Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №443/897/26 — Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/897/26

Провадження №2/443/814/26

РІШЕННЯ

іменем України

02 жовтня 2026 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Сливки С.І.,

за участю секретаря судових засідань Кушнір М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жидачеві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Ходорівська міська рада, про встановлення факту не проживання за місцем реєстрації та визнання права власності на житловий будинок з надвірними спорудами у порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Жидачівського районного суду Львівської області із позовом, в якому просить: встановити факт непроживання його брата - ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом на будинковолодіння у АДРЕСА_1 , після смерті батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Позовні вимоги мотивує тим, що його батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 померли ІНФОРМАЦІЯ_2 та 20.04.2021 відповідно, та до дня смерті проживали у власному будинку у АДРЕСА_1 . Його брат – ОСОБА_4 у 1981 році одружився, та після одруження поселився проживати до батьків дружини у АДРЕСА_2 , та у 1985 році отримав дозвільні документи на будівництво власного житла по АДРЕСА_3 , де побудував будинок в якому проживав до дня смерті, однак при цьому із батьківського будинку не виписувався. Лише у 2024 році був знятий з місця реєстрації. Натомість він постійно проживав у батьківському будинку у АДРЕСА_1 , доглядав за батьками, займався їхніми похованнями і таким чином фактично прийняв спадщину та вступив в управління спадковим майном.

У 2025 році він звернувся до приватного нотаріуса з метою оформленням своїх спадкових прав після смерті батьків, однак враховуючи той факт, що на час смерті батьків у житловому будинку був зареєстрований його брат - ОСОБА_4 , нотаріус відмовив йому видачі свідоцтва на цілий будинок та запропонував звернутися до суду.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 07.05.2026 позовну заяву залишено без руху.

11.05.2026 представником позивача усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 03.08.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено її розгляд по суті.

Ухвалою від 29.08.2026 в порядку витребування доказів зобов`язано приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Петрінець Уляну Павлівну надати до Жидачівського районного суду Львівської області оригінали або належним чином завірені копії матеріалів спадкових справи, які заводились після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (номер у нотаріуса 03/2026), та після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (номер у нотаріуса 04/2026).

15.09.2026 приватний нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Петрінець У.П. надіслано копії спадкових справ, які заводилися після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та після смерті ОСОБА_8 .

Позивач та представник позивача в судовому засіданні 27.08.2026 позов підтримали з мотивів, наведених у такому. В судове засідання 24.09.2026 не з`явилися, від представника позивача надійшла заява, згідно якої останній просить розглянути справу без його участі, заявлені вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач – ОСОБА_9 в судове засідання не з`явилася, подала заяву, згідно якої просить розглянути справу без її участі. Позовні вимоги визнає, наслідки визнання позову, передбачені ст.206 ЦПК України, їй зрозумілі.

Відповідач – ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, подав заяву, згідно якої просить розглянути справу без його участі. Позовні вимоги визнає, наслідки визнання позову, передбачені ст.206 ЦПК України, йому зрозумілі.

Представник третьої особи – Ходорівської міської ради Львівської області в судове засідання не з`явився, подав заяву, згідно якого просить суд розглянути дану справу та винести рішення за наявними в ній матеріалами, а також просить розглянути справу без участі їхнього представника.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 24.09.2026, є дата складення повного тексту судового рішення – 02.10.2026.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , то його батьками вказані ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с.6, 94, 115).

Як видно із витягу з реєстру територіальної громади, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 31.03.1992 року (а.с.5, 93, 114).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим Ходорівською міською радою від 21.01.2008 року (а.с.7, 95).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина до складу якої увійшов житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , що належав померлому на праві приватної власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.12.2005 та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15.12.2005 (а.с.11-12).

Згідно довідки Ходорівської міської ради №14/1754 від 06.10.2025, останнє місце проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно даних архівної будинкової книги зареєстровано місце проживання до 23.11.2016 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з ОСОБА_7 в помешканні на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 були зареєстровані:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ;

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ;

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ;

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ;

ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ;

ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_12 ;

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_13 (а.с.22).

Судом також встановлено, що ОСОБА_7 заповіту не залишав, то спадкування відбулося за законом.

Стаття 1216 ЦК України визначає, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Стаття 1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до положень ч.ч. 2, 3 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч.1 ст.1261 ЦК України).

Судом встановлено, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , була його дружина ОСОБА_8 та син – ОСОБА_1 , оскільки другий син – ОСОБА_10 помер раніше за свого батька, а саме ІНФОРМАЦІЯ_14 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_3 (а.с.8).

При цьому, судом також встановлено, що спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 був також син останнього – ОСОБА_4 .

В обґрунтування заявлених вимог в частині встановлення факту не проживання брата ОСОБА_4 за місцем його реєстрації по АДРЕСА_1 , позивач покликається на те, що хоч і брат був зареєстрований за вказаною адресою, однак фактично там не проживав.

