Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №462/4575/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4575/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючого судді Пилип`юк Г. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

встановив:

уповноважений представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Пшенична Т. М. звернулась до суду, через систему «Електронний суд», з позовом в якому просить розірвати шлюб між сторонами (з урахуванням уточнених позовних вимог). В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 27.11.2010 року між сторонами зареєстровано шлюб. У шлюбі в подружжя народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зазначає, що одруження з відповідачем виявилося невдалим. Спільне життя не склалося через відсутність порозуміння, різні погляди на вирішення сімейних проблем, ігнорування налагодження сімейних відносин, що призвело до втрати почуття поваги та любові один до одного. Вони живуть окремо, внаслідок того, що кожний із них має різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства, мають місце непорозуміння з різних питань сімейного життя, із-за взаємних претензій один до одного. В зв`язку з тим, що їхнє сімейне життя з відповідачем не склалося, вони фактично припинили спільне проживання та ведення спільного господарства, тривалий час проживають окремо. У зв`язку з наведеним просить суд розірвати шлюб.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 03.06.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, направлено ухвалу про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та додатками рекомендованою поштовою кореспонденцією.

30.06.2026 року від відповідача ОСОБА_2 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що не погоджується з позовними вимогами про розірвання шлюбу та вважає їх передчасними і такими, що не відповідають реальному стану сімейних відносин сторін. Зазначає, що їх пов`язує понад двадцять років спільних відносин, у них четверо дітей. Вважає, що збереження сім`ї та спільна участь обох батьків у вихованні дітей найбільше відповідають інтересам дітей та їх гармонійному розвитку.

Разом із відзивом на позовну заяву відповідач подав заяву у якій просить надати строк на примирення тривалістю шість місяців та зупинити провадження у справі до закінчення строку для примирення сторін.

22.07.2026 року уповноважений представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Пшенична Т. М., через систему «Електронний суд», подала відповідь на відзив, у якому зазначає, що відповідачем подано заяву про надання сторонам шестимісячного строку для примирення та зупинення провадження у справі. Вважає зазначену заяву безпідставною, такою, що спрямована виключно на затягування розгляду справи, та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позивач категорично не бажає зберігати шлюб та виключає можливість примирення, звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу саме по собі свідчить про усвідомлене та остаточне волевиявлення позивача на припинення шлюбних відносин. Подання відповідачем заяви про примирення не змінює того факту, що позивач не бажає продовжувати шлюбні відносини та не вбачає жодних перспектив їх відновлення. Примирення є двостороннім процесом та можливе виключно за наявності взаємного бажання обох сторін. У даному випадку такого бажання з боку позивача немає. Примушування особи до перебування у шлюбі всупереч її волі суперечить основним принципам сімейного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Фактично відповідач просить суд змусити позивача ще протягом шести місяців перебувати у формальному шлюбі всупереч її волевиявленню, що є неприпустимим. Сам факт наявності дітей не є підставою для обов`язкового надання строку для примирення. Чинне законодавство не містить норми, яка б зобов`язувала суд надавати строк для примирення лише через наявність неповнолітніх дітей. Інтереси дітей забезпечуються належним виконанням батьківських обов`язків після розірвання шлюбу, а не формальним збереженням сім`ї, яка фактично припинила існування. У заяві відповідач обмежився загальними твердженнями про бажання зберегти сім`ю, повагу до шлюбу та можливість відновлення стосунків. При цьому не наведено жодних конкретних фактів: про досягнення сторонами домовленостей щодо відновлення сімейних відносин; про спільне проживання сторін на даний час; про ведення спільного господарства; про взаємне бажання сторін пройти сімейну медіацію; про будь-які дії позивача, які свідчили б про намір відновити шлюбні відносини. Саме лише одностороннє бажання відповідача зберегти шлюб не є доказом реальної можливості примирення. Шлюбні відносини між сторонами фактично припинені. Відповідач просить надати максимальний строк для примирення – шість місяців. При цьому жодних переконливих доказів існування реальних передумов для примирення суду не подано. Сторони фактично не проживають однією сім`єю, не ведуть спільного господарства та не мають спільного бюджету. У своїй заяві та відзиві відповідач не навів жодного доказу того, що після фактичного припинення сімейних відносин він: вживав заходів для усунення причин сімейного конфлікту; пропонував сімейну медіацію; звертався до сімейного психолога чи інших фахівців; здійснював конкретні дії, спрямовані на відновлення довіри між подружжям; намагався досягнути компромісу щодо спірних питань сімейного життя.

Щодо клопотання відповідача про надання додаткового строку для примирення, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 7 ст. 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.11.2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено правовий висновок по застосуванню ст. 111 СК України та вказано, що «примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком».

Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.11.2018 року по справі № 206/3459/16-ц (провадження № 61-21621св17).

Крім цього, при вирішенні клопотання суд зважає на роз`яснення, викладені у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Суд констатує, що надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком, і примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Суд зауважує, що у сторін є малолітні діти, однак зважає на позицію позивача щодо розірвання шлюбу, яка є категоричною та неодноразово висловленою як у позовній заяві, так і відповіді на відзив.

Суд також враховує, що, заявляючи клопотання про надання строку для примирення, відповідач у своїх доводах зосередився на запереченнях проти позову та критиці наведених позивачем підстав для розірвання шлюбу. При цьому у клопотанні не наведено обставин, які б свідчили про його дійсне прагнення до збереження сім`ї, не зазначено, які заходи він вжив або має намір вжити для примирення з позивачем, а також не наведено будь-яких даних, які б давали суду підстави вважати, що надання сторонам строку для примирення може призвести до відновлення сімейних відносин.

Натомість позивач послідовно висловлює намір припинити шлюб, що підтверджується як змістом позовної заяви, так і поданою до суду відповіддю на відзив, у якій сторона позивача повторно просила не надавати сторонам строк для примирення та задовольнити позов. Будь-яких доказів, які б свідчили про зміну її позиції або наявність реальних передумов для примирення сторін, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд також враховує, що свобода шлюбу, закріплена у Конституції України (ст. 51) та СК України (ст. 24), є однією з основних засад сучасного сімейного права. Особа має право вільно вирішувати питання не тільки щодо укладення шлюбу, але й щодо збереження шлюбу чи його розірвання та припинення шлюбних відносин. Таке право є безумовним і не може ставитися у залежність від бажання іншого з подружжя, який може як погоджуватися, так і не погоджуватися з цим. Ключовим у питанні збереження сім`ї, зважаючи на приписи ст. 112 СК України, є те, щоб таке збереження не суперечило інтересам одного з подружжя.

Отже, сам по собі факт подання відповідачем клопотання про надання строку для примирення за відсутності будь-яких об`єктивних даних, які б свідчили про реальну можливість відновлення сімейних відносин, не є достатньою підставою для реалізації судом права, передбаченого ст. 111 СК України та ч. 7 ст. 240 ЦПК України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178, ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 27.11.2010 року у Міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 3280 (а.с. 25). У шлюбі в подружжя народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 27, 26, 29, 28).

Відповідно до ст. 105 СК України, шлюб може бути розірваний за заявою одного з подружжя на підставі рішення суду. Згідно зі ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Положеннями ст. 112 СК України визначено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що їх подальше спільне життя подружжя збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).

Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова у розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Згідно зі ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них, збереження шлюбу є неможливим. Тому, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Керуючись ст. 105, 112, 113 СК України та ст. 259, 263, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити.

Розірвати шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , зареєстрований 27.11.2010 року у Міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 3280.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, або в строки та порядку, передбаченому ст. 354, 355 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя/підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя: Пилип`юк Г. М.