Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №120/4449/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4449/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян Марина Бондівна

Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.

30 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Сапальової Т.В. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

1. Короткий зміст позовних вимог.

1.1 ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Вінницької міської ради (далі – відповідач, міська рада), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення 51 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 29.11.2024 № 2611 «Про відмову в продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення»;

- зобов`язати Вінницьку міську раду на черговій сесії прийняти рішення про продаж громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки, яка перебуває у його постійному користуванні, площею 4,9516 га, кадастровий номер 0520681000:01:005:0534, що розташована на території Вінницької міської ради, вулиця Масив фермерський (колишня територія Вінницько-Хутірської сільської ради) Вінницького району Вінницької області, для ведення фермерського господарства за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці земельної ділянки, відповідно до вимог пункту 6-1 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України та укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки (у позовній заяві кадастровий номер зазначено як 05240681000:01:005:0534).

1.2 Позивач вважає, що відповідач, вирішуючи питання про викуп позивачем у власність земельної ділянки на підставі пункту 6-1 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі – ЗК України), відмовив у такому викупі з підстави, не передбаченої частиною п`ятою статті 128 ЗК України, та без урахування висновків суду, викладених у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі №120/9670/24. На думку позивача, ним дотримано всі визначені законом умови для реалізації права на викуп земельної ділянки, повноваження відповідача не є дискреційними, а тому ефективним способом захисту є саме зобов`язання відповідача прийняти рішення про продаж земельної ділянки, оскільки застосований у справі №120/9670/24 спосіб захисту шляхом зобов`язання повторно розглянути клопотання позитивного результату не дав.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

2.1 Згідно з державним актом на право постійного користування землею, виданим на підставі рішення Вінницької районної Ради народних депутатів від 23.04.1992 та зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 87 від 01.03.1993, ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 5,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території колишньої Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області.

2.2 У зв`язку з вилученням (викупом) частини земельної ділянки на користь гр. ОСОБА_2 площа земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні ОСОБА_1 , становить 4,9516 га. Земельна ділянка з кадастровим номером 0520681000:01:005:0534, цільове призначення 01.02 – для ведення фермерського господарства, зареєстрована у Державному земельному кадастрі 05.11.2014 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру та листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.05.2024 № 0-2-0.2-4360/2-24.

2.3 23.05.2024 проведено державну реєстрацію права постійного користування вказаною земельною ділянкою за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 28.05.2024 № 380473556.

2.4 13.06.2024 позивач звернувся до Вінницької міської ради з клопотанням про продаж йому зазначеної земельної ділянки на підставі пункту 6-1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України за ціною, що дорівнює її нормативній грошовій оцінці.

2.5 Листом № А/01/45318/1-00-10 позивача повідомлено, що відповідно до частини сьомої статті 130 ЗК України продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності заборонено.

2.6 Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі № 120/9670/24, яке набрало законної сили 06.11.2024, визнано протиправною бездіяльність Вінницької міської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання позивача та зобов`язано відповідача розглянути це клопотання і прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків суду.

2.7 На виконання вказаного судового рішення Вінницька міська рада прийняла рішення від 29.11.2024 № 2611 «Про відмову в продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення», яким відмовила позивачу в продажу земельної ділянки у зв`язку з невідповідністю місця її розташування діючій містобудівній документації, зокрема Плану зонування міста Вінниці, затвердженому рішенням Вінницької міської ради від 04.07.2008 № 2012, зі змінами, затвердженими рішенням від 28.05.2021 № 451. У мотивувальній частині рішення зазначено, що земельна ділянка розташовується в рекреаційній зоні озеленених територій загального користування, в зоні індивідуальної садибної житлової забудови, виробничій зоні, в зоні транспортної інфраструктури, яка призначається для територій вулиць, та частково в межах санітарно-захисної зони та прибережної захисної смуги. Пунктом 2 цього рішення позивачу рекомендовано звернутися до міської ради для передачі земельної ділянки в оренду шляхом переоформлення права постійного користування.

2.8 Позивач, вважаючи вказане рішення протиправним, звернувся до суду з цим позовом.

3. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

3.1 Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.11.2025 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення 51 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 29.11.2024 № 2611 «Про відмову в продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення».

Зобов`язано Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про продаж (викуп) йому земельної ділянки та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь позивача судовий збір у сумі 807,46 грн за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради.

