Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №120/3686/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3686/25

Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач: Моніч Б.С.

30 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною, скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-ФОП ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі-відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною, скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЦЗ-11/ВІ/а-3 від 25.02.2025, якою на позивача, накладено штраф в розмірі 240000 (двісті сорок тисяч) грн. за порушення, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч.2 ст.265 КЗпП України, а саме за використання праці найманого працівника без належного оформлення трудових відносин, повторно.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що під час дії воєнного стану відповідальність за порушення законодавства про працю, передбачена статтею 265 КЗпП України, не застосовується, також вказує, що визнання постанови КМУ від 21.08.2019 №823 нечинною з 14.09.2021 впливає на розгляд цієї справи, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин та винесення постанови про накладення штрафу, її норми не підлягали застосуванню.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у задоволенні позову відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

На підставі п.п. 80.2.2 пункту 80.2 ст. 80 глави 8 розділу II, п. 69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» та керуючись ст. 20, 61, 62, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п. 82.3 ст. 82 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями), наказу ГУ ДПС у Вінницькій області від 25.12.2024р. №6502к, на підставі направлень, виданих ГУ ДПС у Вінницькій області №8321 від 25.12.2024 - головним державним інспектором відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області Олегом Череватюком та №8322 від 25.12.2024р. - головним державним інспектором відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області Вячеславом Чернегою проведена фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) бар-магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з питань дотримання вимог Законів України: від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями), від 02.03.2015р. №222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» (із змінами та доповненнями), від 21.06.2012р. №5007-VI «Про ціни і ціноутворення» (із змінами та доповненнями), Кодексу законів про працю України від 10.12.1971р. № 392-VII (із змінами і доповненнями) та інших нормативних актів, контроль за дотримання яких покладено на територіальні органи ДПС.

За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки №41149/02-32-07-05/ НОМЕР_1 від 26.12.2024, відповідно до якого встановлено порушення:

- пункту 1, 2 статті 3 Закону України від 06.07.95р. № 265/95ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг” (із змінами та доповненнями), а саме: при продажу товарів «пиво Weisburg 1,5 л» та «риба» на суму 267,00 грн. за готівку розрахункову операцію не проведено через ПРРО, відповідний розрахунковий документ не створено та не видано;

- ст. 21, 24 Кодексу законів про працю України (із змінами та доповненнями), а саме: в ході проведення фактичної перевірки виявлено одного найманого працівника, якого було допущено до роботи без укладання трудового договору, а саме, продавець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Станом на 26.12.2024 16 год. 10 хв. повідомлення про прийняття працівника на роботу до органу ДПС не подано.

За результатами фактичної перевірки складено акт, зі змісту якого слідує, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 допустив до роботи продавця магазину - ОСОБА_2 без укладення з нею трудового договору та без повідомлення центрального органу виконавчої влади про прийняття працівника на роботу.

З актом фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 ознайомився та ним отримано примірник акта перевірки, про що свідчить його підпис у відповідній графі такого акту.

При цьому у розділі 4 (графа 4.1 "Зауваження до акта перевірки") такого акту жодних спростувань виявлених в акті порушень не наведено.

Платником податків не було подано заперечень на акт фактичної перевірки №41149/02-32-07-05/ НОМЕР_1 від 26.12.2024 у встановлений законодавством порядок, що не заперечується позивачем.

Головне управління ДПС у Вінницькій області на виконання Плану заходів щодо координації спільних дій по виявленню фактів праці неоформлених працівників на адресу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці скеровано для відповідного реагування матеріали фактичної перевірки.

31.01.2025 року Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці направлено на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 лист вих. № №ЦЗ/3.1/1211-25, у якому позивача проінформовано про можливість ознайомитися з відповідними матеріалами та подати клопотання, документи у паперовій формі (у тому числі на спростування порушень, викладених в акті фактичної перевірки).

В подальшому, на підставі акта фактичної перевірки від 26.12.2024 року №41149/02-32-07-05/3444903138 начальником Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 25.02.2025 року винесено постанову про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-11/ВУ/а-3.

