Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №314/4867/24 — Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/4867/24

Провадження № 2/314/72/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2026 м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі

головуючого судді Швець О.В.,

секретар судового засідання Павлівська І.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу первісним позовом ОСОБА_2 до Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, ОСОБА_3 , про визнання права частки права на майнові права засновника фермерського господарства в порядку спадкування за законом та визнання за селянським фермерським господарством права постійного користування землею, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського районну Запорізької області про визнання права частки права на майнові права засновника фермерського господарства в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 , через свого представника – адвоката Зіменко О.В. звернувся до суду з позовом до Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, ОСОБА_3 про визнання права частки права на майнові права засновника фермерського господарства в порядку спадкування за законом та визнання за селянським фермерським господарством права постійного користування землею.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина після смерті ОСОБА_4 . Позивач є спадкоємцем 1-ї черги спадкування за законом, та у встановлений законом 6-ти місячний строк для прийняття спадщини звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини де заведено спадкову справу №118/2023.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25.09.2024 №766 приватного нотаріуса Чепець О.С. Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Драчевському М.Г. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 на селянське (фермерське) господарство « ОСОБА_4 » та на право постійного користування земельною ділянкою площею 7.0000 га, кадастровий номер 2321587300:04:001:0052, з тих підстав, що є інший спадкоємець дружина померлого ОСОБА_3 , та того, що селянське (фермерське) господарство « ОСОБА_4 » не зареєстроване, як цілісний майновий комплекс, відсутній статутний капітал господарства.

Після смерті ОСОБА_4 є два спадкоємці першої черги спадкування є син та дружина (позивач та відповідач) по справі. Позивач має намір успадкувати частки спадкового майна. На підтвердження рівності часток у праві на спадщину, по кожному ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) надано свідоцтво про право на спадщину за законом від 13.08.2024 року за реєстровим №1371 приватного нотаріуса Чепець О.С., стосовно будинку АДРЕСА_1 , за змістом якого позивач та відповідач є спадкоємцями першої черги спадкування, розмір частки у спадщині складає по 1\2 частки кожному.

Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно у вигляді юридичної особи С(Ф)Г « ОСОБА_4 » та земельної ділянки площею 7.0000 га на праві постійного користування з цільовим призначенням для організації фермерського господарства.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серії ЗП 04-500869 виданого 17 травня 1994 року на ім`я ОСОБА_4 стосовно земельної ділянки площею 7.0000 га, яка розташована на території Тернівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області з цільовим призначення для організації фермерського господарства. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №520 Вільнянської районної ради народних депутатів.

Юридична особа Селянське (фермерське) господарство «Драчевський М.М.» зареєстроване 20 січня 1995 року.

Рішенням Вільнянської районної ради народних депутатів від 29 грудня 1994 року за №76 «Про державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства «Драчевський М.М.» було вирішено зареєструвати господарство та зобов`язано голову господарства протягом 10-ти днів зареєструватись у державній податковій інспекції район.

20 січня 1995 року Вільнянською районною радою народних депутатів видано Свідоцтво №22122689 про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності Селянського (фермерського) господарства «Драчевський М.М.», яке розташоване за адресою Запорізька область м.Вільнянськ вул.Запорізька буд.45, код за ЄДРПОУ 22122689.

На титульному аркуші Статуту господарства міститься штамп Державної податкової інспекції про взяття юридичної особи на облік від 03 лютого 1995 року.

Оригінали вказаних документів позивач зберігає у себе, та як член фермерського господарства продовжує займатись сільськогосподарською діяльністю, вступив у фактичне управління спадковим майном, здійснює обробіток земельної ділянки.

Відповідно до пункту 1.2 Статуту ОСОБА_5 » визначено, що засновником і господарем господарства є ОСОБА_4 , член господарства ОСОБА_2 (син господаря).

Відповідно до пункту 4.4. Статуту, успадкування землі і майна фермерського господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України.

У відповідності до чинного на час створення СФГ законодавства, а саме частини п`ятої статті 2, частини першої, третьої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», частини першої статті 92, статті 141 Земельного кодексу України, хоча державний акт і видано фізичній особі - засновнику СФГ, земельна ділянка пов`язана із СФГ, для створення якого цю земельну ділянку було надано; юридична особа - СФГ використовувало її з відповідною метою (ведення фермерського господарства), уповноважені органи обліковували саме цю земельну ділянку за юридичною особою; після державної реєстрації СФГ у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», відбувається фактична заміна землекористувача.

