Дмитрук Г. листом №10-82-1-15066 від 12.06.2025 р. повідомила, що конкурсний відбір керівників голів виконавчих органів та членів наглядових рад суб`єктів господарювання державного сектору економіки на період дії воєнного стану не проводиться. (том 1 а.с.28)

30.06.2025 р. в.о. начальника Управління Фонду державного майна України Дмитрук Г. на запит представника позивача - адвоката Мельникова Д.О. від 25.06.2025 р. надала копії протоколів Робочої групи з розгляду питань пов`язаних із здійсненням функцій з управління державними підприємствами, установами, організаціями та господарськими товариствами за період з 15.10.2024 р. по 25.06.2025 р., що підтверджується супровідним листом №10-82-1-16551 від 30.06.2025 р. (том 1 а.с.29-98)

Згідно штатного розпису на 2017 рік ДП «Спецагролізинг» посадовий оклад директора становить 17100,00 грн. (том 1 а.с.103 зворот)

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначав, що у день звільнення відповідач повинен був виплатити йому несплачену заробітну плату за період з 01.06.2024 р. по 30.10.2024 р. в сумі 102600,00 грн. (17100,00 грн. х 6 місяців), однак розрахунків не провів, цим порушив його право на заробітну плату.

Вирішуючи даний трудовий спір, суд першої інстанції в мотивах прийнятого рішення вказав на підтвердження позивачем належними доказами заявлених вимог про стягнення заробітної плати. Поряд із цим, зі змісту резолютивної частини рішення вбачається відмова у задоволенні зазначеної позовної вимоги.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 11 листопада 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про роз`яснення рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2025 року у даній справі, однак ухвалою суду від 16 грудня 2025 року в задоволенні такої заяви судом було відмовлено.

02.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення в частині вимог про стягнення заробітної плати.

Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 10 грудня 2025 року відмовив в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

З огляду на вказане, обґрунтованими є доводи апеляційних скарг позивача та його представника про те, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині є суперечливими, не відповідають встановленим по справі обставинам та не ґрунтуються на вимогах матеріального права.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення з ДП «Спецагролізинг» на користь позивача заборгованості по заробітній платі, апеляційний суд виходить з такого.

Так, відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У статті 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року у справі № 372/6826/24, припиненітрудові відносини між ОСОБА_1 та державним підприємством «Спецагролізинг» (код ЄДРПОУ 37118591), щодо виконання ним обов`язків виконуючого обов`язки директора державного підприємства «Спецагролізинг» з 30.10.2024.

03.10.2025 наказом Фонду державного майна України №1640 «Деякі питання Державного підприємства «Спецагролізинг» виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з розділу «Відомості про органи управління юридичної особи» відомості про ОСОБА_1 як виконуючого обов`язки директора (керівника) підприємства.

У постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 761/16900/21 (провадження № 61-12562св21) зазначено, що розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення, чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згодний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов`язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору.

З огляду на вказане, трудові відносини між позивачем та ДП «Спецагролізинг» слід вважати припиненими з 30.10.2024 року.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).

З огляду на статтю 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).

Умови оплати праці керівників державних підприємств визначаються в контракті з урахуванням положень постанови кабінету Міністрів України від 19.05.1999 року №859 «Про умови та розмір оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та обєднань державних підприємств».

Контракт із керівником державного підприємства укладають керівники центральних органів виконавчої влади. Розмір посадового окладу керівника підприємства встановлюється залежно від середньооблікової чисельності працівників в еквіваленті повної зайнятості за рік, вартості активів підприємства або чистого доходу від реалізації товарів (робіт, послуг), за даними останньої річної фінансової звітності, у кратності до мінімального посадового окладу (ставки) працівника основної професії.

Звертаючись до суду з даними позовом, позивач в якості доказу на підтвердження розміру заробітної плати надав копію штатного розпису на 2017 рік ДП «Спецагролізинг», затвердженого наказом №7-ОД від 19.06.2017, згідно з яким посадовий оклад директора становить 17 100,00 грн.

Проте, доказів на підтвердження розміру заробітної плати станом на дату покладення на ОСОБА_1 виконання обов`язків директора, відповідно до Наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 21.11.2019 р. №94-п, позивач суду не надав.

Крім того, позивачем не надано суду доказів на підтвердження виконання ним трудових обов`язків та наявності заборгованості відповідача за спірний період з 01.06.2024 р. по 30.10.2024 р., зокрема будь-якого належним чином оформленого документа, що вказує на розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, довідки бухгалтерії, розрахункові листи, платіжні відомості, тощо.

Апеляційний суд зауважує, що сам по собі факт припинення трудових відносин на підставі рішення суду не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівнику за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові ВС від 11.04.2019 у справі №408/2445/17-ц (провадження №61-36644св18).

З огляду на статтю 43 ЦПК України учасники справи, серед іншого, мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Звертаючись до суду за захистом порушених трудових прав у зв`язку із невиплатою відповідачем заробітної плати, ОСОБА_1 відповідних клопотань щодо витребування доказів, підтверджуючих наявність заборгованості по заробітній платі за вказаний ним період, ні у суді першої, ні у апеляційній інстанції не заявив.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості по заробітній платі, розрахований самим позивачем із посиланням на штатний розпис підприємства за 2017 рік, не є належним доказом, оскільки не підтверджує існування заборгованості із заробітної плати у спірний період та є нічим іншим, як припущенням позивача про наявність такої заборгованості.

