Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №905/781/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Харків Справа №905/781/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників учасників справи:

арбітражного керуючого Савченка В.А.,

від апелянтів – Кудрявцева Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (вх.№1190Д від 27.05.2026) на рішення Господарського суду Донецької області від 27.04.2026 у справі №905/781/25 (м. Харків, суддя Фурсова С.М., повне рішення складено 01.05.2026)

за заявою ліквідатора - арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича,

до ОСОБА_3 , м. Дніпро,

ОСОБА_2 , м. Дніпро,

ОСОБА_1 , м. Дніпро,

про покладення до солідарної відповідальності за зобов`язаннями боржника,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Абріс Строй», м. Дніпро,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Солея», м. Дніпро,

в межах справи про банкрутство

за заявою кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Абріс Строй», м. Дніпро,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д», м. Краматорськ, Донецька область,

про банкрутство, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 27.04.2026 задоволено заяву ліквідатора - арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича про покладення солідарної відповідальності (притягнення до солідарної відповідальності) на колишнього директора та органи управління Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вент-Клімат», за незадоволення вимог кредиторів.

Покладено на ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів у справі №905/781/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д».

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» 2 097 964,11 гривень в якості солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів банкрута.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича судовий збір в сумі 1 774,93 гривень судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича судовий збір в сумі 1 774,93 гривень судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича судовий збір в сумі 1 774,94 гривень судового збору.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодились та звернулись до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просять поновити строк на оскарження рішення Господарського суду Донецької області від 27 квітня 2026 року, у справі № 905/781/25, скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 27 квітня 2026 року, у справі № 905/781/25, прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича про покладення солідарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в розмірі 2 097 964 грн 11 коп.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вказують про те, що:

- відповідачі не брали участі у суді першої інстанції через неналежне повідомлення про розгляд заяви ліквідатора боржника про покладення солідарної відповідальності та не мали можливості подати свої докази та заперечення;

- за відсутності доказів вартості майнових активів та зобов`язань щонайменше перед двома кредиторами станом на певний звітний період, з яким заявник пов`язує виникнення обов`язку боржника подати заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство, не можна виснувати про загрозу неплатоспроможності боржника та відповідно - про виникнення обов`язку керівника боржника у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, і як наслідок - покладення на керівника боржника солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів.

При цьому, відповідальність за ч. 6 ст. 34 КУзПБ настає за неподання заяви в місячний строк з моменту виникнення загрози неплатоспроможності юридичної особи, а не в будь-який час існування простроченого грошового зобов`язання.

Отже, солідарна відповідальність полягає у відшкодуванні шкоди, тоді як шкода відшкодовується деліквентом (особою, яка її завдала) потерпілому, але в даному випадку заявником не доведено, що відповідачами було завдано шкоду кредиторам.

Разом з тим, заявником не доведено причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю керівника (органів управління) боржника та зменшенням майнової сфери (шкодою) ТОВ «Монтажтрейдінг Д».

Відтак, недоведеність юридичного факту загрози неплатоспроможності боржника у зв`язку з наявністю лише двох кредиторів та відсутністю доказів щодо вартості майнових активів боржника станом на той звітний період, коли у боржника виникли зобов`язання перед кредиторами, унеможливлюють покладення солідарної відповідальності на керівника (органи управління) боржника.

- у зв`язку із неналежним повідомленням боржника та відповідачів, судом першої інстанції не було встановлено, що перед боржником наявна заборгованість у контрагентів, що підтверджується договорами, актами виконаних робіт та претензіями з ТОВ «БФ «ГРІНВІНВЕСТВУД», ТДВ «РБ СТРОЙ», а отже навіть за виявлених арбітражним керуючим фактів доведення боржника до банкрутства достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування будь-якої відповідальності у справі про банкрутство за правилами частини другої ст. 61 КУзПБ.

Крім того, апелянти звертають увагу на те, що за 2025 рік у боржника рух грошових коштів пов`язаний з господарською діяльністю становив 4 081 804,42 грн, а отже останні здійснювали господарську діяльність та отримували прибуток;

- скаржники зазначають, що ураховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, з огляду на регламентований КУзПБ порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ.

Крім того, апелянти вказують на те, що законодавець визначив у положеннях КУзПБ об`єктивні обставини та процеси, за яких ліквідаційна маса боржника змінюється з початку її формування і до отримання коштів від продажу відповідних активів у її складі.

Скаржники, посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №904/367/22, вказують на те, що з метою визначення розміру субсидіарної відповідальності, то, враховуючи правову природу цієї відповідальності, її розмір має визначатися за правилами встановлення розміру шкоди, заподіяної майну потерпілого незаконними діями, у деліктних правовідносинах: як різниця між сумою вимог до боржника згідно з реєстром вимог кредиторів та сумою коштів, отриманою за фактом продажу майна в процедурі ліквідації, поверненою третіми особами на вимогу ліквідатора.

Крім того, апелянти вказують на те, що право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після вжиття вичерпних заходів щодо повернння до ліквідаційної маси банкрута його майна, що перебуває у третіх осіб, після завершення реалізації об`єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі. Скаржники зазначають, що аналогічний порядок покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника втілено в актуальній правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постановах від 10.06.2020 у справі №911/3513/16, від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, від 14.07.2020 у справі №904/6379/16, від 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20) та від 07.11.2023 у справі № 908/3468/13, від 12.09.2024 у справі № 904/367/22.

Апелянти звертають увагу на те, що передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство — до здійснення задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів та повернення грошових коштів (майна) від третіх осіб, з встановленням факту недостатності майна, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства, тобто виключає визначення суб`єктів та суб`єктивної сторони відповідного правопорушення.

Крім того, з рішення Господарського суду Донецької області від 27.04.2026 не вбачається, що в матеріалах справи наявний звіт ліквідатора банкрута щодо передумов для субсидіарної відповідальності, складений відповідно до Методичних рекомендацій.

У матеріалах справи та в оскаржуваному рішенні станом на час прийняття оскаржуваного судового рішення відсутні докази та на їх посилання на проведення ліквідатором боржника інвентаризації майна боржника.

При цьому станом на дату звернення із заявою про покладення солідарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на відповідачів не було вчинено всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення та повернення майна банкрута, а саме, грошових коштів з контрагентів.

Апелянти вважають, що ліквідатором не вжито всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення та повернення вказаного вище майна (грошових коштів - дебіторської заборгованості) у ліквідаційну масу боржника, а отже слід дійти до висновку, що наведену заяву до суду подано передчасно, оскільки таку заяву (про покладення солідарної або субсидіарної відповідальності) ліквідатор банкрута може подати не раніше ніж після завершення всіх заходів, спрямованих на розшук майна, повернення майна боржника від третіх осіб, реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності активів боржника для повного погашення кредиторської заборгованості банкрута;

- факт зміни найменування та юридичної адреси жодним чином не впливає на можливість юридичної особи вести свою діяльність не за юридичною адресою.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.05.2026 для розгляду справи №905/781/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/781/25. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

10.06.2026 матеріали справи №905/781/25 надійшли до Східного апеляційного господарського суду (вх.№6484).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (вх.№1190Д від 27.05.2026) на рішення Господарського суду Донецької області від 27.04.2026 у справі №905/781/25 залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.

В строк, наданий судом, від апелянтів надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№6772 від 18.06.2026). Зокрема, апелянтами надано докази сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 поновлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження у справі №905/781/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (вх.№1190Д від 27.05.2026) на рішення Господарського суду Донецької області від 27.04.2026 у справі №905/781/25. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/781/25. Призначено справу до розгляду на "23" липня 2026 р. об 11:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132.

Від арбітражного керуючого Савченка В.А. до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7601 від 13.07.2026), в якому останній просить відзив на апеляційну скаргу прийняти до розгляду та долучити до матеріалів справи № 905/781/25. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Донецької області від 27 квітня 2026 року у справі № 905/781/25 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Донецької області від 27 квітня 2026 року у справі № 905/781/25 залишити без змін. Відмовити в прийнятті та врахуванні долучених апелянтами на стадії апеляційного провадження Акта № 1 приймання-передачі обладнання від 15.04.2025 р., Акта приймання-передачі документів від 15.04.2025 р. та Акта про відмову від приймання обладнання від 16.05.2023 р. як додаткових доказів, оскільки вони не подавалися до суду першої інстанції та апелянтами не доведено поважності причин неподання цих доказів відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України.

