Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №120/13533/23 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/13533/23

Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський Олександр Ванадійович

Суддя-доповідач: Гнап Д.Д.

01 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О.

за участю:

секретаря судового засідання: Криворучко А.C,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Суть спору

Приватне акціонерне товариство «Гніванський завод спецзалізобетону» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.05.2023 №0079110406, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення строків сплати узгоджених сум податкових зобов`язань з податку на додану вартість у загальному розмірі 16 185 449,03 грн.

Спір стосується правильності застосування статті 124 Податкового кодексу України, спеціальних правил оподаткування, установлених на період воєнного стану, та дії закону в часі.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.05.2023 №0079110406, посилаючись на неправильне застосування контролюючим органом статті 124 Податкового кодексу України, недопустимість зворотної дії закону в часі, порушення принципу правової визначеності, повторне притягнення до відповідальності та наявність передбачених перехідними положеннями Кодексу підстав для звільнення від відповідальності.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.07.2026 позов задоволено частково.

Податкове повідомлення-рішення скасовано в частині штрафної санкції у розмірі 12 259 566,66 грн, у решті позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, зокрема, визнав декларації з податку на додану вартість за окремі місяці 2021 року такими, що підпадають під звільнення, передбачене підпунктом 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України для 2021 року як річного звітного податкового періоду. При цьому декларацію №9369075648 від 18.01.2021 суд відніс до грудня 2020 року. Справу розглянуто у спрощеному провадженні без повідомлення сторін.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Головне управління ДПС у Вінницькій області просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та відмовити в позові.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував підпункт 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, оскільки відповідно до пункту 202.1 та статті 203 цього Кодексу звітним податковим періодом з податку на додану вартість є календарний місяць. Тому декларації за окремі місяці 2021 року не можуть вважатися деклараціями за річний звітний податковий період та не підпадають під відповідне звільнення від відповідальності.

Апелянт також посилається на встановлений перевіркою факт порушення строків сплати узгоджених податкових зобов`язань та положення статті 124 Податкового кодексу України.

Позивач у відзиві заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вказуючи на недоведеність умислу, необхідного для застосування пункту 124.3 статті 124 Податкового кодексу України, відсутність індивідуального обґрунтування 50-відсоткової ставки щодо кожної операції та суперечність між фактичним розрахунком за пунктом 124.3 і розрахунком за пунктом 124.1, поданим контролюючим органом до суду.

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

За результатами камеральної перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем строків сплати узгоджених сум податкових зобов`язань з податку на додану вартість та прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.05.2023 №0079110406.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.11.2023, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024, податкове повідомлення-рішення скасовано в частині штрафних санкцій у розмірі 13 790 781,50 грн.

Постановою Верховного Суду від 18.07.2024 ці судові рішення скасовано лише в частині задоволених позовних вимог, а справу в цій частині направлено на новий розгляд.

Верховний Суд зазначив, що суди не встановили, за які саме податкові періоди подано декларації за 2021 рік, та не дали належної оцінки тому, що наданий контролюючим органом до суду розрахунок виконаний за пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України із застосуванням ставки 10 відсотків, тоді як фактичний розрахунок спірного податкового повідомлення-рішення здійснений за пунктом 124.3 цієї статті із застосуванням ставки 50 відсотків.

Верховний Суд також визнав правильним висновок попередніх судів щодо неправомірності розрахунку штрафів за переліченими деклараціями 2020 року з урахуванням періоду прострочення, який виник до 01.01.2021.

Матеріали справи містять деталізований розрахунок за 133 операціями погашення податкових зобов`язань із зазначенням податкової декларації, граничної та фактичної дат сплати, кількості днів прострочення, суми погашення, ставки та суми штрафу. Фактичний розрахунок до спірного податкового повідомлення-рішення здійснено із застосуванням ставки 50 відсотків, тоді як наданий відповідачем разом із відзивом розрахунок виконаний із застосуванням ставки 10 відсотків.

ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частина друга цієї статті передбачає, що суд апеляційної інстанції не обмежений такими доводами та вимогами, якщо встановлено порушення норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною четвертою статті 12 та частиною четвертою статті 257 цього Кодексу передбачено, що справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого стосовно юридичної особи може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі понад п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження.

Постановою Верховного Суду від 18.07.2024 справа була передана на новий розгляд в частині раніше задоволених позовних вимог щодо штрафних санкцій у розмірі 13 790 781,50 грн, саме ця частина становила предмет нового розгляду. Її розмір перевищував п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому справа підлягала розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.

