Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №910/2330/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2026 р. Справа№ 910/2330/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чапляна С.Є.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Іванова В.П.

без виклику представників учасників справи;

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026

у справі №910/2330/26 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Техенерго»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення трьох відсотків річних та втрат від інфляції

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст позовних вимог та підстав позову

Приватне акціонерне товариство «Техенерго» (далі – позивач, ПрАТ «Техенерго») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі – відповідач, АТ «НАЕК «Енергоатом») про стягнення 29978,67 грн, з яких 5883,59 грн 3% річних та 24094,77 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу 125365,42 грн, установленого рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 у справі №910/19407/23.

У відповіді на відзив позивач зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути 29968,04 грн, з яких 5873,27 грн 3% річних та 24094,77 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 16.12.2023 по 08.07.2025 включно.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 у справі №910/19407/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024, з ДП «НАЕК «Енергоатом», правонаступником якого є відповідач, стягнуто, зокрема, 125365,42 грн основного боргу за договором від 27.07.2021 №21.20.027/18-121-08-21-10928. Оскільки вказане грошове зобов`язання виконано лише 09.07.2025, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) нарахував інфляційні втрати та 3% річних за час подальшого прострочення.

2. Узагальнена позиція відповідача

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що днем виконання рішення у справі №910/19407/23 є 09.07.2025 – дата надходження списаних з його рахунку коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби. На думку відповідача, за час зупинення виконавчих дій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №101 інфляційні втрати та 3% річних не підлягають нарахуванню.

Відповідач також указував на окупацію м. Енергодара та Запорізької АЕС, істотне погіршення свого фінансового стану, виконання спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії, стратегічне значення підприємства та дію форс-мажорних обставин.

Крім того, відповідач стверджував, що акт здачі-приймання послуг від 20.09.2022 та додаткова угода від 06.12.2022 до договору є нікчемними на підставі ч. 2 ст. 13 та ч. 2 ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

3. Стислий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі №910/2330/26 позов задоволено повністю. Стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ПрАТ «Техенерго» 3% річних у розмірі 5873,27 грн, інфляційні втрати у розмірі 24094,77 грн та 2262,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення мотивовано тим, що наявність і розмір основного боргу встановлені рішенням суду у справі №910/19407/23, яке набрало законної сили, а грошове зобов`язання не припинилося ухваленням цього рішення і тривало до його фактичного виконання. Зупинення виконавчих дій не припинило прострочення та не обмежило права кредитора на нарахування сум за ч. 2 ст. 625 ЦК України. Перевіривши розрахунок, суд визнав заявлені суми арифметично правильними.

4. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2026, АТ «НАЕК «Енергоатом» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі №910/2330/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПрАТ «Техенерго» відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що акт здачі-приймання послуг від 20.09.2022 і додаткова угода від 06.12.2022 були вчинені після тимчасової окупації м. Енергодара, а тому є нікчемними відповідно до ч. 2 ст. 13 та ч 2 статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Скаржник посилається на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, і вважає, що за нікчемними правочинами у позивача не виникло право на оплату послуг, а отже, відсутня й підстава для нарахувань за статтею 625 ЦК України.

На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно обмежився посиланням на преюдиційність рішення у справі №910/19407/23 і не надав оцінки доводам про нікчемність правочинів.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, заперечуючи проти її задоволення, зазначає, що обставини виникнення та прострочення грошового зобов`язання, а також заперечення відповідача щодо нікчемності правочинів уже були предметом розгляду у справі №910/19407/23.

Позивач також указує, що постанова Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 не є підставою для ігнорування чинного судового рішення у справі №910/19407/23. Суми за статтею 625 ЦК України нараховані на присуджений основний борг до дня, що передував його фактичному погашенню, а зупинення виконавчих дій не припиняло самого грошового зобов`язання.

З огляду на викладені доводи позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

6. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 матеріали апеляційної скарги АТ «НАЕК «Енергоатом» у справі №910/2330/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Пономаренка Є.Ю., Іванова В.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 за апеляційною скаргою АТ «НАЕК «Енергоатом» відкрито апеляційне провадження та постановлено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7. Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.

7.1. Обставини, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 у справі №910/19407/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024, стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ПрАТ «Техенерго» 125365,42 грн основного боргу, 48892,51 грн пені, 6373,33 грн інфляційних втрат, 4018,56 грн 3% річних, а також судові витрати.