Ліквідатор вважає, що апелянти помилково ототожнюють інститут солідарної відповідальності за ч. 6 ст. 34 КУзПБ з інститутом субсидіарної відповідальності за ст. 61 КУзПБ; апелянти намагаються переглянути грошові вимоги кредиторів, встановлені окремою ухвалою, що набрала законної сили; доводи про неналежне повідомлення спростовуються матеріалами справи; додані апелянтами документи не подавалися суду першої інстанції та викликають обґрунтовані сумніви щодо достовірності.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу арбітражний керуючий Савченко В.А. вказує про те, що:

- центральна вада апеляційної скарги полягає в системній підміні предмета доказування: апелянти протягом всієї мотивувальної частини скарги оперують критеріями, розробленими судовою практикою виключно для субсидіарної відповідальності за ст. 61 КУзПБ, тоді як предметом розгляду в цій справі є зовсім інший, самостійний правовий інститут – солідарна відповідальність керівника (органів управління) боржника за порушення обов`язку своєчасного звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, передбачена частиною шостою статті 34 КУзПБ.

Підставою для покладення солідарної відповідальності є єдиний юридичний факт неподання боржником заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство протягом місяця з моменту виникнення загрози неплатоспроможності. Ця відповідальність має деліктну природу і не пов`язана з попереднім встановленням остаточного розміру ліквідаційної маси, вичерпанням заходів з розшуку та повернення майна боржника чи завершенням розрахунків з кредиторами в ліквідаційній процедурі. Саме такий підхід послідовно застосовується Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постановах від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20, від 14.09.2021 у справі № 902/1023/19, від 09.06.2022 у справі № 904/76/21, на які самі апелянти посилаються в тексті скарги, проте роблять з них хибні висновки, штучно доповнюючи їх критеріями з абсолютно іншої категорії справ.

На відміну від солідарної відповідальності, субсидіарна відповідальність за ст. 61 КУзПБ покладається на суб`єктів, дії чи бездіяльність яких призвели до банкрутства боржника (доведення до банкрутства), і її розмір визначається як різниця між сумою вимог кредиторів та ліквідаційною масою боржника, тобто є похідним показником, що може бути обчислений лише після завершення формування ліквідаційної маси, реалізації активів та розрахунків з кредиторами.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, постанови Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 904/367/22, від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21), від 10.06.2020 у справі № 911/3513/16, від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20), від 07.11.2023 у справі № 908/3468/13, на які посилаються апелянти, стосуються виключно порядку визначення розміру субсидіарної відповідальності за ст. 61 КУзПБ і передчасності звернення із заявою про субсидіарну відповідальність до завершення формування ліквідаційної маси. Проте, вказані постанови не стосуються предмета цього спору, оскільки ліквідатор не звертався та не звертається із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за ст. 61 КУзПБ. Предметом розгляду в цій справі є виключно факт порушення обов`язку, встановленого ч. 6 ст. 34 КУзПБ.

Оскільки апелянти будують значну частину апеляційної скарги (розділи щодо «передчасності звернення», «недослідження ліквідаційної маси», «невичерпання заходів розшуку майна банкрута», «відсутності звіту про доведення до банкрутства, складеного відповідно до Методичних рекомендацій») на критеріях субсидіарної, а не солідарної відповідальності, усі ці доводи є юридично неспроможними і не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, який застосував належну норму права – ч. 6 ст. 34 КУзПБ.

Суд першої інстанції встановив обидві обставини для солідарної відповідальності, передбачені ч. 6 ст. 34 КУзПБ, і апелянти не спростували жодну з них належними доказами, а натомість підмінили предмет спору.

Жоден із критеріїв, на яких апелянти вибудовують свою правову позицію (передчасність звернення до завершення формування ліквідаційної маси, необхідність звіту про доведення до банкрутства, складеного за Методичними рекомендаціями, невичерпання заходів розшуку майна), не стосується предмета цього спору. Застосування апелянтами практики Верховного Суду щодо субсидіарної відповідальності до спору про солідарну відповідальність є підміною правового регулювання та свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги в цій частині.

Крім того, арбітражний керуючий вказує про те, що у межах відповідальності за ч. 6 ст. 34 КУзПБ шкода кредиторам полягає саме у самому факті незадоволення (непогашення) їхніх грошових вимог, розмір якої точно кореспондує розміру таких вимог, встановлених в реєстрі вимог кредиторів. Причинно-наслідковий зв`язок полягає в тому, що якби керівник (контролюючі особи) боржника своєчасно, в місячний строк, звернулися із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, кредитори мали б можливість своєчасно заявити свої вимоги та реалізувати передбачені законом механізми захисту в умовах, коли актив боржника ще не був виведений, а можливості для стягнення заборгованості в позовному провадженні не були втрачені через тривалість судового розгляду. Таким чином, і шкода, і причинно-наслідковий зв`язок з бездіяльністю є доведеними самим фактом наявності незадоволених вимог кредиторів у визначеному судом розмірі 2 097 964,11 грн та встановленим фактом порушення керівником боржника місячного строку звернення до суду;

- значна частина аргументації апелянтів спрямована не на спростування факту порушення обов`язку звернутися із заявою про банкрутство, а на оскарження по суті грошових вимог кредиторів – ТОВ «Абріс Строй» на суму 1 296 224,00 грн та ТОВ «Солея» на суму 801 740,11 грн, які і становлять стягнену судом суму 2 097 964,11 грн. Однак зазначені вимоги кредиторів були визначені та включені до реєстру вимог кредиторів ухвалою Господарського суду Донецької області від 23 жовтня 2025 року за результатами попереднього судового засідання у справі про банкрутство. Ця ухвала є окремим судовим актом, який підлягав самостійному оскарженню в порядку та у строки, встановлені ГПК України та КУзПБ. Матеріали справи не містять відомостей про оскарження апелянтами ухвали від 23.10.2025 в установленому порядку.

Предметом доказування у справі про покладення солідарної відповідальності за ч. 6 ст. 34 КУзПБ є не наявність чи розмір заборгованості перед конкретним кредитором (це питання вирішене остаточно ухвалою від 23.10.2025), а факт неподання боржником у встановлений строк заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності ознак загрози неплатоспроможності. Відповідно, усі доводи апеляційної скарги, які по суті зводяться до заперечення обґрунтованості вимог ТОВ «Абріс Строй» та ТОВ «Солея», виходять за межі предмета доказування в цій справі та не підлягають врахуванню судом апеляційної інстанції;

- судова кореспонденція надсилалася судом першої інстанції за адресами реєстрації місця проживання відповідачів, зазначеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо ОСОБА_3 – як діючого на момент виникнення спірних правовідносин керівника і засновника боржника), а також за адресами, які самі апелянти зазначають у своїй апеляційній скарзі як власні адреси проживання. Наявність в матеріалах справи доказів надсилання кореспонденції за належними адресами створює презумпцію належного повідомлення, яка не спростована апелянтами жодним доказом (довідкою пошти про повернення без вручення з інших підстав, ніж закінчення строку зберігання, тощо).

Крім того, у самій апеляційній скарзі апелянти зазначають, що дізналися про рішення суду першої інстанції «з Єдиного державного реєстру судових рішень 13 травня 2026 року». Ця обставина не свідчить про порушення судом порядку повідомлення, а свідчить лише про те, що апелянти самостійно відстежували стан судового реєстру, що можливо виключно за умови обізнаності про існування самого провадження у справі № 905/781/25.

При цьому, необхідно враховувати, що ч. 6 ст. 34 КУзПБ покладає на керівника (органи управління) боржника, зокрема на його колишніх учасників (засновників), процесуальний обов`язок сумлінно користуватися своїми правами, включно з

обов`язком цікавитися можливими судовими провадженнями, ініційованими у зв`язку з їх попередньою діяльністю в органах управління боржника, особливо в умовах, коли зміна складу учасників та керівника боржника відбулася вже після виникнення заборгованості перед кредиторами та ініціювання судового провадження про її стягнення;

- ліквідатор звертає увагу суду апеляційної інстанції на таку послідовність подій, яка додатково підтверджує обґрунтованість висновків суду першої інстанції: заборгованість перед кредиторами виникла до відкриття провадження у справі про банкрутство; у квітні 2025 року кредитор ТОВ «Будівельна компанія «Солея» ініціював судовий процес зі стягнення заборгованості; безпосередньо після цього, 16-17 квітня 2025 року, відбулася одномоментна зміна всього складу учасників (засновників) та керівника боржника, а також зміна найменування боржника з ТОВ «Вент-Клімат» на ТОВ «Монтажтрейдінг Д»; одночасно змінено юридичну адресу боржника з міста Дніпра на місто Краматорськ Донецької області – територію, що перебуває поблизу лінії фронту та систематично зазнає обстрілів, де ведення звичайної господарської діяльності є вкрай ускладненим або фактично неможливим. Така послідовність дій – зміна контролюючих осіб та юридичної адреси одразу після ініціювання кредитором судового стягнення заборгованості – є типовою ознакою недобросовісної поведінки, спрямованої на уникнення відповідальності шляхом формальної передачі контролю над юридичною особою іншим (як правило, номінальним) особам, що правильно кваліфіковано судом першої інстанції як фіктивна зміна засновників.

