Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №903/280/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року Справа № 903/280/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Єфімчук А.І.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: Мірчук В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут” на рішення Господарського суду Волинської області від 08.07.26р. у справі №903/280/26, ухвалене суддею Якушевою І.О., повне рішення складено 20.07.26р.

за позовом Комунального підприємства “Нововолинськтеплокомуненерго” Нововолинської міської ради, м.Нововолинськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут”, м.Луцьк

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 506 024,51 грн,

До Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Нововолинськтеплокомуненерго» Нововолинської міської ради, в якій позивач просив: визнати недійсними додаткові угоди № 2 від 05.04.2021, № 3 від 09.06.2021, № 4 від 13.07.2021, № 5 від 15.09.2021, № 6 від 12.11.2021 та № 7 від 12.11.2021 до договору № 23-21/168 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Комунальним підприємством «Нововолинськтеплокомуненерго» Нововолинської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут», а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» на користь Комунального підприємства «Нововолинськтеплокомуненерго» Нововолинської міської ради 487 282,97 грн зайво сплачених коштів.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.07.26р. позов задоволено повністю. Визнано недійсними додаткові угоди №2 від 05.04.2021, №3 від 09.06.2021, №4 від 13.07.2021, №5 від 15.09.2021, №6 від 12.11.2021 і №7 від 12.11.2021 до договору №23-21/168 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Комунальним підприємством “Нововолинськтеплокомуненерго” Нововолинської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут”. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут” на користь Комунального підприємства “Нововолинськтеплокомуненерго” Нововолинської міської ради: 506 024 грн 51 коп. безпідставно збережених коштів та 22 046 грн 69 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Волинської області від 08.07.26р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут” звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження у справі №903/280/26. Рішення Господарського суду Волинської області від 08.07.2026 у справі №903/280/26 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову Комунального підприємства “Нововолинськтеплокомуненерго” Нововолинської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут” про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 506 024,51 грн. Стягнути з Комунального підприємства “Нововолинськтеплокомуненерго” Нововолинської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут” понесені судові витрати.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №903/280/26 у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2026 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут” на рішення господарського суду Волинської області від 08.07.26р. у справі №903/280/26 - залишено без руху. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут” протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги подати докази сплати судового збору у розмірі 33070,04 грн.

21.08.26р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут” надіслало на адресу апеляційного господарського суду заяву про усунення недоліків.

Як вбачається з табеля обліку робочого часу Північно-західного апеляційного господарського суду та даних Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», суддя-член колегії Маціщук А.В. у період з 20.08.2026 по 28.08.2026 включно перебувала у відпустці.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 24.08.2026 №01-05/884, з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 903/280/26.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи № 903/280/26 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Філіпової Т.Л., судді Василишина А.Р. та судді Бучинської Г.Б..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2026 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут” на рішення господарського суду Волинської області від 08.07.26р. у справі №903/280/26. Витребувано у Господарського суду Волинської області матеріали справи №903/280/26. Запропоновано Комунальному підприємству “Нововолинськтеплокомуненерго” Нововолинської міської ради надати апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу в строк до 11.09.2026 р.

03.09.2026 матеріали справи №903/280/26 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2026 розгляд апеляційної скарги призначено на "24" вересня 2026 р. об 11:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

08.09.2026 представник Комунального підприємства «Нововолинськтеплокомуненерго» Нововолинської міської ради подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 08.07.2026 у справі № 903/280/26 - без змін.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, що відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що сторонами не дотримано вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», у зв`язку з чим за спірними додатковими угодами до договору № 23-21/168 від 30.12.2020 ціну електричної енергії збільшено понад встановлений законом граничний рівень. Відтак, додаткові угоди № 2– 7 визнано недійсними як такі, що суперечать імперативним вимогам законодавства.

