Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №686/20028/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 686/20028/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Заворотна О.Л.

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

29 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про скасування постанови серії ПН МХМ № 001904 від 26.06.2026 про притягнення його до адміністративногої відповідальності за порушення вимог частин першої та третьої статті 9, статті 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також статті 11 Закону України «Про імміграцію» та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу 3400грн. за ч. 2 ст. 203 КУпАП.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2026 року позов задоволено.

Постанову заступника начальника Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області Майдана В.Б., серії ПН МХМ № 001904 від 26 червня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, за ч. 2 ст. 203 КУпАП скасовано, а провадження у справі закрито.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 665,60 грн.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Постановою про накладення адміністративного стягнення серія ПН МХМ №001904 від 26.06.2026 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу 3400грн. за ч. 2 ст. 203 КУпАП за порушення правил перебування іноземців на території України.

Відповідно до вказаної постанови 26.06.2026 о 14.07 за адресою: м. Хмельницький, провулок Подільський, 4, було виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який востаннє прибув на територію України 24.02.2022 року. Вказаний громадянин російської федерації порушив правила перебування іноземців на території країни, а саме проживає без документів на право проживання (перебування), в тому числі за недійсним паспортом громадянина російської федерації для виїзду за кордон, термін дії якого закінчився 17.02.2025, який на момент виявлення особи відсутній. Місце скоєння правопорушення м. Хмельницький.

26.06.2026 відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 , відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МХМ 001905 та винесено постанову ПН МХМ 001904 про накладення на Позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу, в розмірі 3 400 грн.

Не погодившись з постановою про накладення на нього адміністративного стягнення за вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП, позивач звернувся до суду з цим позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Суд дійшов висновку про недоведеність факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, що є підставою для скасування спірної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав, що позивач порушив правила перебування іноземців на території країни, а саме проживає без документів на право проживання (перебування), в тому числі за недійсним паспортом громадянина російської федерації для виїзду за кордон, термін дії якого закінчився 17.02.2025, який на момент виявлення особи відсутній. В зв`язку із вчиненням позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст. 203 КУпАП, 26.06.2026 відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 правомірно було складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МХМ 001905 та винесено постанову ПН МХМ 001904 про накладення на Позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу, в розмірі 3 400 грн.

Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що апеляційна скарга є абсолютно безпідставною, необґрунтованою та юридично нікчемною, а рішення суду першої інстанції - законним, ухваленим на підставі повного дослідження обставин справи із дотриманням норм матеріального та процесуального права

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Водночас наведені положення Конституції України щодо гарантій свободи пересування не означають, що перебування іноземця на території України є безумовним та не обмежується вимогами міграційного законодавства. Такі гарантії поширюються на осіб, які перебувають на території України на законних підставах, тоді як умови та строк такого перебування іноземців визначаються відповідно до законодавства України.

Згідно ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.9 КУпАП саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб`єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).

Частиною 1 ст.23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Стаття 203 КУпАП, за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, передбачає відповідальність за перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні.

Так, перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні не більш як на 30 днів, а так само недодержання ними встановлених законодавством вимог транзитного проїзду через територію України або вимог декларування чи реєстрації місця проживання (перебування) - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1 ст.203 КУпАП).

Перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, - тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2 ст.203 КУпАП).

Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу від трьохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.3 ст.203 КУпАП).

Відповідно до ст.245 КУпАП, завданням провадження в справі про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтями 245, 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи, зокрема, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність; повинен своєчасно, всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, вирішити її в точній відповідності до закону тощо.

Відповідно до ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це.

Згідно з положеннями статті 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Положеннями ст.283 КУпАП передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності визначено його проживання на території України без документів на право проживання (перебування), у тому числі за недійсним паспортом громадянина російської федерації для виїзду за кордон, строк дії якого закінчився 17 лютого 2025 року.

Водночас для правильного вирішення спору підлягає встановленню не лише факт закінчення строку дії паспортного документа, а й наявність у діях позивача всіх необхідних ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП, у тому числі об`єктивної та суб`єктивної сторін такого правопорушення.

Відповідно до ч. 1, 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Відповідно до ч. 1, 14 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Згідно з ч. 22 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов`язані мати дійсний паспортний документ.

Відповідно до п. 16 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» паспортний документ іноземця документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною.

Отже, паспортний документ іноземця за своїм правовим призначенням посвідчує особу та громадянство іноземця і забезпечує можливість в`їзду або виїзду з держави.

При цьому частина друга статті 203 КУпАП у відповідній частині встановлює відповідальність за проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився.

Таким чином, для притягнення особи до відповідальності за цією нормою у зв`язку із проживанням за документом, строк дії якого закінчився, необхідно встановити, що відповідний документ є документом, який надає право на проживання (перебування) в Україні, а також довести наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення.