Довід апеляційної скарги про те, що рух грошових коштів боржника за 2025 рік становив 4 081 804,42 грн, а отже боржник нібито здійснював господарську діяльність та отримував прибуток, не спростовує факту загрози неплатоспроможності. Обіг грошових коштів по рахунках підприємства є лише одним з численних показників господарської діяльності і сам по собі не свідчить про достатність активів боржника для покриття зобов`язань перед кредиторами станом на момент виникнення загрози неплатоспроможності, тим більше – без наданих апелянтами розшифровок джерел та призначення такого руху коштів, які б спростовували наявність простроченої заборгованості перед кредиторами;

- станом на дату подання ліквідатором звіту у справі про банкрутство активів у боржника не виявлено, дебіторська заборгованість, яка теоретично могла існувати, документально не підтверджена через непередання відповідної документації ліквідатору. Ця обставина додатково підтверджує висновок суду першої інстанції про наявність ознак приховування стійкої неплатоспроможності боржника.

У практиці Верховного Суду сформовано підхід, за яким у спорах, пов`язаних із відповідальністю контролюючих осіб боржника у справах про банкрутство, тягар доказування добросовісності власної поведінки покладається саме на контролюючих осіб, оскільки саме вони мали безпосередній доступ до документації та інформації про фінансовий стан боржника, на відміну від кредиторів та ліквідатора.

Крім того, сама зміна найменування боржника з «Товариства з обмеженою відповідальністю «Вент-Клімат» на «Товариство з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д», здійснена одночасно зі зміною складу учасників, керівника та юридичної адреси, є додатковою обставиною, що ускладнює ідентифікацію боржника кредиторами та контролюючими органами, і в сукупності з іншими встановленими обставинами свідчить не про звичайну, добросовісну підприємницьку реорганізацію, а про свідомі дії, спрямовані на утруднення реалізації кредиторами своїх прав;

- у заяві про усунення недоліків апеляційної скарги від 18.06.2026 апелянти додатково долучили до матеріалів справи: Акт № 1 приймання-передачі обладнання ТОВ «Вент-Клімат» від 15.04.2025 р., Акт приймання-передачі документів ТОВ «Вент Клімат» від 15.04.2025 р. та Акт про відмову від приймання обладнання від 16.05.2023.

Проте, Акт № 1 приймання-передачі обладнання від 15.04.2025 р., Акт приймання передачі документів від 15.04.2025 р. та Акт про відмову від приймання обладнання від 16.05.2023 р. не подавалися апелянтами до Господарського суду Донецької області під час розгляду заяви ліквідатора про покладення солідарної відповідальності, хоча всі ці документи, за твердженням самих апелянтів, існували задовго до ухвалення оскаржуваного рішення. Апелянти не навели і не могли навести жодних об`єктивних причин, які б перешкоджали поданню цих документів саме до суду першої інстанції, окрім посилання на нібито неналежне повідомлення про розгляд справи. Більше того, ці документи не подавалися ані ліквідатору в процедурі банкрутства, ані самому суду першої інстанції, а вперше з`явилися лише в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги від 18.06.2026 – без будь-якого окремого клопотання про прийняття додаткових доказів і без обґрунтування поважності причин їх неподання суду першої інстанції, що прямо вимагається ч. 3 ст. 269 ГПК України.

З огляду на викладене, ліквідатор просить суд апеляційної інстанції відмовити в прийнятті зазначених документів як додаткових доказів у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 задоволено клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – адвоката Кудрявцева Д.В. (вх.№7680 від 14.07.2026) про його участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №905/781/25, яке відбудеться 23.07.2026 об 11:00 год, у залі судового засідання №132 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Судове засідання у справі №905/781/25, яке призначено на 23.07.2026 об 11:00 год, постановлено провести за участю представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – адвоката Кудрявцева Д.В. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного заявника.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 задоволено клопотання арбітражного керуючого Савченка В.А. про його участь у судових засіданнях Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №905/781/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Судове засідання у справі №905/781/25, яке призначено на 23.07.2026 об 11:00 год, та подальші судові засідання у даній справі постановлено провести за участю арбітражного керуючого Савченка В.А. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного заявника.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2026 оголошено перерву у розгляді справи до "27" серпня 2026 р. о 10:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2026 задоволено клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – адвоката Кудрявцева Д.В. (вх.№9294 від 25.08.2026) про його участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №905/781/25, яке відбудеться 27.08.2026 об 10:15 год, у залі судового засідання №132 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Судове засідання у справі №905/781/25, яке призначено на 27.08.2026 об 10:15 год, постановлено провести за участю представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – адвоката Кудрявцева Д.В. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного заявника.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 розгляд справи відкладено на 17 вересня 2026 року о 10:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.09.2026 задоволено клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – адвоката Кудрявцева Д.В. (вх.№10039 від 14.09.2026) про його участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №905/781/25, яке відбудеться 17.09.2026 о 10:15 год, у залі судового засідання №132 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника.

У судовому засіданні 17.09.2026 представник апелянтів просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 27 квітня 2026 року в даній справі та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича.

Арбітражний керуючий просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 27 квітня 2026 залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду Донецької області перебуває справа за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Абріс Строй» про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» (код ЄДРПОУ 43541222).

Так, ухвалою Господарського суду Донецької області від 09.09.2025 відкрито провадження у справі №905/781/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» (код ЄДРПОУ 43541222), визнано вимоги ініціюючого кредитора. Також вказаною ухвалою введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Савченка В.А. (свідоцтво про право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1862 від 05.02.2018)), призначено попереднє засідання на 23.10.2025.

10.09.2025 на офіційному веб-порталі Судової влади України розміщено повідомлення за № 77103.

За результатами попереднього засідання ухвалою Господарського суду Донецької області від 23.10.2025 затверджено реєстр вимог кредиторів у справі №905/781/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» (код ЄДРПОУ 43541222) з вимогами наступних кредиторів:

1) вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Абріс Строй» (код ЄДРПОУ 41590608) на суму 1 296 224,00 гривень, яка складається з:

- 1 200 000,00 гривень основного боргу (четверта черга);

- 24 224,00 гривень судового збору (перша черга);

- 72 000,00 гривень витрат на авансування винагороди арбітражного керуючого (перша черга);

2) вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Солея» (код ЄДРПОУ 44954512) на суму 801 740,11 гривень, яка складається з:

- 796 895,31 гривень основного боргу (четверта черга);

- 4 844,80 гривень судового збору (перша черга).

Також вказаною ухвалою зобов`язано розпорядника майна організувати проведення зборів кредиторів у відповідності до ст.48 Кодексу України з процедур банкрутства, вирішити питання відносно подальшого розгляду справи та відповідні протоколи надати суду. Встановлено дату проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів. Визначено дату проведення підсумкового судового засідання у справі на 25.11.2025.

За результатами підсумкового засідання ухвалено постанову про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» (код ЄДРПОУ 43541222) банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців. Ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича (свідоцтво про право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1862 від 05.02.2018)).

25.11.2025 на офіційному веб-порталі Судової влади України розміщено повідомлення за №77785.

Через систему «Електронний суд» до Господарського суду Донецької області 19.02.2026 у межах справи про банкрутство надійшла заява ліквідатора - арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича про притягнення до солідарної відповідальності колишнього керівника та засновників боржника, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Заява ліквідатора банкрута обґрунтована тим, що ухвалою Господарського суду Донецької області від 23.10.2025 за підсумками попереднього судового засідання у справі про банкрутство визначено вимоги кредиторів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» в сумі 2 097 964,11 гривень, а саме:

1) вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «АбрісСтрой» (код ЄДРПОУ 41590608) на суму 1 296 224,00 гривень, яка складається з:

- 1 200 000,00 гривень основного боргу (четверта черга);

- 24 224,00 гривень судового збору (перша черга);

- 72 000,00 гривень витрат на авансування винагороди арбітражного керуючого (перша черга);

2) вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Солея» (49127, місто Дніпро, вулиця Ярової, будинок №93; код ЄДРПОУ 44954512) на суму 801 740,11 гривень, яка складається з:

- 796 895,31 гривень основного боргу (четверта черга);

- 4 844,80гривень судового збору (перша черга),

які включені до реєстру вимог кредиторів.

Загальна сума грошових вимог, заявлених та визнаних судом, складає 2 097 964,11 гривень, які до цього часу не погашені.

Постановою Господарського суду Донецької області від 25.11.2025 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича. Вказаною постановою припинені повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також повноваження власника (власників) майна банкрута; посадовим особам банкрута протягом п`ятнадцяти днів з що дня призначення ліквідатора передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору;

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що з 16.04.2025 року по 17.04.2025 відбувся ряд змін реєстраційної інформації, тобто вже після виникнення стійкої фінансової неспроможності банкрута, яка мала місце станом на кінець 2024 року, були здійснені масштабні зміни у складі органів управління Банкрута.

