Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №331/3425/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 331/3425/26

Провадження №: 2/336/3778/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Коваленка П.Л. за участю секретаря судового засідання Цвєткової Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» звернулося до суду із зазначеним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання коштів у кредит № 6783818 від 03 жовтня 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 03 жовтня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачкою укладено договір про надання коштів у кредит № 6783818, відповідно до якого відповідачка отримала кредитні кошти в розмірі 5 000 грн на умовах строковості, зворотності та платності. За умовами договору строк кредитування становить 360 днів — з 03 жовтня 2025 року до 27 вересня 2026 року. Фіксована процентна ставка становить 0,95 відсотка на день на залишок заборгованості за основною сумою кредиту. Комісію за надання кредиту встановлено в розмірі 17,25 відсотка суми кредиту, що становить 862 грн 50 коп. Неустойку визначено в розмірі 250 грн за день понадстрокового користування.

Позивач зазначив, що договір укладено в електронній формі та підписано відповідачкою шляхом використання одноразового ідентифікатора 715118 після ідентифікації через BankID НБУ. Кредитні кошти перераховано на платіжну картку відповідачки за посередництвом АТ «Юнекс Банк».

25 лютого 2026 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено договір факторингу № 25/02/26, відповідно до якого первісний кредитор відступив позивачу права грошової вимоги за кредитними договорами, зокрема за договором № 6783818 від 03 жовтня 2025 року, укладеним із ОСОБА_1 . Відомості про цю вимогу включено до реєстру прав вимоги № 2 від 25 лютого 2026 року.

Посилаючись на невиконання відповідачкою зобов`язань, позивач первісно просив стягнути 20 185 грн заборгованості, з яких: 5 000 грн — за основною сумою кредиту, 4 322 грн 50 коп. — за процентами, 862 грн 50 коп. — за комісією, 10 000 грн — за пенею/неустойкою. Проценти за понадстрокове користування в розрахунку становили 0 грн. Крім того, просив стягнути 2 662 грн 40 коп. судового збору та 4 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позов подано 22 квітня 2026 року до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя. Ухвалою від 24 квітня 2026 року справу передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою суду від 21 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 10 червня 2026 року. Цією ж ухвалою витребувано від АТ «Акцент-Банк» відомості щодо карткового рахунку відповідачки та виписку за період з 03 до 06 жовтня 2025 року.

На виконання ухвали суду АТ «Акцент-Банк» надало відповідь від 12 червня 2026 року, якою підтверджено належність платіжної картки відповідачці та зарахування на неї 5 000 грн 03 жовтня 2025 року.

Представник позивача в позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності та не заперечував проти заочного розгляду.

Судові повідомлення, які направлялися відповідачці, поверталися до суду. Представник відповідачки — адвокат Стариченко М.П. звертався із заявами про доступ до електронної справи та відкладення судового засідання, зазначаючи про відсутність доступу до додатків до позовної заяви. За доводами представника, копію позовної заяви з додатками йому надіслано 01 вересня 2026 року.

03 вересня 2026 року представник відповідачки подав відзив та клопотання про поновлення строку для його подання.

У відзиві відповідачка не заперечувала укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів у розмірі 5 000 грн. Визнала заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 5 000 грн та за процентами в розмірі 4 322 грн 50 коп., але заперечувала проти стягнення комісії та неустойки. Просила задовольнити позов у розмірі 9 322 грн 50 коп., у решті позовних вимог відмовити та розподілити судові витрати пропорційно до результату розгляду справи.

Відповідачка також просила відшкодувати 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження подала договір від 11 травня 2026 року, додаткову угоду № 1 від 12 червня 2026 року, акт від 03 вересня 2026 року, ордер та платіжний документ.

08 вересня 2026 року позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій виключив вимогу про стягнення пені/неустойки та остаточно просив стягнути 10 185 грн заборгованості: 5 000 грн основного боргу, 4 322 грн 50 коп. процентів та 862 грн 50 коп. комісії. Також підтримав вимоги про відшкодування судового збору та 4 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 14 вересня 2026 року задоволено клопотання представника відповідачки про поновлення строку для подання відзиву, поновлено відповідний процесуальний строк та прийнято відзив до розгляду. Цією ж ухвалою прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Суд розглядає справу в межах позовних вимог з урахуванням прийнятого зменшення їх розміру. Оскільки відповідачкою подано відзив, який прийнято до розгляду, рішення ухвалюється за загальними правилами, без застосування порядку заочного розгляду.

Всебічно дослідивши обставини справи та надані письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню на підставі встановлених обставин та відповідних їм правовідносин.

Судом установлено, що 03 жовтня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у кредит № 6783818. За цим договором відповідачці надано 5 000 грн строком на 360 днів, зі сплатою процентів за ставкою 0,95 відсотка на день на залишок основного боргу та комісії за надання кредиту в розмірі 862 грн 50 коп. Договір оформлено в електронній формі. За поданими позивачем відомостями, відповідачка підписала його одноразовим ідентифікатором 715118 після ідентифікації через BankID НБУ. Відповідачка не заперечує укладення договору та одержання коштів. Довідкою АТ «Юнекс Банк» підтверджено успішне здійснення переказу 5 000 грн. Відповіддю АТ «Акцент-Банк» від 12 червня 2026 року підтверджено, що платіжна картка належить відповідачці та 03 жовтня 2025 року на неї зараховано кредитні кошти. Таким чином, факт надання кредиту підтверджується банківськими документами та визнається відповідачкою.

25 лютого 2026 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали договір факторингу № 25/02/26. Відповідно до реєстру прав вимоги № 2 від цієї дати позивачу передано право вимоги за договором № 6783818 від 03 жовтня 2025 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином — відступлення права вимоги.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити право грошової вимоги до третьої особи.

