Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №240/24268/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/24268/25

Головуючий у 1-й інстанції: Гурін Дмитро Миколайович

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

30 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного обчислення та виплати йому грошового забезпечення та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 18 квітня 2023 року відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум, а також здійснити відповідний перерахунок інших залежних від цих величин виплат.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу подати заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для його поновлення та доказів поважності причин пропуску такого строку.

На виконання вимог цієї ухвали представником позивача подано відповідну заяву.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини в частині вимог за період з 19 липня 2022 року регулюються статтею 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, якою встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та скасування з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року карантину, встановленого з метою запобігання поширенню COVID-19, перебіг тримісячного строку звернення до суду розпочався 01 липня 2023 року та закінчився 01 жовтня 2023 року.

Крім того, посилаючись на положення Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року №280, суд першої інстанції дійшов висновку, що при виключенні зі списків особового складу позивачу мав бути виданий грошовий атестат, який містить відомості про складові та розміри його грошового забезпечення, а тому позивач мав бути обізнаний із відповідними виплатами.

При цьому суд зазначив, що отримання позивачем листа Військової частини НОМЕР_1 від 01 травня 2025 року, наданого у відповідь на звернення представника позивача, не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення свого права.

Не погоджуючись з указаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що до отримання відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 01 травня 2025 року йому не було відомо, який саме розмір прожиткового мінімуму застосовувався відповідачем при визначенні розмірів його грошового забезпечення.

Наголошує, що під час проходження військової служби та при виключенні зі списків особового складу він не отримував повного розрахункового листа чи іншого письмового документа, з якого можна було б встановити структуру нарахувань та розрахункову величину, використану відповідачем.

Також скаржник посилається на висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення наявності документального підтвердження ознайомлення військовослужбовця з розмірами та складовими нарахованого і виплаченого йому грошового забезпечення.

У відзиві на апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Відповідач, зокрема, зазначає, що при виключенні позивача зі списків особового складу йому відповідно до Правил №280 мав бути виданий грошовий атестат, у зв`язку з чим позивач був обізнаний із розмірами виплаченого йому грошового забезпечення. Отримання ж у подальшому відповіді на адвокатський запит, на думку відповідача, не змінює моменту початку перебігу строку звернення до суду.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спір у цій справі стосується правильності нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що положення статті 233 КЗпП України є спеціальними при визначенні строку звернення до суду у спорах щодо виплати грошового забезпечення осіб, які проходять або проходили публічну службу.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції.

Зокрема, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною другою цієї статті передбачено, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 сформувала підхід до застосування статті 233 КЗпП України у спорах про виплату належних особі сум грошового забезпечення.

Верховний Суд виходив, зокрема, з необхідності розмежування правового регулювання вимог щодо виплат, право на які виникло до та після 19 липня 2022 року, а також урахування факту отримання особою письмового документа, який містить відомості про належні та фактично виплачені суми.

У постанові від 01 жовтня 2025 року у справі №580/11545/24 Верховний Суд наголосив, що для правильного вирішення питання дотримання строку звернення до суду необхідно з`ясувати наявність або відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розмірами та складовими нарахованого і виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, зокрема доказів направлення чи видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

За результатами встановлення таких обставин можливо визначити день, коли особа дізналася про порушення своїх прав, а відповідно – установити початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.

Колегія суддів звертає особливу увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25 червня 2026 року у справі №240/15290/25, обставини якої є релевантними до правовідносин, що розглядаються.

У зазначеній справі позивач також оспорював правильність нарахування та виплати військовою частиною грошового забезпечення відповідно до пункту 4 Постанови №704 та просив здійснити його перерахунок із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Верховний Суд зазначив, що у спорі щодо сум грошового забезпечення, право на які особа набула під час проходження військової служби, коли відповідний позов подано вже після звільнення зі служби, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України.

При цьому Верховний Суд указав, що початок перебігу строку звернення до суду слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Водночас сам по собі нормативно встановлений обов`язок військової частини видати військовослужбовцю відповідний документ при звільненні не є доказом фактичного вручення такого документа конкретній особі та не дає підстав без дослідження відповідних доказів визначати дату початку перебігу строку звернення до суду.