Зокрема, були видалені з реєстру відомості про попередніх учасників (засновників) банкрута:

- ОСОБА_2 ;

- ОСОБА_3 ;

- ОСОБА_1 .

Також був змінений директор Банкрута, яким раніше був ОСОБА_3 , на ОСОБА_4 . Замість попередніх бенефіціарних власників до реєстру внесено відомості про нового кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_5 , громадянина Румунії, а учасником (засновником) Банкрута стала корпорація «СтелларСтарЛтд», зареєстрована на ОСОБА_6 .

Зміна органів управління та бенефіціарних власників у квітні 2025 року відбулася після того, як кредитором ТОВ «Будівельна компанія «Солея» у квітні 2025 року було ініційовано судовий процес по стягненню заборгованості, та вже після того, як фінансова звітність банкрута за 2024 рік, однозначно засвідчила наявність стійкої фінансової неспроможності. Така поведінка свідчить про недобросовісність попередніх органів управління та посадових осіб, їх усвідомлення протиправного характеру своїх дій у період управління боржником та намір ухилитися від відповідальності перед кредиторами шляхом формальної передачі контролю над боржником іншим особам (так звана - фіктивна зміна засновників).

Також, відбулась зміна юридичної адреси банкрута на місто Краматорськ Донецької області, яке знаходиться поблизу лінії фронту та систематично піддається обстрілам. В умовах, коли у місті Краматорськ господарська діяльність є фактично неможливою через воєнний стан, перереєстрація юридичної адреси саме на цю територію свідчить про умисне створення перешкод для роботи арбітражного керуючого, доступу до документації та майна Банкрута, що є прямою ознакою незаконних дій у разі банкрутства.

Після призначення арбітражного керуючого Савченко В.А. розпорядником майна банкрута, останній направив директору та учаснику (засновнику) банкрута, письмове повідомлення про наслідки порушення справи про банкрутство та про необхідність виконання ухвали господарського суду від 09.09.2025 і положень статті 44 Кодексу України з процедур банкрутства. (докази наявні в матеріалах справи) Зокрема, керівника та учасника (засновника) банкрута було зобов`язано надати розпоряднику майна банкрута необхідні документи для підготовки аналізу фінансово-господарської діяльності, надати всі необхідні документи та представити майно для проведення інвентаризації. Однак на це повідомлення від керівника та учасника (засновника) банкрута не надійшло жодної відповіді.

Внаслідок ненадання документів боржником, фінансовий аналіз проводився на підставі документів, які були отримані від податкових органів, органів статистики та загальнодоступних джерел. У розпорядника майна банкрута відсутні документи, що підтверджують дебіторську заборгованість у сумі 5 799,8 тисяч гривень та кредиторську заборгованість за статтею «інші поточні зобов`язання» у сумі 7 675,4 тисячі гривень. Первинні бухгалтерські документи, договори, акти виконаних робіт, акти звірки до розпорядника майна банкрута не надані.

Як встановлено проведеним аналізом фінансово-господарської діяльності, загроза неплатоспроможності Банкрута виникла у 2024 році, доказом чого є фінансова звітність, яка була подана самим Боржником до податкового органу та органу статистики. Станом на 31.12.2024 року коефіцієнт покриття Банкрута становив 1,12, що є нижчим за нормативне значення 1,5, а коефіцієнт фінансової автономії становив 0,11 при нормативі 0,5. Поточні зобов`язання зросли до 8 033,3 тисячі гривень при власному капіталі лише 1 028,4 тисячі гривень. Ці показники однозначно свідчать про наявність загрози неплатоспроможності, яка мала місце вже станом на кінець 2024 року.

За таких обставин, станом на момент виникнення загрози неплатоспроможності у 2024 році, на той період керівник Банкрута ОСОБА_3 та засновники Банкрута, а саме учасники (засновники) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які здійснювали управління Боржником у 2024 році та на початку 2025 року, були зобов`язані у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Однак цього зроблено не було, і заява про банкрутство була подана лише кредитором у серпні 2025 року. Така бездіяльність та ухилення від виконання обов`язку, встановленого законом, на переконання ліквідатора, призвело до подальшого погіршення фінансового стану банкрута, збільшення обсягу вимог кредиторів та неможливості їх повного задоволення.

Також ліквідатор звертав увагу на відсутність у банкрута ліквідних основних засобів та інших ресурсів, за рахунок яких підприємство могло б здійснювати свою діяльність.

За результатами проведеного арбітражним керуючим аналізу фінансово-господарської діяльності боржника за період 2022-2024 років було встановлено, що

- наявні ознаки приховування стійкої фінансової неплатоспроможності - Кзвва (0,11) ?0,1;

- наявні ознаки доведення до банкрутства - свідоме прийняття необгрунтованих зобовязань на 8,03 млн грн., що спричинило втрату ліквідності (Кпок=1,12) та стійку неплатоспроможність, оскільки прибуток підприємства не міг їх покрити;

- наявні ознаки порушення вимог ч.6 ст.34 КУзПБ.

За результатом розгляду заяви судом першої інстанції прийнято рішення, яким задоволено заяву ліквідатора - арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича про покладення солідарної відповідальності (притягнення до солідарної відповідальності) на колишнього директора та органи управління Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вент-Клімат», за незадоволення вимог кредиторів. Покладено на ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів у справі №905/781/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д». Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» 2 097 964,11 гривень в якості солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів банкрута. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича судовий збір в сумі 1 774,93 гривень судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича судовий збір в сумі 1 774,93 гривень судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича судовий збір в сумі 1 774,94 гривень судового збору.

Суд мотивував рішення тим, що за змістом положень частини шостої статті 34 КУзПБ порушення, яке є умовою покладення солідарної відповідальності, є допущене керівником боржника (а з 20.03.2023 - органами управління боржника) порушення місячного строку звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі загрози неплатоспроможності боржника та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Суд першої інстанції зауважив, що загроза неплатоспроможності боржника і визначається недостатньою вартістю майна юридичної особи для задоволення вимог кредиторів. Тому для покладення солідарної відповідальності на керівника/члена органу управління боржника істотне значення має встановлення моменту виникнення в нього обов`язку звернутися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Момент виникнення такого обов`язку залежить у кожному конкретному випадку від наявності об`єктивних юридичних фактів, що підтверджують виникнення загрози неплатоспроможності і вочевидь свідчать про неможливість продовження нормальної господарської діяльності без негативних наслідків для боржника та його кредиторів.

Із дати виникнення невиконаних грошових зобов`язань боржник знаходився у стані надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення вимог його кредиторів було можливим тільки у ліквідаційній процедурі. Фінансовий стан юридичної особи характеризується неплатоспроможністю протягом більше ніж півроку до відкриття провадження у справі про банкрутство; при цьому, в результаті аналізу виявлено ознаки приховування стійкої фінансової неспроможності та доведення до банкрутства.

Оскільки бухгалтерську та іншу документацію ТОВ «Монтажтрейдінг Д» розпоряднику майна та ліквідатору передано не було, арбітражним керуючим фінансової звітності юридичною особою встановлено, що розмір чистих активів боржника (перевищення загальної вартості активів над загальним розміром зобов`язань) протягом всього періоду, що досліджувався, не мало позитивного значення. На день відкриття провадження у справі про банкрутство боржника (09.09.2025) залишалися непогашеними вимоги кредиторів (ТОВ «Будівельна компанія «АбрісСтрой», ТОВ «Будівельна компанія «Солея») до боржника на загальну суму 1 996 895,31 гривень (основний борг), які по суті виникли протягом попередніх років.

Місцевий господарський суд вказав на те, що, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові 04.09.2024 у справі №908/3236/21, щодо необхідності визначення розміру грошової суми солідарної відповідальності відповідача1 ОСОБА_3 як керівника та власника боржника, та відповідачів2, 3 учасників (засновників) ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , які здійснювали управління боржником у 2024 році та на початку 2025 року, як відповідальних компетентних осіб боржника за незадоволення вимог кредиторів ТОВ «Монтажтрейдінг Д», ліквідатором правомірно визначено за належне здійснити задоволення вимог даної заяви про притягнення винних осіб до відповідальності із одночасним стягненням із таких осіб солідарно 2 097 964,11 гривень в якості солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів.

Крім того, суд першої інстанції зауважив, що статтею 34 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є існування у боржника перед кредитором/кредиторами зобов`язань, строк виконання яких настав та недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, строк виконання яких настав. Однак, зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши її відповідними доказами.