Сам по собі факт закінчення строку дії паспортного документа іноземної держави не свідчить про те, що особа проживає на території України за документом, який визначає її право на проживання (перебування) в Україні, та не звільняє уповноважений орган від обов`язку встановити всі обставини, передбачені статтею 280 КУпАП.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 16 листопада 2021 року отримав дозвіл на імміграцію в Україну, а 24 лютого 2022 року в`їхав на територію України через пункт пропуску державного кордону України «Бачівськ» саме з метою імміграції на підставі зазначеного дозволу.

При цьому рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 686/25939/23 визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 18 вересня 2023 року про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни.

З наведеного вбачається, що перебування позивача на території України не виникло внаслідок самовільного чи незаконного в`їзду, а було пов`язане з реалізацією ним наданого компетентним органом України дозволу на імміграцію.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що станом на час притягнення позивача до адміністративної відповідальності діяли обмеження, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2022 року № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану», відповідно до яких у разі звернення громадянина Російської Федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення посвідок на постійне проживання, оформлення та обмін посвідок на тимчасове проживання територіальний орган або територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відповідних відносин.

При цьому дозвіл на імміграцію ОСОБА_1 від 16 листопада 2021 року виданий на підставі пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», що, як встановлено судом першої інстанції, не належало до визначених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1232 випадків, на які відповідні обмеження не поширювалися.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність врахування об`єктивних обставин, за яких позивач не отримав посвідку на постійне проживання в Україні, а також оцінки того, чи може така обставина бути поставлена йому у вину при вирішенні питання про наявність складу адміністративного правопорушення.

Адже відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням є, зокрема, винна дія або бездіяльність, а тому для застосування адміністративної відповідальності необхідним є встановлення не лише факту невідповідності певного стану вимогам законодавства, а й вини особи у його виникненні.

У цьому випадку відповідачем не доведено, що відсутність у позивача посвідки на постійне проживання або іншого документа на право проживання (перебування) в Україні була наслідком його умисної чи необережної поведінки, спрямованої на порушення вимог міграційного законодавства.

Натомість встановлені у справі обставини свідчать про те, що позивач прибув на територію України на підставі виданого йому дозволу на імміграцію, а оформлення відповідних документів на проживання відбувалося в умовах установлених державою обмежень щодо надання адміністративних послуг громадянам російської федерації.

Посилання апелянта на те, що законодавством не передбачено винятків із загального обов`язку іноземця мати дійсний паспортний документ, зазначених висновків не спростовує.

Дійсно, частиною 22 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, покладено обов`язок мати дійсний паспортний документ. Однак наявність такого обов`язку сама по собі не свідчить про доведеність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП, та не звільняє відповідача від обов`язку довести всі обставини, передбачені статтею 280 КУпАП.

Зокрема, відповідач повинен був установити не лише факт закінчення строку дії паспортного документа, а й те, що саме цей факт утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП, та що позивач винно допустив відповідне порушення.

Водночас оскаржувана постанова таких висновків не містить. У ній фактично констатовано закінчення строку дії паспортного документа та відсутність у позивача документа на право проживання (перебування), проте належного обґрунтування наявності вини ОСОБА_1 у відповідному порушенні не наведено.

Не може бути прийнято до уваги і посилання апелянта на можливість оформлення позивачем нового паспортного документа у дипломатичних чи консульських установах російської федерації за межами України.

Такі доводи самі по собі не підтверджують наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності, оскільки відповідачем не доведено, що позивач мав реальну та безперешкодну можливість реалізувати відповідний обов`язок у спосіб, на який посилається апелянт, а також що невчинення ним таких дій було винним.

Колегія суддів також враховує, що паспортний документ ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , строк дії якого закінчився 17 лютого 2025 року, на момент виявлення позивача не був у його розпорядженні, оскільки згідно з актом приймання-передавання майна від 26 червня 2026 року був прийнятий на зберігання у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

Отже, зазначення в оскаржуваній постанові про відсутність паспортного документа на момент виявлення особи саме по собі не підтверджує обставин, необхідних для притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки визначальним є встановлення складу правопорушення, а не лише факту наявності документа, строк дії якого закінчився.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача як на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення.

З огляду на наведене, відповідач мав надати належні та допустимі докази, які б у своїй сукупності підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 саме того адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності, а також його вину у вчиненні такого правопорушення.

Проте матеріали справи таких доказів у достатньому обсязі не містять, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до повторення обставин, викладених в оскаржуваній постанові, без спростування висновків суду першої інстанції щодо недоведеності складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з необхідності встановлення усіх елементів складу адміністративного правопорушення та обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області серії ПН МХМ № 001904 від 26 червня 2026 року та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.