Зі змісту такої постанови слідує, «що відповідно до пункту 2.2.19. акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області від 26.12.2024 № 41149/02-32-07-05/ НОМЕР_1 , встановлено факт використання найманої праці в інтересах ФОП ОСОБА_1 найманого працівника - ОСОБА_2 , яка на момент проведення фактичної перевірки, здійснювала продаж товарів (пиво) у бар-магазині, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , без оформлення трудового договору (контракту). Згідно інформації ГУ ДПС у Вінницькій області (лист від 17.02.2025 №1829/5/02- 32-07-05-10) Повідомлення про прийняття працівника на роботу/ укладення контракту з ОСОБА_2 подано 27.12.2024 о 13:04, тобто, після фактичної перевірки. Інспекторами Головного управління ДПС у Вінницькій області фактично встановлено факт використання ФОП ОСОБА_1 праці без належного оформлення трудових відносин.

Вказано, що ФОП ОСОБА_1 на час перевірки здійснив допуск працівниці ОСОБА_2 до роботи без укладеного трудового договору та до повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Розділу 3. «Висновок перевірки» акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області від 26.12.2024 № 41149/02-32-07-05/ НОМЕР_1 , під час перевірки встановлено порушення вимог ст. ст. 2,3, 21,24 Кодексу законів про працю України (із змінами і доповненнями), а також під час розгляду справи виявлено порушення постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття».

Аналогічне порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ст. 24 КЗпП України було виявлено раніше під час проведення фактичної перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області, а саме: відповідно до акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області від 17.04.2024 №15938/02-32-07-05/ НОМЕР_1 , згідно якого, встановлено факт використання найманої праці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на момент проведення фактичної перевірки здійснювала продаж товарів (пиво) в бар-магазині, що розташований за адресою АДРЕСА_3 , без оформлення трудового договору (контракту). Таким чином, за наслідками розгляду справи про накладення штрафу за встановлене порушення уповноваженою посадовою особою, врахувавши, що ФОП ОСОБА_1 є платником спрощеної системи оподаткування, 13.05.2024 було застосовано попередження ЦЗ/3.1/4541-24 (абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України), фінансова санкція у вигляді штрафу не застосовувалася.

Отже, аналізуючи матеріали перевірки, встановлено повторне вчинення порушення ФОП ОСОБА_1 (протягом двох років з дня виявлення порушення), передбачене абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, відповідальність за яке визначена абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП України (тридцятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення)».

Позивач, не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, звернувся з цим позовом до суду.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із вчиненням повторного порушення позивачем законодавства про працю та зайнятість населення, відповідач правомірно застосував до позивача стягнення у вигляді штрафу у розмірі 240 000 грн.

Оскаржувана постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 25.02.2025 №ЦЗ-11/ВУ/а-3 відповідає критеріям правомірності, визначеним в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак відсутні правові підстави для її скасування.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`'сування обставин справи, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції питання наявності підстав для призначення фактичної перевірки позивача та відповідність Наказу від 25.12.2024 №6502к вимогам пункту 81.1 статті 81 ПК України не досліджувалось. Суд не встановив повторність притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності. Оскільки юридично, попередження не виносилось і не направлялось, повторність не може бути ознакою можливого правопорушення. На період воєнного стану законодавець, з метою забезпечення умов для належного функціонування підприємств, оперативного залучення працівників, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили скасував штрафи (відповідальність), передбачені ст.265 КЗпП України, за умови усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю). Згідно до поданої працівником ОСОБА_2 заяви від 25.12.2024 позивачем прийнято на роботу ОСОБА_2 на посаду продавця та 27.12.2024 повідомлено до органу ДПС про прийняття працівника на роботу/укладення трудового договору. Апелянт вважає, що визнанням нечинним Порядку №823 відновлено дію Порядку №509, який має бути застосовано до спірних правовідносин. Таким чином у відповідача на час винесення оспорюваної постанови були відсутні документи, на підставі яких відповідач мав би повноваження виносити постанову про накладення штрафу, що вказує на її протиправність. Також апелянт зазначив, що при винесенні оскаржуваної постанови порушені строки її прийняття та за відсутності позивача.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на правильність висновків суду першої інстанції та просив відмовити в її задоволенні.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За правилами підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

За правилами пункту 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Пункт 80.2 статті 80 ПК України передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов`язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.

За приписами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб`єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.

Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.

Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об`єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації – «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.

Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.

Аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладеними у постанові від 26.03.2023 у справі №420/9909/23.

Застосовними у спорах цієї категорії також є висновки Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Застосування таких висновків Великої Палати Верховного Суду знайшло своє відображення у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 28.12.2022 у справі №420/22374/21, від 23.02.2023 у справі №160/20112/21, у справі №600/1402/22-а та інших.

Тобто, кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.

З огляду на викладене, слід акцентувати увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.