Таким чином, видача 17 травня 1994 року Вільнянською районною радою народних депутатів ОСОБА_4 Державного акту на право постійного користування землею серії ЗП №04-500869 (як фізичній особі) стало підставою для створення юридичної особи С(Ф)Г «Драчевський М.М.», у відповідності до вимог діючого на той час законодавства.

Як зазначено у Державному акті на право постійного користування землею серії ЗП №04-500869, цільове призначення земельної ділянки для організації фермерського господарства.

Відповідно до витягу з ДЗК про земельну ділянку від 09.09.2024 за №НВ – 9947853712024 земельна ділянка площею 7.0000 га, кадастровий номер 2321587300:04:001:0052 за категорією земель належить до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення земельної ділянки 01.02 – для ведення фермерського господарства. Форма власності земельної ділянки – комунальна (Петро-Михайліська сільська рада). Відповідно до витягу №НВ – 9952077312024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, сформованого 29.10.2024 року, нормативна грошова оцінка землі складає 234942,31 грн.

У поданій позовній заяві, позивач зазначає, що Законом України "Про фермерське господарство" встановлено, що складений капітал фермерського господарства складається з його майна, а селянське (фермерське) господарство " ОСОБА_4 " не має статутного капіталу, розподіленого на частки, та засновано виключно на праві власності на майно та праві користування земельними ділянками. Таким чином, позивач не має змоги у позасудовому порядку переоформити спадщину на майнові права засновника даного фермерського господарства, а тому змушений звернутись за захистом своїх прав до суду.

Позивач та його представник адвокат Зіменко О.В., просили суд визнати за ОСОБА_2 , частки у праві на спадщину в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 батька - ОСОБА_4 , на майнові права засновника селянського (фермерського) господарства «Драчевський М.М.» місцезнаходження: Україна, Запорізька область, Запорізький район місто Вільнянськ вулиця Запорізька будинок №45, у визначеному Статутом господарства обсязі, державну реєстрація якого проведено 20 січня 1995 року, та визнати за селянським (фермерським) господарством «Драчевський М.М.» право постійного користування земельною ділянкою площею 7.0000 га, кадастровий номер 2321587200:04:001:0052, з цільовим призначенням «01.02» - для ведення фермерського господарства, розташованої на території Петро-Михайлівської (стара назва Тернівської) сільської ради Запорізького (стара назва Вільнянського) району Запорізької області, право постійного користування якою посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серії ЗП 04-500869 виданого 17 травня 1994 року Вільнянською районною радою народних депутатів на ім`я ОСОБА_4 . Судові витрати пов`язані із оплатою судового збору залишити позивачем.

Під час розгляду справи судом, надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського районну Запорізької області про визнання права частки права на майнові права засновника фермерського господарства в порядку спадкування за законом. У зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 просила суд визнати за нею частки у праві на спадщину в порядку спадкування за законом, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловіка - ОСОБА_4 , на майнові права засновника селянського (фермерського) господарства «Драчевський М.М.» місцезнаходження: Україна, Запорізька область, Запорізький район місто Вільнянськ вулиця Запорізька будинок №45, у визначеному Статутом господарства обсязі, державну реєстрація якого проведено 20 січня 1995 року. Судові витрати пов`язані із оплатою судового збору залишає за собою.

Ухвалою суду від 06.12.2024 справу прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, відкрите провадження у справі №314/4867/24 за позовом ОСОБА_2 до Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, ОСОБА_3 про визнання частки права на майнові права засновника фермерського господарства в порядку спадкування за законом та визнання за селянським фермерським господарством права постійного користування землею. Призначино підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 12.12.2025 прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського районну Запорізької області про визнання права власності на частки права в порядку спадкування за законом майнових прав засновника селянського (фермерського ) господарства «Драчевський М.М.» до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, ОСОБА_3 про визнання частки права на майнові права засновника фермерського господарства в порядку спадкування за законом та визнання за селянським фермерським господарством права постійного користування землею, об`єднавши їх в одне провадження. Витребувано від приватного нотаріуса Чепець О.С. Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області (70002, Запорізька область, Запорізький район, м. Вільнянськ, вул. Соборна, буд. 16, прим. 6) належним чином завірену копію спадкової справи № 118/2023, заведеної після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