Указаним рішенням установлено факт надання позивачем і прийняття відповідачем послуг за актом від 20.09.2022, наявність у відповідача обов`язку їх оплатити та прострочення виконання цього обов`язку.

Рішення у справі №910/19407/23 виконано 09.07.2025 шляхом примусового списання коштів з рахунку відповідача і їх зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби.

Позивач нарахував на 125365,42 грн основного боргу 3% річних за період з 16.12.2023 по 08.07.2025 включно та інфляційні втрати за січень 2024 року – червень 2025 року.

7.2. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні рішення

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь іншої сторони певну дію, зокрема сплатити кошти, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства.

За приписами ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних нараховуються внаслідок прострочення грошового зобов`язання за весь період такого прострочення – до моменту належного виконання боржником відповідного обов`язку.

Щодо наслідків набрання законної сили рішенням у справі №910/19407/23

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 18 та ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб.

Частиною 4 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються під час розгляду іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд у постанові від 23.04.2024 у справі №910/713/23 виснував, що преюдиційні факти – це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Отже, обставини (факти), що є преюдиційними відповідно до статті 75 ГПК України, не потребують доказування та є обов`язковими для господарського суду. Суд не вправі ставити під сумнів такі обставини (факти), проте може надати їм власну правову оцінку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 у справі №910/19407/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024, стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом», на користь ПрАТ «Техенерго», зокрема, 125365,42 грн основного боргу.

Під час розгляду справи №910/19407/23 суд установив обставини укладення сторонами договору від 27.07.2021 №21.20.027/18-121-08-21-10928, надання позивачем та прийняття відповідачем послуг за актом від 20.09.2022, виникнення у відповідача обов`язку оплатити ці послуги, розмір основного боргу та прострочення його сплати.

Таким чином, наявність у відповідача перед позивачем грошового зобов`язання у розмірі 125365,42 грн підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому вказані обставини не підлягають повторному доказуванню чи переоцінці під час розгляду цієї справи.

Колегія суддів ураховує, що преюдиційне значення мають саме встановлені судом обставини, а не надана їм правова оцінка. Водночас у цій справі скаржник фактично заперечує не окрему правову оцінку суду, а саме існування присудженого на користь позивача грошового зобов`язання, посилаючись на відсутність у позивача права на оплату послуг.

Однак питання про наявність у ПрАТ «Техенерго» права вимагати оплату наданих послуг та кореспондуючого обов`язку відповідача сплатити їх вартість уже вирішене судовим рішенням у справі №910/19407/23, резолютивною частиною якого з відповідача стягнуто відповідну суму основного боргу.

Апеляційний суд під час розгляду нового спору про стягнення нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, не наділений повноваженнями переглядати законність та обґрунтованість іншого судового рішення, яке набрало законної сили, або робити висновок про відсутність грошового зобов`язання, виконання якого прямо присуджено таким рішенням.

Інший підхід допускав би можливість існування двох судових рішень із взаємовиключними висновками щодо одного й того самого зобов`язання між тими самими сторонами, що суперечило б принципу правової визначеності та обов`язковості судового рішення.

Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії», пп. 51 і 52).

Верховний Суд у постанові від 19.02.2026 у справі №914/1116/24(914/2626/23) наголосив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на справедливий розгляд судом має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata – остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

Отже, у межах цієї справи суд має встановити лише наявність невиконаного протягом спірного періоду грошового зобов`язання, тривалість прострочення та правильність розрахунку передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахувань. Повторне вирішення питання про правові підстави виникнення основного боргу виходить за межі предмета цього спору.

Колегія суддів ураховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у пункті 75 постанови від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, відповідно до якої за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Наведений висновок, проте, не означає, що під час вирішення нового спору суд наділений повноваженнями здійснювати непрямий перегляд іншого судового рішення, яке набрало законної сили, шляхом заперечення існування грошового зобов`язання, виконання якого прямо присуджене таким рішенням. Обов`язок суду застосувати норми про нікчемність правочину не усуває конституційного принципу обов`язковості судового рішення та принципу правової визначеності.

Щодо посилання скаржника на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23

У постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визнала обґрунтованим висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, щодо поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані у період воєнного стану, з огляду на загальновідомий факт окупації відповідної території за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України.

Водночас правовідносини у справі №908/1162/23 та у справі, яка переглядається, відрізняються за предметом спору та процесуальними обставинами.

