Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №335/9899/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/9899/26 2-а/335/216/2026

РІШЕННЯ

УКРАЇНИ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м.Запоріжжя

Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Апаллонової Ю.В., за участю секретаря судового засідання Шевченко К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Запоріжжя в спрощеному позовному провадженні (без виклику сторін) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в особі представника Швець Анастасії Олегівни до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне стягнення,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2026 року ОСОБА_1 в особі представника Швець Анастасії Олегівни звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне стягнення.

В обґрунтування позову зазначено, що 02 вересня 2026 року ОСОБА_1 заблокували рахунки та з відкритих джерел він дізнався що щодо нього було відкрите виконавче провадження 08 вересня 2026 року Гуляйпільський відділ ДВС у Пологівському районі Запорізької області ДМУ МЮ України була надана відповідь, що відносно ОСОБА_1 відкрите виконавче провадження на підстав Постанови №R118789 від 08.10.2025 року про по справі про адміністативне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністативні правопорушення від 08.10.2025 року, виданої.

Виходячи зі змісту Постанови ОСОБА_1 надіслав заяву, в якій він зазначає що не оспорює допущене правопрушення та згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. Спосіб надходження заяви: через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста. Також в Постанові зазначено, що за результатами вивчення відомостей та реєстрвоаної інформації Єдиного державного реєстру призвоників, військовозобов’ язнаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце зазначені у повістці, чим порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

З Постанови взагалі не вбачається, що чи була направлена повістка Позивачу чи викликався він особисто. Звертаємо увагу, що Позивач не отримував повістку, жодних повідомлень з АТ «Укрпошта» за цей період не отримував. Відповідач в своїй Постанові жодних доказів надсилання або вручення повістки не зазначає.

Також при складанні Постанови не зазначено будь яких посилань на заяву, яка начеб то була надіслана ТЦК та СП із згодою та визнанням адміністативного правопорушення

Відповідачем не вжито всіх можливих заходів для повідомлення Позивача про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, а натомість зазаначено, що наче б то він погодився із порушення.

З матеріалів справи вбачається, що заява про примусове виконання постанови № R118789 була складена та подана відповідачем лише 27.07.2026 року. Таким чином, між датою винесення постанови — 08.10.2025 року — та датою звернення відповідача із заявою про її примусове виконання — 27.07.2026 року — минуло понад дев`ять місяців. При цьому тримісячний строк, передбачений статтею 303 КУпАП, сплив ще 08.01.2026 року. Отже, відповідач звернувся до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання постанови після спливу встановленого законом строку. Особливо важливим є те, що зазначена обставина підтверджується не припущеннями позивача, а документами, наданими самим органом державної виконавчої служби. Так, у матеріалах, наданих позивачу, міститься копія заяви стягувача про примусове виконання постанови, датована 27.07.2026 року, а також постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 81860741 від 01.09.2026 року. Таким чином, відповідач фактично сам підтвердив дату, коли ним було ініційовано процедуру примусового виконання постанови. При цьому будь-яких документів, які б підтверджували, що постанова № R118789 від 08.10.2025 року була своєчасно пред`явлена до виконання протягом установленого законом строку, відповідачем не надано. Більше того, із наявних документів вбачається протилежне — першим документально підтвердженим зверненням відповідача до органу державної виконавчої служби є заява від 27.07.2026 року.

Також, оскільки виклик належним чином не здійснювався, подія правопорушення відсутня , а тому просив суд скасувати Постанову №R118789 від 08.10.2025 року по справі про адміністивне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністативної відповідальності за ч.3 ст 210-1 КУпАП.

Відповідно до, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь - яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 5 ст. 257 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь якої зі сторін про інше. За клопотання однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Сторони заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін не надавали.

Ухвалою судді від 14.09.2026. було відкрито провадження за вказаною позовною заявою, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

15.09.2026 року від відповідача надійшов відзив.У відзиві представник відповідача зазначає, що ознайомившись із позовом та доданими до нього документами, ІНФОРМАЦІЯ_3 вважає, що позов ОСОБА_2 в особі представника ШВЕЦЬ Анастасії Олегівни до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне стягнення не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_5 з 12.11.2024 року. Громадянину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , засобами поштового зв`язку ПАТ “Укрпошта” була направлена повістка від 25.02.2025 №2654326 про необхідність з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 07.03.2025 року о 09:00 годині. За вказаною повісткою громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не з`явився, про причини неявки ІНФОРМАЦІЯ_3 не повідомив.

Громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , самостійно, використовуючи додаток “Резерв+” надіслав заяву від 08.10.2025 року (о 17:22 годині) про визнання правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності. Таким чином розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , було здійснено за його відсутності. Відповідно до статті 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. При цьому у розумінні статті 268 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210 КУпАП не передбачає обов`язкової участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Отже, Позивач самостійно, без жодного примусу, виразив своє волевиявлення шляхом подання письмової заяви, якою підтвердив факт допущеного порушення правил військового обліку, визнав свою вину та надав згоду на розгляд справи за його відсутності. Надавши письмову згоду на розгляд справи без його участі та зафіксувавши визнання вини, Позивач реалізував свої процесуальні права. За таких обставин у Відповідача були всі законні підстави для проведення розгляду справи та прийняття постанови №R118789 від 08.10.2025 року без особистої присутності громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Посилання Позивача в позові на «неповідомлення про час і місце розгляду» та «відсутність складу правопорушення» суперечать його власним попереднім письмовим заявам, що є проявом непослідовної поведінки та спробою ухилитися від відповідальності за правопорушення, факт вчинення якого він раніше визнав у повному обсязі.

Тобто, Позивач скористався можливістю знятися з розшуку визнавши адміністративне правопорушення та погодившись на притягнення до адміністративної відповідальності, але, при цьому, проігнорував необхідність оплати штрафу. До того ж, постанови, які підписані після 01.10.2025 року доступні для завантаження у додатку “Резерв+”. Таким чином Позивач ще й вводить суд в оману заявляючи, що дізнався про постанову №R118789 від 08.10.2025 лише в вересні 2026 року.

28.09.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач ОСОБА_1 , в особі свого представника — адвоката Швець Анастасії Олегівни, ознайомившись із відзивом ІНФОРМАЦІЯ_5 на позовну заяву у справі № 335/9899/26, вважає доводи Відповідача необґрунтованими, такими, що не спростовують обставин, викладених у позовній заяві, та такими, що не підтверджують належними і допустимими доказами законність постанови № R118789 від 08.10.2025 року.

Відзив Відповідача фактично ґрунтується на твердженнях про те, що Позивачу нібито була направлена повістка № 2654326 від 25.02.2025 року про необхідність явки до ТЦК та СП 07.03.2025 року о 09 годині 00 хвилин, а також на посиланні на нібито подану Позивачем 08.10.2025 року через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста заяву про те, що він не оспорює адміністративне правопорушення та погоджується на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. Водночас зазначені твердження не усувають основних недоліків, на які Позивач звертав увагу у позовній заяві, оскільки Відповідач не довів належними та допустимими доказами факт належного повідомлення Позивача про необхідність явки, факт отримання ним повістки, факт його обізнаності про дату, час та місце явки, факт неявки саме за наявності належного повідомлення, відсутність поважних причин неявки, а також наявність вини Позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.

Предметом судового розгляду є питання правомірності постанови № R118789 від 08.10.2025 року, якою Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.

У зв`язку з цим суд повинен встановити не лише факт існування повістки або факт її направлення, а весь комплекс обставин, необхідних для встановлення складу адміністративного правопорушення. Належним чином повинні бути встановлені: 1. факт належного повідомлення Позивача про необхідність явки 2. факт отримання Позивачем відповідної повістки або його належного повідомлення іншим передбаченим законом способом 3. зміст повістки та конкретні відомості, які були доведені до відома Позивача 4. дата, час та місце, у які Позивач повинен був з`явитися 5. факт неявки Позивача 6. відсутність поважних причин для неявки 7. вина Позивача у вчиненні адміністративного правопорушення Саме сукупність зазначених обставин може свідчити про наявність підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності. Натомість сам факт складення повістки або її направлення поштовим відправленням не є автоматичним доказом того, що особа фактично була повідомлена про необхідність явки та усвідомлювала відповідний обов`язок.