19.01.2026 року на адресу суду від Чепець О.С. приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області надійшла належним чином завірена копія спадкової справи № 118/2023, заведена щодо майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 31.03.2026 року закрите підготовче провадження у цивільній справі № 314/4867/24 за первісним позовом ОСОБА_2 до Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, ОСОБА_3 за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського районну Запорізької області про визнання права частки права на майнові права засновника фермерського господарства в порядку спадкування за законом та визнання за селянським фермерським господарством права постійного користування землею, та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримала позовні вимоги, наполягала на задоволенні позову в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач та позивач за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 подала заяву про розгляд справи за її відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає, щодо задоволення первісного позову ОСОБА_2 не заперечує.

Представник відповідача Петро-Михайлівської сільської ради в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 . Актовий запис про смерть складений 02.10.2023 за №729 Вільнянським відділом ДРАЦС у Запорізькому районі Запорізької області ПМУ МЮ (м.Одеса).

Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 ЦК України.

Заповітів ОСОБА_4 не залишив, тому спадкування спадщини, яка відкрилась після його смерті, має здійснюватися за законом.

Згідно ст.ст. 1258, 1261 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, при цьому у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як встановлено судом спадкоємцями першої черги є син спадкодавця – ОСОБА_2 , та дружина спадкодавця ОСОБА_3 , які у встановлений законом 6-місячний строк, як спадкоємці першої черги звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_4 за законом, що підтверджується їх відповідними заявами у фотокопії спадкової справи № 118/2023.

Постановою Чепець О.С., приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області від 25.09.2024 за №766/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 на селянське (фермерське) господарство « ОСОБА_4 », та на право постійного користування земельною ділянкою площею 7,0000 га, кадастровий номер 2321587300:04:001:0052.

Постановою Чепець О.С., приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області від 25.09.2024 за №765/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 на селянське (фермерське) господарство « ОСОБА_4 », та на право постійного користування земельною ділянкою площею 7,000 га, кадастровий номер 2321587300:04:001:0052.

В якості обґрунтування підстави для відмови, нотаріусом зазначено, про відсутність документів, необхідних для оформлення свідоцтва про право на спадщину. Крім того, нотаріус роз`яснила, що питання оформлення спадщини на Селянське (фермерське) господарство "Драчевський М.М." має вирішуватися у судовому порядку. Щодо земельної ділянки нотаріус роз`яснила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому, у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної земельної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Селянське (фермерське) господарство « ОСОБА_4 », не зареєстроване як цілісний майновий комплекс, при цьому відсутній статутний (складений) капітал господарства.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, юридична особа Селянське (фермерське) господарство «Драчевський М.М.» утворено 27 грудня 1994 року, шляхом затвердження Статуту господарства, зареєстроване у встановленому законом порядку 20 січня 1995 року.

Рішенням Вільнянської районної ради народних депутатів від 29 грудня 1994 року за №76 «Про державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства «Драчевський М.М.» було вирішено зареєструвати господарство та зобов`язано голову господарства протягом 10-ти днів зареєструватись у державній податковій інспекції району.

20 січня 1995 року Вільнянською районною радою народних депутатів видано Свідоцтво №22122689 про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності Селянського (фермерського) господарства «Драчевський М.М.», яке розташоване за адресою Запорізька область м.Вільнянськ вул.Запорізька буд.45, код за ЄДРПОУ 22122689.

На титульному аркуші Статуту господарства міститься штамп Державної податкової інспекції про взяття юридичної особи на облік від 03 лютого 1995 року.

17 травня 1994 року Вільнянською районною радою народних депутатів ОСОБА_4 Державного акту на право постійного користування землею серії ЗП №04-500869 (як фізичній особі) стало підставою для створення юридичної особи С(Ф)Г « ОСОБА_4 », у відповідності до вимог діючого на той час законодавства.

Відповідно до пункту 4.4 статуту С(Ф)Г " ОСОБА_4 " успадкування землі і майна фермерського господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України.

Згідно з ч. 1, ч. 4 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

За положеннями ст. 182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Нормами ст. 36 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається виключно у разі, якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом.

Позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 , як спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 , було прийнято рішення продовжувати діяльність фермерського господарства, та подано нотаріусу заяву про прийняття спадщини, до складу якої входять майнові права засновника на фермерське господарство.

Відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 , як спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_4 , було прийнято рішення продовжувати діяльність фермерського господарства, та подано нотаріусу заяву про прийняття спадщини, до складу якої входять майнові права засновника на фермерське господарство.

Згідно зі ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

На підставі ст. 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно зі ст. 20 вказаного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

Аналогічні норми містяться і в ст. 191 ЦК України, відповідно до якої, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про фермерське господарство" успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Пунктом 4 ст. 35 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що діяльність фермерського господарства припиняється, зокрема, у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

В роз`ясненнях, що містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" зазначено, що успадкування майна селянського (фермерського) господарства здійснюється за загальними правилами спадкового права.

Відповідно до ч.1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Частиною 1 ст. 178 ЦК України встановлено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з нормами ст. 1219 ЦК України майнові права засновника фермерського господарства не є такими, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, а тому спадкуються на загальних підставах.

Будь-яких особливостей спадкування майна чи майнових прав засновника фермерського господарства Цивільний кодекс України не містить.

За таких обставин, право власності безпосередньо на фермерське господарство не може бути предметом спадкування, оскільки діяльність самого фермерського господарства не припиняється смертю засновника, водночас предметом спадкування є право засновника такого господарства.

З огляду на приписи ст. 191 ЦК України, ст.ст. 19, 23 Закону України "Про фермерське господарство", враховуючи, що 27 грудня 1994 року зареєстровано Селянське (фермерське) господарство "Драчевський М.М." та його засновником був ОСОБА_4 , є підстави для визнання за позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 , та відповідачем за первісним позовом й позивачем за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 , в порядку спадкування за законом майнових прав, по1\2 частки кожного, засновника Селянського (фермерського) господарства " ОСОБА_4 ", які належали спадкодавцю до його смерті.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання за селянським (фермерським) господарством «Драчевський М.М.» право постійного користування земельною ділянкою площею 7.0000 га, кадастровий номер 2321587200:04:001:0052, з цільовим призначенням «01.02» - для ведення фермерського господарства, розташованої на території Петро-Михайлівської (стара назва Тернівської) сільської ради Запорізького (стара назва Вільнянського) району Запорізької області, право постійного користування якою посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серії ЗП 04-500869 виданого 17 травня 1994 року Вільнянською районною радою народних депутатів на ім`я ОСОБА_4 , суд виходить з того, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають похідні від права власності інші речові права відповідно до закону.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення. Підтвердженням цього є державний акт на право постіного користування землею.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяження таких прав врегульовано Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Перелік документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну, або припинення прав на нерухоме майно, визначено ч. 1 ст. 27 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, похідних від права власності, набутих та оформлених до 1 січня 2013 року проводиться з одночасною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст.ст. 15-1, 117, 122 Земельного кодексу України, прийняте розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад", вказана земельна ділянка за формою власності є земельною ділянкою комунальної форми власності, розпорядником якої є орган місцевого самоврядування – Петро-Михайлівська сільська рада.

При цьому, відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2200 "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі", громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2001 року) визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18.12.1990 була регламентована така форма володіння землею, як постійне користування землею. Земельний кодексу України в редакції від 13.03.1992 закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01.01.2008 потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч. 2 ст. 14, ч. 2 ст. 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не можуть виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: п. 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; п. 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 № 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві постійного користування землею, за Законом не може бути позбавлена права на таке користування.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право постійного користування землею (як різновид – "мирного володіння майном" в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено ст. 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч. 4 ст. 10 ЦПК України суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, § 61.). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29.11.2016 у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції", заява №17862/91, § 31-32; від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України", заява №20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22.11.1995 у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява №20166/92, § 36).

Державний акт на право постійного користування землею серії ЗП 04-500869 виданий 17 травня 1994 року Вільнянською районною радою народних депутатів на ім`я ОСОБА_4 , в установленому законом порядку не оскаржений, не визнаний недійсним, не скасований, тобто є чинним.

