Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №906/362/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року Справа № 906/362/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Єфімчук А.І.

за участю представників сторін:

прокурора: Рункевич І.В.

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Керівника Коростишівської окружної прокуратури в інтересах держави на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.26р. у справі №906/362/26, ухвалене суддею Нестерчук С.С., повне рішення складено 20.05.26р.

за позовом Радомишльської міської ради

до Релігійної громади Святителя Чудотворця Житомирсько-Овруцької Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) місто Радомишль Радомишльський район Житомирська область

про визнання права комунальної власності

Радомишльська міська рада (далі - Позивач) звернулась до Господарського суду Житомирської області (далі - Суд) з позовом до Релігійної громади Святителя Чудотворця Житомирсько-Овруцької Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) місто Радомишль Радомишльський район Житомирська область (далі - Відповідач) з вимогою визнати право комунальної власності Радомишльської міської ради на об`єкт культурної спадщини - Свято-Миколаївський собор, розташований за адресою: Житомирська область, Житомирський район, місто Радомишль, вулиця Соборний майдан, 12-а.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.05.2026 позов Радомишльської міської ради до Релігійної громади Святителя Чудотворця Житомирсько-Овруцької Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) місто Радомишль Радомишльський район Житомирська область задоволено. Визнано право комунальної власності Радомишльської міської ради на об`єкт культурної спадщини - Свято-Миколаївський собор, розташований за адресою: Житомирська область, Житомирський район, місто Радомишль, вулиця Соборний майдан, 12-а. Повернуто з Державного бюджету України на користь Радомишльської міської ради судовий збір у розмірі 1 664,00 грн, сплаченого згідно з платіжною інструкцією №266 (внутрішній номер 497474474) від 27.03.2026.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.05.2026р. Керівник Коростишівської окружної прокуратури звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити провадження у справі № 906/362/26. Залучити до справи: Житомирську обласну державну (військову) адміністрацію та Управління культури та туризму Житомирської обласної державної (військової) адміністрації. Скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2026 у справі № 906/362/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Радомишльської міської ради про визнання права комунальної власності Радомишльської міської ради на об`єкт культурної спадщини - Свято- Миколаївський собор, розташований за адресою: Житомирська область, Житомирський район, місто Радомишль, вулиця Соборний майдан, 12-а. Здійснити перерозподіл судових витрат. Судовий збір в розмірі 3993,60 грн стягнути з Радомишльської міської ради на користь Житомирської обласної прокуратури. Про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони та Житомирську обласну прокуратуру.

Також, в прохальній частині апеляційної скарги апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Житомирської області від 20.05.26р. у справі №906/362/26. Своє прохання аргументує тим, що про наявність оскаржуваного рішення суду прокурор дізнався після надходження відзиву на позовну заяву у справі №240/21757/26.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2026 р. поновлено Керівнику Коростишівської окружної прокуратури строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.26р. у справі №906/362/26. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Керівника Коростишівської окружної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.26р. у справі №906/362/26. Зупинено дію рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.26р. у справі №906/362/26. Витребувано у Господарського суду Житомирської області матеріали справи №906/362/26. Запропоновано Радомишльській міській раді та Релігійній громаді Святителя Чудотворця Житомирсько-Овруцької Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) місто Радомишль Радомишльський район Житомирська область надати апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу в строк до 09.09.2026.

28.08.2026 матеріали справи №906/362/26 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.08.2026 розгляд апеляційної скарги призначено на "24" вересня 2026 р. об 10:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

Сторони не подали до суду апеляційної інстанції відзивів на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

У судове засідання з`явився прокурор, який надав додаткові пояснення по суті спору. Прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим наявні підстави для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку ухвали суду від 31.08.2026 до електронного кабінету позивача 01.09.2026 о 00:34 год.

Представник відповідача у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився.

Водночас колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що відповідач не має зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, у зв`язку з чим процесуальні документи у справі надсилалися судом поштовим відправленням на юридичну адресу відповідача.