Застосовуючи такі правові висновки Верховного Суду до спірних у цій справі правовідносин, суд, перевіряючи питання наявності обґрунтованої підстави для проведення перевірки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, виходить з того, що інформацією, у зв`язку з якою прийнято наказ від 25.12.2024 №6502к, повинна бути наявна в податкового органу інформація, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платником податків розрахункових операцій.

У справі, що розглядається, як на фактичну підставу для проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 контролюючий орган послався на доповідну записку відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області №5086/02-32-07-05 від 24.12.2024.

Як убачається зі змісту зазначеної доповідної записки, підставою для пропозиції щодо проведення фактичної перевірки зокрема ФОП ОСОБА_1 зазначено листи Державної податкової служби України №7525/7/99-00-07-04-03-07 та №7566/7/99-00-07-04-03-08 від 18.03.2024.

Разом з тим, зі змісту вказаної доповідної записки не вбачається наявності інформації, яка б свідчила про можливі порушення саме ФОП ОСОБА_1 законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Так, у доповідній записці зазначено про необхідність проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання, зокрема ФОП ОСОБА_1 , з метою забезпечення контролю за дотриманням роботодавцями законодавства щодо укладення трудових договорів та оформлення трудових відносин з працівниками у сфері готельного та ресторанного бізнесу.

Водночас доповідна записка не містить будь-яких конкретних відомостей щодо діяльності ФОП ОСОБА_1 , які б свідчили про можливе допущення ним порушень законодавства про працю чи податкового законодавства, зокрема інформації про факти використання ним праці неоформлених працівників, проведення розрахункових операцій з порушенням установленого порядку, невидачу розрахункових документів, порушення порядку ведення касових операцій, обігу підакцизних товарів тощо.

При цьому саме по собі зазначення ФОП ОСОБА_1 у переліку суб`єктів господарювання, щодо яких Державною податковою службою України запропоновано провести фактичні перевірки, без наведення будь-яких відомостей про можливі допущені ним порушення не свідчить про наявність передбаченої підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України інформації.

Фактично зміст зазначеної доповідної записки зводиться до необхідності проведення контролюючим органом перевірочних заходів щодо визначеного кола суб`єктів господарювання, однак не містить інформації про вже наявні чи отримані відомості щодо можливих порушень законодавства конкретно ФОП ОСОБА_1 ..

Водночас підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України пов`язує виникнення у контролюючого органу права на проведення фактичної перевірки не з самим лише визначенням платника податків у переліку суб`єктів господарювання, щодо яких пропонується провести перевірочні заходи, а з наявністю та/або отриманням інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства.

Таким чином, наведені у доповідній записці від 24.12.2024 №5086 відомості не дають можливості встановити, які саме обставини щодо діяльності ФОП ОСОБА_1 стали підставою для припущення про можливе порушення ним законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Водночас колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок, крім камеральних та електронних перевірок, оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності таких порушень – довідка.

За правилами частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Як уже зазначалося, проведення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України можливе лише за наявності та/або отримання контролюючим органом інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У цій справі, як установлено судом апеляційної інстанції, така фактична підстава для проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтверджена. Доповідна записка від 24.12.2024 №5086 та документи, на які в ній міститься посилання, не містять інформації про конкретні обставини діяльності позивача, які б свідчили про можливе порушення ним законодавства та обумовлювали необхідність проведення щодо нього фактичної перевірки.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 була призначена та проведена за відсутності передбаченої підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактичної підстави.

У свою чергу, акт фактичної перевірки №41149/02-32-07-05/ НОМЕР_1 від 26.12.2024 складено саме за результатами проведення такої перевірки та є безпосереднім результатом здійснення контролюючим органом контрольного заходу, законних підстав для проведення якого не встановлено.

Відтак висновки, викладені в акті фактичної перевірки №41149/02-32-07-05/ НОМЕР_1 від 26.12.2024 щодо допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи продавця ОСОБА_2 без укладення трудового договору та без повідомлення контролюючого органу про прийняття працівника на роботу, не можуть самі по собі усунути відсутність законної підстави для проведення відповідної перевірки та не можуть розглядатися як самостійна підстава для підтвердження правомірності її призначення.

При цьому обставини, встановлені за результатами фактичної перевірки, не можуть бути використані для обґрунтування наявності тієї фактичної підстави, яка відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України повинна існувати до початку проведення перевірки, оскільки саме проведення перевірки було способом отримання відповідних відомостей.