З огляду на вказане, відсутні підстави для стягнення з ДП «Спецагролізинг» заборгованості по заробітній платі, оскільки така вимога позивача є необґрунтованою та не підтвердженою належними доказами.

Апеляційний суд вважає також недоведеними вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди.

Так, відповідно до положень статті 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У зазначеній нормі законодавець визначив сукупність юридичних фактів, з наявністю яких пов`язується виникнення обов`язку роботодавця відшкодувати моральну (немайнову) шкоду, а саме: порушення трудових прав працівника, настання моральних страждань, причинний зв`язок між таким порушенням і стражданнями, а також необхідність докладення працівником додаткових зусиль для організації свого життя. За наявності таких обставин обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на роботодавця незалежно від форми власності чи виду діяльності, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними, зокрема, у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц.

У даній справі позивачем не надано доказів, підтверджуючих порушення відповідачем його трудових прав у зв`язку із невиплатою заробітної плати за період 01.06.2024 р. по 30.10.2024 р., наявності завданої моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та завданою шкодою. За таких обставин, відсутні передбачені у статті 237-1 КЗпП України підстави для відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині наведення мотивів для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, виклавши їх в редакції цієї постанови.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині неправомірної відмови суду першої інстанції у відшкодуванні позивачу витрат на професійну правову допомогу, колегія суддів зазначає таке.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК).

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 137 ЦПК для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК).

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

З матеріалів справи вбачається, що при поданні позовної заяви представник позивача заявив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції, становить 50 000,00 грн, що є витратами на правничу допомогу. Зазначив, що відповідні докази про розмір понесених витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення (т. 1 а.с. 2-4). До позовної заяви представник позивача додав договір про правничу допомогу від 07 серпня 2025 року.

07 жовтня 2025 року позивач ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про стягнення судових витрат, до якої долучив Акт прийому-передачу до Договору про правничу допомогу від 07 серпня 2025 року, з якого вбачається, що сума гонорару адвоката у даній справі становить 40 000,00 гривень, з яких: вартість послуг з підготовки адвокатом позовної заяви, збирання доказів, складання клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, надсилання процесуальних документів через Електронний суд - 30000,00 грн; участь у судовому засіданні - 10 000,00 грн. (том 1 а.с. 126)

04 листопада 2025 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення у даній справі, яким частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнув з Державного підприємства «Спецагролізинг» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.06.2024 року по 30.10.2024 року в сумі 102 600 грн 00 коп. під час звільнення по день фактичного розрахунку, виходячи з 1 628,57 грн за день. Стягнено з Державного підприємства «Спецагролізинг» на користь держави судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 у стягненні витрат на правничу допомогу пославшись на те, що представником позивача ОСОБА_4 не надано суду платіжного документа, який підтверджував би сплату позивачем ОСОБА_1 гонорару його представнику ОСОБА_4 , згідно вказаного акту прийому-передачі до договору про правничу допомогу від 07.08.2025 р.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що визначення вартості послуг адвоката перебуває у межах дискреції сторін договору про правничу допомогу, а доведення розміру такої вартості покладається на зацікавлену сторону і визначається судом на підставі поданих доказів із дотриманням принципу змагальності судового провадження.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У пунктах 37-40 постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №686/5064/20 вказано, що питання щодо застосування процесуальних норм права, які регулюють порядок розподілу судових витрат за надану професійну правничу допомогу на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою було предметом дослідження судами різних юрисдикцій.

Так, у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №648/1102/19 аналізувалися аналогічні положення ЦПК України і суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено тільки має бути сплачено стороною/третьою особою, чи (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

У пунктах 26 та 27 постанови Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №280/2635/20 вказано, що за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі). При цьому, норми зазначених відповідних статей процесуального законодавства спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів, а не адвокатів. Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду спростовують мотиви суду першої інстанції та з огляду на принцип юридичної визначеності дозволяє стверджувати про незаконність оскаржуваного судового рішення у цій частині та передчасність відмови у задоволенні заяви позивача у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, докази щодо реальності та розміру яких подані суду у строки у та у порядку, визначені законом.

Поряд із цим, відшкодування витрат на правову допомогу, понесених позивачем, має бути пропорційним задоволеним позовним вимогам (п. 3 ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Загальна ціна позову у даній справі становить 102600,00 грн (заборгованість по заробітній платі) + 102600,00 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку) + 150 000,00 грн (моральна шкода) = 373200,00 грн.

Рішенням Обухівського районного суду Київської областівід 04 листопада 2025 року задоволено 27% позовних вимог (102 600 : 373 200 ? 0.27 : 1).

З огляду на вказане, до стягнення з Державного підприємства «Спецагролізинг» на користь ОСОБА_1 підлягають витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем у суді першої інстанції, в сумі 11 600,00 гривень, виходячи з розрахунку 40000,00/100*27=11600.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 - адвоката Остапущенка Олександра Олександровичазадовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2025 року змінити в частині мотивування підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, виклавши їх в редакції цієї постанови.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного підприємства «Спецагролізинг» на користь ОСОБА_1 понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 600,00 гривень.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухваленнята може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 02 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Борисова О.В.

Голуб С.А.