Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №560/11029/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/11029/26

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

01 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д.,

секретаря судового засідання Криворучко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представників Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та третьої особи Бєляєва Олександра Анатолійовича на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Матущаком В.В. у м. Хмельницькому) від 06 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, визнання протиправною, скасування постанови та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

Представник ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якому просив:

визнати протиправними дії головного державного виконавця Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Юрчук Катерини Михайлівни щодо винесення постанови від 20 травня 2026 року у виконавчому провадженні № 80238126 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 17294 гривень;

визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Юрчук Катерини Михайлівни від 20 травня 2026 року у виконавчому провадженні № 80238126 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 17294 гривень;

зобов`язати Нетішинський відділ державної виконавчої служби усунути можливі наслідки винесення протиправної постанови від 20 травня 2026 року про стягнення виконавчого збору, у тому числі скасувати всі похідні виконавчі дії, вчинені на її підставі.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року позов задоволено частково.

Так, рішенням суду:

визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Юрчук Катерини Михайлівни від 20 травня 2026 року у виконавчому провадженні № 80238126 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 17294 гривень.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору є протиправною, оскільки державним виконавцем не дотримано спеціального порядку виконання рішення про встановлення побачення (спілкування) з дитиною, передбаченого статтею 64-1 Закону України "Про виконавче провадження".

Суд зазначив, що замість перевірки виконання рішення у визначений ним час та місці державний виконавець застосував загальний порядок, передбачений статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", а матеріали виконавчого провадження не містять обов`язкового акта перевірки виконання рішення.

Крім того, суд встановив, що постанова про стягнення виконавчого збору винесена 20 травня 2026 року, тобто через три місяці після відкриття виконавчого провадження, тоді як відповідно до частини 4 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" така постанова повинна виноситися одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Також, на думку суду, оскаржувана постанова не відповідає критерію обґрунтованості, оскільки фактично містить лише реквізити провадження, резолютивну частину виконавчого документа та посилання на закон, без зазначення конкретних виконавчих дій, обставин перевірки виконання рішення та причин винесення постанови саме 20 травня 2026 року.

Враховуючи те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність винесення оскаржуваної постанови, тому окружний адміністративний суд таку постанову визнав протиправною та скасував.

Водночас суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог, що стосувалися зобов`язання відповідача усунути всі можливі наслідки її винесення, оскільки такі вимоги є неконкретизованими, а скасування самої постанови є достатнім способом захисту в межах заявлених позовних вимог.

Короткий зміст апеляційних скарг

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор вказує на те, судом першої інстанції порушено право відповідача на участь у судовому засіданні, оскільки суд не розглянув належним чином клопотання державного виконавця про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням у щорічній відпустці, чим, на думку апелянта, порушив принципи змагальності та рівності учасників процесу.

Апелянт також не погоджується з висновками суду щодо порушення порядку виконання рішення про спілкування з дитиною та вказує, що рішення суду не визначало конкретного місця спілкування, а державний виконавець вчиняв необхідні дії для встановлення контакту з боржницею, направляв їй виклики та вимоги, а тому суд безпідставно дійшов висновку про відсутність належних заходів примусового виконання.

Окремо представник відповідача не погоджується з аргументами про можливість скасування постанови про стянення виконачого збору з підстав несвоєчасності винесення такої постанови. Зокрема вважає, що виконавчий збір є обов`язковою складовою процедури примусового виконання, а в діях державного виконавця відсутні підстави для звільнення боржника від його сплати.

Не погоджується скаржник і з висновками суду про невмотивованість постанови про стягнення виконавчого збору, зазначаючи, що її зміст відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження".

Не погодилася із рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року і представниця третьої особи, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування такої представниця Бєляєва Олександра Анатолійовича зазначила, що виконавчий збір є самостійним платежем за примусове виконання рішення, а не штрафною санкцією, оскільки виконавче провадження стосувалося виконання рішення немайнового характеру, тому його розмір відповідно до частини 3 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" становив дві мінімальні заробітні плати, тобто 17294 гривень.

При цьому, на думку цього апелянта, передбачених законом підстав для звільнення позивачки від сплати виконавчого збору не існувало.

Представниця третьої особи вважає помилковим висновок суду про неналежне виконання державним виконавцем порядку примусового виконання рішення про спілкування з дитиною, позаяк державним виконавцем до винесення оскаржуваної постанови вчинено низку виконавчих дій, зокрема направлялися виклики та вимога про виконання судового рішення, здійснювався вихід за місцем проживання боржниці, складалися акти телефонних розмов із стягувачем, а також встановлювалися обставини невиконання рішення.