3.2 Суд першої інстанції дійшов висновку, що частина п`ята статті 128 ЗК України містить вичерпний перелік підстав для відмови в продажу земельної ділянки, а невідповідність місця розташування земельної ділянки містобудівній документації до таких підстав не належить, отже, оскаржене рішення прийняте без належного правового та фактичного обґрунтування і є протиправним.

Водночас, врахувавши, що вирішення питання про продаж позивачу земельної ділянки належить до виключної компетенції відповідача як органу місцевого самоврядування, та виходячи з положень частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його клопотання з урахуванням висновків суду.

4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скарг.

4.1 Позивач просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.11.2025 в частині зобов`язання Вінницької міської ради повторно розглянути клопотання позивача та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зобов`язати Вінницьку міську раду на черговій сесії прийняти рішення про продаж йому земельної ділянки за ціною, що дорівнює нормативній грошовій оцінці, відповідно до пункту 6-1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України та укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки; в іншій частині рішення залишити без змін.

4.2 В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що питання продажу позивачу земельної ділянки належить до виключної компетенції відповідача, оскільки повноваження відповідача визначені законом в імперативній формі і не є дискреційними. Крім того, суд першої інстанції не врахував практику Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а також висновків про те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і виключати подальші протиправні рішення суб`єкта владних повноважень. Апелянт зазначає, що відповідач, на виконання рішення суду у справі №120/9670/24, повторно прийняв протиправне рішення, що свідчить про цілеспрямоване та систематичне небажання здійснити продаж земельної ділянки позивачу, а тому єдиним ефективним способом захисту є зобов`язання відповідача прийняти рішення про продаж земельної ділянки.

4.3 Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке просить залишити без змін. Відповідач зазначає, що земельна ділянка надавалася позивачу для ведення селянського (фермерського) господарства, а з моменту створення позивачем фермерського господарства «Оксана-С» (код ЄДРПОУ 39527427) у правовідносинах користування цією земельною ділянкою відбулася фактична заміна користувача і речові права на неї належать фермерському господарству. Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд на позицію якого посилається відповідач у своєму відзиві. Крім того, відповідач зазначає, що зобов`язання прийняти конкретне рішення можливе лише за умови встановлення судом дотримання всіх передбачених законом умов, а за їх відсутності суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання з урахуванням правової оцінки суду.

4.4 У додаткових поясненнях від 10.12.2025 та від 12.12.2025, заперечуючи доводи відзиву, стороною позивача зазначено, що право постійного користування земельною ділянкою зареєстроване саме за позивачем як фізичною особою, тому право на викуп належить йому, а не створеному ним фермерському господарству, на яке поширюється лише право користування земельною ділянкою. Апелянт зазначає, що постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі №120/883/24 не є релевантною, оскільки в тій справі право постійного користування було зареєстроване за юридичною особою – СФГ «Вишня». Також відповідно до положення статей 12, 13 Закону України «Про фермерське господарство», навіть у разі викупу позивачем земельної ділянки вона залишиться в користуванні створеного ним фермерського господарства.

ІІ. Мотивувальна частина.

1. Позиція апеляційного суду

Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у межах доводів апеляційної скарги та дійшов таких висновків.

1.1 Як вбачається з матеріалів справи, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.11.2025 скасовано в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача та ухвалено в цій частині нове рішення про зобов`язання Вінницької міської ради надати позивачу дозвіл на викуп земельної ділянки та укласти нотаріально посвідчений договір її купівлі-продажу.

1.2 Постановою Верховного Суду від 25.05.2026 касаційну скаргу Вінницької міської ради задоволено частково, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2026 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

1.3 Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив з того, що апеляційний суд не надав оцінки доводам відповідача, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, про використання земельної ділянки у діяльності фермерського господарства «Оксана-С», засновником та членом якого є позивач, які з огляду на висновки Верховного Суду щодо застосування статті 128 та пункту 6-1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, викладені, зокрема, у постанові від 24.04.2025 у справі № 120/488/24, були вагомими та доречними. Верховний Суд зазначив, що вказане порушення норм процесуального права призвело до неповного з`ясування обставин справи та зумовило передчасність висновку апеляційного суду про дотримання всіх визначених законом умов для зобов`язання відповідача прийняти рішення про задоволення заяви позивача.