Поштові відправлення з процесуальними документами суду були повернуті до суду без вручення адресату. При цьому суд апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідна кореспонденція надсилалася на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином повідомлено відповідача про дату, час та місце судового розгляду, а тому його неявка у судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що відзив на позовну заяву, у якому міститься визнання позову, підписаний Коліщаком В. М., який, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, є керівником Релігійної громади Святителя Чудотворця Житомирсько-Овруцької Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) місто Радомишль Радомишльський район Житомирська область. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначена особа була наділена необхідними повноваженнями на визнання позову від імені відповідача.

Суд першої інстанції також установив відсутність обставин, які б свідчили про те, що визнання позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб.

З огляду на те, що визнання позову було заявлено відповідачем на стадії підготовчого провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності на цій стадії здійснювати оцінку зібраних у справі доказів.

Врахувавши, що право відповідача на визнання позову передбачене Господарським процесуальним кодексом України, таке визнання здійснено уповноваженою особою, не суперечить закону та не порушує прав чи інтересів інших осіб, суд першої інстанції прийняв визнання позову відповідачем та задовольнив позовні вимоги Радомишльської міської ради у повному обсязі.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги.

Керівник Коростишівської окружної прокуратури в апеляційній скарзі зазначає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2026 у справі № 906/362/26, яким визнано право комунальної власності Радомишльської міської ради на об`єкт культурної спадщини - Свято-Миколаївський собор, ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржник вказує, що матеріали справи не містять доказів передачі спірної будівлі із державної у комунальну власність, а тому суд першої інстанції безпідставно визнав за Радомишльською міською радою право комунальної власності на майно, яке, на переконання прокурора, перебуває у державній власності. При цьому суд не встановив належних правових підстав набуття позивачем права власності на спірний об`єкт та фактичної наявності спору про право між позивачем і відповідачем.

Апелянт наголошує, що Свято-Миколаївський собор має статус пам`ятки архітектури місцевого значення, у зв`язку з чим на нього поширюється спеціальний правовий режим об`єктів культурної спадщини. На думку прокурора, суд першої інстанції, застосувавши загальні положення статей 328, 392 ЦК України, не врахував положень спеціального законодавства, зокрема Закону України «Про охорону культурної спадщини», Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», які визначають особливий порядок набуття, передачі, користування та відчуження культових будівель і пам`яток культурної спадщини.

Крім того, скаржник зазначає, що передача спірного культового майна, яке перебуває у державній власності, можлива лише на підставі відповідного рішення уповноваженого органу державної влади та з дотриманням установленої законодавством процедури. Відсутність таких рішень, на переконання прокурора, свідчить про відсутність правових підстав для набуття Радомишльською міською радою права комунальної власності на спірний об`єкт.

Також прокурор вказує, що суд першої інстанції не врахував необхідності участі у справі Житомирської обласної державної (військової) адміністрації та Управління культури та туризму Житомирської обласної державної (військової) адміністрації як органів, повноваження яких пов`язані з управлінням державним майном та охороною культурної спадщини. На думку апелянта, вирішення питання про право власності на пам`ятку культурної спадщини без залучення відповідних органів та без перевірки дотримання спеціальної процедури передачі майна призвело до неповного з`ясування обставин справи та неналежної оцінки доказів.

Відтак, скаржник вважає, що визнання права комунальної власності на спірну пам`ятку культурної спадщини на підставі рішення суду, за відсутності рішень уповноважених державних органів та з недотриманням установленої законом процедури, призвело до незаконного вибуття майна з державної власності та порушення інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини. У зв`язку з цим прокурор просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

Спірний об`єкт має статус пам`ятки архітектури місцевого значення - «Свято-Миколаївський собор» (охоронний № 238).

Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 18.02.2000 № 76 «Про взяття на державний облік і охорону нововиявлених та новозбудованих пам`яток архітектури» будівлю Свято-Миколаївського собору, розташовану за адресою: Житомирська область, Житомирський район, м. Радомишль, майдан Соборний, 12А, взято на державний облік та охорону як пам`ятку архітектури місцевого значення з присвоєнням охоронного номера 238.