Відповідно до ч.1 ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.1 ст.1268 ЦК України).

Згідно ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).

Як видно із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвище №00058097357 від 01.05.2026, 03.10.1981 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_16 (а.с.31).

Згідно довідки Ходорівської міської ради №12 від 23.02.2026, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_13 проживав до дня смерті, ІНФОРМАЦІЯ_15 без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.28).

Як видно із довідки Ходорівської міської ради №14/309 від 23.02.2026, ОСОБА_1 , дійсно за власні кошти займався організацією похорону брата 19.01.2025 ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . До дня смерті проживав в АДРЕСА_3 (а.с.25).

Відповідно до акту обстеження житлових умов ОСОБА_1 в житловому будинку АДРЕСА_1 , проведено 26.02.2026 депутатом Ходорівської міської ради Швед Т.В. та мешканцями АДРЕСА_1 , то таким встановлено, що в житловому будинку зареєстровані та постійно проживають ОСОБА_17 та його сім`я, дружина та діти, а саме: ОСОБА_15 – дружина, ОСОБА_12 – дочка, ОСОБА_13 – син, ОСОБА_14 – син (а.с.27).

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні дав покази про те, що у 1982 році він проживав у АДРЕСА_3 . ОСОБА_4 також проживав разом із своєю сім`єю на АДРЕСА_3 у житловому будинку, який він побудував. Він разом із ОСОБА_4 їздили на роботу. ОСОБА_4 із 1982 року постійно проживав у своєму житловому будинку по АДРЕСА_3 .

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні дала покази про те, що ОСОБА_4 був її сусідом по АДРЕСА_1 . Пізніше ОСОБА_4 побудував собі будинок на іншій АДРЕСА_1 він не проживав. По АДРЕСА_1 продовжували проживати батьки ОСОБА_4 та його брат – ОСОБА_17 із сім`єю.

Суд також враховує правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.02.2025 по справі № 496/476/22 (провадження № 61-1445св2), у якому зокрема вказано, що «Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявності фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрації місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15, від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19.

Практика правозастосування частини третьої статті 1268 ЦК України є сталою.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Державна реєстрація спадкоємця сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19)».

Таким чином, суд приходить до переконання, що здобутими під час судового розгляду письмовими доказами та показами свідків, достатньо стверджується той факт, що ОСОБА_4 фактично не проживав за місцем своєї реєстрації по АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини, тобто на момент смерті свого батька - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відтак вважається таким, що спадщину не прийняву відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України.

Натомість дружина покійного – ОСОБА_8 та син покійного – ОСОБА_1 постійно проживали разом із ОСОБА_7 на час відкриття спадщини, не заявляли про відмову від спадщини, то на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України, вважається такими, що її прийняли, проте юридично не оформили своїх спадкових прав, зокрема права власності по частин житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла матір позивача – ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 , виданим виконавчим комітетом Ходорівської міської ради Жидачівського району Львівської області від 21.04.2021 (а.с.10).

Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина до складу якої, зокрема увійшло право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , що вона фактично успадкувала після смерті свого чоловіка – ОСОБА_5 , однак юридично не оформила спадкових прав.

Згідно довідки Ходорівської міської ради №14/1753 від 06.10.2025, останнє місце проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно даних архівної будинкової книги зареєстровано місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з ОСОБА_8 в помешканні на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 були зареєстровані:

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ;

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ;

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ;

ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ;

ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_12 ;

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_13 (а.с.21).

Судом також встановлено, що ОСОБА_8 заповіту не залишала, то спадкування відбулося за законом та єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , який прийняв спадщину шляхом постійно проживання разом із матір`ю на момент смерті останньої був її син – ОСОБА_1 .

Натомість, як встановлено судом, другий син ОСОБА_8 – ОСОБА_4 , як спадкоємець першої черги за законом спадщину після смерті матері не прийняв, оскільки не проживав за місцем своєї реєстрації по АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини, тобто на момент смерті своєї матері – ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_5 (а.с.9).

З метою оформлення права власності на спадкове майно за законом, позивач 28.01.2026 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, після смерті свої батьків, ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , внаслідок чого нотаріусом заведено спадкові справи №03/2026 (а.с.98-110) та №04/2026 (а.с.111-131).

При цьому, як видно із матеріалів спадкових справи №03/2026 та №04/2026 із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 звертався тільки позивач (а.с.91, 112).

З метою оформлення права власності на цілий житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , позивач звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

Згідно листа відповіді приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Петрінець У.П. №16/02-14 від 17.03.2026, то в такому остання зазначає, що заяву подану ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належав батькові ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , нею розглянуто.

При огляді документів встановлено, що разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, крім ОСОБА_1 , також проживали та були зареєстровані інші спадкоємці, передбачені ст.1261 ЦК України, а саме дружина – ОСОБА_8 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , син – ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно довідки Ходорівської міської ради №14/1754 від 16.10.2025.