Відтак висновок суду про відсутність здійснення відповідних виконавчих дій та фіксування таких в акті перевірки, на думку цього скаржника, не відповідає матеріалам справи.

Окремо в цій апеляційній скарзі йдеться про те, що окружний адміністративний суд вийшов за межі предмета спору, оскільки фактично перевірив правомірність постанови про накладення штрафу від 30 квітня 2026 року та порядок виконання рішення про побачення з дитиною, хоча предметом оскарження виступала лише постанова від 20 травня 2026 року про стягнення виконавчого збору.

На думку апелянта, законність винесення однієї постанови не може автоматично визначати правомірність іншої постанови.

Окрім того, представниця ОСОБА_2 посилається на неналежне повідомлення третьої особи про судове засідання, що мало місце 06 серпня 2026 року. Стверджує, що представника ОСОБА_2 не було належним чином повідомлено про дату розгляду справи, судова повістка не направлялася, а тому третю особу було позбавлено можливості брати участь у розгляді справи та надати пояснення щодо обставин виконання судового рішення.

Такі обставини, на думку апелянта, є самостійною підставою для скасування судового рішення.

У встановлений судом строк представником позивачки подано відзив на апеляційну скаргу Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якому просить таку скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

Стислий виклад встановлених обставин

Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова заяву ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Щербяк Ю.В., про забезпечення позову задоволено частково. Цією ухвалою постановлено вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення наступного порядку зустрічей ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_1 забезпечувати з її сторони виконання такого порядку зустрічей: щодня онлайн через месенджери «Viber», «WhatsApp» або «Telegram» протягом однієї години у проміжку з 17:00 до 21:00 год.

Постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу Власенка Сергія Тофіковича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , що подана на вказану вище ухвалу суду, задоволено частково. Такою постановою ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2025 року змінено та викладено абзац другий її резолютивної частини в такій редакції: "зобов`язати матір дитини ОСОБА_1 забезпечити щоденне спілкування доньки ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 шляхом відеозв`язку (у разі неможливості – телефонного зв`язку), в тому числі з використанням месенджерів (Telegram,Viber, WhatsApp) та/або програм Zoom, Skype тривалістю у межах 1 години. За відсутності домовленості батьків про інше спілкування має відбуватись у період часу з 19:00 до 20:00 годин за київським часом".

22 грудня 2025 року Немишлянським районним судом міста Харкова видано виконавчий лист № 645/6185/25 про зобов`язання матір дитини ОСОБА_1 забезпечити щоденне спілкування доньки ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 шляхом відеозв`язку (уразі неможливості - телефонного зв`язку), в тому числі з використанням месенджерів (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або програм Zoom, Skype тривалістю у межах 1 години. За відсутності домовленості батьків про інше спілкування має відбутись у період часу з 19:00 до 20:00 годин за київським часом.

Постановою державного виконавця Нетішинського відділу державної виконавчої служби Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Юрчук Катериною Михайлівною відкрито виконавче провадження № 80238126 з примусового виконання виконавчого листа Немишлянського районного суду міста Харкова від 22 грудня 2025 року № 645/6185/25.

20 травня 2026 року державним виконавцем Нетішинського відділу державної виконавчої служби Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Юрчук Катериною Михайлівною винесено постанову № 80238126, якою вирішено стягнути з боржника виконавчий збір в сумі 17294 гривень.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційних скарг та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону № 1404-VIII).

Частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

У статті 27 Закону № 1404-VІІІ наведено визначення виконавчого збору та та унормовано питання щодо його розміру, порядку та підстав стягнення.

Так, згідно з частиною 1 статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

В силу приписів частини 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частина 3 статті 27 Закону № 1404-VІІІ ).

За вимогами частини 4 статті 27 Закону № 1404-VІІІ, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (частина 9 статті 27 Закону № 1404-VІІІ).

Окремі питання організації виконання судових рішень визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802.

Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 встановлено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Із системного аналізу наведених вище норм слідує, що стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання, оскільки державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених виконавчих дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Крім того, процитовані вище приписи вказують на те, що, як правило, про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Також одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем приймається постанова про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Водночас в розумінні положень Закону № 1404-VIII примусове виконання виконавчого документу розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, стягнення виконавчого збору обумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться в залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов`язаний самостійно з`ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом № 1404-VIII не передбачено.