Крім того, суд встановив, що внаслідок неправомірного збільшення ціни позивачем надмірно сплачено 506 024,51 грн. Оскільки правова підстава для отримання відповідачем зазначених коштів відпала внаслідок визнання додаткових угод недійсними, суд дійшов висновку про їх стягнення на користь позивача на підставі статей 216 та 1212 Цивільного кодексу України.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення іншого учасника справи.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції не врахував чинну на момент ухвалення рішення редакцію пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», внесену Законом України № 4888-IX від 27.05.2026, яка набрала чинності 24.06.2026. На думку скаржника, новою редакцією цієї норми передбачено застосування обмеження у 10 відсотків щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару, а не сукупно щодо послідовних змін ціни. При цьому пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4888-IX передбачено застосування зазначеної редакції до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом № 922-VIII.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував правовий підхід, сформований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

Також відповідач стверджує, що суд першої інстанції вийшов за межі підстав позову та порушив принцип диспозитивності. На думку скаржника, позивач обґрунтовував позов висновками ревізії щодо зайвої сплати 487 282,97 грн, тоді як питання перевищення сукупного 10-відсоткового ліміту за додатковими угодами №2-7 як самостійна підстава недійсності позивачем не заявлялося. Водночас суд самостійно визначив таку правову підставу, здійснив розрахунок сукупного збільшення ціни на 43,73 % та 44,05 % і поклав його в основу рішення.

Крім того, відповідач посилається на ненадання судом першої інстанції оцінки його доводам, викладеним у відзиві на позов, зокрема щодо виконання сторонами додаткових угод № 2-7 протягом 2021– 2024 років без заперечень щодо їх дійсності та правомірності. У цьому контексті відповідач посилається на доктрину заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), принцип добросовісності, передбачений пунктом 6 статті 3 ЦК України, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц та практику Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства».

З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 08.07.2026 у справі № 903/280/26 ухвалено без застосування чинної на момент його ухвалення (з 24.06.2026) та такої, що має зворотну дію в часі, редакції пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції Закону № 4888-IX від 27.05.2026), з виходом за межі підстав позову, самостійно заявлених Позивачем, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права (статті 14, 74, 86, 236 ГПК України), що відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 277 ГПК України є підставою для скасування рішення.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, позивач вважає її безпідставною та необґрунтованою, а рішення Господарського суду Волинської області від 08.07.2026 - законним і обґрунтованим.

Позивач заперечує доводи апелянта щодо необхідності застосування до спірних правовідносин нової редакції пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», внесеної Законом № 4888-IX, який набрав чинності 24.06.2026. Посилаючись на статтю 58 Конституції України, зазначає, що спірні додаткові угоди № 2-7 укладалися у 2021 році, а тому до них підлягають застосуванню положення законодавства, чинні на момент їх укладення.

Доводи відповідача щодо виходу суду першої інстанції за межі підстав позову та порушення принципу диспозитивності позивач вважає необґрунтованими. Зазначає, що 02.04.2026 через систему «Електронний суд» ним було подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, якою збільшено розмір позовних вимог до 506 024,51 грн, і така заява була прийнята судом 06.05.2026. Відтак, на думку позивача, визначення судом суми до стягнення у зазначеному розмірі не свідчить про вихід за межі позовних вимог.

Також позивач заперечує посилання апелянта на добросовісність виконання сторонами додаткових угод № 2-7 протягом тривалого часу. Вказує, що їх укладення відбулося з порушенням вимог пунктів 2, 4 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що призвело до збільшення ціни електричної енергії та, відповідно, до безпідставної сплати коштів.

Позивач зазначає, що тривале виконання спірних правочинів та відсутність заперечень під час їх виконання не усувають їх невідповідності вимогам закону та не позбавляють права вимагати повернення коштів, сплачених без належної правової підстави. При цьому наголошує на негативних майнових наслідках збільшення ціни електричної енергії для комунального підприємства та відповідних майнових інтересів територіальної громади.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

За результатами здійснення процедури закупівлі № UA-2020-11-05-003453-a з предметом: “Електрична енергія” між Комунальним підприємством “Нововолинськтеплокомуненерго” Нововолинської міської ради (споживач) та ТзОВ “Волиньелектрозбут” (постачальник) 31.12.2020 було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 23-21/168 (надалі – договір).

Згідно з п.1.1.2 для цілей цього договору оператором системи розподілу є ПАТ “Волиньобленерго” та ДП “Регіональні електричні мережі”, з якими у споживача укладені договори розподілу електричної енергії.

Відповідно до пункту 3.1. договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Кількість (обсяг) електричної енергії, яка постачається за цим договором визначено у додатку № 1 та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у оператора системи. Обсяги закупівля електричної енергії можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків, шляхом укладання додаткової угоди (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору строк (термін) поставки товару: з 01 січня 2021 до 31 грудня 2021 (включно).

Постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена додатком 2 до цього договору (п.4.3. договору).

Відповідно до п.6.2. договору ціна за одиницю товару визначається у додатку № 2 до договору. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, визначеною у додатку № 2 до цього договору.

Згідно з додатком № 2 до договору ціна на електричну енергію на дату укладання договору в оператора системи розподілу ПрАТ “Волиньобленерго” становить 2,61 грн за 1 кВт*год (з ПДВ), в оператора ДП “Регіональні електричні мережі” - 2,06 грн за 1 кВт*год (з ПДВ).

Відповідно до п.6.3. договору ціна за одиницю товару може змінюватися з дотриманням сторонами норм, передбачених частиною п`ятою статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі” від 25.12.2015 № 922–VIII, що оформляється додатковою угодою, у порядку, визначеному у додатку № 3 “Порядок зміни умов договору” до цього договору.

Згідно з п. 1.2.2. додатку № 3 істотні умови договору можуть змінюватися у випадку збільшення ціни за одиницю товару (електричної енергії) до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

У підпункті 7.1 п. 7 додатку № 3 передбачено, що зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні “ОЕС України”. Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку “на добу на перед” (надалі – РДН) та внутрішньодобовому ринку (надалі – ВДР), інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні “ОЕС України” та оприлюднені на веб-сайті ДП “Оператор ринку” в мережі Iнтернет http://www.оree.com.ua - згідно з частиною 6 ст. 67 Закону України “Про ринок електричної енергії”. У якості документального підтвердження даних, передбачених цим підпунктом, сторонами визнаються наступні документи: завірені належним чином копії (роздруківки з веб-сайту) звітів про результати роботи РДН/ ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП “Оператор ринку”.

Відповідно до п. 7.4 додатку № 3, нова (змінена) ціна, розрахована відповідно до п. п. 7.2 - 7.3 цього додатку, застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду (календарного місяця) і залишається незмінною до його завершення.

Пунктом 14.1 договору сторони визначили, що цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2021 року, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов`язань сторонами.

Отже, на час укладання договору сторонами було погоджено всі істотні умови договору, а саме: предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Закону України “Про публічні закупівлі”.

У подальшому між Комунальним підприємством “Нововолинськтеплокомуненерго” Нововолинської міської ради та ТзОВ “Волиньелектрозбут” до договору № 23-21/168 від 31.12.2020 було укладено ряд додаткових угод, а саме:

- додатковою угодою № 1 від 08.02.2021 у зв`язку із зміною регульованих цін (тарифів) сторони дійшли взаємної згоди в частині коригування загальної суми договору №23-21/168 13 819 788,48 грн (в т.ч. ПДВ – 2 303 298,08 грн). Ціна на електричну енергію із 01.01.2021 року в оператора системи розподілу – ПрАТ “Волиньобленерго” становить 2,908752 грн за 1 кВт*год (з ПДВ), в оператора ДП “Регіональні електричні мережі” - 2,130288 грн за 1 кВт*год (з ПДВ);

- додатковою угодою № 2 від 05.04.2021 у зв`язку із збільшенням ціни на електричну енергію з 01.04.2021 ціна електричної енергії в оператора системи розподілу – ПрАТ “Волиньобленерго” становить 2,996626 грн з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни – 1,183228 грн, без ПДВ, регульований тариф – 1,31396 грн без ПДВ, ПДВ – 0,499438 грн), в оператора ДП “Регіональні електричні мережі” 2,218162 грн з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни – 1,183228 грн, без ПДВ, регульований тариф 0,66524 грн без ПДВ, ПДВ – 0,369694 грн). Відповідно до цієї додаткової угоди ціна на електричну енергію зросла на 0,0879 грн з ПДВ через збільшення нерегульованої частини ціни (з 1,11000 до 1,183228 грн без ПДВ);