Місцевий господарський суд вказав на те, що а ні чинним, а ні попереднім керівниками, засновниками підприємства, не надано доказів вжиття заходів направлених на погашення вимог, виконання грошових зобов`язань та/або відновлення платоспроможності банкрута. Згідно аналізу фінансового стану банкрута наявні ознаки приховування стійкої неплатоспроможності боржника та доведення до банкрутства. З поданого ліквідатором звіту слідує, що активів у банкрута не виявлено. Одним із активів банкрута була дебіторська заборгованість, яка не стягнута ні до відкриття провадження про банкрутство, так і в ліквідаційній процедурі через відсутність документального її підтвердження. Документація в підтвердження суми дебіторської заборгованості ліквідатору банкрута не передано. Грошові зобов`язання виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство. Крім того, з 16.04.2025 року по 17.04.2025 відбувся ряд змін реєстраційної інформації, зокрема у складі органів управління та бенефіціарних власників банкрута. Суд погодився з доводами ліквідатора, що така поведінка свідчить про недобросовісність попередніх органів управління та посадових осіб, їх усвідомлення протиправного характеру своїх дій у період управління боржником та намір ухилитися від відповідальності перед кредиторами шляхом формальної передачі контролю над боржником іншим особам (так звана - фіктивна зміна засновників).

Також місцевим господарським судом враховано і зміну юридичної адреси боржника з міста Дніпро на місто Краматорськ Донецької області, яке знаходиться поблизу лінії фронту та систематично піддається обстрілам. В умовах, коли у місті Краматорськ господарська діяльність є фактично неможливою через воєнний стан.

Суд першої інстанції вказав на те, що відповідачами не спростовано ні поданий аналіз на предмет виявлення ознак неплатоспроможності, ні доводи, наведені ліквідатором в заяві, не зазначено обставини, які б перешкоджали вжити заходи направлені на відновлення платоспроможності боржника, зокрема, звернутись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Місцевий господарський суд вказав на наявність причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями органів управління боржником, внаслідок яких фактично і виникли грошові зобов`язання у боржника, перед кредиторами у справі, відсутність вжитих заходів направлених на відновлення платоспроможності боржника, не звернення до суду при очевидній загрозі неплатоспроможності, із банкрутством Товариства.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Преамболою Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 6 статті 12 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Частина 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В апеляційній скарзі апелянти вказують на те, що не брали участі у суді першої інстанції через неналежне повідомлення про розгляд заяви ліквідатора боржника про покладення солідарної відповідальності та не мали можливості подати свої докази та заперечення.

Щодо вказаного доводу апелянтів про неналежне їх повідомлення місцевим господарським судом при розгляді заяви арбітражного керуючого суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному демографічному реєстрі, адресою реєстрації Рвачова.Д.О. є: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, Новокодацький район, м. Дніпро, вул. Катерини Білокур, буд 62; адресою реєстрації ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 (т.2, а.с. 221-222).

З матеріалів справи також вбачається, що ухвала Господарського суду Донецької області від 26.02.2026, якою зокрема, прийнято заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» про покладання солідарної відповідальності за зобов`язаннями боржника до розгляду, постановлено здійснювати розгляд заяви за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання, відправлена судом першої інстанції ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за вказаними у Єдиному державному демографічному реєстрі адресами.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 24.03.2026, зокрема, замінено неналежного первісного відповідача-1 ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на належного відповідача-1 - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; ІПН НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відкладено розгляд заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» (код ЄДРПОУ 43541222) про покладання солідарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на 14.04.2026.

Вказана ухвала направлена судом першої інстанції на належні поштові адреси ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про що свідчать повернуті до суду першої інстанції поштові конверти із зазначенням відповідних адрес (т.4 а.с. 37-39). На конверті з ухвалою, яка направлялася ОСОБА_1 , наклеєний бланк з трекінгом Укрпошти та вказано позначку «адресат відсутній».

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 14.04.2026, зокрема, відкладено розгляд заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» про покладання солідарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на 27.04.2026 року об 11:00 год.

Вказана ухвала направлена судом першої інстанції на відповідні належні поштові адреси ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про що свідчать повернуті до суду першої інстанції поштові конверти із зазначенням відповідних адрес (т.4 а.с. 78-80). На конверті з ухвалою, яка направлялася ОСОБА_1 , наклеєний бланк з трекінгом Укрпошти та вказано позначку «відмова».

Водночас, Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20 тощо).

Враховуючи викладене, а також те, що поштова кореспонденція з розгляду даної справи направлялася судом першої інстанції на відповідні адреси відповідачів, вказані у Єдиному державному демографічному реєстрі, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції вчинялись всі необхідні дії для належного повідомлення відповідачів про розгляд цієї справи, з огляду на що, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним довід апелянтів про неналежне їх повідомлення місцевим господарським судом.

Апелянтами до апеляційної скарги додано, зокрема копії: Акта №1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2021 року від 20.12.2021; Акта №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року від 20.12.2021; Акта №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року від 21.12.2021; Актів вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт; Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; Заключої виписку за період з 01.01.2025 по 31.12.2025; Договору підряду №27/09/21-1; Договору підряду №26/08-21; Договору підряду №21/09-21; Договору підряду №30/08-21; Договору підряду 31/08-21; Листів-вимог; Претензії; Супровідного листа.

Крім того, апелянти у заяві про усунення недоліків просять долучити до матеріалів справи додані, зокрема: акт № 1 приймання-передачі обладнання Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНТ-КЛІМАТ» від 15 квітня 2025 року, акт приймання-передачі документів Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНТ-КЛІМАТ» від 15 квітня 2025 року та акт про відмову від приймання обладнання від 16 травня 2023 року, товарно-транспортну накладну №005393 від 16 травня 2023 року, видаткові накладні № 300823 від 30 серпня 2023 року.

Вирішуючи питання прийняття наданих апелянтами додаткових доказів, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до частин 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Господарським процесуальним законодавством передбачено чіткий порядок надання доказів до суду.

Відповідно до ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи». При цьому тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи, у даному разі - відповідача.

Висновок щодо застосування приписів статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 року у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17.

Водночас, як вбачається зі скарги, апелянтами не подано клопотання про поновлення строку на подання доданих доказів. Крім того, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, 129 Конституції України, статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №913/479/18.

Приписами частини другої статті 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з частиною першою статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст.14 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування варто розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи (п.8.2 постанови Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №908/1879/17).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 27.06.2023 у справі №910/161/181/18).

Суд звертає увагу, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Так, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі №499/895/19

З урахуванням вищевикладеного, а також того, що апелянти були належним чином повідомлені про розгляд заяви арбітражного керуючого у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає, що скаржниками не доведено неможливість подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від них та винятковість даного випадку для прийняття нових доказів на стадії апеляційного розгляду. Отже, вказані докази не приймається судом апеляційної інстанції до розгляду.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом розгляду у цій справі є вимоги арбітражного керуючого про притягнення до солідарної відповідальності колишнього керівника та засновників боржника, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на підставі ч.6 ст. 34 КУзПБ та стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» 2 097 964,11 гривень в якості солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів банкрута, а також наявність правових та фактичних підстав для покладення такої відповідальності.

Натомість предметом апеляційного перегляду є перевірка законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, прийнятого за результатами розгляду вказаної заяви арбітражного керуючого.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Донецької області від 09.09.2025 відкрито провадження у справі №905/781/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» (код ЄДРПОУ 43541222), визнано вимоги ініціюючого кредитора. Також вказаною ухвалою введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Савченка В.А., призначено попереднє засідання.

За результатами підсумкового засідання ухвалено постанову про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» (код ЄДРПОУ 43541222) банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців. Ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.12 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника та подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію.

Частиною 1 статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.

Як вже зазначалося, провадження у даній справі відкрито ухвалою Господарського суду Донецької області від 09.09.2025 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «АбрісСтрой».

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» (код ЄДРПОУ 43541222) попередня назва - Товариства з обмеженою відповідальністю «Вент-Клімат» було створено та/або засновано 02.03.2020, учасниками (засновниками) ОСОБА_2 (33,3% частки), ОСОБА_3 (33,3% частки) та ОСОБА_1 (33,4% частки), керівником товариства був ОСОБА_3 .

Згідно з частинами 1,4 статті 4 Кодексу України з процедур банкрутства виконавчий орган боржника, а щодо державних та комунальних підприємств також орган, уповноважений управляти майном боржника, у межах своїх повноважень зобов`язані своєчасно виявляти та вживати заходів щодо запобігання та реагування у разі настання неплатоспроможності боржника.

Виконавчий орган боржника, а у випадках, передбачених законом, - засновники (учасники, акціонери) боржника, власники майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, зобов`язані вживати заходів щодо запобігання неплатоспроможності боржника, у тому числі здійснення позасудового врегулювання боргу, ініціювання процедури превентивної реструктуризації боржника, ініціювання процедури реструктуризації відповідно до Закону України "Про фінансову реструктуризацію" або у випадках, передбачених цим Кодексом, прийняти рішення про звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. У разі невиконання або неналежного виконання зазначених заходів особи, зазначені у цій частині, несуть відповідальність у випадках, передбачених законом.