Рішенням державного реєстратора Радомишльської міської ради Житомирської області № 64974803 від 29.09.2022 про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна вирішено взяти на облік як безхазяйне нерухоме майно споруду «Свято-Миколаївської церкви», розташовану за адресою: Житомирська область, Житомирський район, м. Радомишль, майдан Соборний, 12А. Зазначене рішення прийнято за заявою про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

В подальшому, Радомишльська міська рада через підсистему “Електронний суд” звернулась до Господарського суду Житомирської області (далі - Суд) з позовом до Релігійної громади Святителя Чудотворця Житомирсько-Овруцької Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) місто Радомишль Радомишльський район Житомирська область (далі - Відповідач) з вимогою визнати право комунальної власності Радомишльської міської ради на об`єкт культурної спадщини - Свято-Миколаївський собор, розташований за адресою: Житомирська область, Житомирський район, місто Радомишль, вулиця Соборний майдан, 12-а.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Свято-Миколаївський собор у м. Радомишлі є об`єктом культурної спадщини місцевого значення, розташованим на земельній ділянці комунальної власності, при цьому право власності на сам об`єкт належним чином не оформлено, майно взято на облік як безхазяйне, а наявність спору про право унеможливила передачу цього майна у комунальну власність у порядку окремого провадження. Відсутність визначеного власника перешкоджає позивачу укладенню охоронного договору, належному утриманню, збереженню та ремонту пам`ятки, що зумовлює необхідність судового вирішення питання про належність цього майна територіальній громаді в особі міської ради.

Правові підстави позову: стаття 54 Конституції України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" статті 2, 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини", стаття 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", статті 328, 392 Цивільного кодексу України.

В подальшому відповідач у відзиві на позовну заяву визнав позовні вимоги та не заперечив проти їх задоволення у повному обсязі. Крім того, відповідач зазначив, що Свято-Миколаївський собор, розташований за адресою: Житомирська область, місто Радомишль, вулиця Соборний майдан, 12-а, є об`єктом культурної спадщини та відповідно до рішення виконавчого комітету Радомишльської міської ради від 07.07.2023 № 760 переданий на зберігання відповідачу за актом приймання-передачі. У зв`язку з цим відповідач вказав, що є фактичним користувачем зазначеного майна, не заявляє претензій щодо права власності на нього, підтримує передачу об`єкта у комунальну власність та зацікавлений у подальшому використанні храму на законних підставах для забезпечення релігійних потреб громади.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.05.2026 позов Радомишльської міської ради до Релігійної громади Святителя Чудотворця Житомирсько-Овруцької Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) місто Радомишль Радомишльський район Житомирська область задоволено. Визнано право комунальної власності Радомишльської міської ради на об`єкт культурної спадщини - Свято-Миколаївський собор, розташований за адресою: Житомирська область, Житомирський район, місто Радомишль, вулиця Соборний майдан, 12-а. Повернуто з Державного бюджету України на користь Радомишльської міської ради судовий збір у розмірі 1 664,00 грн, сплаченого згідно з платіжною інструкцією №266 (внутрішній номер 497474474) від 27.03.2026.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Відповідно до частин 4, 5 статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» споруди (витвори) - твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об`єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» власник пам`ятки зобов`язаний укласти охоронний договір, яким визначаються умови її утримання, використання та збереження. Разом з тим, станом на час звернення до суду право власності на зазначений об`єкт не визначено, правовстановлюючі документи на об`єкт не оформлені.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Водночас, відповідно до статті 3 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.

Крім того, відповідно до пункту 16 частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить погодження відчуження або передачі пам`яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Колегія суддів зауважує, що передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України, в господарському процесі в будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь у процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

В силу положень частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі -ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф. В. проти Франції» (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 911/1292/18 від 24.04.2019.

Поняття «інтереси держави» є оціночним, а тому прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме полягає або може полягати порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке, але чітко не визначене коло законних інтересів, які можуть повністю або частково збігатися з інтересами державних органів, державних підприємств, установ та організацій або не збігатися з ними.