ОСОБА_8 та ОСОБА_4 із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 не зверталися, але відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Також згідно ч.1 ст.1267 ЦК України, п.п. 4.10 п.4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково враховує те, що частки у спадщині кожного із спадкоємців є рівними.

Враховуючи наведене, видача свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 в цілому, суперечить законодавству.

Також, якщо ОСОБА_1 вважає, що спадкоємець ОСОБА_4 є таким, що не прийняв спадщину, оскільки на день смерті ОСОБА_5 не проживав з ним, та його частка у спадщині не може бути врахована, то йому необхідно звернутися до суду із позовом про встановлення факту не проживання ОСОБА_4 із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнати ОСОБА_4 таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 (а.с.24).

Зі змісту вказаної відповіді нотаріуса випливає, що ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на цілий житловий будинок що розташований по АДРЕСА_1 . після смерті батька – ОСОБА_7 , у зв`язку із наявністю інших спадкоємців першої черги за законом на момент смерті останнього.

Як видно із технічного паспорту, виготовленим на замовлення ОСОБА_1 (а.с.13-19), житловий будинок та господарські будівлі і споруди, який розташований у АДРЕСА_1 мають наступні характеристики: загальна площа 82,9 кв.м., житлова 42,5 кв.м., допоміжна – 40,4 кв.м..

Вирішуючи даний спір суд виходить з такого.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Стаття 41 Конституції України зазначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку, шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268 - 1270 ЦК України. За змістом ст. 392 ЦК України, належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК України, встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у вигляді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296,1297 ЦК України) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).

Верховний суд у постанові від 09.04.2025 по справі №305/2221/21 зазначив, шо «предметом позову ОСОБА_3 визначила вимогу про встановлення факту не проживання ОСОБА_2 із спадкодавцями на час відкриття спадщини та неприйняття відповідачем спадщини після смерті батьків.

Отже, предметом заявлених вимог є встановлення факту, що має юридичне значення, з метою належного оформлення ОСОБА_3 спадщини після смерті батька.

Однак, виходячи зі змісту позовних вимог, позивач фактично намагається довести те, що лише вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька.

Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі позовні вимоги про встановлення факту не проживання відповідача із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання та визнання особи такою, що не прийняла спадщину, не відповідають належному способу захисту. Верховний Суд звертає увагу на те, що ефективним способом захисту прав позивачки є визнання права власності на спадкове майно, однак таких вимог остання не заявляла. За таких обставин відсутні підстави для застосування обраного позивачкою способу захисту, оскільки він не відновлює будь-яких порушених прав та інтересів позивачки і не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20 та від 02 квітня 2025 року у справі № 751/344/23»

Отож, відповідно до правової позиції Верховного Суду, ефективним способом захисту прав позивача у спорах про спадкування є визнання права власності на спадкове майно, а не встановлення факту не проживання іншого спадкоємця зі спадкодавцем або визнання особи такою, що не прийняла спадщину.

У даній справі позивач просить встановити юридичний факт не проживання свого брата разом зі спадкодавцями на час відкриття спадщини. Разом з тим, наведена вимога не створюють для позивача жодних самостійних правових наслідків у вигляді набуття права власності на спадкове майно, оскільки встановлення факту не проживання відповідача та визнання його таким, що не прийняв спадщину, саме по собі не призводить до автоматичного переходу права власності на спадкове майно до позивача.

Більше того, яка зазначалось вище, з досліджених судом доказів встановлено, що ОСОБА_4 фактично не проживав за місцем своєї реєстрації по АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини, а відтак вважається таким, що спадщину не прийняву відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, заявлена позивачем позовна вимога про встановлення факту не проживання брата за місцем його реєстрації на переконання суду є неефективним способом захисту його прав як спадкоємця спадкового майна, а відтак у задоволенні такої слід відмовити.

Разом із тим вирішуючи позовну вимогу про визнання права власності на спадкове майно, суд враховує наступне.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Отже, відсутність факту офіційного визнання перешкоджає належному володінню користуванню та розпорядженню успадкованим майном, створює умови правової невизначеності речових прав позивача. При цьому, в даному випадку, нотаріусом було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на цілий житловий будинок, у зв`язку із наявністю інших спадкоємців за законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, оскільки позивач позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом у нотаріуса, а також враховуючи те, що відповідачі позовні вимоги визнали, позовна вимога позивача про визнання за ним права власності на спадкове майно за законом на цілий житловий будинок підлягає до задоволення.

За таких обставин, позов підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задоволити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в порядку спадкування за законом після смерті батька – ОСОБА_5 та після смерті матері – ОСОБА_8 , право власності на цілий житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами у АДРЕСА_1 .

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя С.І. Сливка