Як належно зауважив суд першої інстанції, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи (зокрема такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі №904/8850/14).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка, виходячи з конкретних обставин, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.

Частиною 6 статті 34 КУзПБ встановлено, що боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі виникнення неплатоспроможності, зокрема якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами або якщо розмір грошових зобов`язань боржника, строк виконання яких настав, перевищує вартість активів боржника, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Якщо органи управління боржника допустили порушення цих вимог, вони несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення органами управління боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначених осіб.

Створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів, зокрема шляхом упровадження інституту солідарної відповідальності керівника боржника (частина шоста статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства) є винятковим механізмом відновлення порушених прав кредиторів.

Кожен учасник цивільного/господарського обороту, що укладає угоди з певною юридичною особою, має намір отримати відповідний результат, що можливе лише за платоспроможності цієї юридичної особи. Вичерпну інформацію про фінансове (майнове) становище юридичної особи має її керівник як одноосібний виконавчий орган, який повинен діяти розумно і сумлінно, зокрема щодо контрагентів боржника.

Істотна та явна диспропорція між зобов`язаннями та активами по суті неплатоспроможного боржника та непроінформованість про це кредиторів, цілком очевидно порушують права останніх. У зв`язку з цим для захисту майнових інтересів кредиторів боржника запроваджено правове регулювання своєчасного інформування керівником юридичної особи його кредиторів про неплатоспроможність (недостатність майна) боржника.

Отже, солідарна відповідальність полягає у залученні третіх осіб - керівника боржника (органів управління боржника), який (які) не звернувся (звернулися) до господарського суду про відкриття провадження у справі про банкрутство в місячний термін у разі наявності загрози неплатоспроможності юридичної особи, щодо якої в подальшому відкрито та здійснюється провадження у справі про банкрутство, до солідарного обов`язку з виконання грошових зобов`язань боржника.

Тобто, солідарна відповідальність є правовим механізмом захисту та відновлення прав кредиторів (які були необізнані з вини боржника про стан його неплатоспроможності як під час вступу з ним у господарські відносини, так й після цього, під час погіршення платоспроможності боржника до стану загрози неплатоспроможності) за рахунок особистого майна керівника (органів управління) боржника, тобто майна, відмінного від майна боржника (постанови Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №910/3191/20, від 15.06.2021 у справі №910/2971/20, від 14.09.2021 у справі №902/1023/19, від 30.03.2023 у справі №910/13909/20, від 20.07.2023 у справі №924/408/21).

Як вказано у правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №908/3236/21, застосуванням «солідарної відповідальності» законодавець стимулює виконання боржником обов`язку з подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності відповідних умов (загрози неплатоспроможності), тоді як для кредитора подання такої заяви є правом, обумовленим лише наявністю у нього незадоволених/невиконаних боржником зобов`язань за вимогами кредитора (стаття 1, частини перша, друга статті 34, частина шоста статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства).

Задоволення кредитором або кредиторами своїх вимог за рахунок солідарної відповідальності керівника та/або органів управління боржника, тобто інших осіб, ніж боржник, не призводить до зміни розміру або складу ліквідаційної маси боржника у бік зменшення активів, за рахунок яких підлягають задоволенню кредиторські вимоги, а навпаки, має наслідком зменшення сукупного розміру кредиторських вимог і, як наслідок, більш ефективне задоволення таких кредиторських вимог.

Беручи до уваги принцип конкурсного імунітету, що діє разом із принципом судового контролю під час здійснення процедур банкрутства, не допускається стягнення кредитором або кредиторами з керівника/органів боржника коштів у рахунок індивідуального погашення заявлених вимог поза межами конкретної конкурсної процедури.

У справі про банкрутство солідарна відповідальність покладається за таке порушення (неподання боржником, який перебував у стані загрози неплатоспроможності, заяви про відкриття справи про банкрутство), наслідком якого є такі негативні наслідки, як неможливість виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами у разі задоволення вимог одного або кількох кредиторів боржника.

Верховний Суд у вказаній постанові зауважив, що закон визначає суб`єктом правопорушення керівника як одноособовий орган управління підприємства боржника, а згідно зі змінами, внесеними Законом України від 20.03.2023 № 2971-IX, - суб`єктами правопорушення, а отже, і солідарної відповідальності є органи управління боржника, які можуть бути як одноособовим органом управління, так і колективними.

Визначення керівника боржника суб`єктом солідарної відповідальності узгоджується з положеннями частини першої статті 92 ЦК України, через що саме на керівника (членів органів управління) боржника покладений обов`язок у встановлених законом випадках ініціювати справу про банкрутство, і, відповідно, і нести відповідальність у разі невиконання цього обов`язку.

За змістом положень частини шостої статті 34 КУзПБ порушення, яке є умовою покладення солідарної відповідальності, є допущене керівником боржника (а з 20.03.2023 - органами управління боржника) порушення місячного строку звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі загрози неплатоспроможності боржника та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Такими іншими випадками можна б було вважати, зокрема, визначений законом припис частини третьої статті 110 ЦК України - якщо вартості майна юридичної особи недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Верховний Суд зауважив, що загроза неплатоспроможності боржника і визначається недостатньою вартістю майна юридичної особи для задоволення вимог кредиторів.

Тому для покладення солідарної відповідальності на керівника/члена органу управління боржника істотне значення має встановлення моменту виникнення в нього обов`язку звернутися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

Момент виникнення такого обов`язку залежить у кожному конкретному випадку від наявності об`єктивних юридичних фактів, що підтверджують виникнення загрози неплатоспроможності і вочевидь свідчать про неможливість продовження нормальної господарської діяльності без негативних наслідків для боржника та його кредиторів.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №908/3236/21 зазначено, що своєчасне, з дотриманням вимог абзацу першого частини шостої статті 34 КУзПБ подання боржником заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є запорукою раціонального та справедливого розподілення активів боржника, якого за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності (звітності) боржника виявилося недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, належне (об`єктивне) визначення загрози неплатоспроможності боржника дає змогу уникнути як необґрунтованого відкриття за заявою боржника провадження у справі про банкрутство (з виключенням відповідного суб`єкта господарювання із звичайного господарського обороту), так і порушення прав кредиторів через несвоєчасне ініціювання боржником такої справи, приховання неплатоспроможності боржника тощо.

Умовами для встановлення щодо боржника такого складного за своїм змістом юридичного факту, як загроза неплатоспроможності боржника, є одночасна (зокрема, протягом місячного періоду, визначеного частиною шостою статті 34 КУзПБ) наявність таких юридичних фактів: 1) існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов`язань, строк виконання яких настав та визначається за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо); 2) розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов`язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо), тобто такий майновий стан боржника за всіма його показниками (основними фондами, дебіторською заборгованістю, строк виконання зобов`язань щодо якої настав, тощо), який за оцінкою сукупної вартості всіх активів боржника очевидно не здатний забезпечити задоволення вимог виконання зобов`язань перед всіма кредиторами, строк виконання яких настав, ні у добровільному, ні у передбаченому законом примусовому порядку.

Для визначення ознак загрози неплатоспроможності правове значення має сукупний розмір боргових зобов`язань, а не їх структура, оскільки при аналізі фінансового стану боржника із загального переліку зобов`язань не виключаються ті, які не дають змогу кредитору ініціювати процедуру банкрутства.

Отже, загроза неплатоспроможності боржника розкривається законодавцем через його фінансово-економічний стан, основним визначальним критерієм якого є нездатність боржника відповісти за своїми зобов`язаннями належним йому майном (активами) і тим самим виконати грошові зобов`язання в повному обсязі перед всіма кредиторами.

При цьому фінансово-економічний стан, що визначається на підставі відповідних показників матеріального, фінансового стану боржника та стану його господарської діяльності (з контрагентами тощо) як загроза неплатоспроможності, має бути не умовно-тимчасовим, а стабільно-незворотним для боржника і наслідки такого стану мають безпосередньо впливати на стан розрахунків з кредиторами.

У вказаній постанові Верховного Суду також зазначено, що доцільно враховувати реальні (доведені належними доказами) майбутні зміни вартості та/або складу активів, з використанням яких можуть бути задоволені вимоги кредиторів, що відбудуться (повинні відбутись) протягом відповідного місяця, тому що керівник має право посилатись на реальні очікування зміни складу та вартості активів, фінансового стану підприємства з огляду на його господарську діяльність.

Якщо звернення або незвернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство жодним чином не впливає і не змінює стану та порядку розрахунків з кредиторами, не призводить до порушення їхніх прав на задоволення вимог до боржника (інших негативних наслідків для кредиторів: простій, збитки, штрафні санкції внаслідок невиконання боржником зобов`язання перед кредиторами) або якщо внаслідок неподання боржником відповідної заяви не змінились/не погіршились його розрахункові можливості (можливості відповідати за зобов`язаннями, зокрема і належними йому активами: майном, коштами, правом вимоги до третіх осіб тощо), - суд зазначає про очевидну відсутність загрози неплатоспроможності боржника.