- додатковою угодою № 3 від 09.06.2021 у зв`язку із збільшенням ціни на електричну енергію з 01.06.2021 ціна електричної енергії в оператора системи розподілу – ПрАТ “Волиньобленерго” становить 3,06549 грн з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни – 1,240615 грн, без ПДВ, регульований тариф – 1,31396 грн без ПДВ, ПДВ – 0,510915 грн), в оператора ДП “Регіональні електричні мережі” 2,287026 грн з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни - 1,240615 грн, без ПДВ, регульований тариф - 0,66524 грн без ПДВ, ПДВ - 0,381171 грн). Відповідно до цієї додаткової угоди ціна на електричну енергію зросла на 0,0689 грн з ПДВ через збільшення нерегульованої частини ціни (з 1,183228 грн до 1,240615 грн без ПДВ);

- додатковою угодою №4 від 13.07.2021 у зв`язку із збільшенням ціни на електричну енергію на ринку електричної енергії з 01.07.2021 ціна електричної енергії в оператора системи розподілу – ПРАТ “Волиньобленерго” становить 3,212875 грн з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни 1,363436 грн, без ПДВ, регульований тариф - 1,31396 грн без ПДВ, ПДВ 0,535479 грн), в оператора ДП “Регіональні електричні мережі” 2,434411 грн з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни - 1,363436 грн, без ПДВ, регульований тариф – 0,66524 грн без ПДВ, ПДВ – 0,405735 грн). Відповідно до цієї додаткової угоди ціна на електричну енергію зросла на 0,147385 грн з ПДВ через збільшення нерегульованої частини ціни (з 1,240615 грн до 1,366436 без ПДВ);

- додатковою угодою № 5 від 15.09.2021 у зв`язку із збільшенням ціни на електричну енергію на ринку електричної енергії з 01.09.2021 ціна електричної енергії в оператора системи розподілу - ПрАТ “Волиньобленерго” становить 3,37714 грн з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни 1,499643 грн, без ПДВ, регульований тариф - 1,31396 грн без ПДВ, ПДВ 0,562857 грн), в оператора ДП “Регіональні електричні мережі” 2,59786 грн з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни - 1,499643 грн, без ПДВ, регульований тариф – 0,66524 грн без ПДВ, ПДВ - 0,432977 грн). Відповідно до цієї додаткової угоди ціна на електричну енергію зросла на 0,163448 грн через збільшення нерегульованої частини ціни (з 1,363436 грн до 1,499643 без ПДВ);

- додатковою угодою № 6 від 12.11.2021 у зв`язку із збільшенням ціни на електричну енергію на ринку електричної енергії з 01.11.2021 ціна електричної енергії в оператора системи розподілу – ПрАТ “Волиньобленерго” становить 3,556916 грн з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни 1,649457 грн, без ПДВ, регульований тариф - 1,31396 грн без ПДВ, ПДВ 0,592819 грн), в оператора ДП “Регіональні електричні мережі” 2,777636 грн з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни - 1,649457 грн, без ПДВ, регульований тариф – 0,66524 грн без ПДВ, ПДВ - 0,462939 грн). Відповідно до цієї додаткової угоди ціна на електричну енергію, зросла на 0,17977 грн через збільшення нерегульованої частини ціни (з 1,499643 грн до 1,649457 без ПДВ);

- додатковою угодою № 7 від 12.11.2021 у зв`язку із збільшенням ціни на електричну енергію на ринку електричної енергії сторони встановили, що з 25.11.2021 року ціна електричної енергії за договором становить: в оператора системи розподілу – ПрАТ “Волиньобленерго” становить 3,754654 грн з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни – 1,814238 грн, без ПДВ, регульований тариф – 1,31396 грн без ПДВ, ПДВ – 0,625776 грн), в оператора ДП “Регіональні електричні мережі” 2,975374 грн з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни – 1,814238 грн, без ПДВ, регульований тариф 0,66524 грн без ПДВ, ПДВ – 0,495896 грн). Відповідно до цієї додаткової угоди ціна на електричну енергію зросла на 0,1977 грн з ПДВ через збільшення нерегульованої частини ціни (з 1,649457 до 1,814238 без ПДВ);

- додатковою угодою №8 від 06.12.2021 у зв`язку із різким та значним зростанням вартості електроенергії, що призвело до істотних змін обставин, якими сторони керувалися під час укладання договору, за ініціативою постачальника сторони припиняють договірні відносини в частині постачання (споживання) електричної енергії за договором від 31.12.2020 №23-21/168.

Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області з 25.04.2024 по 16.07.2024 року проведено виїзну планову ревізію фінансово-господарської діяльності комунального підприємства “Нововолинськтеплокомуненерго” Нововолинської міської ради за період з 01.01.2021 по 31.03.2024 року, в ході якої було встановлено, що замовником - КП “Нововолинськтеплокомуненерго” при закупівлі електричної енергії в ТзОВ “Волиньелектрозбут” упродовж січня - грудня 2021 року зайво сплачено коштів на загальну суму 487 282,97 грн з ПДВ, що в свою чергу призвело до отримання менше електроенергії, ніж планувалося, у порівнянні з первісним договором.

У справі заявлено вимогу визнати недійсними додаткові угоди №2 від 05.04.2021, №3 від 09.06.2021, №4 від 13.07.2021, №5 від 15.09.2021, №6 від 12.11.2021 і №7 від 12.11.2021 до договору №23-21/168 про постачання електричної енергії споживачу на підставі ст.203, 215 ЦК України, як таких, що укладені з порушенням вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.07.2026 позов задоволено повністю.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

При цьому якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому суд виходить з того, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Згідно із ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч.1 ст.652 ЦК України).

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами ст. 714 ЦК України унормовано, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому в абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

У статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Згідно із ч.4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель") істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції, надавши оцінку доводам апеляційної скарги та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, погоджується з висновком про те, що спірні додаткові угоди, якими збільшено ціну електричної енергії, укладені без дотримання передбачених законом та договором умов для зміни істотної умови договору.

Так, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель") істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, наведена норма Закону визначає вичерпні умови, за наявності яких допускається зміна істотних умов договору про закупівлю, та, зокрема, пов`язує можливість збільшення ціни за одиницю товару з фактичним коливанням ціни такого товару на ринку та її пропорційністю такому коливанню.

Водночас сторони у договорі від 31.12.2020 №23-21/168 конкретизували порядок зміни ціни електричної енергії. Зокрема, пунктами 7.1, 7.2 додатку №3 до договору визначено підстави та механізм розрахунку зміни ціни, а пунктом 7.4 цього додатку встановлено момент, з якого нова ціна підлягає застосуванню.

Таким чином, при внесенні змін до істотної умови договору щодо ціни електричної енергії сторони були зобов`язані дотримуватися як імперативних вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», так і погодженого ними порядку зміни ціни, визначеного додатком № 3 до договору.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, передбачений договором механізм зміни ціни при укладенні спірних додаткових угод дотримано не було.

Зокрема, при укладенні додаткових угод № 2 від 05.04.2021, № 3 від 09.06.2021 та № 4 від 13.07.2021 розрахований відповідно до пункту 7.2 додатку № 3 до договору коефіцієнт не свідчив про збільшення середньозваженої ціни електричної енергії на ринку, яке могло б бути підставою для відповідного збільшення договірної ціни. За таких обставин правові та договірні підстави для збільшення ціни за зазначеними додатковими угодами були відсутні.

При цьому подальше укладення додаткових угод № 5 та № 6 не усуває допущених порушень. Незважаючи на наявність за відповідними періодами коливання ринкової ціни, визначена цими додатковими угодами ціна вже включала попередні збільшення, здійснені без дотримання погодженого сторонами механізму її зміни. Отже, наступне збільшення ціни здійснювалося від величини, сформованої з урахуванням попередніх необґрунтованих збільшень, що призвело до подальшого збереження у ціні електричної енергії їх наслідків.

Крім того, додатковою угодою №7 від 12.11.2021 сторони встановили нову ціну електричної енергії з 25.11.2021, тоді як відповідно до пункту 7.4 додатку № 3 до договору змінена ціна мала застосовуватися з першого дня відповідного розрахункового періоду, тобто з 01.11.2021. Отже, при укладенні цієї додаткової угоди сторонами також не дотримано погодженого договором порядку застосування зміненої ціни.