Водночас матеріалами справи не підтверджено наявності інших самостійних доказів, отриманих до призначення та проведення фактичної перевірки, які б свідчили про можливе порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства та могли бути покладені в основу оскаржуваної постанови.

За наслідками розгляду матеріалів фактичної перевірки №41149/02-32-07-05/ НОМЕР_1 від 26.12.2024 Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці 25.02.2025 прийнято постанову №ЦЗ-11/ВУ/а-3, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 240 000 грн за порушення законодавства про працю, передбачене абзацом третім частини другої статті 265 КЗпП України.

Отже, факти, покладені в основу оскаржуваної постанови, були встановлені саме в межах фактичної перевірки, призначеної без належного підтвердження передбаченої законом підстави.

Механізм накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення передбачає, що рішення про застосування такого заходу відповідальності приймається уповноваженою посадовою особою за результатами розгляду відповідних матеріалів та встановлення на їх підставі факту вчинення порушення.

Таким чином, правомірність постанови про накладення штрафу у цій справі безпосередньо пов`язана з належністю та допустимістю матеріалів, на підставі яких відповідачем встановлено факт порушення позивачем законодавства про працю.

Недотримання контролюючим органом передбаченої Податковим кодексом України процедури призначення фактичної перевірки, що полягає саме у відсутності законної фактичної підстави для її проведення, є істотним порушенням порядку здійснення податкового контролю. За відсутності такої підстави результати проведеної перевірки не можуть бути покладені в основу висновку про правомірність притягнення позивача до відповідальності без належного підтвердження відповідного порушення іншими допустимими доказами.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма зобов`язує суб`єкта владних повноважень не лише діяти в межах наданих йому повноважень, а й дотримуватися встановленої законом процедури їх реалізації. Отже, здійснення контролюючим органом повноважень щодо проведення фактичної перевірки можливе виключно за наявності визначених Податковим кодексом України підстав та з дотриманням встановленого ним порядку.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі контролюючим органом не доведено наявності передбаченої підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України інформації, яка б свідчила про можливі порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства та могла бути фактичною підставою для призначення фактичної перевірки. Відтак не підтверджено дотримання податковим органом встановленої законом процедури призначення та проведення такого контрольного заходу.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що акт фактичної перевірки №41149/02-32-07-05/ НОМЕР_1 від 26.12.2024, складений за результатами перевірки, призначеної за відсутності передбаченої законом фактичної підстави, не може бути належною та достатньою доказовою підставою для встановлення факту порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю та застосування до нього штрафу.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про правомірність постанови Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 25.02.2025 №ЦЗ-11/ВУ/а-3 є помилковим, оскільки при його формуванні суд першої інстанції не надав належної оцінки дотриманню контролюючим органом передбачених Податковим кодексом України умов та порядку призначення фактичної перевірки, результати якої стали підставою для прийняття оскаржуваної постанови.

Колегія суддів також враховує, що саме на підставі матеріалів зазначеної фактичної перевірки відповідачем встановлено як факт допуску ОСОБА_2 до роботи без належного оформлення трудових відносин, так і обставини, які відповідач поклав в основу висновку про повторність вчинення позивачем відповідного порушення. Отже, усунення результатів цієї перевірки з числа доказової основи оскаржуваної постанови має безпосереднє значення для вирішення питання про наявність правових підстав для притягнення позивача до відповідальності.

При цьому, відповідно до правової позиції викладеної зокрема у постановах Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №816/501/16 та від 01.06.2022 року у справі №520/7331/21 порушення процедури проведення перевірки є самостійними підставами для визнання висновків такої перевірки необґрунтованими, що тягне за собою скасування прийнятих, за її наслідками, актів індивідуальної дії.

З урахуванням зазначеного апеляційний суд зазначає про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог КЗпП, як підстави для нарахування суми штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про протиправність постанови Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 25.02.2025 №ЦЗ-11/ВУ/а-3 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 240 000 грн, у зв`язку з чим така постанова підлягає скасуванню.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов підлягає задоволенню.

Частиною 6 ст. 139 КАС України вказано, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 7350,64 грн, сплаченого в суді першої інстанції в розмірі 3028,00 грн та в суді апеляційної інстанції в розмірі 4542,00 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити .

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 25.02.2025 № ЦЗ-11/ВУ/а-3.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 7350,64 грн (сім тисяч триста п`ятдесят гривень 64 коп) судових витрат понесених на сплату судового збору.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.