Так, у справі №908/1162/23 суди безпосередньо вирішували питання наявності підстав для стягнення основного боргу за електричну енергію, постачання якої здійснювалося на тимчасово окуповану територію.

Натомість у цій справі вимога про стягнення основного боргу не заявлялася, оскільки право позивача на отримання 125365,42 грн та обов`язок відповідача сплатити цю суму вже встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 у справі №910/19407/23, яке набрало законної сили та було виконане відповідачем 09.07.2025.

Предметом цього спору є виключно стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих у зв`язку з подальшим невиконанням установленого судовим рішенням грошового зобов`язання.

Висновок Верховного Суду щодо застосування норми матеріального права, сформульований після набрання законної сили рішенням у справі №910/19407/23, сам собою не припиняє, не скасовує та не змінює правових наслідків такого рішення.

Отже, постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 не є підставою для повторного розгляду питання про існування основного боргу, встановленого остаточним рішенням у справі №910/19407/23, та не спростовує права позивача на застосування наслідків прострочення виконання цього грошового зобов`язання.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про відсутність основного грошового зобов`язання внаслідок нікчемності акта здачі-приймання послуг від 20.09.2022 та додаткової угоди від 06.12.2022 колегія суддів відхиляє.

Щодо права позивача на стягнення інфляційних втрат та 3% річних після ухвалення рішення про стягнення основного боргу

Ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє відповідного грошового зобов`язання та не змінює його правової природи. За відсутності інших передбачених договором або законом підстав припинення зобов`язання воно припиняється лише внаслідок належного виконання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі№910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Також у пунктах 103-105 постанови від 02.07.2025 у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що інфляційні втрати та проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення його виконання. Інфляційні втрати спрямовані на компенсацію знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, а 3% річних – на компенсацію кредиторові неналежного користування боржником утримуваними грошовими коштами.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 у справі №910/19407/23 не припинило грошового зобов`язання відповідача, а лише підтвердило його наявність та визначило суму, яка підлягала стягненню.

Оскільки присуджена сума основного боргу залишалася несплаченою до 09.07.2025, прострочення відповідача тривало до моменту фактичного виконання зобов`язання. Тому позивач правомірно нарахував передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України суми до 08.07.2025 включно, тобто до дня, що передував дню фактичного виконання.

Щодо зупинення виконавчих дій

Як убачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця від 31.03.2025 вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №77646823 було зупинено у зв`язку із включенням АТ «НАЕК «Енергоатом» до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій щодо яких зупиняється у період воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №101.

Постановою державного виконавця від 08.07.2025 вчинення виконавчих дій поновлено, після чого 09.07.2025 грошові кошти було примусово списано з рахунку відповідача та зараховано на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби.

Зупинення виконавчих дій відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» та постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №101 стосується порядку примусового виконання судового рішення і має наслідком тимчасове невчинення державним виконавцем передбачених законом виконавчих дій.

Водночас таке зупинення не припиняє, не змінює та не відстрочує саме грошове зобов`язання боржника, не усуває прострочення його виконання та не встановлює заборони на добровільне виконання судового рішення.

Наведені нормативні положення також не передбачають припинення або зупинення нарахування інфляційних втрат і 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України протягом періоду зупинення виконавчих дій.

Тому відсутні підстави для виключення періоду з 31.03.2025 по 07.07.2025 із загального періоду прострочення грошового зобов`язання.

Щодо доводів про воєнний стан, форс-мажорні обставини та фінансовий стан відповідача

Посилання відповідача на окупацію Запорізької атомної електростанції, значне зменшення виробничих потужностей, виконання спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії, стратегічне значення підприємства та істотне фінансове навантаження не свідчать про відсутність прострочення грошового зобов`язання.

Частиною 1 статті 625 ЦК України прямо передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом ст. 617 ЦК України особа звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Сам факт запровадження в Україні воєнного стану та наявність загального листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 не мають преюдиційного характеру для будь-якого невиконаного зобов`язання і не звільняють боржника від необхідності довести існування причинно-наслідкового зв`язку між відповідними обставинами та неможливістю виконання саме конкретного зобов`язання.

Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 засвідчує військову агресію Російської Федерації проти України як надзвичайну та невідворотну обставину, однак не містить висновку щодо неможливості виконання відповідачем саме спірного грошового зобов`язання протягом усього заявленого позивачем періоду.