1.4 Згідно з частиною п`ятою статті 353 КАС України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

1.5 Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

1.6 Рішення суду першої інстанції оскаржене позивачем лише в частині обраного судом способу захисту порушеного права. Отже, висновок суду першої інстанції про протиправність та скасування рішення Вінницької міської ради від 29.11.2024 № 2611 предметом апеляційного перегляду не є, а ключовим правовим питанням у справі є те, чи правильно суд першої інстанції обрав спосіб захисту порушеного права позивача у вигляді зобов`язання відповідача повторно розглянути його клопотання замість зобов`язання прийняти рішення про продаж земельної ділянки.

1.7 Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

1.8 Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

1.9 Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам визначено статтею 128 ЗК України. Згідно з частиною третьою цієї статті орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 ЗК України підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

1.10 Відповідно до абзацу першого пункту 6-1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, мають право на купівлю таких земельних ділянок без проведення земельних торгів. Купівля земельних ділянок відповідно до цього пункту здійснюється за ціною, що дорівнює нормативній грошовій оцінці земельної ділянки – для земель сільськогосподарського призначення. Громадяни України та юридичні особи, що здійснюють купівлю земельних ділянок сільськогосподарського призначення відповідно до цього пункту, мають відповідати вимогам, визначеним цим Кодексом до набувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Цим же пунктом передбачено, що у разі, якщо у складі земель, що перебувають у постійному користуванні, є землі, які не можуть передаватися у приватну власність, такий землекористувач здійснює поділ земельної ділянки з виділенням частини, на якій розміщені такі землі, в окрему земельну ділянку з подальшою її передачею в оренду на умовах, визначених цим пунктом.

1.11 Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

1.12 У постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №806/965/17 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20 викладено правову позицію, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано всіх визначених законом умов, суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою всіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача лише за сукупності двох умов: відсутності у суб`єкта владних повноважень права діяти на власний розсуд та встановлення того, що позивачем дотримано всіх визначених законом умов для отримання позитивного рішення, які були перевірені суб`єктом владних повноважень.

1.13 Щодо доводів апелянта про відсутність у відповідача дискреційних повноважень колегія суддів зазначає, що такі доводи не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про обраний спосіб захисту.

Відсутність у суб`єкта владних повноважень права діяти на власний розсуд є необхідною, але не достатньою умовою для зобов`язання його прийняти рішення на користь позивача, оскільки частина четверта статті 245 КАС України додатково вимагає, щоб для прийняття такого рішення було виконано всі умови, визначені законом. Посилання суду першої інстанції на виключну компетенцію відповідача у спірних правовідносинах узгоджується з тим, що суд не може підміняти орган місцевого самоврядування у встановленні та оцінці обставин, від яких залежить наявність у заявника права на купівлю земельної ділянки, якщо такі обставини не були предметом дослідження та оцінки самого суб`єкта владних повноважень.

1.14 Як вбачається з рішення Вінницької міської ради від 29.11.2024 № 2611, підставою для відмови позивачу в продажу земельної ділянки стала невідповідність місця її розташування містобудівній документації.

Однак питання про те, чи належить позивачу право постійного користування земельною ділянкою в розумінні пункту 6-1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України з урахуванням її використання фермерським господарством, чи є серед земель у складі ділянки такі, що не можуть передаватися у приватну власність, а також чи відповідає позивач вимогам до набувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення, відповідач не досліджував і правової оцінки їм не надав.

1.15 Верховний Суд у постанові від 24.04.2025 у справі №120/488/24 зазначив, що умовою, з якою законодавець пов`язує виникнення у громадянина України права на купівлю відповідних земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці таких земельних ділянок, без проведення земельних торгів, є належність такому громадянину права постійного користування земельними ділянками державної чи комунальної форми власності.

У цій же постанові Верховний Суд, врахувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03.11.2021 у справі № 817/1911/17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17, від 23.06.2020 у справах № 922/989/18 та № 179/1043/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, дійшов висновку, що в разі, якщо земельні ділянки, щодо яких порушується питання про їх викуп на підставі пункту 6-1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, надавалися заявникові в користування для ведення селянського (фермерського) господарства і використовуються фермерським господарством та заявником як засновником і членом цього господарства, то речові права на такі ділянки належать такому господарству відповідно до положень Закону України «Про фермерське господарство». Після реєстрації фермерського господарства та набуття ним статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка. За таких обставин право постійного користування, з яким законодавство пов`язує можливість викупу землі сільськогосподарського призначення за нормативною грошовою оцінкою без проведення земельних торгів, належить саме фермерському господарству, а не особі, яка є його головою, членом та/або засновником.

1.16 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц також зазначила, що державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює висновку про те, що постійним користувачем такої ділянки після державної реєстрації господарства стає саме селянське (фермерське) господарство.

1.17 Із матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка надавалася позивачу в постійне користування саме для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, а її цільове призначення за даними Державного земельного кадастру – 01.02 для ведення фермерського господарства.

Сторонами не заперечується, що позивач є засновником фермерського господарства «Оксана-С» (код ЄДРПОУ 39527427). При цьому сам позивач до клопотання від 13.06.2024 про продаж земельної ділянки, окрім документів, що посвідчують право постійного користування, долучив копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб щодо фермерського господарства «Оксана-С» та копію відповіді Департаменту архітектури, містобудування та кадастру на заяву фермерського господарства «Оксана-С» від 17.12.2015 № 05-00-101-36508, що свідчить про зв`язок цього господарства із земельною ділянкою, щодо якої порушено питання про викуп (а.с. 6-7).

Крім того, у додаткових поясненнях від 10.12.2025, наданих апеляційному суду, стороною позивача зазначено, що на утворене позивачем фермерське господарство «Оксана-С» після його створення поширюється право користування цією земельною ділянкою, а у додаткових поясненнях від 12.12.2025 вказано, що навіть у разі викупу позивачем земельної ділянки вона залишиться в користуванні створеного ним фермерського господарства. Таким чином, позивач не заперечує, а фактично визнає, що спірна земельна ділянка використовується фермерським господарством «Оксана-С».

Відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Підстав для такого сумніву колегія суддів не вбачає, а отже обставина використання спірної земельної ділянки фермерським господарством «Оксана-С» є встановленою.

1.18 Колегія суддів вважає, що обставини цієї справи щодо надання земельної ділянки громадянину для ведення селянського (фермерського) господарства та її використання створеним ним фермерським господарством є подібними до обставин, за яких Верховний Суд сформулював висновки у постанові від 24.04.2025 у справі № 120/488/24.

Доводи позивача про те, що право постійного користування зареєстроване в Державному реєстрі речових прав саме за ним як фізичною особою, колегія суддів відхиляє. Так, у справі №120/488/24 право постійного користування земельними ділянками також було посвідчене державним актом, виданим фізичній особі, яка згодом створила фермерське господарство, однак Верховний Суд виходив із того, що така обставина, як і сплата особою земельного податку з фізичних осіб, не змінює характеру спірних правовідносин. Наведене узгоджується також і з висновком Великої Палати Верховного Суду у справі №179/1043/16-ц щодо значення державної реєстрації права постійного користування за засновником фермерського господарства.

З цих же підстав колегія суддів відхиляє посилання позивача на відмінність обставин справи №120/883/24, у якій право постійного користування було зареєстроване за фермерським господарством, оскільки відповідач посилається передусім на висновки Верховного Суду, сформовані саме за обставин, коли право було посвідчене за громадянином-засновником.

Посилання позивача на положення статей 12, 13 Закону України «Про фермерське господарство» також не спростовують наведеного. Та обставина, що до складу земель фермерського господарства можуть входити земельні ділянки, які належать його членам на праві власності чи користування, лише підтверджує використання спірної земельної ділянки у діяльності фермерського господарства «Оксана-С».

Положення частини четвертої статті 13 цього Закону щодо переважного права громадян, які до 01.01.2002 отримали в постійне користування земельні ділянки для ведення фермерського господарства, на їх придбання (викуп) не визначають іншого суб`єкта права на купівлю земельної ділянки без проведення земельних торгів за нормативною грошовою оцінкою, ніж той, що визначений пунктом 6-1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у тлумаченні Верховного Суду, і не звільняють уповноважений орган від обов`язку перевірити наявність у заявника такого права з урахуванням фактичного використання земельної ділянки фермерським господарством.

1.19 За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що з метою перевірки дотримання позивачем усіх визначених законом умов для прийняття відповідачем рішення про продаж йому земельної ділянки, питання наявності у позивача права на купівлю земельної ділянки відповідно до пункту 6-1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.04.2025 у справі №120/488/24, має бути досліджене та вирішене відповідачем під час повторного розгляду клопотання позивача.

1.20 Крім того, у рішенні від 29.11.2024 № 2611 відповідач зазначив, що земельна ділянка частково розташована в межах прибережної захисної смуги, яка відповідно до частини першої статті 58 ЗК України входить до складу земель водного фонду, а також у рекреаційній зоні озеленених територій загального користування та в зоні транспортної інфраструктури, призначеній для територій вулиць.