Водночас надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора щодо захисту суспільно значущих інтересів у випадках, коли такий захист є необхідним.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15 та від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а.

Стаття 54 Конституції України гарантує, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

За визначенням статті 1 Закону «Про охорону культурної спадщини» охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Звернення прокурора до суду у цій справі спрямоване на забезпечення дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог законодавства під час набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, що є пам`яткою культурної спадщини та перебував у державній власності.

Відтак, з урахуванням встановлених у справі обставин та характеру спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для звернення прокурора до суду з апеляційною скаргою в інтересах держави.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

Частина 2 ст.2 ГПК України декларує, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи (ч.1 ст.41 ГПК України).

Частина 2 статті 50 ГПК України передбачає, що у разі, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Відповідно до частини 1 статті 117 ГПК України завданнями підготовчого провадження є, серед іншого, остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.

Визначення відповідача , учасників справи, предмета та підстав позову є правом виключно позивача. Натомість, встановлення остаточного переліку учасників справи, які мають бути залучені до її розгляду, є процесуальним обов`язком суду.

У постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання про те, що таке рішення суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи (п. 8 ч. 1 ст. 310 ГПК України), і звернула увагу, що ухвалення такого рішення щодо осіб, які не були залучені до участі у справі, порушує не лише їхні матеріальні права, а й фундаментальні процесуальні гарантії справедливого судового розгляду (п. 1 ст. 6 Конвенції). Таке порушення становить суттєвий «дефект правосуддя», виправлення якого законодавець дозволяє через встановлення винятку з принципу остаточності судового рішення.

При постановленні рішення судом першої інстанції не встановлено належності відповідача та наявності спору про право між Радомишльською міською радою та Релігійною громадою Святителя Чудотворця Житомирсько- Овруцької Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), який би виник у зв`язку з невизнанням, оспоренням права комунальної власності на спірну культову споруду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 376/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17.

Водночас суд першої інстанції, вирішуючи спір, не врахував особливого правового режиму культових будівель та майна, що перебувають у державній власності, визначеного статтею 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Відповідно до положень зазначеної статті культові будівлі та майно, що перебувають у державній власності, передаються у безоплатне користування або повертаються у власність релігійним організаціям за рішеннями уповноважених органів державної влади.

Таким чином, набуття права власності на таке майно має здійснюватися з дотриманням спеціальної процедури, встановленої законом, та за наявності відповідного рішення уповноваженого органу державної влади. Матеріали справи не містять доказів прийняття такого рішення щодо спірного об`єкта.

За таких обставин визнання судом права комунальної власності на спірну культову споруду не може розглядатися як самостійна правова підстава для зміни правового режиму майна, оскільки це фактично дозволяє набути право власності поза передбаченою законом процедурою та без встановленого законом волевиявлення уповноваженого органу держави.

За ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» повноваження щодо передачі культових споруд у власність чи користування надані обласним, Київської та Севастопольської міських державним адміністраціям.

Саме вищевказані органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об`єктів будь-які дії, що не суперечать закону, а тому в господарських судів немає підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на культові будівлі і майно або про зобов`язання цих органів передати зазначені будівлі і майно у власність або в користування, оскільки інше рішення порушує право державної власності, виходячи із змісту чинного законодавства.

Господарським судом Житомирської області при розгляді даної справи не враховано той факт, що спірне нерухоме майно, з огляду на приналежність його до пам`ятки архітектури місцевого значення, державної форми власності має особливий режим використання та відчуження.

Відповідно до положень п. 16 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» повноваження щодо погодження відчуження або передачі пам`яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління належать органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Розпорядженням Житомирської обласної військової адміністрації від 19.07.2023 № 326 затверджено Положення про Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації.

Відповідно до п. 2.12 Положення, до повноважень Управління належить погодження відчуження або передачу пам`яток культурної спадщини місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

Таким чином, Управління культури і туризму Житомирської обласної державної (військової) адміністрації визначено спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини, який забезпечує виконання Закону та інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на території Житомирської області.