Так, у справі №240/15290/25 суди попередніх інстанцій на підставі Правил №280 припустили, що про виплату належних позивачу сум грошового забезпечення йому було відомо при звільненні з військової служби та отриманні грошового атестата.

Верховний Суд визнав такий підхід помилковим, оскільки суди не перевірили фактичної дати отримання позивачем грошового атестата та не дослідили обсяг відомостей, наведених у такому документі, у зв`язку з чим визнав висновок про повернення позовної заяви передчасним.

Аналогічна процесуальна ситуація має місце у справі, що переглядається.

Суд першої інстанції, пославшись на пункт 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року №280, виходив із того, що при виключенні позивача зі списків особового складу йому мав бути виданий грошовий атестат.

Водночас положення пункту 11.3 Правил №280 передбачають, що грошовий атестат складається у двох примірниках, підписується відповідними посадовими особами, засвідчується особистим підписом його власника, а перший примірник видається військовослужбовцю під підпис в особовій картці із зазначенням дати його видачі.

Отже, сам зміст Правил №280 передбачає можливість документального підтвердження як факту, так і конкретної дати видачі військовослужбовцю грошового атестата.

Проте суд першої інстанції не встановив, чи був грошовий атестат фактично виданий ОСОБА_1 , коли саме він був йому вручений, чи засвідчений він особистим підписом позивача, чи міститься підпис позивача в особовій картці або іншому документі про отримання грошового атестата та, що не менш важливо, який саме обсяг відомостей щодо структури та розмірів грошового забезпечення містив цей документ.

Матеріали, на які послався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, не містять установленого судом факту отримання позивачем конкретного грошового атестата, розрахункового листа, довідки про грошове забезпечення чи іншого документа, який дозволяв би достовірно визначити момент набуття ним інформації про обсяг та характер виплачених сум.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що позивач повинен був бути обізнаний про складові та розміри свого грошового забезпечення при виключенні зі списків особового складу, ґрунтується не на встановлених доказами фактичних обставинах, а на припущенні про належне виконання відповідачем вимог Правил №280.

Нормативний обов`язок суб`єкта владних повноважень вчинити певну дію не є доказом того, що така дія фактично була вчинена.

Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перебіг тримісячного строку звернення до суду у спірних правовідносинах у будь-якому випадку розпочався 01 липня 2023 року лише у зв`язку із закінченням карантину.

Дійсно, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії такого карантину, а постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 карантин скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Однак закінчення карантину саме по собі не замінює юридичного факту, з яким відповідна норма статті 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу строку звернення до суду.

Тому застосування дати 01 липня 2023 року як початку перебігу строку можливе лише з урахуванням конкретних обставин справи та моменту виникнення передбачених статтею 233 КЗпП України передумов для перебігу такого строку.

Інше тлумачення фактично призводило б до встановлення єдиної дати початку перебігу строку для всіх спорів про виплату грошового забезпечення за період після 19 липня 2022 року незалежно від моменту, коли особа отримала або об`єктивно могла отримати достовірну інформацію про здійснені їй нарахування та виплати, що не відповідає змісту статті 233 КЗпП України та наведеним правовим позиціям Верховного Суду.

Щодо посилання позивача на лист Військової частини НОМЕР_1 від 01 травня 2025 року колегія суддів зазначає таке.

Із матеріалів справи вбачається, що у відповідь на звернення представника позив ача відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня 2018 року, у розмірі 1762 грн.

Позивач пов`язує саме з отриманням цієї інформації момент, коли йому стало відомо про порушення його права.

Разом із тим сам факт отримання у 2025 році відповіді на звернення не означає автоматичного початку нового перебігу строку звернення до суду, якщо буде встановлено, що раніше позивач уже отримав письмовий документ, який містив достатню інформацію про обсяг та характер виплачених йому сум.

Верховний Суд у постанові від 25 червня 2026 року у справі №520/25416/25 наголосив, що тримісячний строк охоплює також період від отримання особою письмового документа про виплачені суми до вчинення нею юридично значущих дій, спрямованих на одержання додаткової інформації. Тому направлення особою запиту та отримання відповіді на нього не може штучно поновлювати перебіг строку, якщо відповідна документально підтверджена обізнаність існувала раніше.