Суд першої інстанції розглянув справу у спрощеному провадженні без повідомлення учасників, незважаючи на заяву відповідача про перехід до загального позовного провадження.

Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд у спрощеному провадженні справи, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

З огляду на пункт 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції у такому випадку скасовує рішення та ухвалює нове.

При вирішенні спору по суті колегія суддів враховує частину п`яту статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов`язковими при новому розгляді справи.

Стосовно доводу апеляційної скарги щодо застосування підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 202.1 статті 202 Податкового кодексу України звітним (податковим) періодом з податку на додану вартість є календарний місяць. За пунктами 203.1 та 203.2 статті 203 цього Кодексу податкова декларація подається за базовий звітний податковий період, що дорівнює календарному місяцю, а визначена у ній сума податкового зобов`язання підлягає сплаті у встановлений цією статтею строк.

Підпункт 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у відповідній редакції розмежовував річний, квартальний та місячний звітні податкові періоди та передбачав звільнення від відповідальності за 2021 рік саме для річного звітного податкового періоду.

Отже, декларації з податку на додану вартість за окремі місяці 2021 року не є деклараціями за 2021 рік як за річний звітний податковий період. Тому суд першої інстанції неправильно застосував підпункт 69.1 до декларацій №9028787614 від 18.02.2021, №9056599317 від 19.03.2021, №9091067929 від 20.04.2021, №9131762362 від 20.05.2021, №9148174569 від 07.06.2021, №9162871918 від 17.06.2021, №9197661566 від 19.07.2021, №9239685153 від 19.08.2021, №9273396678 від 20.09.2021, №9310427082 від 20.10.2021 та до відповідної частини зобов`язання за декларацією №9351402657 від 19.11.2021.

Водночас встановлення відсутності підстав для звільнення від відповідальності за підпунктом 69.1 саме по собі не свідчить про правомірність застосування до відповідних операцій штрафу в розмірі 50 відсотків за пунктом 124.3 статті 124 Податкового кодексу України.

Пунктом 124.1 статті 124 цього Кодексу передбачено відповідальність за несвоєчасну сплату узгодженої суми грошового зобов`язання у вигляді штрафу в розмірі 5 відсотків при затримці до 30 календарних днів включно та 10 відсотків при затримці більше 30 календарних днів. Пункт 124.2 передбачає підвищену відповідальність за діяння, передбачене пунктом 124.1, якщо воно вчинене умисно. Пункт 124.3, у свою чергу, встановлює підвищену санкцію за діяння, передбачене пунктом 124.2, за наявності додаткової кваліфікуючої ознаки — повторності або прострочення сплати понад 90 календарних днів.

Таким чином, для застосування пункту 124.3 необхідним є встановлення не лише факту та тривалості прострочення, а насамперед умисного характеру діяння.

Відповідно до пункту 109.1 Податкового кодексу України діяння вважається вчиненим умисно, якщо контролюючим органом доведені обставини, які свідчать, що платник податків удавано та цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім невиконання або неналежного виконання вимог законодавства. Вина є необхідною умовою притягнення платника до відповідальності за пунктами 124.2 та 124.3 статті 124 цього Кодексу.

В обґрунтування правомірності застосування пункту 124.3 контролюючий орган під час розгляду справи посилався на те, що позивач самостійно визначав податкові зобов`язання, був обізнаний зі строками їх сплати, мав доступ до електронного кабінету, раніше виконував податкові обов`язки та не звертався за відстроченням або розстроченням.

Наведені обставини підтверджують обізнаність позивача про існування податкового обов`язку та факт його несвоєчасного виконання. Однак вони не підтверджують наявності передбаченої пунктом 109.1 Податкового кодексу України ознаки умисного діяння — удаваного та цілеспрямованого створення платником умов, які не могли мати іншої мети, крім невиконання або неналежного виконання вимог податкового законодавства.

Акт камеральної перевірки та розрахунок штрафних санкцій фіксують декларації, строки сплати, фактичні дати погашення, кількість днів прострочення та суми платежів, однак не містять установлених щодо кожного спірного епізоду обставин, які характеризували б умисний характер діяння.

Сам по собі факт прострочення сплати грошового зобов`язання понад 90 календарних днів підтверджує тривалість порушення, однак не є достатнім для висновку про умисний характер діяння. Для притягнення платника податків до відповідальності за пунктом 124.3 статті 124 Податкового кодексу України за ознакою тривалості порушення необхідним є встановлення факту умисності діяння, передбаченого пунктом 124.2 цієї статті, та причинно-наслідкового зв`язку між таким діянням і простроченням сплати грошового зобов`язання на строк понад 90 календарних днів. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №520/14773/21, від 19.04.2024 у справі №580/5283/23 та від 30.04.2025 у справі №520/32897/23.