За таких обставин колегія суддів вважає, що вирішення питання про право власності на спірний об`єкт безпосередньо стосується прав та інтересів держави в особі уповноважених органів, а також зачіпає питання дотримання встановленого законодавством порядку розпорядження державним майном та охорони культурної спадщини.

Проте суд першої інстанції, вирішуючи спір про право власності на пам`ятку архітектури місцевого значення, не залучив до участі у справі Житомирську обласну державну (військову) адміністрацію та Управління культури і туризму Житомирської обласної державної (військової) адміністрації, не встановив їх повноважень щодо спірного майна та не надав належної оцінки дотриманню спеціального порядку його передачі.

Таким чином, суд першої інстанції фактично вирішив питання про право власності на об`єкт культурної спадщини без участі державних органів, уповноважених представляти інтереси держави у відповідних правовідносинах та здійснювати повноваження у сфері охорони культурної спадщини.

Колегія суддів враховує, що відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави..

Наведене узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на справедливий судовий розгляд передбачає обов`язок суду належним чином розглянути подання, аргументи та докази сторін. У цьому контексті у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається, зокрема, тоді, коли сторони процесу мають можливість представити суду аргументи, які вважають важливими для справи, а такі аргументи мають бути належним чином розглянуті судом.

Отже, не залучивши до участі у справі Житомирську обласну державну (військову) адміністрацію та Управління культури і туризму Житомирської обласної державної (військової) адміністрації, суд першої інстанції вирішив питання про права та інтереси осіб, які не були учасниками справи, а також не встановив усіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2026 у справі № 906/362/26 прийнято з істотним порушенням норм процесуального права, зокрема пункту 4 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки цим рішенням фактично вирішено питання щодо прав та інтересів Житомирської обласної державної (військової) адміністрації та Управління культури і туризму Житомирської обласної державної (військової) адміністрації без залучення їх до участі у справі.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 4 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2026 у справі № 906/362/26 та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що в апеляційній скарзі Керівника Коростишівської окружної прокуратури наведено достатні та переконливі доводи, на підставі яких колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

А відтак, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області необхідно скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2026 р. у справі №906/362/26 прийнято з порушенням норм процесуального права, не відповідає вимогам щодо повного та достовірного встановлення обставин, які підлягали встановленню господарським судом, що призвело до помилкових висновків.

За таких обставин, враховуючи положення статті 275 та статті 277 ГПК України апеляційну скаргу Керівника Коростишівської окружної прокуратури слід задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції, прийнявши нове рішення про відмову у позові в повному обсязі.

Оскільки колегія суддів задовольнила апеляційну скаргу керівника Коростишівської окружної прокуратури, судові витрати, понесені прокурором у зв`язку з поданням апеляційної скарги, у розмірі 3 993,60 грн підлягають стягненню з позивача Радомишльської міської ради.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що при поданні апеляційної скарги прокурором сплачено судовий збір у розмірі 3 993,60 грн із застосуванням коефіцієнта 0,8. Водночас, як убачається з матеріалів справи, апеляційну скаргу подано засобами поштового зв`язку через АТ «Укрпошта», у зв`язку з чим передбачений законом коефіцієнт не підлягав застосуванню.

Отже, розмір судового збору, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, становить 4 992,00 грн, а тому недоплачена сума судового збору в розмірі 998,40 грн підлягає стягненню з позивача Радомишльської міської ради у дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Керівника Коростишівської окружної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2026 у справі №906/362/26 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2026 у справі №906/362/26 скасувати. Прийняти нове рішення.

"У задоволенні позову відмовити."

Стягнути з Радомишльської міської ради (12201, Житомирський р-н, Житомирська обл., місто Радомишль, Соборний Майдан, будинок 12, код ЄДРПОУ 25923935) на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, буд. 11, код ЄДРПОУ 02909950) - 3993,60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Радомишльської міської ради (12201, Житомирський р-н, Житомирська обл., місто Радомишль, Соборний Майдан, будинок 12, код ЄДРПОУ 25923935) в дохід Державного бюджету України 998,40 грн судового збору.

Господарському суду Житомирської області видати накази.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/362/26 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "01" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.