Щодо відсутності належних доказів отримання Позивачем повістки У відзиві Відповідач зазначає, що Позивачу нібито була направлена повістка від 25.02.2025 року № 2654326 про необхідність з`явитися до ТЦК та СП 07.03.2025 року о 09 годині 00 хвилин. Водночас Позивач із самого початку заперечував факт отримання зазначеної повістки та повідомляв, що жодних відповідних повідомлень від АТ «Укрпошта» не отримував. У позовній заяві також прямо зазначено, що Позивач не отримував повістку, не отримував відповідних поштових повідомлень, а в самій постанові № R118789 відсутні належні посилання на докази направлення або вручення повістки. Таким чином, між сторонами існує безпосередній спір щодо факту належного повідомлення Позивача, а тому саме це питання повинно бути предметом безпосереднього доказування Відповідачем. Якщо Відповідач стверджує, що Позивач був належним чином повідомлений про необхідність явки, саме Відповідач повинен надати суду документи, які дозволяють достовірно встановити відповідну обставину. При цьому доказом належного повідомлення не може бути виключно копія повістки, оскільки копія повістки підтверджує існування документа, але сама по собі не підтверджує факт його отримання конкретною особою.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 08.10.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 винесено постанову №R118789 у справі про адміністративне правопорушення. Вказаною постановою ОСОБА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00грн.

У постанові № 3768/1 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу про адміністративне правопорушення, зазначено, що 08.10.2025 від ОСОБА_1 через електроний кабінет призовника надійшла заява, в якій він не оспорює допущене правопорушення та згоден до притягнення до адміністративної.

Обґрунтовуючи своє клопотання про поновлення строку звернення до суду позивач посилався на те, що копію цієї постанови він отримав лише 08.09.2026 у відділі ДВС, а до цього часу про неї був необізнаний.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За приписами ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, відповідно до частини другої статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

За змістом частини першої статті 121 КАС України пропущений процесуальний строк, встановлений законом, суд може поновити за заявою учасника справи, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення

Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: про накладення адміністративного стягнення; про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; про закриття справи.

З урахуванням наданих позивачем доказів, суд дійшов висновку, що наведені у позовній заяві обставини, спростовані відповідачем не були, доказів обізнаності позивача із винесеною відповідачем постановою раніше 08.09.2026 року матеріали справи не містять, а тому суд приходить до переконання, що причини, якими позивач обґрунтовує свої доводи щодо пропущення строку на оскарження спірної постанови, є об`єктивно непереборними, не залежали виключно від волевиявлення самого позивача та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, а відтак зазначені у позові обставини свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою про скасування оскаржуваної постанови, а відтак, за заявою позивача вказаний строк підлягає поновлення.

Частинами 1, 2 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Так, згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.210-1 КУпАП України адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частиною 3 статті 210-1 КУпАП України передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України № 303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» оголошено про проведення часткової мобілізації.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ст.235 КУпАП).

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки вправі розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення через свого керівника. При цьому відповідними повноваженнями, як свідчить аналіз Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, наділені не лише територіальні центри комплектування та соціальної підтримки із статусом юридичної особи, а й їх відокремлені підрозділи попри відсутність у них статусу юридичної особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок військову службу» № 2232-ХІІІ Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк (ч.3 ст.22 Закону України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ, у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов`язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до постанови КМУ №560 від 16.05.2024 « Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» передбачено:

27. Під час мобілізації громадяни викликаються з метою:1) до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів:взяття на військовий облік;проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби;уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки);призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби;

28. Виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

30. Повістка може формуватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або оформлюватися на бланку, який заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

41. Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки є:2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Частиною 3 статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами ст.254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Уповноважені посадові особи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, яким надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1, 211 КУпАП, визначаються наказами керівників відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наявні у матеріалах справи документи належним чином не підтверджують вину позивача у вчиненні порушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

З огляду на викладене, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що під час загальної мобілізації, ОСОБА_1 отримав повістку про необхідність прибуття, проте не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_5 в зазначені в повістці час та дату, доказів наявності поважних причин неприбуття за повісткою не надав, чим порушив вимоги частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а наявні в матеріалах справи докази у сукупності не підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

Крім того, суд наголошує, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні відносно суб`єкта владних повноважень.

Зміст постанови не містить відомостей: ким саме мені нібито вручено повістку; за якою адресою її нібито вручено; у який спосіб вона вручалася; чи є особистий підпис про отримання; чи складено акт відмови від отримання; чи направлялася повістка поштою; чи є повідомлення про вручення або відмітка поштового оператора; чи існують інші підтвердні документи належного оповіщення.