Отже, контролюючим органом доведено об`єктивний факт порушення строків сплати узгоджених сум податкових зобов`язань, однак не доведено сукупності обставин, необхідних для кваліфікації відповідних діянь за пунктом 124.3 статті 124 Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що застосування пункту 124.3 статті 124 Податкового кодексу України можливе лише за умови доведення умисного характеру діяння платника податків. Водночас висновок суду про те, що невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством вимог завжди є наслідком умисних дій чи бездіяльності, не відповідає змісту статей 109, 112 та 124 Податкового кодексу України, оскільки фактично ототожнює сам факт порушення податкового обов`язку з умисною формою вини.

За таких обставин підстав для застосування до спірних операцій пункту 124.3 статті 124 Податкового кодексу України немає.

Разом із тим сам факт порушення позивачем строків сплати узгоджених сум податкових зобов`язань матеріалами справи підтверджується. За відсутності доведеного умислу відповідальність за такі порушення підлягає визначенню за пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України.

Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.07.2024 у цій справі. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що наданий контролюючим органом до суду розрахунок штрафних санкцій здійснений за пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України із застосуванням ставки 10 відсотків, тоді як фактичний розрахунок спірного податкового повідомлення-рішення проведений за пунктом 124.3 цієї статті із застосуванням ставки 50 відсотків. Необхідність перевірки цієї розбіжності була однією з підстав для направлення справи на новий розгляд.

Визначаючи належний розмір штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції виходить із меж нового розгляду, установлених постановою Верховного Суду від 18.07.2024, та меж апеляційного оскарження рішення від 13.07.2026.

Верховний Суд скасував попередні судові рішення лише в частині задоволених позовних вимог. Частина податкового повідомлення-рішення, щодо якої у позові було відмовлено та яка не була передана на новий розгляд, повторному перегляду не підлягає.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.07.2026 оскаржене лише Головним управлінням ДПС у Вінницькій області в частині задоволених позовних вимог, а саме в частині скасування штрафних санкцій у розмірі 12 259 566,66 грн. Позивач рішення в частині відмови в задоволенні позову не оскаржив. Отже, саме ця сума становить межу апеляційного перегляду на користь апелянта.

Щодо місячних декларацій з податку на додану вартість за 2021 рік, які суд першої інстанції помилково відніс до річного звітного податкового періоду та звільнив від відповідальності на підставі підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, до розрахунку підлягають включенню лише ті операції, які охоплені задоволеною частиною рішення від 13.07.2026.

До цієї групи належать операції за деклараціями №9028787614 від 18.02.2021, №9056599317 від 19.03.2021, №9091067929 від 20.04.2021, №9131762362 від 20.05.2021, №9148174569 від 07.06.2021, №9162871918 від 17.06.2021, №9197661566 від 19.07.2021, №9239685153 від 19.08.2021, №9273396678 від 20.09.2021, №9310427082 від 20.10.2021, а також частина зобов`язання за декларацією №9351402657 від 19.11.2021 у сумі 18 783,21 грн.

За деталізованим розрахунком контролюючого органу сукупна сума погашених податкових зобов`язань за цими операціями становить 8 117 192,21 грн. Оскільки строк затримки їх сплати перевищував 30 календарних днів, штраф за пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України становить 811 719,22 грн.

Окремо підлягають урахуванню операції за податковою декларацією №9034068769 від 17.02.2022, які входили до тієї частини податкового повідомлення-рішення, що була скасована рішенням суду першої інстанції від 13.07.2026.

Зазначена декларація подана за січень 2022 року, тобто за місячний звітний податковий період.

Вирішуючи питання про наявність підстав для звільнення позивача від відповідальності за несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових зобов`язань за цією декларацією, колегія суддів виходить зі спеціального регулювання виконання податкових обов`язків у період воєнного стану, установленого пунктом 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Підпунктом 69.1 цього пункту для платників податків, які мали можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки, було передбачено звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання окремих обов`язків за умови їх виконання у визначені цією нормою строки. Для місячних звітних податкових періодів січня–травня 2022 року таке звільнення пов`язувалося зі сплатою податків не пізніше встановленої законом граничної дати.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.02.2025 у справі №200/4768/23 зазначив, що з набранням чинності Законом України від 12.05.2022 №2260-IX правове регулювання виконання податкових обов`язків у період воєнного стану було змінено, а передбачене підпунктом 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України звільнення від відповідальності поставлено у залежність від установленої в передбаченому законом порядку можливості або неможливості платника податків виконати відповідний податковий обов`язок. Для платників, які мали можливість своєчасно виконувати такі обов`язки, цим підпунктом були встановлені спеціальні строки, дотримання яких було умовою звільнення від відповідальності.