За змістом абзацу другого статті 34 КУзПБ передумовою для звернення кредиторів своїх вимог щодо зобов`язань боржника до суб`єкта солідарної відповідальності (керівника / члена органу управління боржника) є розглянуте та вирішене судом питання порушення керівником / органами управління боржника вимог щодо звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі перебування боржника у стані загрози неплатоспроможності із встановленням судом такого порушення та зазначення про це у відповідній ухвалі.

Такий порядок означає, що і встановлення відповідного порушення, і вирішення спору про покладення солідарної відповідальності на відповідного суб`єкта солідарної відповідальності (керівника / члена органу управління боржника) зі стягненням з нього суми цієї відповідальності здійснюються судом в одному судовому провадженні за відповідним зверненням кредитора / кредиторів.

Отже, стягнення коштів із члена органу управління боржника на підставі частини шостої статті 34 КУзПБ має здійснюватися на користь боржника з подальшим зарахуванням цих коштів до ліквідаційної маси.

При цьому у вказаній постанові Верховного Суду зазначено, що арбітражний керуючий, діючи від імені боржника і захищаючи його інтереси, опосередковано діє і в інтересах кредиторів, оскільки кошти, стягнуті на користь боржника, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів. Отже, відповідно до тлумачення виразі "подальше звернення кредиторів своїх вимог" у частині шостій статті 34 КУзПБ цю норму слід розуміти у тому числі і як звернення боржника з метою подальшого задоволення вимог кредиторів.

Доводи апелянта про те що недоведеність юридичного факту загрози неплатоспроможності боржника у зв`язку з наявністю лише двох кредиторів та відсутністю доказів щодо вартості майнових активів боржника станом на той звітний період, коли у боржника виникли зобов`язання перед кредиторами, унеможливлюють покладення солідарної відповідальності на керівника (органи управління) боржника суд вважає безпідставними з огляду на те, що як встановлено проведеним арбітражним керуючим аналізом фінансово-господарської діяльності, загроза неплатоспроможності банкрута виникла у 2024 році. Такі висновки випливають з аналізу фінансової звітності, яка була подана самим боржником до податкового органу та органу статистики.

На день відкриття провадження у справі про банкрутство боржника (09.09.2025) залишалися непогашеними вимоги кредиторів (ТОВ «Будівельна компанія «АбрісСтрой», ТОВ «Будівельна компанія «Солея») до боржника на загальну суму 1 996 895,31 гривень (основний борг), які по суті виникли протягом попередніх років.

Отже, враховуючи, що вимоги кредиторів залишаються непогашеними, а ознаки критичної неплатоспроможності боржника, підтверджені фінансовою звітністю, наявні з 2024 року, керівники боржника об`єктивно мали можливість виявити та усвідомити такий фінансовий стан, за якого продовження звичайної господарської діяльності без негативних наслідків для боржника та його кредиторів було неможливим. За таких обставин вони мали своєчасно оцінити наявність загрози неплатоспроможності та, за наявності передбачених абзацом першим частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства умов, виконати обов`язок щодо звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у встановлений законом місячний строк.

Апелянти також посилаються на те, що у зв`язку із неналежним повідомленням боржника та відповідачів, судом першої інстанції не було встановлено, що перед боржником наявна заборгованість у контрагентів, що підтверджується договорами, актами виконаних робіт та претензіями з ТОВ «БФ «ГРІНВІНВЕСТВУД», ТДВ «РБ СТРОЙ», а отже навіть за виявлених арбітражним керуючим фактів доведення боржника до банкрутства достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування будь-якої відповідальності у справі про банкрутство за правилами частини другої ст. 61 КУзПБ.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Суд вказує про те, що, як вже зазначалося, предметом розгляду у цій справі є вимоги арбітражного керуючого про притягнення до солідарної відповідальності колишнього керівника та засновників боржника на підставі ч.6 ст. 34 КУзПБ, при цьому встановлення наявності або відсутності підстав для покладення на керівника або засновників боржника субсидіарної відповідальності за ч.2 ст. 61 КУзПБ не є предметом розгляду даної справи та відхиляються судом апеляційної інстанції.

Крім того, судом також відхиляються інші доводи апелянтів щодо наявності або відсутності підстав, передумов для субсидіарної відповідальності як такі, що не стосуються предмету розгляду цієї справи.

В апеляційній скарзі апелянти посилаються на численну судову практику, зокрема постанови Верховного Суду, від 10.06.2020 у справі №911/3513/16, від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, від 14.07.2020 у справі №904/6379/16, від 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20) та від 07.11.2023 у справі № 908/3468/13, від 12.09.2024 у справі №904/367/22, від 19.06.2024 у справі №906/1155/20 (906/1113/21), від 22.04.2021 колегія суддів зазначає про їхню нерелевантність, оскільки наведені апелянтом судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин та не передбачають наявність підстав для покладення солідарної відповідальності за тих умов, які встановлюються у цій справі.

Верховний Суд у постанові від 09.06.2022 у справі №904/76/21 зазначив, що бездіяльність керівника, який ухиляється від виконання покладеного на нього КУзПБ обов`язку щодо подання заяви боржника про власне банкрутство, є протиправною, спричиняє майнові втрати кредиторів і публічно-правових утворень, порушує як приватні інтереси суб`єктів цивільних правовідносин, так і публічні інтереси держави.

Невиконання керівником вимог абзацу першого частини шостої статті 34 КУзПБ щодо звернення до суду в місячний строк за наявності визначених цією нормою підстав із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника свідчить по суті про недобросовісне приховування ним від кредиторів інформації щодо незадовільного майнового становища боржника.

Така поведінка керівника боржника має наслідком нерозумне та недобросовісне прийняття неплатоспроможним боржником додаткових боргових зобов`язань за умов, коли не можуть бути виконані існуючі, свідому неможливість задоволення боржником вимог нових кредиторів від яких були приховані дійсні факти, і як наслідок виникнення збитків в цих кредиторів введених в оману щодо стану платоспроможності боржника.

Загроза неплатоспроможності є одним із передбачуваних майнових станів боржника, що перебуває під контролем керівника боржника, який належно має виконувати свої зобов`язання щодо організації та управління господарською діяльністю юридичної особи.

Тому під час визначення моменту виникнення у керівника боржника обов`язку, визначеного абзацом першим частини шостої статті 34 КУзПБ щодо звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство належить враховувати, що такий обов`язок виникає в момент, коли керівник, добросовісність та розумність дій якого презюмується, в силу норм статті 92 ЦК України, мав можливість об`єктивно визначити наявність загрози неплатоспроможності боржника, неможливість продовження нормального режиму господарювання боржника без негативних наслідків для останнього та його кредиторів (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №904/76/21, від 30.03.2023 у справі № 910/13909/20).

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі №908/3236/21, зазначила, що солідарна відповідальність покладається за порушення (неподання боржником, який перебував у стані загрози неплатоспроможності, заяви про відкриття справи про банкрутство), наслідком якого є неможливість виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами у разі задоволення вимог одного або кількох кредиторів боржника. Тому солідарна відповідальність має деліктну природу, що узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (пункт 10.15 постанови).

Саме у такому розумінні Велика Палата Верховного Суду витлумачила положення про інший вид відповідальності третіх осіб за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство - про субсидіарну відповідальність, а саме частину другу статті 61 КУзПБ в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункти 78-81), застосувавши підхід, відповідно до якого доведенням боржника до банкрутства боржнику завдаються збитки, які і спричиняють його неплатоспроможність, і завдані не кредиторам боржника, а самому боржнику.

Хоча інститути солідарної відповідальності керівника/органів управління боржника та субсидіарної відповідальності мають різну правову природу, проте мають і подібні риси, які полягають в тому, що в обох випадках негативні наслідки правопорушень настають у зв`язку із зменшенням майнової сфери боржника через дії чи бездіяльність винних осіб. За правовою природою зазначене зменшення майнової сфери боржника є збитками (частина друга статті 22 ЦК України), які завдані боржнику такими особами (див. mutatis mutandis постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі № 908/3236/21 від 04.09.2024 у справі № 908/3236/21).

Окрім того, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у наведеній вище постанові зазначила, що законодавець не розділяє ні в часі, ні в кількості звернень і судових проваджень вирішення питання про покладення солідарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство, встановлюючи лише процедуру розгляду та вирішення такого спору: 1) встановлення порушення; 2) з подальшим покладенням за таке порушення солідарної відповідальності та стягнення із суб`єкта відповідної суми.