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» обов`язок з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки виникає у військовозобов`язаного у разі отримання повістки.

Отже, саме факт належного отримання повістки є первинною та обов`язковою умовою виникнення обов`язку прибути до ТЦК.

Якщо особа повістку не отримувала, вона об`єктивно не може вважатися такою, що умисно не виконала обов`язок щодо явки.

Відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час . мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 (п.41), належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного є, зокрема, особистий підпис про отримання повістки, акт відмови від її отримання або належні документи поштового оператора щодо вручення, відмови від отримання чи відсутності особи за адресою.

У матеріалах справи відповідача відсутні будь-які належні та допустимі докази відправки та вручення повістки позивачу. Немає ні корінця з підписом, ні поштового опису з фіскальним чеком, ні повідомлення про вручення, що додатково підтверджує доводи позивача про те, що йому не відомо було про необхідність прибути до відповідача.

Стосовно поданої позивачем заяви, у якій позивач зазначив, що не оспорює допущене ним правопорушення та погоджується на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 279-9 КУпАП у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України, в якому вона перебуває на обліку, із заявою, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Зазначена заява подається особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, особисто в письмовій формі або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Частиною 2 статті 279-9 КУпАП передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов`язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Тобто, аналізуючи вищезазначену статтю, суд зазначає, що вона передбачає розгляд справи ТЦК та СП без особи (заочно) з автоматичним винесенням штрафу, проте, лише у разі дотримання, зокрема, вимог статті 247 КУпАП.

Згідно із п. 1 ч. 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Суд звертає увагу, що заява про визнання провини у неявці за повісткою не є беззаперечним доказом правопорушення, оскільки в адміністративних справах щодо рішень суб`єктів владних повноважень (ТЦК) обов`язок доказування правомірності покладено на відповідача.

Навіть якщо особа написала пояснення або заяву, це не звільняє ТЦК від обов`язку надати докази вчинення правопорушення, в тому числі вручення повістки (поштою, особисто).

Суд звертає увагу, що одним із засадничих принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення є обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Прийняття такого рішення можливе лише за умови наявності події адміністративного правопорушення і складу такого правопорушення у діях особи, що підтверджено належними, допустимими і достатніми доказами. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними фактами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі про накладення адміністративного стягнення, повинно бути вмотивованим.

За нормою ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.

Згідно зі ст.62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (правопорушення). Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За змістом Постанови від 08.07.2020 року у справі №463/1352/16-а Верховний Суд також звертає увагу на те, що в силу принципу презумції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Тобто, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури. Принцип «поза розумним сумнівом», сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини», п. 282).

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, оцінюючи в сукупності наявні докази, з врахуванням встановленого КАС України, обов`язку відповідача доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, суд дійшов висновку про недоведеність вини позивача в скоєнні адміністративного правопорушення.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновків, що оскаржувану постанову слід скасувати із закриттям провадження по справі про адміністративне правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 (справа №543/775/17) відступила від висновків Верховного Суду викладених у постанові від 13.12.2016 (провадження №21-1410а16) та зазначила, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.

У зазначеній Постанові Великої Палати Верховного Суду також вказано, що за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, судом установлено, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1331,20 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 2783-5679-8554-0821 від 09.09.2026, у той час як при подачі позовної заяви про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення підлягає сплаті судовий збір у розмірі визначеному Законом України «Про судовий збір», що складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та становить 605,60 грн.

За приписами частини 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач звернувся до суду через систему «Електронний суд» сума судового збору у даній справі повинна становити 532,48 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З урахуванням положень ч. 1 ст.139 КАС України та фактичних обставин справи зокрема, задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 532,48 грн., а надлишково сплачену частину судового збору в розмірі 798,72 грн. повернути позивачу з державного бюджету.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.121,241-246, 286 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне стягнення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 в особі представника Швець Анастасії Олегівни до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне стягнення, задовольнити.

Скасувати Постанову №R118789 від 08.10.2025 року по справі про адміністивне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністативної відповідальності за ч.3 ст 210-1 КУпАП.

Провадження по справі щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 532,48 грн.

Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_1 , надлишково сплачену частину судового збору в розмірі 798,72 грн., який було сплачено згідно платіжної інструкції № 2783-5679-8554-0821 від 09.09.2026.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя: Ю.В. Апаллонова