З матеріалів справи встановлено, що узгоджені суми податкових зобов`язань за декларацією №9034068769 були погашені після спливу строку, з дотриманням якого закон пов`язував звільнення від відповідальності. Тому підстав для застосування до цих операцій звільнення, передбаченого підпунктом 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, немає.

Висновок судів попереднього розгляду про зупинення строків сплати на підставі пункту 102.9 статті 102 Податкового кодексу України до 01.08.2023 у постанові Верховного Суду від 18.07.2024 не був сформульований як самостійний правовий висновок суду касаційної інстанції. Питання дотримання строків виконання податкових обов`язків у спірний період підлягає вирішенню з урахуванням спеціального регулювання пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Оскільки факт несвоєчасної сплати узгоджених сум податкових зобов`язань за цією декларацією підтверджений матеріалами справи, а умисний характер відповідних діянь контролюючим органом не доведений, відповідальність за ними підлягає визначенню за пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України.

За наявним у матеріалах справи розрахунком сукупна сума погашених зобов`язань за декларацією №9034068769 становить 3 304 634,25 грн. Штраф, визначений за відповідними рядками розрахунку за ставкою 10 відсотків, становить 330 463,42 грн.

Отже, загальна сума штрафних санкцій, яка в межах оскарженої частини рішення відповідає пункту 124.1 статті 124 Податкового кодексу України, становить 1 142 182,64 грн.

Оскільки рішенням суду першої інстанції податкове повідомлення-рішення скасовано в частині штрафних санкцій у розмірі 12 259 566,66 грн, а 1 142 182,64 грн із цієї суми відповідають розміру відповідальності, визначеному пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в частині 11 117 384,02 грн.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Суд першої інстанції розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка відповідно до частини четвертої статті 12 та частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 317 цього Кодексу таке порушення є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції у такому випадку скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України до місячних декларацій з податку на додану вартість за 2021 рік є обґрунтованими.

Разом із тим контролюючий орган не довів умисного характеру відповідних діянь, необхідного для застосування пункту 124.3 статті 124 Податкового кодексу України. За встановленого факту несвоєчасної сплати узгоджених сум податкових зобов`язань та відсутності доведеного умислу відповідальність за відповідними операціями підлягає визначенню за пунктом 124.1 цієї статті.

Розмір такої відповідальності в межах оскарженої частини рішення становить 1 142 182,64 грн, у тому числі 811 719,22 грн за операціями, пов`язаними з місячними деклараціями з податку на додану вартість за 2021 рік, та 330 463,42 грн за операціями за декларацією №9034068769 від 17.02.2022.

Щодо операцій за деклараціями 2020 року, прямо охоплених висновками Верховного Суду у постанові від 18.07.2024 у цій справі, колегія суддів відповідно до частини п`ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із обов`язковості висновку суду касаційної інстанції про неправомірність включення до розрахунку штрафних санкцій періоду прострочення, що виник до 01.01.2021.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.07.2026 — скасуванню з ухваленням нового рішення, а податкове повідомлення-рішення від 26.05.2023 №0079110406 — визнанню протиправним та скасуванню в частині штрафних санкцій у розмірі 11 117 384,02 грн.

VI. СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, не включаються.

Матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат зі сплати судового збору у розмірі 26 840 грн.

За результатами розгляду справи податкове повідомлення-рішення від 26.05.2023 №0079110406 підлягає скасуванню в частині штрафних санкцій у розмірі 11 117 384,02 грн із загальної оспорюваної суми 16 185 449,03 грн.

Отже, з урахуванням часткового задоволення позову та пропорційності розподілу судових витрат, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 18 435,73 грн.

Оскільки рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.07.2026 підлягає скасуванню, визначений цим рішенням розподіл судових витрат у сумі 20 398,40 грн також підлягає зміні відповідно до остаточного результату розгляду справи.

Підстав для стягнення на користь Головного управління ДПС у Вінницькій області понесених ним витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі №120/13533/23 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону» до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 26.05.2023 №0079110406 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 11 117 384,02 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області витрати зі сплати судового збору у розмірі 18 435,73 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 01 жовтня 2026 року

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Яремчук К.О. Сушко О.О.