Отже, договір факторингу та реєстр прав вимоги є доказами заміни кредитора за спірним зобов`язанням. Водночас набуття права вимоги не збільшує обсягу зобов`язань відповідачки та не змінює строків їх виконання. Позивач має право вимагати лише ті платежі, для стягнення яких існують договірні й законодавчі підстави.

За статтею 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора заперечення, які мав проти первісного кредитора. Тому суд оцінює заперечення відповідачки щодо окремих складових заборгованості незалежно від відступлення права вимоги.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом."

Згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору.

За змістом ст. 208 ЦК України за загальним правилом у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною і юридичною особою, а договір між сторонами не становить виключення з цього правила.

Відповідно до частин першої, другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Кредитний договір, яким є і договір між сторонами, укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Законом України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення договорів в мережі, процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Так, електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, дійшов висновку відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, тобто норми про договір позики.

На підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно зі ст.ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідачка визнала заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 5 000 грн та за процентами в розмірі 4 322 грн 50 коп.

За частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності або добровільності визнання.

Водночас згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України суд ухвалює рішення про задоволення визнаного позову за наявності законних підстав. Таким чином, визнання відповідачкою частини вимог оцінюється разом із договором, доказами надання коштів та розрахунком заборгованості.

За встановлених обставин суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення 9 322 грн 50 коп., з яких 5 000 грн — основний борг та 4 322 грн 50 коп. — проценти.

Щодо нарахування відповідачці комісії за надання кредиту суд виходить із такого.

Умовами договору передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 17,25 відсотка його суми, що становить 862 грн 50 коп.

Відповідно до умов п.2.2.8. Кредитного договору №45592273 від 03.10.2025, вбачається, що комісія за надання кредиту 16% від суми наданого кредиту, що складає 862,50 грн.

Однак, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку.

Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів" (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України "Про споживче кредитування" № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року".

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у справі № 686/9372/16, провадження № 61-663св21 від 15 грудня 2021 року.

У даній справі умовами кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язаний сплачувати банку комісійну винагороду за надання кредиту та комісію за обслуговування кредитної заборгованості.

Між тим, Верховний суд у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (п.29) прийшов до висновку, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У зв`язку з цим в частині стягнення за нарахування пені та комісії за надання кредиту необхідно відмовити.

Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до ст.11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як зазначив Верховний суд у своїй постанові 24.01.2022 по справі № 757/36628/16-ц, у відповідності до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. За неможливості встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни правової допомоги згідно з умовами договору суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Такий висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 28 вересня 2022 року по справі № 529/201/20.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною (Постанова Верховного Суду у справі №648/1102/19 від 12.02.2020р).

Отже, суд оцінює договір, акт, опис послуг і платіжні документи в сукупності з матеріалами справи, що відображають фактично здійснені представником процесуальні дії.

Позивач заявив до відшкодування 4 500 грн витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження надав договір про надання правничої допомоги від 25.08.2025 №2508/25/ФП, акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги до договору від 25.08.2025 №2508/25/ФП, оплату згідно акту приймання-передачі справ на надання правничої допомоги до договору від 25.08.2025 №2508/25/ФП, витяг з акту №10ФП, ордер на надання правничої допомоги від 03.09.2025.

Відповідачка заявила до відшкодування 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження подала договір від 11 травня 2026 року, додаткову угоду № 1 від 12 червня 2026 року, акт від 03 вересня 2026 року, ордер та платіжний документ. За поданими документами правнича допомога включала консультацію, ознайомлення з матеріалами справи та підготовку відзиву. Її загальна вартість становить 6 000 грн. Зазначені послуги безпосередньо пов`язані із захистом відповідачки. Ознайомлення з матеріалами та консультація були спрямовані на формування її правової позиції, а підготовка відзиву — на викладення заперечень проти окремих складових заявленої заборгованості.

З урахуванням установленого обсягу правничої допомоги та поданих документів суд визначає підтверджений розмір витрат відповідачки в сумі 6 000 грн. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України в разі часткового задоволення позову інші судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Із остаточно заявлених 10 185 грн суд задовольняє вимоги на суму 9 322 грн 50 коп. та відмовляє в стягненні 862 грн 50 коп.

Тому з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню 4 118 грн 92 коп. витрат на професійну правничу допомогу: 4 500 грн ? 9 322,50 грн ? 10 185 грн.

З позивача на користь відповідачки підлягають стягненню 508 грн 10 коп. витрат на професійну правничу допомогу: 6 000 грн ? 862,50 грн ? 10 185 грн.

Решта зазначених витрат залишається за сторонами, які їх понесли.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи сплату позивачем 2 662 грн 40 коп. судового збору та часткове задоволення позову, з відповідачки на його користь підлягають стягненню 2 436 грн 94 коп.: 2 662,40 грн ? 9 322,50 грн ? 10 185 грн.

Керуючись ст.ст. 512, 514, 526, 527, 530, 611, 612, 625, 626, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 55, 77-82, 141, 259, 263-265, 273, 284, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за договором про надання коштів у кредит № 6783818 від 03 жовтня 2025 року в розмірі 9 322 (дев`ять тисяч триста двадцять дві) грн 50 коп., яка складається з:

5 000 (п`яти тисяч) грн заборгованості за основною сумою кредиту;

4 322 (чотирьох тисяч трьохсот двадцяти двох) грн 50 коп. заборгованості за процентами.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 862 (восьмисот шістдесяти двох) грн 50 коп. відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн 94 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» 4 118 (чотири тисячі сто вісімнадцять) грн 92 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» на користь ОСОБА_1 508 (п`ятсот вісім) грн 10 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, будинок 31/33.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення.

Суддя П.Л. Коваленко

14.09.26