З огляду на викладене, спірні додаткові угоди не забезпечують визначення ціни електричної енергії у порядку, погодженому сторонами та передбаченому законодавством. Зміна істотної умови договору щодо ціни здійснена без належного дотримання встановлених законом та договором передумов, у зв`язку з чим відповідні зміни не можуть вважатися такими, що внесені у встановленому порядку.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недотримання сторонами при укладенні спірних додаткових угод приписів пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», умов пунктів 7.1, 7.2, 7.4 додатку № 3 до договору від 31.12.2020 № 23-21/168, а також статті 629 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо правомірності збільшення ціни електричної енергії за спірними додатковими угодами не знаходять підтвердження матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відтак, внаслідок укладення спірних додаткових угод до договору від 31.12.2020 № 23-21/168 про постачання електричної енергії споживачу ціну за одиницю електричної енергії з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ послідовно збільшено в оператора системи розподілу - ПрАТ «Волиньобленерго» з 2,61220 грн з ПДВ за 1 кВт·год до 3,754654 грн з ПДВ за 1 кВт·год, тобто на 43,73 % порівняно з ціною, визначеною договором, а в оператора системи розподілу - ДП «Регіональні електричні мережі» з 2,06549 грн з ПДВ за 1 кВт·год до 2,975374 грн з ПДВ за 1 кВт·год, тобто на 44,05 % порівняно з початковою договірною ціною.

Колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» збільшення ціни за одиницю товару допускається в межах, визначених цією нормою, за умови дотримання передбачених нею вимог.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 викладено правову позицію, відповідно до якої визначене законодавством відсоткове значення обмеження зміни ціни за договором про закупівлю, встановлене пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", є граничним (пороговим) та підлягає застосуванню у сукупності при всіх послідовних змінах до договору, а не окремо до кожного випадку внесення змін.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що сукупне значення збільшення ціни за одиницю товару при внесенні послідовних змін до договору про закупівлю не може перевищувати 10 % ціни, визначеної сторонами в договорі, а відповідні зміни не повинні бути спрямовані на обхід установлених законом обмежень.

При цьому інше тлумачення зазначеної норми, яке передбачає можливість кожного разу збільшувати ціну до 10 %, фактично допускаючи її необмежене зростання, нівелює мету законодавчого регулювання публічних закупівель, створює умови для маніпулювання результатами торгів, усунення конкуренції та подальшого підвищення ціни після укладення договору.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що такий підхід призводить до спотворення результатів процедури закупівлі, втрати економії бюджетних коштів, отриманої за результатами торгів, та суперечить принципам здійснення публічних закупівель, визначеним преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі".

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору фактично означало б зміну змісту законодавчої норми, що є неприпустимим та порушує принцип правової визначеності.

У цій справі встановлено, що за результатами укладення додаткових угод № 2 від 05.04.2021, № 3 від 09.06.2021, № 4 від 13.07.2021, № 5 від 15.09.2021, № 6 від 12.11.2021 та № 7 від 12.11.2021 ціна електричної енергії послідовно збільшувалася та в підсумку зросла на 43,73 % для обсягів, що розподілялися ПрАТ «Волиньобленерго», і на 44,05 % для обсягів, що розподілялися ДП «Регіональні електричні мережі», порівняно з початковою ціною, визначеною договором.

Таким чином, збільшення ціни за одиницю електричної енергії за спірними додатковими угодами істотно перевищило встановлене пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» граничне значення.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що послідовне внесення сторонами змін до договору в частині ціни електричної енергії призвело до її збільшення понад межі, допустимі законом. При цьому кожна наступна зміна ціни не може оцінюватися окремо від попередніх змін, оскільки саме їх сукупний результат визначає відповідність погодженої ціни встановленому законом обмеженню.

Отже, при укладенні спірних додаткових угод сторонами не дотримано імперативних вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», унаслідок чого ціна електричної енергії за договором № 23-21/168 була збільшена понад встановлену законом межу.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсними додаткових угод № 2 від 05.04.2021, № 3 від 09.06.2021, № 4 від 13.07.2021, № 5 від 15.09.2021, № 6 від 12.11.2021 та № 7 від 12.11.2021 до договору від 31.12.2020 № 23-21/168, оскільки їх укладення призвело до зміни істотної умови договору з порушенням імперативних вимог спеціального законодавства.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 506 024,51 грн.

Згідно із частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 зазначено, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права його учасників. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.

Верховний Суд у постанові від 23.09.2021 у справі №904/1907/15, роз`яснюючи застосування статей 215, 216 ЦК України, зазначив, що двостороння реституція є необхідним правовим наслідком визнання правочину недійсним і не може бути проігнорована сторонами. Повернення всього отриманого за таким правочином є юридичним обов`язком, що виникає безпосередньо з норм закону та факту недійсності правочину.

