Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №600/1723/25-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/1723/25-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Григораш В.О.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

01 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2020 по 16.03.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2020 по 16.03.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017 та додаткових видів грошового забезпечення розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року, а виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушення строків виплати грошового забезпечення, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач у спірний період проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач вважає, що під час проходження військової служби та звільнення із неї відповідачем з порушенням норм законодавства здійснювалось нарахування та виплату йому грошового забезпечення, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого права із цим позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, пов`язані, зокрема, із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).

Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.

За первинною редакцією пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідно до примітки до Додатку 14 також передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Варто зазначити, що за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв`язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв`язку з нормою, в даному випадку п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.

Отже, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми постанови КМУ №704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103).

Згідно з пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

При цьому, слід зазначити, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018".

У той же час, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Із наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.

Тобто, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.

Таким чином, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.

У період військової служби при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням позивача застосовано розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, що призвело до виплати за період з 29.01.2020 по 19.07.2022 грошового забезпечення, в тому числі, додаткових та одноразових видів, а також грошової допомоги на оздоровлення у меншому розмірі, тому такі дії є протиправними.

Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача щодо перебування військової частини НОМЕР_1 на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 . Наказів про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження і про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення військова частина НОМЕР_2 не здійснювала відносно позивача.

Посилання апелянта щодо перебування військової частини НОМЕР_1 на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 не спростовує проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , та як наслідок, обов`язку у військової частини НОМЕР_1 виплачувати грошове забезпечення у належному розмірі.

Таким чином, саме військова частина НОМЕР_1 зобов`язана нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення у належному розмірі.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо необхідності визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 29.01.2020 (з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18) по 19.07.2022 включно, грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022.

Відтак, порушене право позивача належним чином відновлене у спосіб зобов`язання відповідача провести перерахунок позивачу за період з 29.01.2020 (з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18) по 19.07.2022 включно грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позиції апелянта про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, колегія суддів зазначає таке.

Положенням пункту 2 Порядку №44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно із пунктом 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Відповідно до пункту 5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З аналізу вказаних пунктів 2 - 3 Порядку №44 слід дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, особами військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже з урахуванням наведеного, нарахування та виплата позивачу вказаних сум має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.