Однак застосування такого підходу можливе лише за умови встановлення факту попереднього отримання особою відповідного письмового документа.

Отже, у цій справі передчасним є як висновок про те, що строк звернення до суду безумовно розпочався 01 липня 2023 року або в день виключення позивача зі списків особового складу, так і твердження про те, що таким днем безумовно є дата листа Військової частини НОМЕР_1 від 01 травня 2025 року.

Визначенню початку перебігу тримісячного строку має передувати встановлення на підставі належних доказів наявності або відсутності документального підтвердження ознайомлення ОСОБА_1 до отримання зазначеної відповіді з розмірами та складовими нарахованого і виплаченого йому у спірному періоді грошового забезпечення, а в разі наявності такого документа – фактичної дати його отримання та обсягу відомостей, які в ньому містилися.

Саме після встановлення цих обставин можливо визначити початок перебігу строку звернення до суду та, у разі встановлення факту його пропуску, вирішити питання щодо поважності причин такого пропуску.

Колегія суддів ураховує, що позовна заява ОСОБА_1 надійшла до суду 15 жовтня 2025 року, тобто більш ніж через три місяці після дати листа Військової частини НОМЕР_1 від 01 травня 2025 року.

Однак сама по собі ця обставина не усуває допущених судом першої інстанції порушень.

Частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує перебіг строку не з датою складення документа роботодавцем, а з днем його одержання особою.

Суд першої інстанції не встановив належними доказами конкретної дати одержання позивачем листа від 01 травня 2025 року.

Основний висновок суду першої інстанції про пропуск строку ґрунтується на припущенні про отримання позивачем грошового атестата при виключенні зі списків особового складу, тоді як факт та дата такого отримання судом не встановлені.

За таких обставин оцінка поважності причин пропуску строку без попереднього достовірного встановлення моменту початку його перебігу є передчасною.

При цьому колегія суддів не приймає як самостійну підставу для задоволення апеляційної скарги посилання скаржника на те, що застосування строків звернення до суду саме по собі порушує його право на доступ до правосуддя.

Строки звернення до суду мають легітимну мету забезпечення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а їх застосування за умови правильного визначення початку перебігу та оцінки причин пропуску не суперечить праву на судовий захист.

Водночас повернення позовної заяви з мотивів пропуску строку звернення до суду можливе лише тоді, коли обставини, від яких залежить початок перебігу такого строку, встановлені належним чином і не ґрунтуються на припущеннях.

У цій справі таких обставин суд першої інстанції належним чином не встановив, а тому висновок про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду та наявність передбачених частиною другою статті 123 КАС України підстав для повернення позовної заяви є передчасним.

Такий висновок відповідає правовому підходу Верховного Суду, викладеному у постановах від 01 жовтня 2025 року у справі №580/11545/24 та, насамперед, від 25 червня 2026 року у справі №240/15290/25.

При цьому обставини справи №240/15290/25 є подібними до обставин цієї справи не лише за характером спірних правовідносин та предметом вимог щодо застосування пункту 4 Постанови №704, а й за характером допущеного процесуального порушення: в обох випадках висновок про обізнаність військовослужбовця з розмірами виплаченого грошового забезпечення був зроблений із посиланням на Правила №280 без належної перевірки факту, дати та змісту отриманого ним грошового атестата.

Відповідно до частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції передчасно застосував до позивача наслідки пропуску строку звернення до суду, не встановивши обставин, необхідних для визначення початку перебігу такого строку.

Тому ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року підлягає скасуванню, а справа – направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

При продовженні розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати наведені висновки та встановити наявність або відсутність документального підтвердження ознайомлення ОСОБА_1 з розмірами та складовими нарахованого і виплаченого йому грошового забезпечення, фактичну дату такого ознайомлення, зміст відповідного документа, а також дату фактичного отримання позивачем відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 01 травня 2025 року, після чого вирішити питання щодо дотримання строку звернення до суду та, за необхідності, поважності причин його пропуску.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року скасувати.

Справу №240/24268/25 направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.