Враховуючи висновок колегії суддів про наявність підстав для визнання недійсними додаткових угод № 2 від 05.04.2021, № 3 від 09.06.2021, № 4 від 13.07.2021, № 5 від 15.09.2021, № 6 від 12.11.2021 та № 7 від 12.11.2021, розрахунок вартості переданої електричної енергії за відповідні періоди має здійснюватися за ціною, визначеною договором про постачання електричної енергії споживачу від 31.12.2020 № 23-21/168, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 08.02.2021, яка не є предметом оскарження.

Відповідно до такої ціни вартість електричної енергії становить: для обсягів, розподілених ПрАТ «Волиньобленерго», - 2,908752 грн за 1 кВт·год з ПДВ, а для обсягів, розподілених ДП «Регіональні електричні мережі», - 2,130288 грн за 1 кВт·год з ПДВ.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем за спожиту електричну енергію фактично сплачено 5 715 147,35 грн, у тому числі 4 250 129,92 грн - за електричну енергію, розподілену ПрАТ «Волиньобленерго», та 958 992,92 грн - за електричну енергію, розподілену ДП «Регіональні електричні мережі».

З урахуванням вартості електричної енергії, визначеної відповідно до чинної договірної ціни, різниця між фактично сплаченою позивачем сумою та вартістю електричної енергії, яка підлягала оплаті, становить 506 024,51 грн.

Зазначена сума є коштами, сплаченими понад вартість електричної енергії, визначену з урахуванням чинних умов договору, оскільки підставою для їх отримання відповідачем були додаткові угоди, які визнано недійсними. Відтак правова підстава для набуття та утримання відповідачем відповідної частини коштів відпала.

Таким чином, з огляду на визнання недійсними додаткових угод №2-7, правова підстава для отримання відповідачем коштів у сумі 506 024,51 грн відпала, у зв`язку з чим зазначені кошти підлягають поверненню позивачу - Комунальному підприємству «Нововолинськтеплокомуненерго» Нововолинської міської ради на підставі статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

В апеляційній скарзі скаржник стверджує, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення діяла редакція пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», встановлена Законом України від 27.05.2026 № 4888-IX.

Як зазначає скаржник, 27.05.2026 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про публічні закупівлі» № 4888-IX (далі – Закон № 4888-IX), переважна більшість положень якого вводиться в дію з 24.03.2027, однак окремі його положення, зокрема зміни до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі» (далі – Закон № 922-VIII), набрали чинності 24.06.2026, тобто до ухвалення оскаржуваного рішення 08.07.2026 та виготовлення його повного тексту 20.07.2026.

Наведений довід колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Предметом спору у цій справі є, зокрема, правомірність додаткових угод №№ 2-7, укладених сторонами у період з квітня по грудень 2021 року. Саме на момент укладення зазначених правочинів виникли та реалізовувалися спірні правовідносини, а тому їх правова оцінка має здійснюватися виходячи з норм законодавства, чинних на відповідний момент.

Зміна законодавчого регулювання, яка набрала чинності у 2026 році, не може поширюватися на правовідносини, що виникли та були реалізовані у 2021 році, якщо інше прямо не передбачено законом.

Таким чином, при вирішенні питання щодо відповідності додаткових угод №№ 2-7 вимогам законодавства суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції, чинній на момент укладення відповідних додаткових угод.

При цьому сам по собі факт набрання чинності новою редакцією зазначеної норми до ухвалення судового рішення не зумовлює необхідності застосування такої редакції до правовідносин, які виникли та були реалізовані до її набрання чинності.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин редакції пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, чинної на момент ухвалення оскаржуваного рішення, є безпідставними та колегією суддів відхиляються.

Також в апеляційній скарзі відповідач посилається на вихід суду першої інстанції за межі підстав позову та порушення принципу диспозитивності.

Зокрема, відповідач зазначає, що фактично єдиною підставою заявлених позовних вимог позивач визначив висновки ревізії органу державного фінансового контролю, відповідно до яких встановлено нібито зайву сплату коштів у сумі 487 282,97 грн з ПДВ. На думку відповідача, зазначені висновки викладені в акті ревізії та покладені в основу вимоги Держаудитслужби від 14.08.2024 № 130305-14/1935-2024, тоді як на перевищення визначеного пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» 10-відсоткового обмеження при послідовному укладенні додаткових угод №№ 2– 7 як на самостійну підставу недійсності позивач не посилався.

Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки вони не відповідають змісту позовної заяви та матеріалам справи.

Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що 02.04.2026 через систему «Електронний суд» позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій, реалізуючи свої процесуальні права, збільшив розмір заявлених вимог до 506 024,51 грн. Вказана заява була прийнята судом у судовому засіданні 06.05.2026.

Крім того, зі змісту позовної заяви та поданих позивачем заяв по суті спору вбачається, що обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсними спірних додаткових угод та застосування наслідків їх недійсності, позивач посилався не лише на результати проведеної ревізії, а й на порушення вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» при укладенні додаткових угод №№ 2-7.

Таким чином, питання щодо дотримання сторонами встановлених зазначеною нормою законодавства обмежень при зміні ціни товару було безпосередньо пов`язане з предметом спору та входило до кола обставин, які підлягали встановленню судом при вирішенні заявлених позовних вимог.

Натомість відповідач фактично ототожнює фактичні обставини, на які посилався позивач на обґрунтування позову, з їх правовою оцінкою та способом застосування судом відповідних норм матеріального права.

Як стверджує відповідач, суд першої інстанції з власної ініціативи поклав в основу рішення висновок про сукупне застосування 10-відсоткового обмеження, самостійно здійснивши розрахунок сукупного збільшення ціни на 43,73 % та 44,05 %, та застосував правову підставу недійсності, яка позивачем не заявлялася.

Однак колегія суддів зазначає, що визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до встановлених у справі обставин, та надання їм відповідної правової кваліфікації належить до повноважень суду.

Застосування принципу jura novit curia («суд знає закон») означає, що суд самостійно визначає правову норму, яка регулює спірні правовідносини, та надає встановленим обставинам належну правову оцінку незалежно від того, на які саме норми права посилалися сторони. При цьому суд не пов`язаний правовою оцінкою, наданою сторонами, однак повинен залишатися в межах заявлених предмета та підстав позову.

У цій справі суд першої інстанції, дослідивши зміст спірних додаткових угод, порядок та підстави їх укладення, а також зміну ціни товару, здійснив правову оцінку встановлених обставин з урахуванням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». При цьому суд не змінив предмет позову, не встановив нових фактичних підстав для його задоволення та не вийшов за межі заявлених позовних вимог.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав вважати, що суд першої інстанції вийшов за межі підстав позову чи порушив принцип диспозитивності, а тому відповідний довід апеляційної скарги відхиляється.

Крім вище викладеного, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача, оскільки вони ґрунтуються на вибірковому посиланні на окреме формулювання мотивувальної частини рішення та не враховують її змісту в цілому.

Так, зазначення судом першої інстанції про те, що «заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не спростовують обставин, встановлених судом», саме по собі не свідчить про відсутність належної мотивації судового рішення. Вказаний висновок необхідно оцінювати у взаємозв`язку з наведеними у рішенні встановленими обставинами, оцінкою доказів та правовими висновками суду щодо спірних правовідносин.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дослідив подані сторонами докази, встановив обставини, які мають значення для вирішення спору, визначив правове регулювання спірних правовідносин та навів мотиви, з яких виходив при задоволенні (відмові у задоволенні) позовних вимог. Отже, висновок про необґрунтованість заперечень відповідача є складовою загальної оцінки судом доводів сторін та доказів у справі.

При цьому вимоги щодо мотивованості судового рішення не означають обов`язку суду надавати окрему та детальну відповідь на кожен аргумент учасника справи. Визначальним є те, чи наведено у судовому рішенні достатні мотиви, які дають можливість зрозуміти підстави, з яких суд дійшов відповідних висновків, та перевірити правильність їх застосування судом апеляційної інстанції.

Таким чином, посилання відповідача на наведене вище формулювання без урахування інших висновків та мотивів, викладених у рішенні, не свідчить про порушення судом першої інстанції вимог щодо обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для висновку про неналежне мотивування оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим відповідні доводи апеляційної скарги відхиляються.

Відтак, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут” не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику Європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду – без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут” на рішення Господарського суду Волинської області від 08.07.26р. у справі №903/280/26 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/280/26 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "01" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.