Наведені відповідачем обставини не усувають передбачених ст. 625 ЦК України наслідків прострочення грошового зобов`язання, оскільки неможливість виконання грошового зобов`язання сама по собі не є підставою для звільнення боржника від відповідальності, встановленої цією нормою.

Крім того, відповідач не довів, що окупація Запорізької атомної електростанції перебувала у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з невиконанням ним грошового зобов`язання перед позивачем у період з 16.12.2023 по 08.07.2025.

Статус відповідача як стратегічного та критично важливого підприємства, а також виконання ним спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії не є передбаченими законом підставами для звільнення відповідача від виконання грошового зобов`язання або від наслідків його прострочення, установлених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних не залежать від доведення кредитором розміру фактично понесених збитків, оскільки право на такі нарахування безпосередньо передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України та виникає внаслідок самого факту прострочення грошового зобов`язання.

Отже, наведені відповідачем обставини не є підставою для звільнення його від установлених ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідків прострочення грошового зобов`язання.

Щодо перевірки розрахунку 3% річних та інфляційних втрат

Позивач нарахував 3% річних на суму основного боргу 125365,42 грн за період, не охоплений рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 у справі №910/19407/23, з 16.12.2023 по 08.07.2025 включно.

Зазначений період охоплює 16 календарних днів 2023 року, 366 календарних днів 2024 року та 189 календарних днів 2025 року, тобто загалом 571 календарний день.

За розрахунком позивача розмір 3% річних становить: 164,86 грн за 16 календарних днів 2023 року, 3760,96 грн за 366 календарних днів 2024 року та 1947,45 грн за 189 календарних днів 2025 року, а всього – 5 873,27 грн.

Перевіривши період нарахування, суму основного боргу та здійснені позивачем арифметичні розрахунки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимоги щодо стягнення 5873,27 грн 3% річних.

Зазначення позивачем у розрахунку загальної тривалості періоду як « 572 дні» суд розцінює як технічну описку, оскільки наведені у цьому ж розрахунку окремі періоди охоплюють 571 календарний день. Водночас сума 3% річних фактично обчислена за 571 календарний день, тому зазначена описка не призвела до завищення заявленої до стягнення суми та не вплинула на правильність розрахунку.

Інфляційні втрати позивач обчислив на суму основного боргу 125365,42 грн шляхом послідовного застосування офіційних індексів споживчих цін за період із січня 2024 року по червень 2025 року включно.

Перевіривши період нарахування, вихідну суму боргу, застосовані індекси інфляції та здійснені арифметичні розрахунки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимоги щодо стягнення 24094,77 грн інфляційних втрат.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 5873,27 грн 3% річних і 24094,77 грн інфляційних втрат.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують та зводяться до повторного заперечення існування основного грошового зобов`язання, яке вже підтверджене судовим рішенням, що набрало законної сили. Підстав для повторного перегляду встановлених цим рішенням обставин у межах цієї справи колегія суддів не вбачає.

Інші доводи сторін

Інші аргументи сторін досліджені апеляційним господарським судом і не наводяться у тексті цієї постанови, оскільки не покладаються в її основу і не впливають на висновки апеляційного господарського суду.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, та яку апеляційний господарський суд в силу ч. 4 ст. 11 ГПК України застосовує як джерело права, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010). Аналогічна позиція викладена в пункті 54 рішення у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03) від 28.10.2010, у пункті 89 рішення у справі «Салов проти України» (заява №65518/01) від 06.09.2005.

8. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлені обставини справи, прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, наявність і розмір якого встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 у справі №910/19407/23, правомірність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат до моменту фактичного виконання цього зобов`язання, а також відсутність підстав для повторного дослідження обставин виникнення основного боргу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

9. Судові витрати

Судові витрати у цій справі складаються з витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, перерозподіл судових витрат, понесених під час розгляду справи у суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника – АТ «НАЕК «Енергоатом».

З огляду на викладене, керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі №910/2330/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі №910/2330/26 залишити без змін.

3. Покласти на скаржника (відповідача) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Матеріали справи №910/2330/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги на це судове рішення безпосередньо до Верховного Суду в порядку, визначеному ст. 286 – 291 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий суддя С.Є. Чаплян

Судді Є.Ю. Пономаренко

В.П. Іванов