Відомості про земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру, кадастровий номер земельної ділянки площею 7.0000 га 2321587200:04:001:0052, цільове призначення «01.02» - для ведення фермерського господарства.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних спірних правовідносинах також викладені у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 311/706/18, від 04.08.2021 у справі № 187/1493/19, від 29.09.2021 у справі № 328/1788/19.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, як юридичною особою, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства. У правовідносинах постійного користування земельною ділянкою (площею 7.0000 га, кадастровий номер 2321587200:04:001:0052, з цільовим призначенням «01.02» - для організації фермерського господарства) з дня державної реєстрації фермерського господарства, юридична особа набула права та обов`язки землекористувача.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції на момент створення С(Ф)Г " ОСОБА_4 ") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції від 13.03.1992, на момент створення С(Ф)Г " ОСОБА_4 ") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції від 13.03.1992, на момент створення С(Ф)Г " ОСОБА_4 ") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для організації фермерського господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства, - для організації фермерського господарства.

Законодавством, чинним на момент отримання померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 рішення Вільнянської районної ради від 31 березня 1994 року №8, за змістом якого ОСОБА_4 надано на праві постійного користування земельну ділянку площею 7.0000 га з цільовим призначенням для організації фермерського господарства, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для організації фермерського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в постійне користування для організації фермерського господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

19.06.2003 було прийнято новий Закон України "Про фермерське господарство" №937-IV, яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 цього Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8).

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст. 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для організації фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа – суб`єкт господарювання.

З аналізу приписів ст.ст. 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки на праві постійного користування землею, фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства на праві постійного користування землею.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи ст.ст. 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ, який був чинним до 29.07.2003, та ст.ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" № 937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі № 6-20859св07, від 10.10.2007 у справі № 6-14879св07, від 30.01.2008 у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (висновки, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).

Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (у редакції від 25.10.2001) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (ч. 2 ст. 92 цього Кодексу).

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції від 25.10.2001, яка діяла з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005), було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст. 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Зокрема, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (у редакції від 13.03.1992, яка діяла до 01.01.2002), право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для організації фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення С(Ф)Г " ОСОБА_4 ", так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника ОСОБА_6 відсутня.

Правове становище С(Ф)Г як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином – засновником селянського (фермерського) господарства правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд не знаходить підстав для задоволення позову в частині про визнання за Селянським (фермерським) господарством "Драчевський М.М." права постійного користування земельною ділянкою площею площею 7.0000 га, кадастровий номер 2321587300:04:001:0052, з цільовим призначенням «01.02» - для ведення фермерського господарства, розташованої на території Петро-Михайлівської (стара назва Тернівської) сільської ради Запорізького (стара назва Вільнянського) району Запорізької області, право постійного користування якою посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серії ЗП 04-500869 виданого 17 травня 1994 року Вільнянською районною радою народних депутатів на ім`я ОСОБА_4 , оскільки обов`язки землекористувача земельної ділянки на праві постійного користування землею здійснює Селянське (фермерське) господарство " ОСОБА_4 ", а не померлий громадянин, якому вона надавалась. Отже, у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, ОСОБА_3 про визнання права частки права на майнові права засновника фермерського господарства «Драчевський М.М.» в порядку спадкування за законом та визнання за селянським фермерським господарством права постійного користування землею, – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 , частки у праві на спадщину в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 батька - ОСОБА_4 , на майнові права засновника селянського (фермерського) господарства «Драчевський М.М.» місцезнаходження: Україна, Запорізька область, Запорізький район місто Вільнянськ вулиця Запорізька будинок №45, у визначеному Статутом господарства обсязі, державну реєстрація якого проведено 20 січня 1995 року.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського районну Запорізької області про визнання права частки права на майнові права засновника фермерського господарства «Дначевський М.М.» в порядку спадкування за законом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 частки у праві на спадщину в порядку спадкування за законом, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловіка - ОСОБА_4 , на майнові права засновника селянського (фермерського) господарства «Драчевський М.М.» місцезнаходження: Україна, Запорізька область, Запорізький район місто Вільнянськ вулиця Запорізька будинок №45, у визначеному Статутом господарства обсязі, державну реєстрація якого проведено 20 січня 1995 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ольга Валеріївна Швець

27.07.2026