Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №127/21117/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/21117/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гуменюк К.П.

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

01 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,

за участю

секретаря судового засідання: Коломієць К.В.,

позивача - ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови поліцейського 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області молодшого лейтенанта поліції Миськіва Євгена Євгеновича серії ЕНА №7314543 від 04 червня 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови поліцейського 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області молодшого лейтенанта поліції Миськіва Євгена Євгеновича серії ЕНА №7314543 від 04 червня 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 серпня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема апелянт, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, посилаючись на відсутність доказі вчинення ним адміністративного правопорушення.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився.

Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови серії ЕНА №7314543 від 04 червня 2026 року, винесеної поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області молодшим лейтенантом поліції Миськів Є.Є., 04.06.2026 о 20:10:09 в м. Вінниця, по вул. Соборна, 12, водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом BMW 520, д.н.з. НОМЕР_1 , порушив вимогу дорожнього знаку 3.2. «Рух механічних транспортних засобів заборонено», чим порушив п.8.4 (в) ПДР – порушення вимог заборонних знаків.

Вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення положень ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

Позивач оскаржувану постанову вважає незаконною та безпідставною, оскільки співробітниками патрульної поліції було грубо порушено його процесуальні права, належні та допустимі докази вчинення правопорушення відсутні, місце вчинення правопорушення в постанові зазначено неправильно, а з`ясування обставин справи було неповним та необ`єктивним.

За захистом свого порушеного права позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова серії ЕНА №7314543 від 04 червня 2026 року про накладення на позивача адміністративного стягнення за порушення правил дорожнього руху та притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП є законною, правомірною, винесеною у відповідності до норм чинного законодавства та не підлягає скасуванню.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірно висновку про необгрунтованість позовних вимог позивача.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Положеннями ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Положеннями пунктів 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

У відповідності до положень п.2.3 розділу 2 Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний, серед іншого, бути уважними, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.

Розділом 8 Правил дорожнього руху встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Пункт 8.4 ПДР поділяє дорожні знаки на групи , серед яких підпункт «в» передбачає заборонні знаки, які запроваджують або скасовують певні обмеження в русі. До даної категорії належить зокрема дорожній знак 3.2 «Рух механічних транспортних засобів заборонено».

Адміністративним правопорушенням, відповідно до ч. 1 ст.122 КУпАП визначається перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

В даному випаду ОСОБА_1 оскаржуваною постановою серії ЕНА №7314543 від 04 червня 2026 року притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.122 КУпАП, за порушення п.8.4 (в) ПДР, зокрема – порушення вимоги дорожнього знаку 3.2. «Рух механічних транспортних засобів заборонено».

Так, абзацом 7 пункту 3.45 ПДР передбачено, що зона дії знаків 3.1-3.15, 3.19-3.21, 3.25, 3.27, 3.29, 3.33-3.37 - від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту. Дія знаків не переривається в місцях виїзду з прилеглих до дороги територій і в місцях перехрещення (прилягання) з польовими, лісовими та іншими дорогами без покриття, перед якими не встановлено знаки пріоритету.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.45 ПДР дія знаків 3.1-3.8, 3.11 не поширюється на транспортні засоби, що обслуговують громадян чи належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, а також на транспортні засоби, що обслуговують підприємства, які розташовані у позначеній зоні. У таких випадках транспортні засоби повинні в`їжджати до позначеної зони і виїжджати з неї на найближчому перехресті до місця призначення. У таких випадках транспортні засоби повинні в`їжджати до позначеної зони і виїжджати з неї на найближчому перехресті до місця призначення.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, дія знаку 3.2 не поширюється на транспортні засоби виключно у разі одночасного дотримання наступних умов:

- транспортні засоби належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, або обслуговують підприємства, які розташовані у позначеній зоні;

- транспортні засоби таких громадян в`їжджають до позначеної зони та виїжджають з неї на найближчому перехресті до місця призначення.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Колегією суддів переглянуто відеозапис відеозаписи з портативних нагрудних відеореєстраторів інспекторів поліції (ID 470740 та 473842) та встановлено, що ними зафіксовано спілкування поліцейського 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області молодшого лейтенанта поліції Миськіва Є.Є. з позивачем після зупинення його транспортного засобу. Зокрема, відео містить роз`яснення причини зупинки та суті вчиненого адміністративного правопорушення, процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також винесення за результатами такого розгляду постанови про притягнення водія до адміністративної відповідальності. Самого факту вчинення позивачем зазначеного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення даним відеозаписом не зафіксовано.

Відповідно до схеми розміщення технічних засобів регулювання дорожнього руху по вул. Соборній на ділянці від вул. Кропивницького до вул. Магістратської КП «Вінницька спеціалізована монтажноексплуатаційна дільниця з організації дорожнього руху» та відеозапису з камер спостереження Ситуаційного центру Вінницької міської ради судом встановлено, що позивач 04.06.2026 о 19:55:47 виїхав із вул. Визволення та здійснив поворот праворуч на вул. Соборну. Одразу за напрямком його руху встановлено дорожній знак 3.2 «Рух механічних транспортних засобів заборонено». Під зазначеним дорожнім знаком розміщено табличку 7.1.1, яка відповідно до Правил дорожнього руху інформує про те, що початок дії дорожнього знаку знаходиться на відстані 50 метрів, а також табличку 7.4.4, яка визначає час дії обмеження - з 06:00 до 22:00. При цьому, позивач здійснив виїзд у наміченому напрямку не з найближчого перехрестя та перетнув більше одного перехрестя по вул. Соборна.

Також з відеозапису судом встановлено, що після повороту на вул. Соборну позивач здійснив паркування транспортного засобу на парковці, розташованій праворуч від місця початку дії дорожнього знаку 3.2. Через певний час він залишив місце паркування та, продовживши рух прямо, в`їхав у зону дії дорожнього знаку 3.2.

Окрім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, згідно відеозапису позивач не був позбавлений можливості здійснити рух ліворуч на вул. Мури та продовжити рух у напрямку, який не призводив би до порушення вимог дорожнього знаку 3.2. Таким чином, у нього існувала реальна можливість виконати вимоги зазначеного дорожнього знаку та обрати правомірний маршрут руху.

Також, не знайшли свого підтвердження відповідно до вищевказаного відеозапису і доводи позивача про порушення інспектором поліції норм законодавства та прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності при розгляді справи про адміністративне правопорушення і притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено факт вчинення позивачем інкремінованого йому правопорушення та надано до суду достатньо доказів в підтвердження правомірності свого рішення. Відповідач довів належними доказами факт вчинення позивачем зазначених в оскаржуваній постанові адміністративних правопорушень.

Щодо доводів скаржника про допущення помилок в оскаржуваній постанові, колегія суддів зазначає, що окремі недоліки оформлення оскаржуваної постанови не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності оскаржуваної постанови і, як наслідок, про її скасування.

Разом з тим, пункт 1 статті 247 КУпАП вказує на те, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

У такому випадку, якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.

Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року по справі №826/11623/16 (провадження №К/9901/50453/18) та в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року по справі справа №826/15341/15 (провадження №К/9901/19896/18).

Таким чином, оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві. Жодних нових доводів, які б вказували на порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Щодо інших доводів скаржника, зазначений у апеляційній скарзі, колегія суддів, згідно ч. 2 ст. 6 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.