Встановленими у цій справі обставинами підтверджується те, що постанова про відкриття виконавчого провадження та постанова про стягнення виконавчого збору, винесені в межах примусового виконання виконавчого листа Немишлянського районного суду міста Харкова від 22 грудня 2025 року № 645/6185/25, прийняті державним виконавцем не одночасно, як того вимагає Закон № 1404-VIII. Так, відкрито виконавче провадження 13 лютого 2026 року, а постанова про стягнення виконавчого збору датована лише 20 травня 2026 року.

У зв`язку з недотриманням виконавцем вимог Закону № 1404-VII щодо строку винесення постанови про стягнення виконавчого збору суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність такої постанови, оскільки наведені вище приписи нормативного акта не уповноважують державного виконавця на власний розсуд визначати момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору та не передбачають можливості відкладати її прийняття залежно від заяв сторін, ініціативи самого виконавця чи подальшої поведінки боржника, позаяк законом чітко визначено момент прийняття такої постанови.

Проте колегія суддів з таким висновком окружного адміністративного суду не погоджується з огляду на таке.

Так, особливості строків прийняття рішень виконавцями та вчинення виконавчих дій врегульовано статтею 13 Закону № 1404-VІІІ, відповідно до частини 1 якої під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацами 2 та 3 частини 5 статті 13 Закону № 1404-VІІІ визначено, що за порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.

Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Із системного аналізу наведених вище приписів слідує, що за порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом, однак, саме лише порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої Законом № 1404-VIII.

Іншими словами, у статті 13 Закону № 1404-VIII законодавець заклав імперативний припис про те, що саме по собі порушення державним виконавцем строку прийняття рішення не свідчить про незаконність такого рішення. Водночас порушення державним виконавцем строку прийняття відповідного рішення в сукупності з порушенням визначеної законом процедури прийняття такого рішення може свідчити про його протиправність.

Сталою є практика Верховного Суду, згідно з якою саме по собі порушення (недотримання) процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків.

Разом із тим не кожен дефект акту робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення .

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність.

Отже, порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

На переконання колегії суддів, хоча спірна у цій справі постанова про стягнення виконавчого збору не винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, проте таке порушення жодним чином не впливає на правильність такого рішення.

До таких висновків колегія суддів дійшла з огляду на те, що правова природа виконавчого збору полягає в тому, що це спеціальний обов`язковий платіж, пов`язаний із примусовим виконанням рішення державним виконавцем і законом прямо передбачено, що такий збір стягується з боржника до Державного бюджету України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

З огляду на викладене колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова є протиправною з підстав винесення її державним виконавцем поза межами встановленого Законом № 1404-VIII строку.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апелянтів в тій частині, що державним виконавцем в межах виконавчого провадження вчинено низку виконавчих дій, що свідчить про правомірність прийняття оскаржуваної постанови, оскільки в межах цієї справи надається правова оцінка виключно постанові про стягнення виконавчого збору, а не діям виконавця щодо належного виконання судового рішення, на підставі якого видано виконавчий лист.

Не знайшли свого підтвердження доводи представника третьої особи про вихід суду першої інстанції за межі предмета спору, оскільки зміст судового рішення свідчить про те, що судом надавалася правова оцінка прийнятій постанові про стягнення виконавчого збору.

Безпідставними слід визнати доводи представника третьої особи про неналежне повідомлення судом третьої особи ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, адже наявною в матеріалах справи телефонограмою, що складена секретарем судового засідання Хмельницького окружного адміністративного суду 04 серпня 2026 року, підтверджується те, що третю особу повідомлено про судове засідання, призначене на 06 серпня 2026 року.

В свою чергу, в силу приписів частини 1 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Відтак у справах, визначених статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України, про дату, час і місце розгляду справи допускається повідомлення учасника справи за відомим суду номером телефону, а тому доводи представниці третьої особи про неналежне повідомлення ОСОБА_2 про судове засідання, призначене на 06 серпня 2026 року, судова колегія вважає необґрунтованими.

Підсумовуючи все вищевикладене, враховуючи обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів вважає слушними окремі доводи, викладені в апеляційних скаргах, зокрема в тій частині, що стосуються міркувань, що недотримання строку винесення постанови про стягнення виконавчого збору не є підставою для визнання її незаконною.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційних скарг, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому приймаються судом як належні.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оцінивши доводи апеляційних скарг та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139, 243, 240, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційні скарги представника третьої особи Бєляєва Олександра Анатолійовича та представника Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року скасувати в частині задоволеної позовної вимоги, що стосується оскарження постанови головного державного виконавця Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 20 травня 2026 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 17294 гривні.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.