Відповідно до частини четвертої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари тощо) та землі водного фонду, крім випадків, визначених статтею 59 цього Кодексу. Встановлена ЗК України заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність є самостійною підставою для відмови в продажу земельної ділянки згідно з пунктом «г» частини п`ятої статті 128 ЗК України, а для випадків, коли такі землі є лише частиною земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні, пунктом 6-1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено спеціальний порядок поділу земельної ділянки.

Відповідач, зазначивши у рішенні № 2611 наведені обставини, не надав їм правової оцінки в контексті частини п`ятої статті 128 та пункту 6-1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, обмежившись посиланням на невідповідність містобудівній документації, яке судом першої інстанції обґрунтовано визнано неналежною підставою для відмови. Разом з тим, ні наявність, ні відсутність у складі земельної ділянки земель, які не можуть передаватися у приватну власність, а також їх площа та межі у встановленому порядку не з`ясовані. Зокрема, у витязі з Державного земельного кадастру від 29.01.2025 відомості про перенесення в натуру (на місцевість) меж прибережних захисних смуг відсутні. З`ясування цих обставин також належить до повноважень відповідача під час повторного розгляду клопотання позивача і не може бути здійснене судом замість органу місцевого самоврядування.

Так само відповідачем не перевірялася відповідність позивача вимогам, визначеним ЗК України до набувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення, дотримання яких є обов`язковою умовою купівлі земельної ділянки відповідно до пункту 6-1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

1.21 Доводи апелянта про систематичне небажання відповідача здійснити продаж земельної ділянки та неефективність зобов`язання повторно розглянути клопотання колегія суддів не вважає достатньою підставою для зобов`язання відповідача прийняти рішення про продаж земельної ділянки. Повторне прийняття суб`єктом владних повноважень протиправного рішення саме по собі не свідчить про дотримання заявником усіх визначених законом умов, а спосіб захисту, обраний судом, не може ґрунтуватися на припущенні про дотримання таких умов за відсутності їх належної перевірки.

Ефективність обраного судом першої інстанції способу захисту забезпечується обов`язковістю судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 129-1 Конституції України, стаття 370 КАС України), у тому числі обов`язковістю для відповідача висновків суду, з урахуванням яких має бути повторно розглянуте клопотання позивача, а також передбаченими процесуальним законом механізмами контролю за виконанням судового рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що у справі №120/9670/24 предметом спору була бездіяльність відповідача щодо неприйняття будь-якого рішення за клопотанням позивача, тоді як у цій справі відповідач таке рішення прийняв, а його протиправність встановлена судом з конкретних мотивів, які відповідач зобов`язаний врахувати.

1.22 Посилання представників позивача на рішення Вінницької міської ради від 28.11.2025 № 3198 про продаж земельної ділянки іншій особі не свідчать про дотримання позивачем усіх визначених законом умов для прийняття рішення на його користь. Наявність у заявника права на купівлю земельної ділянки та відсутність перешкод для її продажу оцінюються щодо кожного заявника та кожної земельної ділянки окремо, з урахуванням конкретних обставин, зокрема суб`єкта права постійного користування та складу земель. Обставини, за яких відповідачем прийнято вказане рішення, у тому числі щодо використання відповідної земельної ділянки фермерським господарством та її розташування, у цій справі не встановлені як тотожні обставинам позивача.

1.23 Колегія суддів також зазначає, що в резолютивній частині рішення суду першої інстанції кадастровий номер земельної ділянки зазначено як 05240681000:01:005:0534, тоді як відповідно до витягу з Державного земельного кадастру та витягу з Державного реєстру речових прав кадастровий номер земельної ділянки – 0520681000:01:005:0534. Така розбіжність є опискою, яка була допущена й у позовній заяві, не впливає на суть ухваленого рішення, не викликає сумніву щодо ідентифікації земельної ділянки та може бути виправлена судом першої інстанції в порядку статті 253 КАС України.

1.24 Інші доводи апеляційної скарги та пояснень учасників справи, крім вищеописаних, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не вимагають детальної відповіді або спростування, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, та усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справа «Серявін та інші проти України», § 58, рішення від 10.02.2010).

2. Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

2.1 Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його клопотання про продаж (викуп) земельної ділянки та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків суду, оскільки дотримання позивачем усіх визначених законом умов для прийняття рішення на його користь відповідачем не перевірялося та судом не встановлено.

2.2 Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

2.3 Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Кузьмишин В.М.

Судді Сапальова Т.В. Сушко О.О.