Такий підхід у вирішенні спору про покладення солідарної відповідальності у справі про банкрутство узгоджується із закріпленим статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом на ефективний засіб правового захисту.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду суд може задовольнити позов саме тоді, коли спосіб захисту, про який просить позивач, є ефективним, тобто може мати наслідком захист права без необхідності повторного звернення до суду, зокрема для вжиття інших, додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

У контексті наведеного вище, судове рішення про виявлення порушення без притягнення винної особи до відповідальності вочевидь не призводить до захисту будь-чиїх прав і створює потребу в повторному зверненні до суду, що порушує статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не відповідає усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду (пункт 10.37 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №908/3236/21).

Крім того, відповідно до висновків палати Касаційного господарського суду з розгляду справ про банкрутство, викладених в постанові від 04.09.2024 у справі №908/3236/21, арбітражний керуючий, діючи від імені боржника і захищаючи його інтереси, опосередковано діє і в інтересах кредиторів, оскільки кошти, стягнуті на користь боржника, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів.

Отже, відповідно до тлумачення виразу «подальше звернення кредиторів своїх вимог» у частині шостій статті 34 КУзПБ цю норму слід розуміти у тому числі і як звернення боржника з метою подальшого задоволення вимог кредиторів.

Підсумовуючи сформульовані в цій постанові висновки, Верховний Суд зазначив, що належне телеологічне тлумачення положень частини шостої статті 34 КУзПБ полягає в такому: порушення вимоги Закону своєчасно звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство є підставою для стягнення з винного члена органу управління боржника збитків, спричинених таким порушенням, на користь боржника; належним позивачем за вимогою про стягнення збитків є як кредитор, так і боржник; якщо суд виявив порушення законодавчої вимоги своєчасно звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, такий висновок відображається у мотивувальній, а не резолютивній частині рішення; кошти, стягнені із суб`єкта солідарної відповідальності, є коштами боржника, які, зокрема, включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані для задоволення вимог кредиторів лише у порядку черговості, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові 04.09.2024 у справі №908/3236/21, щодо необхідності визначення розміру грошової суми солідарної відповідальності відповідача-1 ОСОБА_3 як керівника та власника боржника, та відповідачів-2,3 учасників (засновників) ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , які здійснювали управління боржником у 2024 році та на початку 2025 року, як відповідальних компетентних осіб боржника за незадоволення вимог кредиторів ТОВ «Монтажтрейдінг Д», ліквідатором правомірно визначено за належне здійснити задоволення вимог даної заяви про притягнення винних осіб до відповідальності із одночасним стягненням із таких осіб солідарно 2 097 964,11 гривень в якості солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів.

Водночас, як належно зауважив суд першої інстанції, визначальним для застосування солідарної відповідальності є доведення відповідно до частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення.

Колегія суддів звертає увагу, що частиною шостою статті 34 КУзПБ закріплено презумпцію вини керівника боржника у недотриманні ним обов`язку визначеного абзацом першим цієї норми, адже положення абзацу першого цієї норми визначають імперативним обов`язок керівника боржника зі звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Бездіяльність керівника, який ухиляється від виконання покладеного на нього КУзПБ обов`язку щодо подання заяви боржника про власне банкрутство, є протиправною, винною, спричинює майнові втрати кредиторів і публічно-правових утворень, порушує як приватні інтереси суб`єктів цивільних правовідносин так і публічні інтереси держави.

Така презумпція полягає в наявності причинно-наслідкового зв`язку між неподанням керівником боржника заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство та негативними наслідками для кредиторів у вигляді неможливості погашення збільшеної заборгованості.

Однак, наведена презумпція є спростовною, оскільки керівник боржника, на якого покладено тягар доведення відповідних обставин, може довести відсутність причинного зв`язку між неможливістю задоволення вимог кредиторів і невиконанням ним обов`язку, визначеного абзацом першим частини шостої статті 34 КУзПБ, щодо звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відтак, враховуючи наведене, керівник боржника як особа, яка притягується до солідарної відповідальності, спростовуючи названу презумпцію, має право довести добросовісність розумність своїх дій у недотримані вимог абзацу першого частини шостої статті 34 КУзПБ.

Проте, а ні чинним, а ні попереднім керівниками, засновниками підприємства, не надано доказів вжиття заходів направлених на погашення вимог, виконання грошових зобов`язань та/або відновлення платоспроможності банкрута.

Згідно аналізу фінансового стану банкрута наявні ознаки приховування стійкої неплатоспроможності боржника та доведення до банкрутства.

З поданого ліквідатором звіту слідує, що активів у банкрута не виявлено. Одним із активів банкрута була дебіторська заборгованість, яка не стягнута ні до відкриття провадження про банкрутство, так і в ліквідаційній процедурі через відсутність документального її підтвердження. Документація в підтвердження суми дебіторської заборгованості ліквідатору банкрута не передано.

Грошові зобов`язання виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство.

З 16.04.2025 року по 17.04.2025 відбувся ряд змін реєстраційної інформації, тобто вже після виникнення стійкої фінансової неспроможності Банкрута, яка мала місце станом на кінець 2024 року. Були проведені радикальні зміни у складі органів управління Товариства боржника.

Зокрема, були виключені з реєстру відомості про попередніх учасників (засновників): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 . Замість попередніх бенефіціарних власників до реєстру внесено відомості про нового кінцевого бенефіціарного власника - ОСОБА_7 (громадянина Румунії), а учасником (засновником) банкрута стала корпорація «СтелларСтарЛтд», зареєстрована на ОСОБА_6 .

Також був змінений директор банкрута: ОСОБА_3 - на ОСОБА_4 .

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що така поведінка свідчить про недобросовісність попередніх органів управління та посадових осіб, їх усвідомлення протиправного характеру своїх дій у період управління боржником та намір ухилитися від відповідальності перед кредиторами шляхом формальної передачі контролю над боржником іншим особам (так звана - фіктивна зміна засновників).

16.04.2025 року по 17.04.2025 відбувся ряд змін реєстраційної інформації, зокрема у складі органів управління та бенефіціарних власників банкрута.

Також місцевий господарським судом враховано і зміну юридичної адреси боржника з міста Дніпро на місто Краматорськ Донецької області, яке знаходиться поблизу лінії фронту та систематично піддається обстрілам. В умовах, коли у місті Краматорськ господарська діяльність є фактично неможливою через воєнний стан.

Водночас, апелянти вказують на те, що факт зміни найменування та юридичної адреси жодним чином не впливає на можливість юридичної особи вести свою діяльність не за юридичною адресою.

Щодо вказаного доводу суд апеляційної інстанції зазначає, що зміна найменування та юридичної адреси сама по собі не є самостійною підставою для покладення солідарної відповідальності. Однак, у сукупності з іншими встановленими обставинами (виникнення загрози неплатоспроможності наприкінці 2024 року, незвернення із заявою про банкрутство, непередача документації ліквідатору, зміна складу органів управління) такі обставини додатково підтверджують недобросовісність попередніх органів управління.

Отже, оцінка добросовісності органів управління здійсненна за сукупністю обставин, а не за окремими ізольованими фактами.

Водночас, як правильно зауважено судом першої інстанції, відповідачами не спростовано ні поданий аналіз на предмет виявлення ознак неплатоспроможності, ні доводи, наведені ліквідатором в заяві, не зазначено обставини, які б перешкоджали вжити заходи направлені на відновлення платоспроможності боржника, зокрема, звернутись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Враховуючи все вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви ліквідатора банкрута про покладення солідарної відповідальності (притягнення до солідарної відповідальності) на колишнього директора та органи управління Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрейдінг Д» (код ЄДРПОУ 43541222) попередня назва - Товариства з обмеженою відповідальністю «Вент-Клімат», за незадоволення вимог кредиторів.

Враховуючи, що керівник та засновники мали самостійно передбачити наявність загрози неплатоспроможності боржника станом на кінець 2024 року, усвідомлювали протиправний характер своїх дій щодо зміни юридичної адреси на місто Краматорськ, яке знаходиться поблизу лінії фронту та систематично піддається обстрілам, цілеспрямовану зміну у складі органів управління боржника, що у сукупності свідчить обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для покладення солідарної відповідальності на керівника та засновників на підставі ч. 6 ст. 34 КУзПБ

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків учасників справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції, і не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

За змістом пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 31.10.2026 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.07.2026 №4928-IX).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, враховуючи обставини введення в Україні воєнного стану, поточну ситуацію що склалася в місті Харкові та Харківській області, з огляду на об`єктивні причини неможливості проведення судового засідання у строк встановлений в ч. 1 ст. 273 ГПК України, задля збереження безпеки учасників судового процесу та працівників суду, а також з метою реалізації учасниками справи процесуальних прав, передбачених ГПК України, суд застосував принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до практики Європейського суду з прав людини.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 27.04.2026 у справі №905/781/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 01.10.2026.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук